Відповідно до ч. 2 ст. 59 Конституції України для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Механізми реалізації цього конституційного положення встановлюються у Законі України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 р., в інших законодавчих актах України та у статутах адвокатських об’єднань. У зазначених документах встановлено, що адвокатура України є добровільним професійним громадським об’єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.
Стаття про адвокатуру міститься у розділі ІІ Конституції “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”, чим підкреслюється особливий характер цього правового інституту, діяльність якого спрямована на допомогу державі у виконанні нею певних функцій, визначених Основним Законом. Згідно зі ст. 3 Конституції України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Для реалізації цього обов’язку створюються відповідні інститути. Покладення саме на адвокатуру визначених вище завдань пов’язано з проголошеним вперше на конституційному рівні правом кожного на правову допомогу, в тому числі й безоплатну (у передбачених законом випадках), а також правом кожного на вільний вибір захисника своїх прав.
Адвокатура — поняття узагальнююче, яке не ототожнюється з поняттям адвокатури як об’єднання — юридичної особи. В Конституції України не визначено її правовий статус, але з окреслених завдань адвокатури можна зробити висновок, що остання є одним з інститутів правової системи держави, який виконує завдання, без здійснення котрих функціонування цієї системи неможливе. При цьому адвокатура не належить до жодної з гілок влади, передбачених ст. 6 Конституції України, і в певному розумінні має відігравати роль “дружнього посередника” між державою та/або іншими суб’єктами права в громадянському суспільстві.
Визнавши адвокатуру об’єднанням, законодавець характеризує його як професійне і водночас громадське. Слід зазначити, що і раніше колегії адвокатів здебільшого розглядались як громадські організації з огляду на притаманні таким організаціям ознаки: добровільність об’єднання громадян, єдність здійснюваних ними цілей, спільні інтереси, самоврядування, недержавний характер організації, незалежність від державних органів тощо. Разом з тим є досить серйозні відмінності адвокатури від громадської організації, а саме: об’єднання громадян лише однієї професії, необхідність спеціального дозволу на здійснення діяльності, виконання в рамках організації професійної роботи за оплату, відповідальність за неналежне здійснення обов’язків тощо.
Закон України “Про об’єднання громадян” визначає об’єднання як добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Зрозуміло, що його основні ознаки не співпадають з ознаками адвокатури, оскільки остання створюється за принципом єдиної професії, а не за єдністю інтересів; для виконання покладених на адвокатуру конституційних завдань, захисту прав громадян, а не для реалізації та захисту власних прав. Згаданий Закон поділяє об’єднання громадян на політичні партії та громадські організації. Зрозуміло, що ані адвокатуру в цілому, ані адвокатські об’єднання не можна віднести до політичних партій.
Безпідставним є також віднесення як адвокатури і адвокатських об’єднань до громадських організацій з огляду на зміст його терміна, сформульований у ст. З Закону України “Про об’єднання громадян”. Притаманні громадській організації ознаки — об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих та інших спільних інтересів — не є характерними як для адвокатури в цілому, так і для адвокатського об’єднання. Адже адвокати захищають не свої інтереси, а права фізичних та юридичних осіб. Порядок формування об’єднань громадян, їх реєстрація також відрізняються від порядку, встановленого для адвокатських об’єднань.
Таким чином, аналіз цілей, особливостей формування, організації діяльності не дають підстав розглядати адвокатуру як об’єднання громадян, послуговуючись термінами чинного законодавства, і зокрема як громадську організацію. Не є такими й адвокатські об’єднання, що входять до складу адвокатури.
Визначені у Конституції України та у Законі України “Про адвокатуру” завдання адвокатури відповідають основним напрямам, у яких ведеться адвокатська діяльність — виконання повноважень захисника, здійснення представництва, подання правової допомоги різних видів кожному, хто її потребує, тобто громадянам України, а також іноземним громадянам, особам без громадянства, юридичним особам.
Віднесення до компетенції саме адвокатури діяльності з забезпечення права на захист від обвинувачення і надання правової допомоги у визначених Конституцією випадках (при вирішенні справ у судах та інших державних органах) є важливою, забезпеченою державою, гарантією належного рівня професійного захисту, консультування та іншої правової допомоги, оскільки тільки адвокати наділені спеціальними професійними правами, гарантіями адвокатської діяльності, лише щодо них встановлені певні професійні обов’язки, правила адвокатської етики та відповідальність за неналежне здійснення адвокатом його обов’язків, передбачена адвокатська таємниця. При цьому притягнення адвоката до відповідальності поставлено у певні процедурні рамки.
Механізм реалізації конституційних положень щодо діяльності адвокатури функціонує через зміст, види, принципи адвокатської діяльності, права, обов’язки та відповідальність адвокатів.
Оскільки Конституцією прямо обумовлено виконання адвокатурою в судах та інших державних органах двох покладених на неї функцій — забезпечення захисту від обвинувачення та надання правової допомоги, — можна дійти висновку, що тільки адвокати можуть в цих органах виконувати зазначені види діяльності, а державні органи мають взаємодіяти саме з ними при здійснені наведених вище функцій адвокатури.
Закон визначає адвокатуру як добровільне професійне громадське об’єднання. Таким чином, адвокатура об’єднує всіх осіб, які набули право займатися адвокатською діяльністю, отже саме в рамках цього правового інституту, в межах його організаційної структури вони здійснюють свою професійну адвокатську діяльність. Ознака добровільності полягає в тому, що визначення роду занять особою, яка має вищу юридичну освіту, є, безумовно, добровільним, бо її не можна примусити до заняття адвокатською діяльністю і вона вільно виявляє своє бажання складати кваліфікаційні іспити, приймати присягу, брати на себе певні обов’язки. Зрозуміло, ніхто не може спонукати особу до здійснення адвокатської діяльності всупереч її бажанню, в адвокатуру не спрямовують після закінчення вузу, до неї не призначають і не обирають, адвокатом юрист стає через своє вільне волевиявлення. Отже, добровільність входження до адвокатури не викликає сумнівів. Причому добровільність об’єднання адвокатів в адвокатуру безпосередньо пов’язується з обов’язковістю приналежності до неї тих, хто набув статусу адвоката. Обов’язково адвокат приймає присягу, якою, підтверджує своє прагнення суворо дотримуватися певних правил під час виконання професійних обов’язків. Добровільність полягає і в можливості вільно вийти з числа осіб, які складають адвокатуру. Законодавством не передбачено будь-яких обмежень щодо цього, хоча і не встановлено механізму відмови особи від статусу адвоката.
Добровільність входження до адвокатури пов’язується з тим, що чинним законодавством України передбачено й інші шляхи для отримання права на подання різних видів правової допомоги. Наприклад, особа, яка має вищу юридичну освіту, може займатися юридичною практикою на підприємницьких засадах і здійснювати її, не набуваючи статусу адвоката.
Відповідно до завдань адвокатури при здійсненні професійної діяльності адвокат має право:
представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх
дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до
компетенції яких входить вирішення відповідних питань;
збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні
правопорушення, зокрема: запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об’єднань, а від громадян — за їх згодою; ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань; застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства;
доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;
бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;
виконувати інші дії, передбачені законодавством.
При здійсненні своїх професійних обов’язків адвокат зобов’язаний неухильно додержувати вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб. Він не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.
Адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України такого змісту: “Я, беручи на себе обов’язки адвоката, урочисто клянусь: у своїй професійній діяльності суворо додержувати законодавства України, міжнародних актів про права і свободи людини, правил адвокатської етики, з високою громадянською відповідальністю виконувати покладені на мене обов’язки, бути завжди справедливим і принциповим, чесним і уважним до людей, суворо зберігати адвокатську таємницю, всюди і завжди берегти чистоту звання адвоката, бути вірним Присязі”.
Як бачимо, відповідно до змін, внесених Законом № 355-V (355-16) від 16 листопада 2006 р., до Закону України “Про адвокатуру” адвокатом може бути не лише громадянин України, а й іноземець або особа без громадянства.
Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.
Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об’єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об’єднання, які діють відповідно до Закону України “Про адвокатуру” та статутів адвокатських об’єднань. Адвокатські об’єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Реєстрація адвокатських об’єднань провадиться у Міністерстві юстиції України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Адвокати та адвокатські об’єднання можуть створювати регіональні, загальнодержавні та міжнародні спілки та асоціації. Спілки та асоціації адвокатів представляють інтереси адвокатів у державних органах і об’єднаннях громадян, захищають соціальні та професійні права адвокатів, здійснюють методичну і видавничу роботу, сприяють підвищенню професійного рівня адвокатів, можуть створювати спеціальні фонди і діють відповідно до своїх статутів. В Україні діє Спілка адвокатів України.