Фабула судового акту: частина 1, статті 196 СК "Відповідальність за прострочення сплати аліментів" передбачає: "при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення."
Правова позиція Верховного Суду України, яка висловлена в постанові у справі № 6-149цс14 від 01 жовтня 2014р.: Оскільки зобов’язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, то при розгляді спорів про стягнення на підставі ч. 1 ст. 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з’ясувати розмір несплачених аліментів по кожному з цих періодичних платежів, встановити строк, до якого кожне із цих зобов’язань мало бути виконано, та з урахуванням встановленого обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов’язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 жовтня 2014 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 10 квітня 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів.
Зазначала, що на підставі рішення суду з ОСОБА_2 відділом державної виконавчої служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 300 грн щомісячно. Проте всупереч вимогам закону відповідач ухиляється від участі в утриманні дитини та належного виконання рішення суду, сплачує аліменти несвоєчасно та не в повному обсязі. Зокрема аліменти за серпень 2011 року та червень 2012 року ним були сплачені 31 жовтня 2013 року, непогашена заборгованість по аліментам в сумі 1700 грн. за період з жовтня 2012 року по квітень 2013 року.
Посилаючись на викладене, з підстав ст. 196 СК України позивачка просила стягнути з ОСОБА_2 пеню за несвоєчасну сплату аліментів в сумі 41189 гривень.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 лютого 2014 року позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів в сумі 450 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 19 березня 2014 року рішення суду першої інстанції змінено: суму неустойки (пені), що підлягає стягненню зі ОСОБА_2 збільшено до 720 грн. В решті рішення суду залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2014 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі за зазначеним позовом.
У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та прийняття нового рішення у справі з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ч.1 ст. 196 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на рішення Верховного Суду України від 10 червня 2009 року і ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2012 року.
ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судами касаційних інстанцій в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню частково з таких підстав.
На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що до вимог про стягнення неустойки (пені), згідно ст. 258 ЦК України встановлена позовна давність в 1 рік, а тому пеня підлягає стягненню за період з грудня 2012 року по грудень 2013 року. Крім того, розрахував суму пені у розмірі одного відсотка від суми несплачених кожного місяця аліментів за кожен день прострочення та обчислив її в межах одного місяця.
Апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції виходив із того, що згідно зі ст. 20 Сімейного кодексу України (далі - СК України) до вимог, що випливають із сімейних відносин, зокрема зі ст. 196 СК України, позовна давність не застосовується, сума неустойки нараховується у розмірі одного відсотка від суми несплачених кожного місяця аліментів за кожен день прострочення, встановив, що заборгованість по аліментах виникла з жовтня 2012 року по квітень 2013 року, проте також обчислив пеню в межах одного місяця.
Разом із тим в інших справах з подібних правовідносин, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_1, судом, на відміну від справи, яка переглядається, зазначено, що оскільки аліменти призначаються та виплачуються щомісяця, то неустойка (пеня) від суми несплачених аліментів нараховується за той місяць, в якому не проводилась сплата аліментів. При цьому її нарахування не обмежується тим місяцем, коли мали бути сплачені аліменти, а здійснюються за кожен день прострочення по кожному місячному платежу окремо до повного погашення заборгованості.
Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ч. 1 ст. 196 СК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
Судом установлено, що заочним рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 16 червня 2011 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 300 гривень щомісячно, починаючи з 13 липня 2010 року до повноліття дитини. На виконання зазначеного рішення видано виконавчий лист, на підставі якого 22 серпня 2011 року відкрито виконавче провадження.
ОСОБА_2 допустив заборгованість по сплаті щомісячних сум платежів аліментів.
Проте, вирішуючи спір, суди не врахували, що пеня нараховується на всю суму несплачених аліментів (заборгованості) за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тим місяцем, протягом якого не проводилось стягнення.
Оскільки зобов’язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, суд повинен з’ясувати розмір несплачених аліментів по кожному з цих періодичних платежів, встановити строк, до якого кожне із цих зобов’язань мало бути виконано, та з урахуванням встановленого обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов’язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Саме така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року в справі № 6-81цс13.
Таким чином, за однакових фактичних обставин судами касаційних інстанцій неоднаково застосовано одну і ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до ст. 360-4 ЦПК України його слід скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд.
Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 10 квітня 2014 року скасувати, передати справу на новий касаційний розгляд.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.
Юридичний інтернет-ресурс ПРОТОКОЛ