У повсякденному житті, в художній та публіцистичній літературі поняття “людина”, “особа”, “громадянин” досить часто вживаються як синоніми, тоді як у юридичних та інших наукових джерелах кожне з цих понять має чітко визначений зміст і характеризує людську істоту з різних позицій.
Поняття “людина” позначає біологічну істоту, частину живої природи, яка вирізняється мовою, здатністю мислити, створювати й використовувати знаряддя праці. Таким чином це поняття дає біологічну характеристику індивіда. Відповідно до цього юридична теорія й практика застосовують поняття “права людини” щодо забезпечення самого існування й розвитку людської істоти. До них належать, наприклад, такі конституційні права, як право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32) тощо.
Поняття “особа” характеризує людину як суб’єкта, що має індивідуальні інтелектуальні та інші ознаки й усвідомлює себе членом суспільства подібних до себе суб’єктів, а також підкоряється правилам поведінки, виробленим цією спільнотою. Отже, це поняття дає суспільну характеристику людини.
Термін “громадянин” позначає людину, яка перебуває у сталих і необмежених у часі та просторі юридичних зв’язках з конкретною державою, що дістає своє вираження в наявності у неї громадянства або підданства цієї держави. Інакше кажучи, поняття “громадянин” означає особливості державно-правової характеристики людини. Тому, застосовуючи поняття “права громадянина”, мають на увазі конституційні права, що реалізуються у сфері відносин людини з державою і, перш за все, надають індивіду можливість брати участь в управлінні державою і суспільством. До таких прав належить право громадян України на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38), право проводити збори, мітинги, походи, демонстрації (ст. 39) тощо.
За своїм змістом найширшим є поняття “людина” а найвужчим — “громадянин”. Адже кожен громадянин певної держави є людиною, тобто особливою біологічною істотою. Але не кожна людина є громадянином даної держави. Крім цього, є люди, що не мають громадянства жодної держави. Відповідно до цього права людини поширюються на всіх людей, які мешкають у державі, незалежного від того, є вони її громадянами чи громадянами іншої держави, чи взагалі не мають громадянства жодної держави. Правами громадянина у кожній державі володіють виключно ті особи, які мають її громадянство.
Громадянство — це не обмежений у просторі й часі правовий зв’язок особи з конкретною державою, який зумовлює поширення на особу всіх конституційних прав і обов’язків.
Громадянство України — це правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках.
Для визначення постійних юридичних зв’язків особи з певною державою поряд із терміном “громадянство” ще застосовують термін “підданство”. Різниця між ними полягає в тому, що громадянство засвідчує належність особи до держави з республіканською формою правління, а підданство — до монархії.
Слід зазначити, що на території України, як і будь-якої іншої держави, перебувають такі категорії фізичних осіб (індивідів):
громадяни України — особи, які набули громадянство України в порядку, передбаченому законами та міжнародними договорами України;
іноземці — особи, які не перебувають в громадянстві України і є громадянами (підданими) іншої держави;
особи з подвійним громадянством (біпатриди) — особи, що мають громадянство (підданство) двох і більше держав;
особи без громадянства (апатриди) — особи, яких жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїми громадянами (підданими).
Питання громадянства України регулюються Конституцією України, Законом України “Про громадянство України” від 18 січня 2001 р. та міжнародними договорами України.
При цьому, виходячи з принципу пріоритету міжнародного права над правом національним, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі України “Про громадянство України”, застосовуються правила міжнародного договору.
У ст.ст. 25 і 26 Конституції України та у ст. 2 чинного Закону України “Про громадянство України” закріплено загальні принципи громадянства нашої держави, які можна звести до таких основних положень:
а) громадянин України не може бути проти його волі позбавлений громадянства. Водночас невід’ємним є його право змінити своє громадянство з власної волі;
б) громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій держава навіть за умов учинення ним злочину за межами України й вимоги відповідної держави видати громадянина України для здійснення над ним акту правосуддя, видача його не допускається;
в) Україна гарантує своїм громадянам піклування та захист у разі їх перебування за її межами. Це означає, що знаходячись за межами території України її громадянин у необхідних випадках може звертатись до дипломатичних представництв (посольств, консульств) України у цій державі, які зобов’язані надати йому відповідну допомогу;
г) згідно зі ст. 4 Конституції України, в Україні існує єдине громадянство.Відповідно до цього:
в нашій державі існує громадянство всієї держави і виключена можливість існування громадянства окремих адміністративно-територіальних одиниць (областей, районів) України;
для України не має значення набуття її громадянином громадянства (підданства) іншої держави або декількох держав. Якщо особа, що є громадянином України, набуває ще й громадянство або підданство іншої держави або держав, у правових відносинах з Україною цей факт не матиме для цієї особи жодних правових наслідків і вона буде розглядатись виключно як громадянин нашої держави;
д) Україна запобігає виникненню випадків відсутності громадянства. Це обумовлено тим, що правовий статус апатридів (осіб без громадянства) порівняно зі статусом громадян України суттєво обмежений. Вони не мають деяких прав та обов’язків, а тому не у змозі приймати активну участь у житті держави і суспільства та використовувати всі правові можливості для задоволення своїх законних прав та інтересів;
е) всі питання, пов’язані з набуттям або втратою громадянства України вирішуються в індивідуальному порядку і згідно з встановленими законодавством процедурами. Відповідно до цього в Україні іноземцю чи особі без громадянства неможливо автоматично набути громадянство України внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком). Також неможливе автоматичне припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя;
ж) усі громадяни України рівні перед законом незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України. Це означає, що не допускається обмеження або розширення прав одних громадян порівняно з іншими на підставі, наприклад, того, що одні є громадянами України за народженням, а інші раніше були громадянами іншої держави і набули громадянство Ук р а ї н и в порядку натуралізації;
з) громадянство України зберігається у особи незалежно від місця її проживання, тобто постійне проживання громадянина України за межами території нашої держави автоматично не призводить до втрати громадянства України.
Конкретні підстави й порядок набуття та припинення громадянства України, компетенція державних органів, які беруть участь у вирішенні цих питань, регламентуються Законом України “Про громадянство України” від 18 січня 2001 р. Згідно зі ст. 3 цього Закону громадянами України є:
усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на території України. Ці особи є громадянами України з 24 серпня 1991 р.;
особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на 13 листопада 1991 р. (момент набрання чинності раніше чинного Закону України “Про громадянство України”) проживали в Україні та не були громадянами інших держав. Ці особи є громадянами України з 13 листопада 1991 р.;
особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено напис “громадянин України”, а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття. Ці особи є громадянами України з моменту внесення відмітки про громадянство України;
особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Закон встановлює такі підстави набуття громадянства України:
за народженням;
за територіальним походженням;
внаслідок прийняття до громадянства;
внаслідок поновлення у громадянстві;
внаслідок усиновлення;
внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;
внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;
у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;
внаслідок встановлення батьківства;
за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Слід зазначити, що законодавство України досить детально врегульовує питання, пов’язані з визначенням громадянства дітей.
Закон визначає і підстави припинення громадянства України, а саме:
внаслідок виходу з громадянства України;
внаслідок втрати громадянства України;
за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Згідно із ст. 19 Закону України “Про громадянство України” громадянство України втрачається:
якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України за своїм вільним волевиявленням, вираженим у формі письмового клопотання, набув громадянство іншої держави або якщо він добровільно отримав документ, що підтверджує набуття ним іноземного громадянства;
якщо іноземець набув громадянство України і не подав у передбаченому законодавством порядку документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього;
якщо іноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обов’язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство;
якщо особа набула громадянство України на підставі ст. 9 цього закону внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;
якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави.
Прийняття рішень про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України, а також визначення порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень належить до компетенції Президента України.