Обов'язки громадян України. Правова допомога адвоката у випадках притягнення громадян до відповідальності за порушення конституційних обов'язків.

Виходячи з принципу єдності прав і обов’язків, Конституція України закріплює не тільки права, а й обов’язки людини і громадянина.

Основні (конституційні) обов’язки — конституційно закріплені й забезпечені можливістю застосування заходів юридичної відповідальності вимоги, які пред’являються кожній людині й громадянинові, пов’язані з необхідністю його участі в забезпеченні інтересів суспільства, держави та інших громадян. Їх виконання забезпечується всіма мірами правового й суспільного впливу. Найважливішими обов’язками громадян України, так само як і будь-якої особи, що проживає на території України, є:

• 1. захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України;

  2. шанувати державні символи України;

  3. не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані їм збитки;

  4. додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей;

  5. сплачувати податки і збори.

Деякі конституційні обов’язки поширюються лише на громадян України, а інші підлягають виконанню особою, що перебуває на території України, незалежно від того, є вона громадянином нашої держави чи ні.

Жодна держава не може існувати без забезпечення надійного захисту своєї незалежності. Саме тому Конституція України (ст. 65) визначає захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України як один з основних обов’язків громадян України. Конкретний порядок здійснення цього обов’язку врегульовано рядом законів. Так, Закон України “Про оборону України” від 6 грудня 1991 р. визначає, що наша держава не визнає війну як засіб вирішення міжнародних спорів, прагне до нейтралітету й ніколи першою не розпочне бойових дій проти будь-якої країни. Закон закріплює зобов’язання України не приймати, не виробляти, не набувати ядерної зброї. Саме Україна стала першою у світі державою, яка за власним рішенням відмовилася від володіння ядерною зброєю, що залишилася на її території у спадок від Збройних Сил Радянського Союзу.

Вищезазначений закон визначає принципи, на яких будуються та діють Збройні Сили. Згідно з цим законом їхню структуру становлять сухопутні війська, війська повітряної оборони, до яких входять військово-повітряні сили й сили протиповітряної оборони, та військово-морські сили.

Порядок проходження військової служби громадянами України визначено в Законі України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” від 25 березня 1992 р. Закон підтверджує, що військова служба є почесним обов’язком кожного громадянина України.

Щодо загального військового обов’язку громадяни України поділяються законом на декілька категорій:

а) допризовники — особи, які проходять допризовну підготовку перед припискою їх до призовних дільниць;

6) призовники — особи, які приписані до призовних дільниць;

в) військовослужбовці-особи, які проходять військову службу;

г) службовці за призовом — особи, які проходять альтернативну (невійськову)

службу;

д) військовозобов’язані — особи, які перебувають у запасі;

е) невійськовозобов’язані — особи, не взяті на військовий облік або зняті з нього.

Щороку протягом січня — березня до призовних дільниць приписуються громадяни чоловічої статі, яким у рік приписки виповнюється 17 років. Приписка проводиться районними, об’єднаними районними, міськими, об’єднаними міськими військовими комісаріатами за місцем проживання.

На строкову військову службу в мирний час призиваються придатні до неї за станом здоров’я громадяни, яким виповнилося 18 років. За станом здоров’я, сімейними обставинами, для закінчення освіти та в деяких інших випадках призовникам може надаватися відстрочка від призову.

Строкову військову службу громадяни України можуть проходити в Збройних Силах України, у Національній гвардії України, у Прикордонних військах України, у формуваннях Служби безпеки України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та в інших військових формуваннях.

Строки військової служби в календарному обчисленні встановлюються:

• 1. для солдатів і сержантів, які проходять строкову військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, — до 12 місяців;

  2. для матросів і старшин, які проходять строкову військову службу на кораблях, суднах і в берегових частинах бойового забезпечення Військово-Морських Сил України, в морських частинах інших військових формувань, — до 18 місяців.

Для осіб, які мають вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки спеціаліста або магістра строк військової служби встановлюється до 9 місяців.

Для солдатів і матросів, сержантів і старшин з числа військовослужбовців строкової військової служби, жінок і військовозобов’язаних, прийнятих на військову службу за контрактом, строк військової служби встановлюється контрактом.

Закон України “Про альтернативну (невійськову) службу” від 12 грудня 1991 р. встановлює, що альтернативна служба є державною службою поза Збройними Силами чи іншими військовими формуваннями України, що запроваджується замість проходження військової служби і має на меті виконання обов’язку перед суспільством.

Право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов’язку суперечить їхнім релігійним переконанням, і які належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Громадянин, направлений на альтернативну службу, не має права:

• 1. ухилятися від проходження альтернативної служби;

  2. брати участь у страйках;

  3. займатися підприємницькою діяльністю;

  4. навчатися в закладах освіти, крім середніх або вищих закладів освіти з вечірньою або заочною формами навчання.

Ухиленням від проходження альтернативної служби вважається:

• 1. неприбуття без поважних причин на місце проходження альтернативної служби,

  2. зазначене у направленні, або прибуття із запізненням більше ніж на три

  3. календарних дні;

  4. самовільне припинення виконання службових обов’язків;

  5. несвоєчасне (пізніше ніж за п’ять календарних днів) повідомлення комісії про роботу в умовах неповного робочого дня або неповного робочого тижня, надання відпустки з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а також про попередження власником або уповноваженим ним органом щодо звільнення у зв’язку з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації.

У разі ухилення громадянина від проходження альтернативної служби або вчинення зазначених вище дій, рішення про направлення його на альтернативну службу може бути скасоване і громадянин підлягає призову на строкову військову службу на загальних підставах.

Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни:

• 1. звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу;

  2. яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки).

Альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній або комунальній власності, діяльність яких пов’язана із соціальним захистом населення, охороною здоров’я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також в патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України. Перелік підприємств, установ, організацій, на яких громадяни можуть проходити альтернативну службу, розробляється і затверджується Кабінетом Міністрів України.

Місце проходження альтернативної служби визначається переважно в межах населеного пункту за місцем проживання або у місцевості, звідки громадяни мають можливість щоденно повертатися до місця проживання. У разі проходження громадянином альтернативної служби в місцевості, звідки він не має можливості щоденно повертатися до місця проживання, йому з дня початку служби надається місце в гуртожитку або інше впорядковане тимчасове житло.

З урахуванням суспільних потреб місце проходження альтернативної служби громадянина може бути змінене.

Строк альтернативної служби становить двадцять сім місяців, а для осіб, які мають повну вищу освіту з освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста, магістра,

• 1. вісімнадцять місяців. Час перебування на альтернативній службі зараховується

  2. до загального трудового стажу громадянина. Цей час також зараховується до

  3. безперервного трудового стажу і стажу роботи за спеціальністю за умови, якщо

  4. громадянин не пізніше ніж протягом трьох календарних місяців після звільнення з

  5. альтернативної служби приступить до роботи.

  6. Альтернативна служба достроково припиняється у разі:

  7. призову громадянина на строкову військову службу за його власним бажанням;

  8. визнання громадянина непридатним за станом здоров’я для подальшого проходження військової служби на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії;

  9. виникнення у громадянина права на відстрочку внаслідок зміни сімейних обставин, передбаченого законодавством про військовий обов’язок і військову службу;

  10. засудження громадянина до позбавлення волі;

  11. порушення умов проходження альтернативної служби.

Встановлений ст. 65 Конституції України обов’язок громадян України шанувати її державні символи, які уособлюють суверенітет нашої держави, є цілком обґрунтованим.

Неповага до герба, прапора або гімну держави за своєю сутністю є зневагою, образою для держави, яку вони уособлюють. А якщо символи держави не шануватимуть її громадяни, навряд чи можна чекати поваги до неї з боку інших держав світу. Для України як молодої самостійної держави цей обов’язок її громадян має особливе значення. Тому наруга над державними символами — Державним Прапором Укр а ї н и , Державним Гербом України або Державним Гімном України — є злочином, передбаченим ч. 1 ст. 338 Кримінального кодексу України, який карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

Конституція України (ст. 66) зобов’язує кожного, хто перебуває на її території, не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, а також відшкодовувати завдані їм збитки. Природоохоронні відносини регулюються Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р., який визначає основні напрями державної діяльності у сфері екологічної політики.

Закон установлює конкретні права й обов’язки природокористувачів, зокрема регулює оплатне й безоплатне користування природними ресурсами.

29 жовтня 1992 р. Верховна Рада України затвердила Положення про Червону книгу України, її призначення полягає в забезпеченні особливого захисту для представників тваринного і рослинного світу, яким загрожує повне винищення, з метою їх збереження як невід’ємної частини навколишнього світу. Полювання на представників тваринного світу, ушкодження або знищення рослин, що внесені до Червоної книги, тягне передбачену законами України відповідальність.

Розділ VІІІ (ст.ст. 236–254) Особливої частини Кримінального кодексу України визначає діяння, які є злочинами проти довкілля, тобто навколишнього природного середовища, яке оточує людину і створює умови для її життя, та визначає покарання за їх скоєння.

Закріплюючи обов’язок кожного не заподіювати шкоду культурній спадщині, Конституція тим самим піклується про нерозривність зв’язку поколінь, про збереження надбань національної та світової культури для прийдешніх поколінь. Будь-які збитки, завдані природі або культурній спадщині, підлягають відшкодуванню в розмірах, що передбачені відповідними нормативними актами.

Установлений ст. 68 Ко н с т и т у ц і ї Ук р а ї н и обов’язок кожного, незалежно від наявності у нього громадянства нашої держави, додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей є втіленням курсу на створення правової держави, а також підтвердженням того, що забезпечення прав та свобод людини і громадянина справді визначає зміст і спрямованість діяльності нашої держави.

Виконання цього обов’язку має принципове значення, адже невиконання приписів Конституції та інших законів призводить до порушення впорядкованості суспільних відносин, суттєво утруднює функціонування суспільного та державного організму й реалізацію законних прав і свобод особи. Тому за невиконання цього обов’язку передбачаються різноманітні санкції аж до найтяжчих.

За Конституцією незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, це підкреслює значення правових приписів для функціонування й розвитку держави та суспільства і цілком відповідає світовій практиці. Слід зазначити, що Конституція України (ст. 57) гарантує кожному право знати свої права та обов’язки. Тому закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов’язки громадян, мають бути оприлюднені. Якщо ж такі закони не доведено до відома населення, вони не мають юридичної сили і їх приписи не повинні виконуватись.

Жодна держава не може існувати без відповідного фінансового забезпечення своєї діяльності. Суттєву роль у формуванні державного бюджету відіграють різноманітні податки і збори, які сплачує населення. Саме тому Конституція Ук р а ї н и (ст. 67) установлює обов’язок кожного, хто перебуває на території держави, незалежно від його громадянства сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, передбачених законом.

З метою забезпечення обґрунтованості стягнення податків і зборів з фізичних осіб Конституція України (ст. 67) закріпила обов’язок усіх громадян щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік.

Участь адвоката у справах щодо порушення громадянином конституційних обов’язків визначається галузевою належністю справи.