Апеляційна скарга на ухвалу про повернення позову (щодо підсудності спору банківського вкладу за законом про захист прав споживачів)

Переход на обновленную версию документа

Апеляційна скарга

на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси

від __________р. по справі №_____________

_____________ року суддя Суворовського районного суду м. Одеси __________ постановив ухвалу по справі №_____________ за позовом _____________ до _________________ про стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди.

При винесенні ухвали суд керуючись ст. 109, 115, 121, 122, 208-210, 293 ЦПК України ухвалив позовну заяву повернути позивачеві, аргументуючи це тим, що справа в силу ч. 2 ст. 109 не підсудна Суворовському районному суду м. Одеси, а позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням, а також підстав для вибору підсудності позивачем, згідно ст. 110 ЦПК України, суддею не встановлено.

Також у описовій частині оскаржуваної ухвали суддя робить висновок, що правовідносини, які склались між Позивачем та Відповідачем не підпадають під дію ЗУ «Про захист прав споживачів».

Але з вищезазначеною ухвалою погодитися не можливо відповідно до наступного.

Вважаю, що вказана ухвала підлягає скасуванню, оскільки при її прийнятті судом порушенні норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, а саме: не враховано вимоги ч. 5, 7, 14 ст. 110 Цивільного процесуального Кодексу, про те що:

· позови про захист прав споживачів можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача;

· позови що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред’являтися також за їх місцезнаходженням;

· позивач має вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 114 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Оскільки найсуперечливішими й дискусійними у судовій практиці є питання щодо застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до правовідносин з надання фінансово-кредитних послуг, страхування, туристичних послуг та договорів, за якими організації залучають кошти громадян для будівництва житла, на ці питання звертає окрему увагу Аналіз Верховного Суду України судової практики з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів (2009-2012 рр.) від 01.02.2013 року.

Сам характер фінансово-кредитних відносин, стороною в якій є фізична особа, а також використані у ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» терміни споживчий кредит, фінансова установа, фінансова послуга дають підстави вважати, що правовідносини, які виникають з кредитних договорів, договорів банківського вкладу, договорів страхування, підпадають під дію ЗУ «Про захист прав споживачів».

Згідно з преамбулою ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону, фінансова установа – юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Фінансова послуга – операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

У ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що фінансовими послугами вважаються, зокрема: залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту та ін.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» до відносин, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг).

До того ж, відповідно до ч. 2 ст. 1058 ЦК України, договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором.

Частина 1 ст. 633 ЦК України дає визначення поняттю публічний договір: публічний договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 633 ЦК України умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» клієнт банку – будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Виходячи з вищенаведеного, вкладник за договором банківського вкладу є споживачем послуг банку (клієнт банку), зокрема у сфері залучення коштів на депозитні рахунки.

Тобто, виходячи з наведеного, відносини, які склалися з договору банківського вкладу підпадають під дію ЗУ «Про захист прав споживачів», а тому позивач має право вибору на подачу позову за місцем свого проживання.

Оскаржувана ухвала отримана Позивачем (апелянтом), __________р. про що свідчить розписка, що міститься в матеріалах судової справи. Тому термін оскарження передбачений ч. 2 ст. 294 ЦПК України Апелянтом дотриманий.

Відповідно до ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушення їх прав.

На підставі вищевикладеного, керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», ч.5, 7, 14 ст.110, п.4 ч.1 ст. 311, ст.ст. 292 – 296, 307, 311 Цивільно-процесуального кодексу України,

ПРОШУ:

1. Поновити строк на апеляційне оскарження.

2. Скасувати ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від ____________ року у цивільній справі №____________, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Додаток:

- копія апеляційної скарги для іншої сторони

_______________ ____________________

Скачать документ

Апеляційна скарга на ухвалу про повернення позову (щодо підсудності спору банківського вкладу за законом про захист прав споживачів)

Апелляционная жалоба на определение о возврате иска (по вопросу подсудности спора банковского вклада по закону о защите прав потребителей)