У 1922 р. відбулася судова реформа, яка стосувалася, зокрема, організаційного оформлення адвокатури. У Положенні про судоустрій Української РСР від 16 грудня 1922 р. встановлювалася єдина система судових установ: народний і губернський суди, Верховний Суд УРСР. Для забезпечення трудящим юридичної допомоги у цивільних справах та захисту в кримінальних справах при губернських судах і під наглядом цих судів діяли колегії захисників.
У резолюції першого Всеукраїнського з’їзду працівників юстиції, який було проведено у січні 1922 р., було зафіксовано, що колегії правозаступників існують при губернських відділах юстиції; оплата праці захисників проводиться за таксою, а у певних випадках громадян звільняли від оплати; обов’язково враховувалося побажання клієнта щодо конкретного захисника чи представника; встановлено недопустимість суміщення членства в колегії захисників із посадами в НКЮ, УНК, міліції, розшуку. З’їзд доручив Наркомату юстиції розробити законопроект реформи колегій правозаступників.
2 жовтня 1922 р. було прийнято Положення про адвокатуру Української РСР. 14 листопада 1922 р. НКЮ УРСР затвердив Інструкцію про організацію губернських колегій оборонців у кримінальних та цивільних справах, які створювалися при губернських радах народних суддів.
Положення про адвокатуру визначало, хто міг стати членом колегії: це були особи, які мали практичний стаж роботи не менше двох років в органах юстиції або теоретичну і практичну підготовку, ступінь і порядок визнання якої встановлювався інструкцією НКЮ. Містився в ньому і перелік осіб, які не могли бути членами колегії оборонців: це — неповнолітні; особи, які не мають виборчих прав; особи, що перебувають під слідством або судом, звинувачені у злочинах, за скоєння яких встановлено позбавлення волі або інше тяжке покарання; обмежені в правах за судовим вироком; особи, що перебувають під опікою; особи, виключені з колегії оборонців (тільки після трьох років з часу виключення дозволялося клопотати про поновлення членства у колегії).
Члени колегії оборонців не мали права працювати в державних установах та підприємствах, за винятком перебування на виборних посадах, науковій та викладацькій роботі.
Члени колегії першого складу затверджувалися президією виконавчого комітету за поданням губернської ради народних суддів. Згідно з п. 6 Положення про адвокатуру, в подальшому прийом членів у колегію проводила президія колегії, яка зобов’язана була повідомити про прийом до членів колегії у триденний термін президію народного суду, яка мала право відводу прийнятого протягом місяця. Постанову про зарахування до складу колегії мав право скасувати НКЮ в порядку нагляду без обмеження терміну.
Дворічна робота на вищевказаних посадах звільняла цих осіб від іспитів при вступі до колегій захисників, але за умови, що з часу залишення ними роботи минуло не більше як шість місяців.
На членів колегії оборонців покладалися такі обов’язки:
участь у кримінальних і цивільних справах за призначенням, а також за погодженням з тими, хто до них звертався;
ведення справ за призначенням або за погодженням в адміністративних органах, наділених судовими правами;
складання паперів у судових й адміністративних справах, актів і договорів, надання усних і письмових порад;
обов’язкова участь у загальних зборах оборонців свого судового округу.
Загальні збори колегії з числа її членів обирали президію на один рік. До повноважень зборів належали питання: скликання загальних зборів колегії, обрання президії й заслуховування її звіту, обговорення загальних питань діяльності колегії; встановлення розміру відрахування у фонд колегії; організація юридичних консультацій.
Президія колегії оборонців виконувала також чітко визначені функції: розглядала заяви про вступ у члени колегії та відрахування, здійснювала нагляд і контроль за виконанням членами колегії їхніх обов’язків та накладення дисциплінарних покарань, призначення безоплатної оборони й оборони за таксою, організовувала юридичні консультації, вживала заходів щодо охорони прав померлих, тяжко хворих і відсторонених від діяльності членів колегії оборонців тощо. Копії протоколів засідань президії мали надсилатися в триденний термін до президії губраднарсуду та губернському прокурору.
До членів колегії оборонців встановлювалися такі дисциплінарні стягнення, які могла накладати президія колегії: попередження, догана, штраф, виключення з колегії безстроково або на певний строк. Постанови в дисциплінарних справах можна було оскаржити протягом двох тижнів до президії губраднарсуду потерпілим, губернським прокурором та членом колегії, притягнутим до дисциплінарної відповідальності.
Положенням було встановлено такий порядок оплати праці членів колегії:
підсудні в справах, у яких участь оборонців була обов’язковою, і особи, визначені спеціальною постановою суду незаможними, звільнялися від плати в кримінальних і цивільних справах;
робітники державних і приватних підприємств, члени комнезамів, червоноармійці та військовослужбовці, службовці радянських установ і підприємств оплачували послуги оборонців за таксою, встановленою НКЮ;
в інших випадках винагорода оборонців визначалася за взаємною згодою із заінтересованою стороною.
На ведення справи оборонцю видавалася довіреність, засвідчена в нотаріальному порядку або шляхом усної чи письмової заяви тому судовому органу, який провадить справу. У справах осіб, які мають право оплачувати послуги оборонця за таксою, та у справах безоплатної оборони довіреність у кримінальних і цивільних справах заміняв ордер президії колегії оборонців, на підставі якого оборонець мав всі права, надані обороні за законом.
Члени колегії зі своєї винагороди вносили у фонд колегії певне процентне відрахування, що встановлювалося НКЮ. Так, згідно з правилами про регулювання діяльності колегій захисників, затвердженими НКЮ республіки 19 грудня 1922 р., цей внесок становив 3 % з кожної плати, що надходила члену колегії.
Положення про консультації для надання юридичної допомоги населенню (27 грудня 1922 р.), які організовували колегії оборонців, встановлювало, що завідуючого обирали строком на шість місяців загальними зборами членів даної консультації з наступним затвердженням президією колегії оборонців. Чергування кожного захисника певну кількість годин у консультації було обов’язковим. Консультація утримувалася на отримувані нею прибутки та кошти, які виділяла їй президія колегії.
Однією з перших у листопаді 1922 р. була створена Чернігівська губернська колегія оборонців, у складі якої в 1923 р. було 65 членів. До складу президії колегії у 1924 р. входили: Зуєв, Ісаєв, Приходько, Зубін, Гозенпуд, Пухтинський, Померанцев.
У лютому 1923 р. почала діяти Катеринославська колегія оборонців, до якої входили 133 адвокати, а у створену Київську колегію було зараховано постановою президії губвиконкому від 28 лютого 1923 р. 229 чоловік (з них 139 — по м. Києву). Більшість з них — колишні присяжні повірені. Тоді ж прийшли в колегію і відомі вчені, наприклад, І. М. Кригель — визнаний спеціаліст у господарському праві, обраний до третього складу президії в 1925 р., творець етичного адвокатського кодексу. Він користувався особливою підтримкою серед молодих адвокатів; професор торговельного права проректор Київського інституту народного господарства О. Митилин; видатний процесуаліст, колишній присяжний повірений, професор М. О. Чельцов-Бебутов. До складу першої президії колегії увійшли Б. В. Скарбек (голова), М. Д. Пухтинський, колишній присяжний повірений (заступник голови), М. Я. Алмазов (секретар), І. С. Степанський, А. Г. Верхотурський, Г. М. Лазарев, І. Я. Пекар.
У березні 1923 р. були організовані Одеська, Полтавська, Харківська колегії захисників. У травні — Волинська, Донецька та Подільська. До Харківської губернської колегії захисників 3 березня 1923 р. губвиконком затвердив 100 осіб. Перша президія Харківської колегії була обрана у такому складі: голова — І. М. Сіяк, члени колегії: М. С. Маєвський, Т. А. Новіков, П. П. Куліков, Н. Н. Познанський, В. Р. Ерівман та Смірнов.
У 1923-1924 pp. в країні налічувалося 1446 адвокатів. В цей період до адвокатури повернулися висококваліфіковані дореволюційні адвокати. Однак, значна частина членів колегій не мали юридичної освіти або будь-якої освіти взагалі.
29 жовтня 1924 р. були затверджені Основи судоустрою СРСР і союзних республік, у яких зазначалося, що для надання юридичної допомоги населенню і судового захисту засновуються колегії правозаступників (оборонці). У червні 1925 р. в зв’язку з новим адміністративно-територіальним поділом були створені окружні суди (замість губернських), при яких діяли колегії захисників.
У вересні 1927 р. НКЮ запровадив інститут стажистів (для випускників юридичних факультетів) і практикантів (для осіб, що мали дворічний трудовий стаж), строком до 1 року. Ці особи зараховувалися до складу колегії без іспиту у разі успішного виконання програми, що включала роботу в консультації, підготовку і ведення справ у суді. З кінця 1927 р. комісаріати юстиції схвально ставилися і пропагували створення в колегіях захисників трудових колективів, але така штучна «колективізація» не стала масовою і вже наприкінці 1934 р. готувався проект закону про адвокатуру, в якому поряд з колективною формою організації адвокатури передбачалася й приватна практика, однак цей закон не був прийнятий.
У 1927 р. в Українській СРР діяло 717 юридичних консультацій, у яких майже дві третини порад і складених процесуальних документів надавалися безоплатно.
У країні точилися дискусії щодо подальшого становлення адвокатури. Пропонувалося утримання колегій виключно за рахунок держави. Прибічники державної адвокатури обґрунтовували доцільність скасування приватних кабінетів і запровадження державних адвокатських контор на засадах госпрозрахунку та самоокупності. Мова йшла і про створення колективних кабінетів захисту, які б витіснили індивідуальну форму адвокатської діяльності. Зокрема, молоді адвокати вважали, що приватні адвокати заважають розвитку радянських колективних засад адвокатури, що слід провести «чистки» в адвокатурі, члени Одеської та Луганської колегій захисників пропонували створити колективні форми роботи і ліквідувати приватну практику, а група захисників Харківської колегії створила перший колективний кабінет із 10 осіб (1927 р.).
У ті часи існувала й точка зору про надання адвокату статусу державного чиновника.
12 вересня 1928 р. колегія НКЮ республіки прийняла постанову «Про реорганізацію колегій захисників», у якій йшлося про добровільний перехід захисників на колективні форми організації праці і ліквідацію приватних кабінетів. Передбачалося також щорічне визначення контингенту членів окружної колегії захисників, який належало встановлювати судом і затверджувати Нарком’юстом. Встановлювався порядок оплати праці захисників. Кошти вносилися до юридичних консультацій, а суми, що сплачувалися, визначалися президією й затверджувалися пленумом окружного суду. За порушення такси передбачалася кримінальна відповідальність.
Збори Київської колегії захисників прийняли постанову про відмову від приватної практики з 1 липня 1929 р.
20 жовтня 1929 р. НКЮ затвердив Положення про колективні форми роботи колегій захисників. Цим документом приватна практика скасовувалася, встановлювався єдиний колектив захисників всіх членів колегії округу. Юридична допомога надавалася тільки через консультації, котрі могли відмовити в наданні юридичної допомоги, якщо визнавали, що її захисту домагається антисоціальний клієнт.
Член колегії захисників здійснював захист у суді лише за ордером юридичної консультації або президії колегії. Члени колегії захисників одержували заробітну плату в порядку, встановленому загальними зборами й затвердженому окружним судом, вони мали право працювати за сумісництвом юрисконсультами, всі члени колегії були зобов’язані виконувати доручення президії у безоплатних справах.
Кошти колегії складалися з прибутків юридичної консультації від подання юридичної допомоги та з інших надходжень. Кошти фонду зарплати розподілялися між членами колегії відповідно до категорій, що їх встановлювали загальні збори, за співвідношенням 1:4. Існував також фонд страхування, з якого виплачувалися кошти у випадках хвороби члена колегії або родинам померлих адвокатів.
Ліквідація приватної адвокатської практики, перехід колегій захисників на колективні форми праці та усунення з їхнього складу майже 14 % загальної кількості адвокатів, які не виправдали цього звання, позитивно сприймалися в суспільстві.
У 1929-1931 рр. майже на півтори тисячі скоротилася кількість захисників, що пояснювалося переходом на колективні форми роботи і впорядкуванням складу колегій.