Закон СРСР «Про адвокатуру в СРСР» відносив низку питань до компетенції республіканських Положень про адвокатуру. Наприклад, випадки утворення колегій адвокатів в містах, організація й порядок діяльності юридичних консультацій, права й обов’язки завідувача юридичної консультації визначаються Положенням про адвокатуру союзної республіки. Заходи впливу, порядок накладення, зняття й оскарження дисциплінарних стягнень визначаються Положенням про адвокатуру союзної республіки. Порядок обрання і компетенція президії колегії адвокатів та деякі інші питання знайшли своє відображення в новому Положенні про адвокатуру УРСР, затвердженому Верховною Радою УРСР 1 жовтня 1980 p., яке детальніше регламентувало діяльність колегій адвокатів республіки, розширило види юридичної допомоги громадянам. У ньому зазначалося, щоадвокатура сприяє охороні прав і законних інтересів громадян та організацій, здійсненню правосуддя, додержанню і зміцненню законності, вихованню громадян у дусі точного й неухильного виконання законів, дбайливого ставлення до народного добра, додержання дисципліни праці, поваги до прав, честі та гідності інших осіб.
Положення про адвокатуру підкреслило її особливий статус (добровільне об’єднання осіб, які займаються адвокатською діяльністю), встановило порядок формування колегій адвокатів на території республіки. Вони створювалися за заявою групи засновників — громадян чи юридичних осіб; пропозиція про це надсилалася до Міністерства юстиції України, яке в разі згоди подавало її у виконавчий комітет для затвердження і реєстрації.
Колегії адвокатів в Україні формувалися за територіальним принципом, який існував і до цього, були створені також обласні та Київська міська колегії адвокатів. У 1980 р. в Україні діяло 25 обласних і одна міська колегії адвокатів, які налічували 4186 осіб. Крім того, законодавством передбачалося, що за згодою Міністерства юстиції можуть діяти міжтериторіальні та інші колегії (наприклад, Ін’юрколегія). Але ця норма мала декларативний характер. У деяких регіонах республіки робилися спроби відкрити «паралельні» колегії адвокатів, але Міністерство юстиції не давало на це згоди і лише на початку 90-х років було створено ще одну колегію в Київській області поряд з існуючою.
Положення про адвокатуру УРСР залишило без змін структуру органів колегії адвокатів. У Положенні відновлено норму, згідно з якою президія обиралася шляхом таємного голосування, що відповідало демократичним основам організації адвокатури й забезпечувало свободу волевиявлення адвокатів. У Положенні вказано, що президія має широкі повноваження, а її діяльність будується на основі колективності керівництва, гласності, регулярної звітності перед членами колегії, широкого залучення адвокатів до роботи президії.
З метою зміцнення кадрів і поліпшення якості їхньої роботи в ст. 15 Положення передбачено вищі вимоги до осіб, які приймаються в члени колегії адвокатів: ці громадяни повинні мати вищу юридичну освіту й стаж роботи за спеціальністю юриста не менш як два роки.
Новим є також і правило, за яким прийому може передувати проходження випробувального строку тривалістю до трьох місяців. І якщо результат випробування виявиться незадовільним, президія колегії виносить рішення про відрахування претендента.
Як зазначалося, випускників юридичних вузів, які не мали належного стажу практичної роботи за спеціальністю юриста, приймали в колегію лише після успішного проходження стажування. Керівництво роботою стажерів і контроль за їхньою підготовкою до самостійної діяльності здійснювала президія колегії адвокатів.
Положення конкретизувало й розширило перелік прав та обов’язків адвокатів при наданні ними юридичної допомоги громадянам і організаціям.
У містах та інших населених пунктах створювалися юридичні консультації, кількість працюючих там адвокатів визначалася президією колегії за погодженням із відділом юстиції, який також повинен був дати згоду на призначення того чи іншого адвоката на посаду завідуючого юридичною консультацією.
Положення про адвокатуру УРСР встановлювало її стосунки з державними та громадськими організаціями: керівництво колегіями адвокатів повинні здійснювати Ради народних депутатів, їхні виконавчі та розпорядчі органи, згідно з законодавством, яке визначає їхню компетенцію, як безпосередньо, так і через республіканське Міністерство юстиції та відповідні відділи юстиції виконкомів обласних, Київської міської Рад народних депутатів. Як і раніше, передбачалися досить широкі можливості втручання в діяльність адвокатури. Так, за Положенням, республіканське Міністерство юстиції й відділи юстиції обласних, Київської міської Рад народних депутатів у межах своєї компетенції контролювали додержання колегіями адвокатів вимог законодавства щодо діяльності адвокатури; встановлювали порядок надання юридичної допомоги громадянам та організаціям; сприяли створенню умов для якнайповнішого використання адвокатами наданих їм законом прав і виконання покладених на них обов’язків; узагальнювали практику роботи колегій адвокатів і здійснювали інші повноваження, пов’язані з загальним керівництвом адвокатурою республіки.
Міністерство юстиції УРСР також отримувало від президій колегій повідомлення про діяльність колегій адвокатів, визначало порядок стажування в колегіях, розглядало скарги на постанови президії колегії, якщо допущено порушення чинного законодавства.
Міністерству юстиції УРСР було надано право зупиняти виконання рішення загальних зборів чи постанови президії колегії адвокатів у випадку невідповідності їх діючому законодавству.
Таким чином, законодавчо колегіям адвокатів надалося самоуправління, можливість самостійного вирішення організаційних питань, здійснення керівництва та контролю за професійною адвокатською діяльністю. Водночас перелічені вище повноваження органів державної влади та управління стосовно загального керівництва колегіями адвокатів свідчать про значний контроль за адвокатурою з боку держави.
Період 80-х років відзначився появою кооперативного руху в СРСР. З’явилися також і юридичні кооперативи, котрі надавали правову допомогу юридичним і фізичним особам. Отже, встановлювана десятиліттями монополія колегій адвокатів на правову допомогу стала тепер суттєво обмеженою. Ще більшу конкуренцію адвокатам склали юристи-підприємці, котрі, згідно з законом «Про підприємництво», розпочали у 1991 р. надавати правову допомогу фізичним і юридичним особам.
Наприкінці 80-х років адвокати ставили питання про надання самостійності (в межах колегій адвокатів) юридичним консультаціям, а також пропонували надати їм статус юридичної особи. Наприклад, першою такою консультацією в Одеській колегії адвокатів стала «Полонський і партнери».
Адвокати прагнули, починаючи з виникнення інституту адвокатури у ХІХ столітті, до об’єднання. Історії відомо створення Спілок адвокатів у ХІХ–ХХ ст.
Спілка адвокатів України як незалежна громадська організація адвокатів України була створена за ініціативою адвокатів, котрі прагнули об’єднання на професійному рівні, досягнення адвокатурою України незалежності, розвитку демократичних засад адвокатської діяльності, участі адвокатів у розбудові правової держави, створення надійних гарантій адвокатської діяльності, захисту соціальних і професійних прав адвокатів.
Після створення у 1989 р. Союзу адвокатів СРСР ініціатива створення Союзу адвокатів України була підтримана майже всіма колегіями адвокатів 17 грудня 1989 р. на розширеному засіданні Вченої Ради Київського ГНДІ адвокатури.
Ініціативна група зі створення Спілки адвокатів України, а згодом Оргкомітет з підготовки Установчого з’їзду САУ, підготували у дуже стислий термін установчі документи і надіслали їх для обговорення у колегії адвокатів.
У процесі обговорення Статуту САУ в травні-червні 1990 р. адвокати висловлювали побажання мати українську спілку адвокатів, говорили про створення механізму виходу з підпорядкування Мін’юсту, про неприпустимість керівних функцій Спілки щодо колегій, про створення Координаційної Ради голів президій колегій адвокатів, Адвокатського фонду при САУ тощо.
20-22 вересня 1990 р. у м. Києві відбувся Установчий з’їзд адвокатів, на якому була утворена Спілка адвокатів України — незалежна, самоврядна організація, метою якої стало об’єднання зусиль адвокатів республіки для формування демократичної правової держави; підвищення рівня юридичної допомоги, ролі й авторитету адвокатури в суспільстві й державі; сприяння законодавчому закріпленню індивідуальної, приватної адвокатської діяльності; досягнення адвокатурою повної самостійності та самоврядування; захист професійних прав і соціальних інтересів адвокатів, їхніх честі та гідності; поширення історичних традицій української адвокатури; розвиток і поглиблення міжнародних зв’язків адвокатів.
Делегати пропонували створення надійної організаційної структури адвокатури, яка б відповідала сучасності, закріплення на законодавчому рівні незалежності та самоврядності адвокатури, широких професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності.
З’їзд прийняв рішення про необхідність відновлення в Україні індивідуальної адвокатської практики та розробку і внесення до Верховної Ради, користуючись правом законодавчої ініціативи, яку тоді мала Спілка, Закону «Про адвокатуру».
До складу обраного Установчим з’їздом правління САУ увійшли представники 22 колегій адвокатів, а згодом всі області України, АР Крим, міста Київ та Севастополь утворили відділення САУ.
Делегати Установчого з’їзду прийняли ряд звернень. В одному з них — до адвокатів світу — зокрема, наголошувалось, що, діючи в межах тоталітарної системи, адвокатура Української РСР, на жаль, не завжди здійснювала специфічну -функцію соціального контролю за правильним застосуванням прав та свобод громадян, які порушувалися державою. Нині виникла реальна можливість для виконання завдань адвокатури, консолідації з прогресивними течіями та рухами усіх країн світу. Сама по собі гуманність і благородність адвокатської професії зобов’язує всіх адвокатів зробити все можливе для пропаганди ідей миру, добра, довір’я, співробітництва, взаємної поваги, з тим, щоб законні права та інтереси громадян завжди були під надійним захистом Закону та Держави.
Адвокати із США, Канади, Аргентини, Польщі, присутні на Установчому з’їзді, стали почесними членами Спілки адвокатів України. Спілка адвокатів України сприяє становленню української адвокатури відповідно до міжнародних стандартів, підвищенню іміджу її у суспільстві та світі, привертає увагу до проблем адвокатської діяльності і пропонує шляхи їх вирішення, бере активну участь у розробці українського законодавства, представляє думку адвокатів у комітетах Верховної Ради, комісіях з судово-правової реформи, науково-методичних комісіях Верховного Суду, міністерств і відомств, активно захищає професійні права адвокатів і їх законні інтереси. Спілка адвокатів України визнана міжнародною спільнотою, залучається до виконання багатьох важливих міжнародних програм, прийнята асоційованим членом до ССВЕ — Ради адвокатур та правничих товариств Європи, а також до інших впливових міжнародних організацій.