Current Issues of Modern Gender Linguistics. Review of the monograph : Language and Gender in Ukraine: History, Theoretical Foundations, Discursive Practice by T.A. Kosmeda, N.A. Karpenko, T.F. Osipova, L.M. Salionovych, O.V. Khaliman [Text] ; Ed. by T.A. Kosmeda. – Kharkiv : SKhNPU, 2014. – 472 pp.

Volume 30, 2015, pp. 157-159

Anatoliy Zahnitko

Article first published online: August 1, 2015

Additional information

Author Information:

Anatoliy Zahnitko, Doctor of Philology, Professor, corresponding member of NAS of Ukraine at Department of Ukrainian Language and Applied Linguistics in Donetsk National University (Kyiv, Kyiv region – Vinnytsia, Vinnytsia region, Ukraine). Correspondence: a.zagnitko@gmail.com

Citation:

Zahnitko, Anatoliy. Актуальні питання сучасної гендерної лінгвістики. Review of the monograph : Космеда Т.А. Гендерна лінгвістика в Україні : історія, теоретичні засади, дискурсивна практика : [колект. моногр.] [Текст] / Т. А. Космеда, Н. А. Карпенко, Т. Ф. Осіпова, Л. М. Саліонович, О. В. Халіман ; за наук. ред. проф. Т. А. Космеди. – Х. : ХНПУ ім. Г.С. Сковороди, 2014. – 472 с.[Text] / Anatoliy Zahnitko // Лінгвістичні студії : міжнародний зб. наук. праць. – Київ – Вінниця : ДонНУ, 2015. – Випуск 30. – С. 157-159. / Linguistic Studies : international collection of scientific papers / Donetsk National University ; Ed. by A. P. Zahnitko. – Kyiv – Vinnytsia : DonNU, 2015. – Vol. 30. – Pp. 157-159.

Publication History:

Volume first published online: August 1, 2015

Article received: 11 January 2015, accepted: February 10, 2015 and first published online: August 1, 2015

Article.

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ СУЧАСНОЇ ГЕНДЕРНОЇ ЛІНГВІСТИКИ

Рецензія на монографію :

Космеда Т.А. Гендерна лінгвістика в Україні : історія, теоретичні засади, дискурсивна практика : [колект. моногр.] [Текст] / Т. А. Космеда, Н. А. Карпенко, Т. Ф. Осіпова, Л. М. Саліонович, О. В. Халіман ; за наук. ред. проф. Т. А. Космеди. – Х. : ХНПУ ім. Г.С. Сковороди, 2014. – 472 с.

Рецензована монографія присвячена одному з напрямів сучасного мовознавства, що особливо активно студіюється з другої половини вісімдесятих років двадцятого століття, - гендерній лінгвістиці. Протягом дев’яностих років двадцятого століття та початку двадцять першого століття в Україні було захищено низку дисертацій із різних спеціальностей, присвячених або загальним питанням гендерної лінгвістики, або ж окремим її рівням, аспектам тощо. У монографії чітко простежувано основні напрями студіювання, до яких слід віднести аналіз: 1) історії гендерної лінгвістики – від її становлення в українському науково-лінгвістичному просторі до сучасного етапу напрацювання поняттєво-термінологічного апарату (с. 22-107); 2) функційно-статусного навантаження морфологічних і синтаксичних форм у мовленні чоловіків та жінок (с. 108-173); 3) усталеності комунікативних стратегій і тактик у вербальній та невербальній гендерно закріпленій комунікації (с. 174-226); 4) лінгвокреативної діяльності майстрів художнього слова через простеження відбиття в їхньому просторі гендерних уподобань, зокрема студіювання лінгвокреативної діяльності Івана Франка в розрізі його гендерних стереотипів та їхньої виявлюваності в різних типах дискурсу (с. 237-286), та вивчення лінгвокреативної діяльності Павла Загребельного зі встановленням функційно-маркувального навантаження концепту жінка в дискурсивній практиці письменника, що розкриває диференційні параметри гендерної свідомості майстра прозового слова (с. 287-381).

Слід відразу наголосити, що аналізованій колективній монографії притаманна цілісність, структурна викінченість, усі компоненти повністю підпорядковані поставленій меті та завданням, що досить ємно сформульовані в «Передмові» (Т.А. Космеда), з-поміж яких наголошено: «Українська гендерна лінгвістика повинна всебічно репрезентувати, докладно описати насамперед національну специфіку вияву гендеру в мові й мовленні, що ґрунтується на національній ментальності, яка своєрідно запрограмована зокрема й на підсвідомому рівні, закодована в мовній свідомості українців, представлена в усіх текстових різновидах, відтворюється в мовленнєвій діяльності як окремих особистостей, так і мовного колективу, української лінгвоспільноти загалом, в усіх різновидах дискурсивної практики зокрема» (с. 19). Водночас констатовано Т.А. Космедою, що «слід послідовно враховувати, що вияв гендеру в мові зумовлений відповідною гендерною національною програмою, яка мотивована універсальними категоріями й національною специфікою їхньої трансформації» (с. 20).

Ґрунтовне дослідження усього спектру гендерних досліджень в Україні з концептуальним осмисленням витоків, становлення та умов, особливостей розвитку запропоновано в першому розділі «Гендерна лінгвістика в Україні. Окреслення її поступу: витоки, становлення, розвиток» (с. 22-107), у якому Т.А. Космеда та Л.М. Саліонович вичерпно характеризують витоки гендерної лінгвістики в України із простеженням відбиття категорії гендеру в лінгвофілософській концепції Івана Франка, а також окресленням поняття гендерна норма (поведінка) в його науково-критичному дискурсі та встановленням статусного вияву стилю письма, якості мовлення чоловіків / жінок в інтерпретації Івана Франка. Розбудову проблематики гендерної лінгвістики подано через розгляд вчення Л.А. Булаховського та аналіз окремих статей Юрія Шевельова, вивчення гендеру в лінгвофілософській концепції Оксани Забужко через простеження портрету цієї української жінки-письменниці в концепції О. Синчик.

Деталізоване визначення навантаження окремих категорійних форм у гендерно-комунікативних настановах запропоновано в другому розділі «Граматична категорія роду, лексико-семантична, фразеологічна й словотвірна системи в аспекті гендерної лінгвістики та лексикографічна практика» (с. 108-173), де Т.А. Космеда, Л.М. Саліонович, О.В. Халіман пропонують дослідження архетипної опозиції «чоловік – жінка» як концептуального опертя студіювань у лінгвогендерології, характеризують гендерну інтерпретацію категорії роду, виявляють гендерно забарвлені синтаксичні фразеологізми «хтось (ім. чол. роду) у спідниці», «хтось (ім. жін. роду) у штанях». Цікавим постає студіювання фемінізації сучасної української мови в розрізі актуалізації лексико-словотвірного класу слів – назв осіб жіночої статі. Водночас Т.А. Космеда вивчає питання лексикографування останніх, наголошуючи: «У світовій лексикографії має місце практика створення словників назв жінок, чого не простежуємо в українському мовознавстві…», адже подібні лексикографічні видання характерні для польської, російської та інших лінгвістик. Справді сучасна українська мовна практика продукує активно корелятивні форми жіночого роду з-поміж іменників – найменувань осіб, що, очевидно, актуалізує завдання не тільки систематизації таких утворень з послідовним диференціюванням їхнього нормативно-кодифікованого, узуального або ж оказіонального статусу.

Комунікативні стратегії і тактики з диференціюванням різних прийомів їхньої реалізації подано в третьому розділі «Гендерно марковані комунікативні стратегії й тактики у вербальній і невербальній комунікації» (с. 178-226), де Т.Ф. Осіпова на значному і достатньому фактичному матеріалі вивчає основні теоретичні постулати гендерної комунікативної грамотності, пропонує характеристику окремих особливостей вербалізації жіночих / чоловічих комунікативних стратегій і тактик та розглядає гендерні комунікативні стратегії кокетування, загравання, флірту, компліменту, навантаження гумору в чоловічій / жіночій комунікації. Функційно навантаженим є аналіз омовлення особливостей маскулінної / фемінінної невербальної комунікації. У цьому розрізі перспективним постає студіювання іронії в жіночих / чоловічих комунікативних стратегіях і тактиках зі з’ясуванням навантаження іронії-ефекту з її прихованим / відкритим смислом тощо в одній мові та різних мовах.

Четвертий розділ «Лінгвокреативна діяльність І. Франка крізь призму його гендерної свідомості : проекція на різні типи дискурсу» (с. 227-286) концентрує увагу на студіюванні гендерної концепції Івана Франка в щоденній практиці його спілкування, листах письменника, на розгляді гендерної специфіки його художнього дискурсу. Т.А. Космеда, Л.М. Саліонович ґрунтовно вивчають мовні засоби вираження гендерних стереотипів / гендерних ролей у прозових творах та драматургії Івана Франка з концентрацією уваги на вивченні паралінгвальних засобів вираження гендерних стереотипів / гендерних ролей, омовлених Іваном Франком.

Вербалізацію концепту жінка та його функційно статусне навантаження в художньо-белетристичному просторі Павла Загребельного схарактеризовано в п’ятому розділі «Лінгвокреативна діяльність П. Загребельного. Концепт ЖІНКА в дискурсивній практиці письменника крізь призму його гендерної свідомості» (с. 287-382), в якому Н.А. Карпенко розкрила закономірності вербалізації концепту жінка в активному мовленні Павла Загребельного, виявлено основні мовні репрезентанти концепту жінка в романах «Євпраксія», «Роксолана», «Юлія, або запрошення до самовбивства». Варто було використовувати в найменуваннях підрозділів і текстовій структурі розділу не складова структури концепту, а складник структури концепту.

У «Післямові» (Т.А. Космеда) наголошено, що «Сучасна українська гендерна лінгвістика повинна бути налаштована на дескрипцію: найбільш важливо скрупульозно збирати й описувати конкретні факти українського гендерного буття, онтології для накопичення відповідної фактологічної бази, а на її основі можна буде робити концептуальні, глобальні узагальнення й висновки, а також рекомендації для набуття елементарної гендерної комунікативної грамотності, що потрібно проектувати на вищу і середню школи» (с. 389), доповнюючи: «Національна лінгвогендерологія повинна орієнтуватися на власні реалії й традиції» (с. 390).

Від початкових епіграфів «Мова не лише гендерне дзеркало. (… ) вона дає змогу конституювати це дзеркало. Тим самим це один зі способів гендерного припису» (Є. Курилович) та «Світогляд, що відображається в мові, репрезентуючи чоловічий елемент як первинний, жіночий – як вторинний, суперечить логіці й чуттю справедливості» (І. Бодуен де Куртене) і до останнього рядку «Післямови» рецензована монографія підпорядкована розкриттю дискурсивної практики гендерної лінгвістики, простеженню її історії та встановленню теоретичних основ гендерної лінгвістики як самостійного напряму мовознавства (с. 16). Перспективним постає з’ясування зв’язків гендерної лінгвістики не тільки з комунікативістикою, когнітологією, але й із психолінгвістикою, сугестивною лінгвістикою, нейролінгвістичним програмуванням та іншими актуальними напрямами сучасного мовознавства

Рецензована монографія є актуальною та важливою, знайомство з її змістом активізуватиме студіювання нових і новітніх проблем, пов’язаних з особливостями структурування сучасного суспільства та функційними навантаженнями комунікативних стратегій і тактик жінок і чоловіків для досягнення поставлених завдань.

Анатолій Загнітко (Київ – Вінниця, Україна)

Available 11 January 2015.