The Problem of Ritual in Modern Communication

Abstract.

THE PROBLEM OF RITUAL IN MODERN COMMUNICATION

Olga Levicheva

Department of Ukrainian Language and Applied Linguistics, Donetsk National University, Donetsk, Ukraine

Available 19 September 2012.

Abstract

Relevance

Today people as communicative person are the center of the study of linguistic research and are the image bearer of cultural-linguistic and communicative-effective values, knowledge, intentions and reactions. The ratio of «man and linguistic signs, which she enjoys» comes to the fore. What does appear the highest benchmark of behavior communicant? Today the question about not only the acquisition of practical skills, but also a significant theoretical substantiation of speech communication and more – verbal interaction (knowledge of verbal behavior in particular situations) is acutely raised. Important principles of communicative interaction are not only knowledge and information, personal experience or subjective attitude to the world, but linguistic norms and traditions as control of interpersonal communication. The relevance of the alleged problems caused by the fact that due to insufficient processing theory and methods of describing communicative behavior of native speakers nowadays and insufficient levels of analysis of the communicative language in order to achieve effective communication.

Purpose

The purpose of the article is the consideration of analyze the interaction of culture and ritual-speech acts, taking into account their national circumstances.

Tasks

The declared purpose predetermines the necessity of decision of such tasks: 1) to clarify the relationship of culture and language within ritual; 2) to describe the main features of ritualized communication; 3) to identify universal conditions of ritualized communication process and basic forms of used structive constructions.

Object

The object of the study is the social-ritual communication.

Subject

The subject of the study is template situation as an interactive process within communicative analysis.

Theoretical value

The theoretical value is general attempt to describe the communicative behavior of linguistic identity in stereotypical communicative situations.

Practical value

The practical significance is determined that the results of the study can be used as a component of the process to effectiveness of foreign language learning.

Conclusion

The existence of the considered structures shows that they do not face some accidental or insignificant phenomenon, and vice versa – they are a kind of mechanism by which only can be effective communication. Knowledge of ritualized metacommunicative speech actions and the ability to use them are one of the important aspects of interaction which forms the communicative competence of the speaker and the listener that facilitates speech interaction and eliminates the communication failure.

Perspective

Important, in author`s opinion, is further detailed analysis of intercultural social-ritual situations with identifying making main structive constructions.

Research highlights

► The social-ritual communication in the system of discourse is considered, the main features of ritual communication are describes. ► The peculiarities of the production of ritualized communication with verbal language signs are identified. ► The basic forms of structive constructions are revealed.

Keywords: culture, language etiquette, ritual, stereotype, social-ritual communication, structive constructions.

References

Batsevych, F. S. (2003). Narysy z komunikatyvnoyi linhvistyky. L'viv: Vydavnychyy tsentr LNU im. Ivana Franka.

Grigor'eva, V. S. (2007). Diskurs kak element kommunikativnogo protsessa: pragmalingvisticheskiy i kognitivnyyaspekty. Tambov: Izd-voTamb. gos. tekhn. un-ta.

Gumbol'dt, V. (1984). Izbrannye trudy po yazykoznaniyu. M.

Etyka dilovoho spilkuvannya, (2007). Etyka dilovoho spilkuvannya. K.: Tsentr uchbovoyi literatury.

Zahnitko, A. P. (2008). Osnovy dyskursolohiyi: naukovo-navchal'ne vydannya. Donets'k: DonNU.

Karasik, V. I. (2002). Yazykovoy krug: lichnost', kontsepty, diskurs. Volgograd: Peremena.

Polyuzhyn M. (2002). Dyskursyvni stratehiyi ta orhanizuyuchi stereotypni vyslovlyuvannya v anhliys'kiy movi. Dyskurs inozemno movnoyi komunikatsiyi, 49-75. L'viv: Vydavnychyy tsentr LNU im. I. Franka.

Selivanova, O. O. (2011). Osnovy teoriyi movnoyi komunikatsiyi. Cherkasy: Vydavnytstvo Chabanenko Yu. A.

Formanovskaya, N. I. (2002). Rechevoe obshchenie: kommunikativno-pragmaticheskiy podkhod. M.: Rus. yaz.

Correspondence: o.pavlovi4@gmail.com

Vitae

Olga S. Levicheva, Candidate for a Degree at Department of Ukrainian Language and Applied Linguistics in Donetsk National University. Her research area includes the communicative linguistics of Modern Ukrainian language.

Article.

Ольга Левічева

УДК 811.161.2’33 – 027.22

ПРОБЛЕМА РИТУАЛУ В СУЧАСНІЙ КОМУНІКАЦІЇ

Розглянуто соціально-ритуальну комунікацію в системі дискурсу, охарактеризовано основні риси ритуалізованої комунікації. Виявлено особливості продукування ритуалізованої комунікації за допомогою вербальних мовних знаків. Визначені основні форми структивних конструкцій.

Ключові слова: культура, мовленнєвий етикет, ритуал, стереотип, соціально-ритуалізована комунікація, структивні конструкції.

Сьогодні людина як комунікативна особистість є центром вивчення лінгвістичних досліджень та являє собою образ носія культурно-мовних та комунікативно-діяльнісних цінностей, знань, інтенцій та реакцій. На перший план виходять відношення «людина та мовні знаки, якими вона користується». Що ж постає найвищим орієнтиром поведінки комуніканта?

Це питання ставлять перед собою не тільки лінгвісти, а й дослідники-психологи. Сьогодні гостро постало питання не тільки набуття практичних навичок спілкування, але й вагомого теоретичного обґрунтування мовленнєвого спілкування і ширше – мовленнєвої взаємодії (знання мовної поведінки в конкретних ситуаціях). Важливими засадами комунікативної взаємодії є не лише знання та інформація, особистий життєвий досвід чи суб’єктивне ставлення до світу, а мовні норми та традиції як контроль міжособистісної комунікації.

Актуальність роботи постала через недостатнє опрацювання теорії та методик опису комунікативної поведінки носіїв мови на сучасному етапі та недостатнім рівнем аналізу мови спілкування для досягнення ефективної комунікації.

Метою заявленої статті є аналіз взаємодії культури та ритуальних мовних дій, з урахуванням їхньої національної специфіки.

Поставлена мета зумовила реалізацію таких завдань:

1) з’ясувати співвідношення культури та мови в межах ритуальності;

2) схарактеризувати основні ознаки ритуалізованої комунікації

3) визначити універсальні умови процесу ритуалізованої комунікації та основні форми вживаних структивних конструкцій.

Об’єкт і предмет дослідження відповідно – соціально-ритуальна комунікація та шаблонна ситуація як процес взаємодії у межах комунікативного аналізу.

Теоретичне значення запропонованого дослідження полягає в загальній спробі опису комунікативної поведінки мовної особистості у стереотипних комунікативних ситуаціях.

Практичне значення визначається тим, що результати дослідження можуть бути використані як складник процесу ефективного вивчення іноземної мови.

Взаємодія мови та культури як основа існування мовної особистості. І сьогодні наріжним каменем у лінгвістичних дослідженнях залишається питання взаємодії культури та мови в лінгвістиці. Перші спроби вирішення цієї проблеми наявні в концепції В. Гумбольдта, одним із ключових моментів якої є національний характер культури, що виражається в мові як особливий засіб бачення світу тощо. Ідеї дослідника були інтерпретовані у працях О. Потебні, Ш. Баллі, І. Бодуена де Куртене, Р. Якобсона та інших дослідників. Порівнюючи мову та культуру, можна виділити низку характеристик:

- мова – це складник культури, а культура – складник мови;

- культура та мова – це різні семіотичні системи;

- культура та мова – це форми свідомості; вони існують у тісному діалозі;

- суб’єктом культури є завжди індивід, особистість або суспільство;

- нормативність – спільна і для мови, і для культури.

Оскільки кожен носій мови одночасно є і носієм певної культури, то мовні знаки набувають здатності виконувати функцію знаків культури, й так само функціонувати як осередок культури. Саме тому мова здатна відображати культурно-національну ментальність її носіїв. Так, у кожної культури свої ключові слова, наприклад, для українців – це гостинність, релігійність, хазяйновитість, для німців – це увага, точність, порядок тощо (тобто все те, що є загальновживаним, зустрічається у складі фразеологізмів, прислів’їв, приказок).

Отже, культура живе та розвивається у мові, яка «обслуговує» її. Саме завдяки мові людина сприймає дійсність, переживає, обмірковує, страждає та насолоджується. Центром у відношеннях мови та культури постає людина як мовна особистість, що є представником національно-культурної специфіки та проявляє себе як національно-культурна особистість.

У результаті соціально-комунікативної взаємодії членів соціальних груп виникає певна комунікативна культура, під якою розуміють сукупність комунікативних норм і традицій, що діють у межах національної культури. Все це забезпечує наявність комунікативної компетенції та комунікативної поведінки. Комунікативна поведінка регулюється сукупністю мовних та соціальних норм. Мовні норми – це вимоги, які висуваються системою тієї мови, якою здійснюється спілкування.

Взаємовідношення інституційного дискурсу, ритуалу та мовленнєвого етикету. Окрім визначених сьогодні правил мовленнєвого етикету у певному соціумі варто звернути увагу, власне, на організацію самої комунікативної ситуації, яка забезпечується мовними елементами (знаками), які вживає мовець (комунікант) згідно з соціальними нормами та традиціями.

В організації комунікативної ситуації виділяємо вербальні сигнали, що постають у мовленнєвих актах певної комунікації, які пропонуємо називати структивами. Це метакомунікативні лінгвістичні конструкції, які функціонують у межах мовленнєвих актів, що відбуваються згідно з конвенційними мовними правилами, прийнятими у суспільстві, що уточнюють внутрішнє членування та організацію мовлення [Григорьева 2007]. Структиви (структивні елементи або структивні висловлення) можемо зустріти переважно в інституційному дискурсі. За будовою можна розмежувати структиви на: структивні елементи (почнемо з, мова йде про) та структивні висловлення (Я не буду більше про це говорити – маркування межі розмови, кінця); основними типами є (за В.С. Григор'євою): 1) структиви, що функціонують у тематичній організації дискурсу (Мова піде про новий проект – констатація теми розмови); 2) структиви, що функціонують в інтенційній організації дискурсу (Я розповім тобі про щось – позначення інтенції); 3) структиви, що членують дискурс на мовленнєві відрізки (Ось так ми доїхали до моря – позначення кінця розмови); 4) структиви, що забезпечують рефлексію ( – Ти підеш зі мною сьогодні. – Так? Це зрозуміло. О котрій? – можливість обдумування наступного мовленнєвого кроку).

Інституційний дискурс (ІД) – це спеціалізований клішований різновид спілкування між людьми, які можуть не знати один одного, але повинні спілкуватися відповідно до норм певного соціуму (громадських інститутів). Серед типів ІД сьогодні виділяються такі: політичний, адміністративний, юридичний, військовий, педагогічний, релігійний, містичний, медичний, діловий, рекламний, спортивний, науковий, сценічний і масово-інформаційний види тощо. У цих типах ІД важливою постає мовленнєва взаємодія представників різних соціальних груп або інститутів, людей, що реалізують свої статуснорольові можливості (наприклад: учитель – учень (педагогічний дискурс)).

Ядром ІД є спілкування пари учасників комунікації – науковця та його колеги, журналіста й читача. ІД будується за певним шаблоном, але ступінь трафаретності різних типів і жанрів цього дискурсу різна. У реальному житті типовий порядок дискурсу часто порушується. Ключовим поняттям ІД постає соціально-ритуальний тип комунікації, що розуміється як тісно пов’язаний конвенційним характером із комунікативними актами, у межах яких можемо спостерігати величезну кількість мовних актів – стереотипних й повторюваних членами того ж мовного колективу лише з незначними модифікаціями. Багато ситуацій викликають у нас тотожні реакції і мовні форми цих реакцій – цілі речення – мають відпрацьований характер. Їхня вимова відбувається чи не автоматично. Такі стійкі стереотипи значно полегшують спілкування. Ритуальність пронизує свідомість мовця, для якого межа між типовою ситуацією та мовленнєвим ритуалом стає непомітною.

Ритуал – це закріплена традицією послідовність символічно важливих дій. У мові символічно регламентовані дії позначені як ритуал, церемонія, обряд, етикет. Основні ознаки ритуалу в мові – це: а) закріпленість постійних ознак за представниками певної групи – етносом, конфесією, малою групою; б) сюжетна цілісність; в) цикловість; г) осмисленість; ґ) переживання (емоційність); д) усвідомлення надцінності певної ситуації; є) ієрархічність у колективі.

Ритуалізованість мовленнєвих дій тісно пов’язана із комунікативною поведінкою стандартних ситуацій, де спілкування є найбільш конвенціоналізованим. Національна специфіка комунікативної компетенції, яка, наприклад, під час вивчення іноземної мови, на відміну від граматики та лексики, засвоюється складніше, лише частково висвітлена у довідниках з етикету. Окрім повторюваного сценарію в соціально-ритуальній комунікації, вона містить ритуалізовані висловлення, що за своєю формою «порожні». За допомогою таких конструкцій ми «позначаємо» свою позицію у певній комунікативній ситуації (зазвичай варіантів «позначення позиції» буде небагато). Наприклад, дослідник Д. Гудков стверджує, що ритуалізоване використання мови знищує особистісний компонент спілкування, адже учасник комунікації підкорюється певній ситуації. Наприклад, під час захисту дисертації ми не зможемо некоректно відповісти опоненту, який робить зауваження до дисертації, ми змушені вдаватись до мовленнєвого етикету та типових правил поведінки цієї ситуації, наприклад: Без сумніву, Ви маєте рацію…; Дякую за слушні доповнення і запитання!; Ми дотримуємось іншої класифікації...

У певних ситуаціях у мовця напрацьовуються стереотипи (за У. Ліппманом) – впорядковані, схематичні детерміновані культурою «картини світу», що є засобом економії під час сприйняття складних соціальних об’єктів. У реальній діяльності ритуал як дія та стереотипи знаходять своє відображення у висловленнях, що вимагають стандартної форми. Ця стандартизація призводить до стандартизації дискурсу. На стандартну форму типових ситуацій вказують вербальні сигнали (мовні знаки), які, почувши, мовець одразу актуалізує «картини світу», що пов’язані зі стереотипним змістом. Вербальними сигналами, у свою чергу, можуть поставати мовленнєві акти та мовленнєві елементи.

У межах запропонованого дослідження ритуалізованість передбачає стандарт, стереотип певних норм поведінки, у тому числі і мовленнєвої. Суспільство для гармонійної взаємодії своїх членів напрацьовує стандартизовані норми соціальної поведінки, які визначаються уявленнями про зразок, шаблон. Поведінка індивідів, у тому числі і мовленнєва, здійснюється у межах (і поза межами) законів, які виробилися суспільством у результаті багаторазового повтору однакових виявів у стандартних ситуаціях [Формановская 2002: 181].

Отже, для ритуалізованої ситуації (шаблону) можна визначити такі основні ознаки: стандарт, стереотип, рекурсивність, взаємодія комунікантів,енциклопедичні, лінгвістичні, культурні знання, інтерактивні знання (міжособистісні мовленнєві та текстові взаємодії, що охоплюють правила комунікативного обміну мовленнєвими актами, пов’язані із принципами кооперації, ввічливості, зацікавленостей, іронії і які визначають стратегію мовленнєвої поведінки); апеляція до референції (де референтом є дискурс); діалогійність; фіксація; встановлення логічних зв’язків; усунення перешкод під час комунікації; продукування структивів як мовцем, так і слухачем.

Окрім визначених типів структивів, варто звернути увагу на їхні форми. До ритуальних стереотипів, наприклад М. Полюжин, відносить висловлення, які передусім спрямовані на збереження тієї мовленнєвої традиції, яка супроводжує комунікативний процес. На думку дослідника, якщо ця традиція зумовлена церемоніалом, то вона стосується етикету як сукупності стереотипних висловлень, закріплених етно-культурними та мовними традиціями в певному мовному колективі [Полюжин 2002: 61].

І відповідно до цього залежно від процесу мовної взаємодії можна виділити такі форми структивних конструкцій:

Каркасом комунікації у ситуації-шаблоні виступає модель «Я повинен», що супроводжується мовленнєвим етикетом. Ритуальну основу пропонуємо виділяти в певних жанрах окремих типів дискурсу, адже жанр ситуації тяжіє до відповідної теми і може варіювати згідно з характеристиками дискурсу. Серед наявних дискурсивних типів були виділені такі найтиповіші ситуативні шаблони (типи дискурсів, як і ситуативні шаблони можуть з’являтися і зникати) (див. Табл. 1).

Таблиця 1

Ситуативні шаблони у дискурсивних типах

Кожен із зазначених ситуативних шаблонів вимагає знань мовленнєвого етикету. За Н.І. Формановською, мовленнєвий етикет – це соціально задані та національно специфічні правила, що регулюють мовленнєву поведінку в ситуаціях встановлення, підтримки та розмикання контакту комунікантів відповідно до їхніх статусно-рольових та особистісних відношень за офіційних та неофіційних обставин [Формановская 2002].

Мовленнєвий етикет є яскравим прикладом стандартизованої мовленнєвої поведінки. Особливо чітко це може бути представлено у міжкультурній комунікації. Найвдалішим прикладом тут є сьогоднішні пропозиції туристичних операторів, які пропонують форми відпочинку «без росіян» (до яких також, до речі, зараховують і українців). Мабуть, кожен з нас або чув, або бачив на власні очі нетипову поведінку земляків та братів-сусідів, яких до цього спонукає «щастя» закордонного відпочинку послуга «all-inclusive». У світі цих подій Міністерство закордонних справ Російської Федерації визнає необхідність складання іспиту на знання морально-етичних, культурних особливостей та традицій країн Європи, Азії та Ближнього Сходу для отримання закордонного паспорту. Така необхідність викликана «великою кількістю аморальних вчинків» (навіть не міжкультурних девіацій!) росіян за кордоном. Перш за все, на думку, дослідників, така ситуація може призвести не тільки до зниження іміджу Росії, але й до міжкультурних конфліктів[1]. Тому цілком схвально можна оцінити ініціативу російської влади, яку слід перейняти для її упровадження в сферах нашого буття. Адже глобальнішим тут постає контекст ділової міжкультурної комунікації, дослідження якої тільки починає зароджуватися в українській науці.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Існування розглянутих структур доводить, що вони не постають певним випадковим чи несуттєвим явищем, а навпаки – становлять своєрідний механізм, лише за допомогою якого може відбуватися ефективна комунікація. Знання ритуалізованості метакомунікативних мовленнєвих дій та вміння ними користуватися являє собою один з важливих аспектів інтеракції і формує комунікативну компетенцію мовця та слухача, що полегшує мовленнєву взаємодію та усуває комунікативні невдачі. Перспективним у дослідженні постає аналіз міжкультурних соціально-ритуальних ситуацій із виділенням основних структивних конструкцій.

[1] http://www.vz.ru/news/2012/11/1/605241.html

References.

Література

Бацевич 2003: Бацевич, Ф.С. Нариси з комунікативної лінгвістики : Монографія [Текст] / Ф. С. Бацевич. – Львів : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. – 281 с.

Григорьева 2007: Григорьева, В.С. Дискурс как элемент коммуникативного процесна : прагмалингвистический и когнитивный аспекты : монография [Текст] / В. С. Григорьева. – Тамбов : Изд-воТамб. гос. техн. ун-та, 2007. – 288 с.

Гумбольдт 1984: Гумбольдт, В. Избранные труды по языкознанию [Текст] / В. Гумбольдт. – М., 1984.

Етика 2007: Етика ділового спілкування [Текст] / Т. Б. Гриценко, С. П. Гриценко, Т. Д. Іщенко, Т. Ф. Мельничук. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 344 с.

Загнітко 2008: Загнітко, А.П. Основи дискурсології : науково-навчальне видання [Текст] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2008. – 194 с.

Карасик 2002: Карасик, В.И. Языковой круг : личность, концепты, дискурс [Текст] / В. И. Карасик. –Волгоград : Перемена, 2002. – 477 с. – ISBN 5-88234-552-2.

Полюжин 2002: Полюжин, М. Дискурсивні стратегії та організуючі стереотипні висловлювання в англійській мові [Текст] / М. Полюжин // Дискурс іноземної мовної комунікації. – Львів : Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2002. – С. 49-75.

Селіванова 2011: Селіванова, О.О. Основи теорії мовної комунікації [Текст] / О. О. Селіванова. – Черкаси : Видавництво Чабаненко Ю. А., 2011. – 350 с.

Формановская 2002: Формановская, Н.И. Речевое общение : коммуникативно-прагматический подход [Текст] / Н. И. Формановская. – М. : Рус. яз., 2002. – 216 с.

Рассмотрена социально-ритуальная коммуникация в системе дискурса, охарактеризованы основные черты ритуализированной коммуникации. Выявлены особенности продуцирования ритуализированной коммуникации с помощью вербальных языковых знаков. Определены основные формы структивных конструкций.

Ключевые слова: культура, языковой этикет, ритуал, стереотип, социально-ритуальная коммуникация, структивные конструкции.

The social-ritual communication in the system of discourse is considered, the main features of ritual communication are describes. The peculiarities of the production of ritualized communication with verbal language signs are identified. The basic forms of structive constructions are revealed.

Keywords: culture, language etiquette, ritual, stereotype, social-ritual communication, structive constructions.

Надійшла до редакції 19 вересня 2012 року.