Linguocultural Pragmatic and Functional-Communicative Peculiarities of Silence as the Communicative Act in Ukrainian, Polish, British and American Environment

Abstract.

LINGUOCULTURAL PRAGMATIC AND FUNCTIONAL-COMMUNICATIVE PECULIARITIES OF SILENCE AS THE COMMUNICATIVE ACT IN UKRAINIAN, POLISH, BRITISH AND AMERICAN ENVIRONMENT

Lubomira Hnatiuk

Department of Information Technologies and Communications, Higher School of Computer Technologies and Managment, Pshemyshl, Podkarpackie Voivodeship, Poland

Available 11 September 2013.

Abstract

Relevance

In modern pragmatically oriented linguistics, the notion of silence as the powerful pragmatic means of communication is considered to be one of the most important implicit forms of the interpersonal interaction. Such famous scientists as N. Arutyunova, Y. Apresyan, F. Batsevych, T. Bulygina, A. Vezhbytska,V. Gak, D. Gordon, H.P. Grice, T. Van Dake, A. Zahnitko, O. Isers, A. Kibrik, E. Klyuyev, J. Leech, E. Paduchyeva, I. Susov, J. Sjorl and others study functional- pragmatic aspects of the implicit information, including aspects of appealing to the common knowledge and ideas about reality, life experience of co-communicators. But scientists do not pay enough attention, on the one hand, to the role of silence in the decoding of implicit information, and on the other – to demonstration of peculiarities of different types of silence in the process of linguistic behavior in each specific case. This defines the relevance of the proposed research.

Purpose

The purpose of the research is to examine the appearances of silence on the illustrative material of different languages: Ukrainian, English, and Polish.

Tasks

The purpose of the study determines the necessity to perform the following tasks: to analyze different types of silence; to show the difference of silence from other implicit components of a message (implicate); to identify the peculiarities of silence as the pragmatic implicit means of communication through comparison of the models of communicative behavior of speakers in different contexts on the communicative material of Ukrainian, English, and Polish languages.

Novelty

The new thing is the characteristics of various types of silence on the communicative material of different languages, which determine the effectiveness of interpersonal interaction under conditions of intercultural communication.

The theoretical value

The theoretical value of the executed analysis is lies in the fact of the enrichment of the theory of modern pragmatic linguistics with the new interpretations of communicative phenomena.

Practical value

The practical dimension is defined by the possibility of utilizing its results in a number of graduate courses on issues of communicative linguistics.

Conclusion

Context information with all types of implicatures, by the way, the pragmatic silence is crucial to understand the illocutionary forces of indirect illocutions. Otherwise, the lack of information on indirect illocutions leads to communicative deviations.

Perspective

The perspective direction for further comparative studies of different types of implicatures on material of Ukrainian, English and Polish languages is discovering a number of national and cultural peculiarities of the implicit discourse with a goal to increase efficiency of cross-cultural interpersonal communication.

Research highlights

► The article deals with silence as the functional-pragmatic phenomenon in the situations of everyday interpersonal interaction in the conditions of different language cultures. ► The difference between two types of communicative meaningful silence is explained in a principled way, i.e. they are of a very different nature.

Keywords: linguocultural aspects, silence, indirect illocutions, performatives, a gap.

References

Batsevich, F. S. (2010). Narysy z lingvistychnoi pragmatyky. L’viv: PAIS.

Vitgenshteyin, L. (1995). Filosofs’ki doslidzhennja. Kyiv: Osnovy.

Gnatjuk, L. (2009). Vzaimodejstvie kommunikativnyh maksim v uslovijah mezhlichnostnogo obshhenija. Vestnik Voronezhskogo Gosudarstvennogo Universiteta. Serija: Lingvistika i mezhkul'turnaja kommunikacij, 1, 23-26. Voronezh: Izdatel'stvo VGU.

Hnatyuk, L. (2011). Prahmatychni y funktsional'no-komunikatyvni osoblyvosti implikatury ironiyi. Linhvistychni studiyi: zb. nauk. prats', Vyp. 23, 131-137. Donets'k: DonNU.

Gnatiuk, L. (2011).Pragmatychni y funktsional’no-komunicatyvni osoblyvosti implikatury ironii. Lingvistychni studii: zb. nauk. prats’. Donets’k, 23, 131-137.

Gorelov, I. N. (1980). Neverbal'nye komponenty kommunikacii. M.: Prosveshhenie.

Zahnitko, A. P. (2006). Linhvistyka tekstu: Teoriya i praktykum. Naukovo-navchal'nyy posibnyk. Donets'k: DonNU.

Manakin, V. M. (2012). Mova i mizhkul'turna komunikatsiya. K.: Vydavnychyy tsentr "Akademiya".

Austin, J. (1993). Mówienie i poznawanie. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN.

Grice, H. P. (1975). Logic and Conversation. Syntax and Semantics, Vol. 3, 5-58. New York: Academic Press.

Grodziński, E. (1980). Wypowiedzi performatywne. Wrocław: Wydawnictwo Uniwersytetu Wrocławskiego.

Heidegger, M. (1979). Prolegomegia zur Geschichte des Zeitbegriffs. Frankfurt a/M.

Hnatiuk, L. (2008). How to Do Things with Words to Achieve more Effectiveness in Communication. Skhidnoslov"yans'ka filolohiya, 14, 25-34. Horlivka.

Leech, G. (1983). Principles of Pragmatics. London: Longman.

Searle, J. (1976). The Classification of Illocutionary Acts. Language and Society, Vol. 5, 1-2. New York: Academic Press.

Sources and Abbreviations

Zahnitko, A. P. (2011). U slovi ridnomu vidshukay sebe. Ukrayina Kozats'ka: zahal'nonatsional'na hazetaukrayins'koho reyestrovoho kozatstva, 1-2 (143-144), 10. Donets'k.

Kobylyans'ka, O. (1994). Apostol cherni. L'viv: Kamenyar.

Kononenko, Ye. (2002). Zrada. ZRADA made in Ukraine. L'viv: Kal'variya.

Pisarkowa, К. (1994). Z pragmatyki, stylistyki, semantyki i historii języka. Kraków: PAN.

Sienkiewicz, H. (2004). Rodzina Połanieckich. Krakow: Zielona Sowa.

Correspondence: lhnatiuk@wp.pl

Vitae

Lubomira Hnatiuk is Candidate of Philology, Lecturer of communicative linguistics, Teacher of practical course of English at Department of Information Technologies and Communication in Pshemyshl Higher School of Computer Studies and Management. Her research areas include the theory of discourse and the comparative linguistics.

Article.

Lubomira Hnatiuk

УДК 316.77:811.161.2

ЛІНГВОКУЛЬТУРНІ ПРАГМАТИЧНІ Й ФУНКЦІЙНО-КОМУНІКАТИВНІ ОСОБЛИВОСТІ КОМУНІКАТИВНОГО АКТУ МОВЧАННЯ В УКРАЇНСЬКОМОВНОМУ, ПОЛЬСЬКОМОВНОМУ, АНГЛОМОВНОМУ ПРОСТОРАХ

The article deals with silence as the functional-pragmatic phenomenon in the situations of everyday interpersonal interaction in the conditions of different language cultures. The difference between two types of communicative meaningful silence is explained in a principled way, i.e. they are of a very different nature.

Keywords: linguocultural aspects, silence, indirect illocutions, performatives, a gap.

Класична остіновсько-сьорлівська прагматична таксономія МА (інтенція є двигуном кожного МА) попри доповнення і корективи сучасних прагмалінгвістів, все ж і надалі залишається базовою в ТМА (теорії мовленнєвих актів) щодо своєї ємності й еластичності. Типологія ілокуцій уможливила класифікацію МА за прагматичним принципом. Дж. Остін вирізняє п’ять типів перформативів, беручи за основу класи дієслів, що виражають конкретні ілокуції, як-от: вердиктиви – оцінювати, засуджувати, виправдовувати, звинувачувати когось у чомусь; екзерситиви – наказувати, забороняти, вимагати, оголошувати, називати; комісив – обіцяти, декларувати, зобов’язуватися; бехабітиви, або кондуктиви – дякувати, поздоровляти, вітати, виражати співчуття, бажати, вибачати; експозитиви – стверджувати, зауважувати, заповнювати. У запропонованій Дж. Сьорлом у 70-ті роки ХХ століття класифікації визначаються такі найважливіші критерії ілокутивних МА [Searle 1976: 1-24]: ілокутивна мета; спрямованість МА від слів до дійсності і навпаки; психологічний стан мовця; і вирізняється п’ять типів МА: репрезентативи, або асертиви – мовець подає щось, що підлягає оцінці в категоріях істинності-неістинності, наприклад, стверджує, констатує, а це зобов’язує його нести відповідальність за істинність висловлення; комісиви – мовець окреслює свої майбутні дії, яких очікує від нього слухач, наприклад, обіцяє, зобов’язується; директиви – мовець спонукує слухача виконати якусь дію, наприклад, просить, наказує, радить, запрошує; експресиви – мовець виражає свій психологічний стан відносно певного пропозиційного змісту, наприклад, поздоровляє, вибачає, просить вибачення, співчуває; декларатив – мовець встановлює відповідність між дійсністю та новим пропозиційним змістом, тобто через посередництво декларативів створюються певні нові соціальні факти. Наприклад, виголошуючи Вас звільнено, мовець приводить до нового стану речей, коли слухач залишається без роботи.

Відомі вчені Н.Д. Арутюнова, Ю.Д. Апресян, Ф.С. Бацевич, Т.В. Булигіна, А. Вєжбицька, В.Г. Гак, Д. Гордон, Г.-П. Ґрайс, Т.А. Ван Дейк, А.П. Загнітко, О.С. Ісерс, А.Е. Кібрік, Є.В. Клюєв, Т.А. Космеда, Дж. Лакофф, Дж. Ліч, Дж.Л. Остін, Є.В. Падучєва, І.П. Сусов, Дж. Сьорл, Н.І. Формановська, О.В. Яшенкова та інші вивчають функційно-прагматичні аспекти цілеспрямованої мовленнєвої взаємодії. Але учені не надають достатньої уваги, з одного боку, мовчанню як потужному прагматичному засобу міжперсонального спілкування, з іншого – виявам етноспецифіки цієї особливої форми мовленнєвої поведінки у кожному конкретному випадку.

Подібні проблеми не були предметом особливої уваги науковців. Мовчання як різновид МА, на жаль, не розглядалось ані теоретиками МА, ані їх послідовниками, ані сучасними лінгвістами, як потужний прагматичний комунікативний засіб, а розглядалось впродовж тривалого часу лише в літературознавстві як стилістичний засіб, який реалізується низкою стилістичних конструкцій, як-от: риторичні фігури, які приховують прямі значення у формі метафор, порівнянь, анафор, між іншим, можуть належати до фольклорного коду (такі інструменти сигналізованого промовчування застосовуються ще з часів античних байок Езопа); типовий засіб стилістичного увиразнення: замовчується якась інформація для заохочення слухача до самостійного доповнення інформації в результаті дедукції; замовчується інформація з метою невизначеності або стратегічного перебільшення. Цілком слушно зазначає польська дослідниця К. Пісаркова: "Автор не раз оперує мовчанням. Паузами, лише на перший погляд німими, підкреслює важливість того, що збирається висловити. Замовчує особливо ті моменти, які найбільше хоче підкреслити. В античній риториці мовчання вважається риторичною фігурою" [Pisarkowa 1994].

У сучасній прагматично налаштованій функційно-комунікативній лінгвістиці виникає потреба відійти від звуженого розгляду мовчання лише як літературного прийому і розглянути мовчання як потужний прагматичний комунікативний засіб. Цим і вмотивовується актуальність запропонованого дослідження. Крім того, вияв етноспецифіки застосування мовчання в різних прагматичних виявах є також важливою умовою ефективної комунікації, тому що національно-культурні чинники окремо взятого мовленнєвого середовища істотно впливають не лише на елементи комунікативного коду, а й на процес міжперсональної комунікації зокрема. Усе це мотивує актуальність пропонованого дослідження, а його практичне застосування визначуване можливістю застосування його результатів у перекладацькій практиці та в низці вишівських курсів з проблем міжкультурної комунікації. Теоретичне значення виконаного аналізу полягає в збагаченні теорії сучасної прагмалінгвістики новими інтерпретаціями комунікативних явищ. Новою виступає характеристика різних виявів мовчання як функційно-комунікативного засобу, що сприяє ефективності міжособистісної інтеракції в умовах міжкультурного спілкування зокрема.

Мета дослідження – розглянути вияв комунікативного засобу мовчання на матеріалі різних мов: української, польської, англійської, умотивовує виконання таких конкретних завдань: проаналізувати різні вияви мовчання, виявити національно-культурну специфіку застосування мовчання як потужного прагматичного засобу через зіставлення моделей комунікативної поведінки інтерлокуторів у різних лінгвокультурах. Контрастивний опис комунікативних моделей із застосуванням комунікативного засобу мовчання у різних мовленнєвих середовищах дає змогу виокремити такі форми національної специфіки мовленнєвої поведінки: ендемічність (перевагу окремих ознак комунікативних дій у тій чи тій лінгвокультурі); комунікативну лакунарність (та чи та ознака відсутня в одній лінгвокультурі, однак присутня в іншій).

З боку ролі мовчання сучасні лінгвісти вирізняють два гранично протилежні типи мовчання. Комунікативно незначуще мовчання, яке, зазвичай, не є носієм семантико-прагматичних комунікативних смислів (учасники попереднього або наступного спілкування в якийсь конкретний момент сплять, перебувають у різних кімнатах тощо). Лише в деяких випадках можна говорити про семантичне навантаження для одного із учасників спілкування комунікативно незначущого мовчання (один із потенційних співрозмовників спить, вийшов із кімнати, виконує певні фізичні або ж фізіологічні дії, несумісні з розмовами, або через обставини не може говорити (болить зуб тощо), як-от у такій ситуації:

"Tymczasem, ponieważ cały czas milczał lub przemówił zaledwie parę słów, wydawało mu się, że trzeba by jakoś wtrącić się do rozmowy. Ale powstrzymywał go natrętny ból zębów" (Henryk Sienkiewicz. Rodzina Połanieckich).

‛Тимчасом, через те, що весь час мовчав або виголосив лише декілька слів, йому здавалось, було б доречним якось втрутитись до розмови. Але постримував його надоїдливий зубний біль’ (Henryk Sienkiewicz. Rodzina Połanieckich).

У деяких випадках подібне мовчання стає сигналом або повної неможливості спілкування, або спілкування однобічного, що й засвідчує такий фактичний матеріал:

"Ale w wigilię dnia, w którym mieli wyjechać, stracił nagle mowę. Połanieckiemu serce się krajało, gdy patrzył na jego oczy, w których chwilami malował się straszny niepokój, a chwilami jakby jakaś wiеlka, niema prośba. Próbował pisać, ale nie mógł. Wieczorem przyszło porażenie mózgu – i umarł.

Pochowano go na Campo Santo tymczasowo. Połaniecki bowiem domyślał się, iż jego spojrzenia wyrażały prośbę o przewiezienie go do kraju, a Świrski potwierdził domysł" (Henryk Sienkiewicz. Rodzina Połanieckich).

‛Але в переддень, коли вже мали виїжджати, несподівано втратив мову. Поланецькому серце краялося, коли дивився йому в очі, в яких інколи малювався страшний неспокій, а інколи ніби якесь велике німе прохання. Намагався писати, але не зміг. Вечором дістав удар мозку – і помер.

Поховано його на Campo Santo, але тимчасово. Поланецький догадувався, що те німе прохання в його очах означало бажання бути похованим у своїй країні, і Свірський також підтвердив цю догадку’ (Henryk Sienkiewicz. Rodzina Połanieckich).

Однак комунікативно незначуще мовчання докорінно відрізняється від тиші як природного стану безсловесності та відсутності розмови. У випадку тиші предмет ще не виділено; не можна сказати "тиша про щось" або "бути тихим про щось", оскільки тиша не має теми й автора; вона – стан буття, а не дія суб'єкта щодо об'єкта; вона не інтенціональна [Бацевич 2010].

Комунікативно значуще мовчання в процесі міжперсонального спілкування виступає усвідомленим комунікативним актом, що має нульовий план вираження, але несе в собі значення семантико-прагматичного і власне-прагматичного характеру. Мовчання як різновид непрямого мовленнєвого акту ілюструє така ситуація:

«I poczęli iść razem – wszyscy trzej zakłopotani. Połaniecki wreszcie spytał:

– Pan podobno wybiera się do Egiptu?

– To dawny zamiar, ale teraz może się wybiorę. Na wsi w zimie nie ma roboty, a samemu nudno.

Tu urwał nagle, spostrzegłszy, że wchodzi na śliską drogę.

I szli dalej, w milczeniu. Osnowski rad by był ich pożegnać. Ale ludziom przywykłym przez całe lata do zachowywania pewnych form chodzi mimowiednie, choćby w największym nieszczęściu, o pozory, więc też i on pragnął znaleźć jakiś łatwy i naturalny sposób do rozstania się z nimi. Tymczasem nie mogąc nic znaleźć, przedłużał tylko trudne położenie» (Henryk Sienkiewicz. Rodzina Połanieckich).

´І почали йти разом – всі троє заклопотані. Нарешті Поланецький запитав:

– Пан правдоподібно збирається в Єгипт?

– Віддавно збираюся, але тепер може вдасться поїхати. В селі зимою немає роботи, і самому нудно.

Тут замовк несподівано, зрозумівши, що виходить на слизьку дорогу. І йшли далі мовчки. Основський був радий з ними попрощатись. Однак людям, які привикли протягом багатьох років дотримуватись певних етикетних форм, йдеться мимоволі, навіть в хвилини найбільшого нещастя, про певний імідж, тому він й намагався знайти якийсь простий і ненав`язливий спосіб аби попрощатись з ними. Тимчасом йому це не вдавалося, і він тільки видовжував перебування у незручній ситуації’ (Henryk Sienkiewicz. Rodzina Połanieckich).

Контекст ситуації пояснює, яка особиста трагедія спіткала пана Основського: в спосіб досить вульгарний його залишила дружина, його укохана Анетка, яку він і публічно, і приватно обожнював. Аналізований фактичний матеріал засвідчує мовчання як непряму ілокуцію, тому що в наведеному фрагменті комунікативно значущого мовчання розмову імпліцитно продовжують, а не припиняють.

У функції перформатива мовчання не виражає оцінювання (відсутність оцінки в категоріях істинний / неістинний, будучи дією, а не повідомленням про неї), однак вносить інформаційний зміст, який впливає на адресата: в результаті застосування мовчання спричинює певні вагомі наслідки, тому що заплановане, стратегічно вжите мовчання, змінює дійсність подібно як і інші висловлення-перформативи. Крім того, мовчання-перформатив, передбачає можливість введення до складу перформативного висловлення лексеми цим (hereby), (Цим) мовленнєвим актом мовчання позбавляю тебе інформації на задану тему. Виконується теж умова успішності: наявність відповідних умов, які покликані забезпечувати ефективність здійснення МА мовчання-перформатива. У випадку мовчання-перформатива сигнали надсилаються для ідентифікації, що дійшло до промовчування: адресант МА мовчання як перформатива надсилає сигнали адресату в такий спосіб аби слухач відчитав: дійшло до МА мовчання. Мірою успішності мовчання як перформатива буде правильне декодування сигналів адресатом – дійшло до промовчування з якогось приводу, що й засвідчує такий КА (неакцептація співчуття, бажання не підтримувати тему розмови):

Адресант: Співчуваю з приводу Вашого розлучення.

Адресат: На вул. Львівській відкрили новий ресторан, Ви чули про це?!

Промовчування у ситуації, коли очікується вербальна відповідь, є також прагматичним КА, що засвідчують такі ситуації фактичного матеріалу:

(Лікар:) – Баба Зося була нещасна жінка, нічого не скажеш. І добра серцем, хоча й страшна зовні.

“Знаємо ми її добре серце”, – подумав Дмитро, а вголос сказав:

– Тобто ви не можете нічого сказати, де тепер ця санітарка? (Є. Кононенко. Зрада).

Ще один приклад.

"Połaniecki zaś pomyślał:

Byłabyś pustelnicą pod warunkiem, żeby na drugim brzegu jeziora stało parę tuzinów frantów i przypatrywało się przez lornetki, co pustelnica robi i jak wygląda.

Był zbyt dobrze wychowanym, żeby powiedzieć jej wprost to, co pomyś-

lał, ale powiedział jej coś podobnego i co można było tak zrozumieć" (Sienkiewicz Henryk. Rodzina Połanieckich).

'А Поланецький подумав:

Була б ти пустельницею за умови, аби на протилежному березі озера стало декілька десятків адораторіві приглядалося б через біноклі, що пустельниця робить, і як виглядає.

Однак, був занадто добре вихований, аби сказати вголос те, що подумав, тому сказав щось подібне, і що можна було приблизно так зрозуміти' (Sienkiewicz Henryk. Rodzina Połanieckich).

Ця ситуація засвідчує, що як в українськомовному просторі, так і в інших аналізованих лінгвокультурах трапляються інколи ситуації, коли комунікант промовчує і не висловлює критичних зауваг вголос, вихований співрозмовник, дотримуючись максими такту, стримується як від добродушного кепкування, так і від відкритих критичних зауваг.

У МА мовчання важливішим, ніж в інших МА, є особа адресанта, тобто автора промовчування, а саме мотиву промовчування, або як це окреслюється в сучасній ТМА (теорії мовленнєвих актів) – інтенції адресанта. Найбільш суттєві ознаки МА мовчання як перформатива згідно з концепцією Г.-П. Ґрайса окреслюються позиціюванням мовчання між двома постулатами максими повноти інформації, яка у своїй реалізації передбачає необхідність адекватно нормувати інформацію: з одного боку, висловлення повинно вміщувати стільки інформації, скільки необхідно для розуміння (make your contribution as informative as it is required for the currentpurpose of the exchange); з іншого, iнформаційний внесок не повинен бути більшим від того, який вимагається (donot make your contribution more informative than it is required), що й засвідчує така ситуація:

Батьки запитують доньку, яка щойно повернулася з дня народження від своєї подруги, про те, чи вдалася вечірка. Дівчина реагує в такий спосіб: “Скатертини на столах були чудові!”

Якщо адресат не сумнівається в тому, що адресант дотримується принципу кооперації, він, очевидно, зробить припущення про те, що заувага співрозмовника про наявність гарних скатертин на столах повинна означати ще щось інше, крім того, що дослівно стверджується, як-от, що їжа була посередня, а товариство нудне, і в результаті, “читаючи між рядків” на підставі промовчуваної інформації, дійде висновку про те, що вечірка абсолютно не вдалася.

Ще одна ситуація ілюструє реалізацію МА мовчання-перформатива через порушення максими релевантності:

Марія запитує Ольгу про нову працівницю в їхньому офісі: “Що ти думаєш про нашу нову працівницю?”, – на що Ольга реагує, відповідаючи: “Яка сьогодні гарна погода!”.

У наведеній ситуації має місце порушення максими доречності (не відхилятися від теми; говорити по суті), що породжує підтекст висловлення: співкомунікант промовчує на задану адресатом тему, тому що не бажає розмовляти на тему особистісних якостей третьої особи, хоча цього вербально не стверджується. Замовчування критичної уваги є сигналом, що не належить цієї уваги відбирати як КА, тому що ця увага або недоречна, або заперечує соціальним нормам етикетної поведінки. Мотивами, які формують інтенцію адресанта МА мовчання як перформатива, є обмеження щодо соціальних конвенцій, щодо норм життя морального, політичного, суспільного, естетичного, варіантів так званих соціальних «табу», що виникають з тих норм. Покладаючись, таким чином, на максими та постулати принципу кооперації, співрозмовники успішно спілкуються, не висловлюючи вербально, однак імплікуючи “між рядків” більше, ніж дослівно звучить.

Мовчання як перформатив – це замовчування інформації щодо конкретного предмета мовлення як вияв максими такту, як-от у проаналізованих ситуаціях: скатертини на столах були чудові або Яка сьогодні гарна погода! Наявність і якість сигналів промовчування залежать від інтенції адресанта. Комунікативно значуще мовчання є невербальною формою міжперсонального спілкування: перформативним МА в одній ситуації, непрямою ілокуцією, – в іншій. Адресант МА мовчання як перформатива керується зовсім іншими інтенціями, ніж автор МА мовчання як непрямої ілокуції. У випадку мовчання як непрямого МА адресант виражає інтенцію аби інформація була прихованою, маскуючи свій перлокутивний намір у прагматичній імплікатурі. І мірою успішності непрямої ілокуції мовчання буде прихованість комунікативної інтенції в імплікатурі. Непрямий МА мовчаннясигналізує наявність промовчуваної інформації, яку адресант не бажає оприлюднювати. В основі непрямого МАмовчання є мовленнєва (прагматична) імплікатура – прагматичні компоненти змісту повідомлень, що містять приховане значення, підтекст, за допомогою яких висловлення використовуються, щоб передати більше, ніж вони дослівно означають, і які виводяться адресатом з контексту мовленнєвої ситуації шляхом припущень завдяки знанню комунікативних принципів та постулатів спілкування. Прагматичну імплікатуру (наявність замовчаної інформації) сигналізує така ситуація:

"Клієнтка розмовляє з працівницею хімчистки в присутності іншої клієнтки. Одного разу працівниця уможливила клієнтці чищення кожуха, що не відповідає правилам хімчистки. Цього разу клієнтка залишає речі до чищення згідно з правилами хімчистки, і хоче довідатись про термін відбору:

Клієнтка: "15 березня?"

Працівниця: "Можете прийти 14 березня, в п'ятницю».

Клієнтка: «Ага, якщо Ви сьогодні працюєте зранку, то в п'ятницю Ваша зміна – після обіду, чи не так?"

Працівниця правильно декодує прагматичну імплікатуру, яка випливає з промовчуваної інформації: клієнтка хотіла б зустрітись саме з нею, і відповідає: «Так, то, якби щось потрібно..., то можемо поговорити" [Pisarkowa 1994].

У згаданій ситуації адресант МА мовчання як непрямої ілокуції виражає інтенцію приховання інтенції від іншої клієнтки, маскуючи свій перлокутивний намір.

Різноманітні варіанти промовчування в різноманітних комунікативних ситуаціях, які вимагають невербальної реакції, диктують обережність в аспекті узагальнення таких критеріїв щодо МА мовчання як бажана /небажана інформація. У МА мовчання зовсім не йдеться про заощадження вербальних засобів (кількість висловлень), але йдеться про старанний (якісний) їхній відбір (максима якості) і можливість / неможливість їхнього застосування, а також оцінювання (модальність) через промовчування. Отже, комунікативно значуще мовчання є невербальноюформою міжперсонального спілкування: перформативним МА в одній ситуації, непрямою ілокуцією, – в іншій. Різні вияви мовчання у лінгвістичному аспекті ілюструє Схема 1.

Схема 1. Види мовчання

Контекст сприяє правильній інтерпретації такого невербального компонета КА, яким є мовчання (нульова вербальна реакція комуніканта). Аналізований невербальний засіб може вміщувати в собі такі ілокутивні сили, як: 1) згоду зі словами мовця; 2) небажання комуніканта підтримувати тему КА; 3) сповідування принципу ввічливості; 4) ритуальний зміст “вшанування хвилиною мовчання” [Горелов 1980:15]. Залежно від ілокутивних функцій попередніх МА, що виявляються в контексті, мовчання прагматично мотивоване різними чинниками, що ілюструє Схема 2:

Схема 2. Чинники, що мотивують мовчання

Цей невербальний засіб констатується в різних мовах як активний комунікативний засіб:

1) мовчання як засіб, що зменшує ризик конфліктного спілкування: Ліпше мовчати, ніж сварку почати; Мовчанка гнів гасить; Мовчи та свою біду товчи; My tongue is my enemy (Язик мій – ворог мій); „Są prawdy, które mędrzec wszystkim ludziom mówi, Są takie, które szepce swemu narodowi; Są takie, które zwierza przyjaciołom domu; Są takie, których odkryć nie może nikomu” (Adam Mickiewicz);

2) мовчання як вияв рівня компетентності учасника комунікації; колективна народна мудрість виділяє два типи такого мовчання:

а) мовчання некомпетентного мовця: Не до ладу сказати – краще мовчати; Знаєш – кажи, не знаєш – мовчи; Не соромно мовчати, як нічого сказати; Silence is golden (Мовчання – золото);

б) мовчання як вияв компетентності: Хто мовчить, той більше знає; Хто розумніший, той більше мовчить; There is time to speak, time to be silent (Час говорити – час мовчати); Żołnierz dziewczynie nie skłamie, chociaż nie wszystko jej powie (pieśń ludowa);

3) в українськомовному комунікативному просторі мовчання вживається також як сигнал згоди з адресантом, його словами, аргументами, позицією, поглядами тощо: Мовчання – знак згоди; Хто живе в згоді, тому й слів не потрібнo. В інших досліджуваних мовленнєвих середовищах у цій функції мовчання як комунікативного засобу відзначається комунікативна лакунарність.

У різних лінгвокультурних просторах помітна різниця у позиціонуванні мовчання як засобу виявлення ігнорування в ситуаціях, коли адресат образився. Західноєвропейська мовленнєва лінгвотрадиція, зокрема англійський комунікативний простір, розвинула традицію світських розмов, фатичних висловлень для уникнення незручного мовчання, яке, на відміну від української мовленнєвої традиції, в західноєвропейському мовленнєвому середовищі позиціонується як неввічливе. Західноєвропейський інтерлокутор, незапізнаний з особливостями української лінгвокультури може розгубитися, сприймаючи мовчання як вияв неввічливого ігнорування.

В українській лінгвокультурі концепт мовчання зумовлює специфічну форму вияву десапробати в КЖ (комунікативному жанрі) меж міжособистісної сфери у випадку необхідності висловлення негативних оцінок. Розглядаючи відомий афоризм Л. Вітгенштейна : „Про що неможливо говорити, про те потрібно мовчати", слід відзначити, що неможливість говорити про щось уможливлює мовчання про те ж саме, на зразок висловленого, у статті професора Анатолія Загнітка "У слові рідному відшукай себе": "Тому ми, українці, навіть і мовчимо українською мовою" [Україна Козацька 2011].

У комунікативно значущому мовчанні розмову імпліцитно продовжують, а не припиняють мовчанням, ілюстрацією чого є така ситуація:

– Може, маєш що переказати для мами? – спитала Зоня. – Сподіваюсь кожної хвилини Дори Вальде...

– Нічого не переказую і не поїду...

– А Дорі Вальде що переказати?

– Від мене?... Альбінській? Ні, Альбінським я не маю що переказувати, нехай мене залишать у супокою. Я їх не хочу знати, я їх...

Дора стояла ще оперта плечима до стіни, і Юліян її застав у такій позиції.

– Ви чули, пані Вальде? – спитав ще схвильованим голосом.

– Чула, – відповіла шепотом.

– Вибачте, я був подразнений.

Мовчанка.

– Я відказував на Альбінських.

– Я зайшла сюди попрощатися..., але більше не зайду.

– І не вибачите мені?

Знову мовчанка”! (Ольга Кобилянська. Апостол черні).

У цій ситуації мовчання можна вважати різновидом перформатива, тому що передбачає можливість введення до складу перформативного висловлення лексеми цим (hereby), на зразок (Цим) мовленнєвим актом мовчання позбавляю тебе інформації на задану тему, крім того, присутнє декодування сигналів адресатом – дійшло до промовчування з якогось приводу. Врешті решт, мовчання у функції перформатива спричинює зміну дійсності з певними вагоми наслідками для учасників інтеракції: формуються інші, ніж до моменту КА, реляції між співкомунікантами.

Як підтверджує фактичний матеріал, у досліджуваній українськомовній лінгвокультурі мовчання займає сильну позицію як перформатив у функції десапробати, прикладом чого слід відзначити зокрема допустимість мовчазного ігнорування адресата тижнями, місяцями, а навіть роками у випадку заподіяння ним кривди з боку адресанта.

В аналізованих польській, британській, американській лінгвокультурах, помітна різниця в позиціонуванні мовчання як засобу ігнорування в ситуаціях, коли адресант образився. У британській чи американській лінгвокультурах мовчання, як стратегія дискурсу такту в подібних комунікативних ситуаціях, взагалі відсутня, тобто в цьому випадку відзначається комунікативна лакунарність. У польськомовному середовищі мовчання як непряма ілокуція у фунції вияву десапробати позиціонується як слабке, тому що тільки інколи застосовується у ситуаціях, наприклад, коли незадоволений інтерлокутор публічно піднімається з місця і, нікому нічого не кажучи, виходить.

КА мовчання як ігнорування адресата протягом довгого проміжку часу у польськомовному середовищі відзначається комунікативною лакунарністю.

Проте мовчання як перформатив типу замовчування інформації у незручних ситуаціях в усіх аналізованих лінгвокультурних просторах є досить поширеним засобом міжперсонального спілкування.

Отже, елемент міжперсонального спілкування, який зумовлює розуміння, – це не тільки лексичне і граматичне оформлення мовлення і не тільки різноманітність фонетичних елементів, інтонації, мелодики тощо, але й мовчання.

Згідно з екзистенційно-онтологічним фундаментом мовної концепції німецького філософа Мартіна Гайдеґґера, мовлення розглядається зокрема через мовчання як один з основних феноменів (слухання, мовчання, поголоски і под.). Мовчання – це другий феномен мовлення, його екзистенційний (смисловий) фундамент. Для М. Гайдеґґера "мовчання – вступ до розмови". Прислухатися до мови треба в мовчанні: "той, – говорить філософ, – хто перериває бесіду мовчанням, може достеменніше дати до зрозуміння, ніж той, хто говорить без упину. Мовчання це не німота, тому що лише у справжньому мовленні можливе мовчання" [Heidegger 1979: 165].

У мовчанні закладена можливість зробити щось явним, тобто здійснити розуміння. А разом з розумінням, – пише М. Гайдеґґер, – проявляється і відкритість Dasein. Тому "мовчання здатне закликати і повернути буття-тут до його найвласнішого буття" [Там само: 281].

Щоб уміти мовчати, треба мати що сказати, тобто мати власну і багату розкритість самого себе. І, як наслідок, могти мовчати. Замовчування як форма прихильності не стільки приховує, скільки "у стурбованому поводженні і бутті з Іншими – ставить буття на перше місце" [Там само: 282]. Згідно з гайдеґґерівською концепцією мовлення, саме з замовчування походить справжнє уміння слухати. В обох цих феноменах (слухання і мовчання) стає видимим мовлення як "буттєвий модус буття-тут".

Перспективним напрямом подальших компаративних досліджень мовчання як потужного прагматичного засобу міжперсональної взаємодії у різних лінгвокультурних просторах є вияв етноспецифіки для піднесення ефективності в міжкультурному спілкуванні.

References.

Бацевич 2010: Бацевич, Ф.С. Нариси з лінгвістичної прагматики [Текст] : монографія / Ф.С. Бацевич. – Львів : ПАІС, 2010. – 336 с.

Вітгенштейн 1995: Вітгенштейн, Л. Філософські дослідження [Текст] / Л. Вітгенштейн. – К. : Основи, 1995. – 311 с.

Гнатюк 2009: Гнатюк, Л. Взаимодействие коммуникативных максим в условиях межличностного общения [Teкст] / Л. Гнатюк // Вестник Воронежского Государственного Университета. Серия : Лингвистика и межкультурная коммуникация. № 1. – Воронеж : Издательство ВГУ, 2009. – С. 23-26.

Гнатюк 2011: Гнатюк, Л. Прагматичні й функціонально-комунікативні особливості імплікатури іронії [Teкст] / Л. Гнатюк // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / Донецький нац. ун-т; наук. ред. А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2011. – Вип. 23. – С. 131-137.

Горелов 1980: Горелов, И.Н. Невербальные компоненты коммуникации [Teкст] / И. Н. Горелов – М. : Просвещение, 1980. – 104 с.

Загнітко 2006: Загнітко, А.П. Лінгвістика тексту : Теорія і практикум. Науково-навчальний посібник [Teкст] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2006. – 289 с.

Манакін 2012: Манакін, В. М. Мова і міжкультурна комунікація [Текст] : навчальний посібник / В. М. Манакін – К. : Видавничий центр “Академія”, 2012. – 284 с.

Austin 1993: Austin, J. Mówienie i poznawanie. Rozprawy i wykłady filozoficzne. Tłum. Bohdan Chwedeńczuk [Text] / J. Austin – Warszawa : Wydawnictwo Naukowe PWN, 1993. – 708 s.

Grice 1975: Grice, H.P. Logic and Conversation [Teкст] / H. P. Grice// Syntax and Semantics. – New York : Academic Press, 1975. – Vol. 3. – Pр. 5-58.

Grodziński 1980: Grodziński, E. Wypowiedzi performatywne. Z aktualnych zagadnień filozofii języka [Teкст] / E. Grodziński. – Wrocław : Wydawnictwo Uniwersytetu Wrocławskiego, 1980. – 208 s.

Heidegger 1979: Heidegger, M. Prolegomegia zur Geschichte des Zeitbegriffs [Text] / M. Heidegger. – Frankfurta/M, 1979. – 443 s.

Hnatiuk 2008: Hnatiuk, L. How to Do Things with Words to Achieve more Effectiveness in Communication [Text] / L. Hnatiuk // Східнослов'янська філологія. – Горлівка, 2008. – Вип. 14. – С. 25-34.

Leech 1983: Leech, G. Principles of Pragmatics [Text] / G. Leech. – London : Longman, 1983. – 250 pр.

Searle 1976: Searle, J. The Classification of Illocutionary Acts [Text] / J. Searle // Language and Society. – New York : Academic Press, 1976. – Vol. 5. – Pр. 1-2.

Sources and Abbreviations

Загнітко 2011: Загнітко, А. П. У слові рідному відшукай себе [Teкст] / А. П. Загнітко // Україна Козацька : загальнонаціональна газета українського реєстрового козацтва. – Донецьк, 2011. – № 1-2 (143-144). – С. 10.

Кобилянська 1994: Кобилянська, О. Апостол черні [Текст] / О. Кобилянська. – Львів : Каменяр, 1994. – 247 с.

Кононенко 2002: Кононенко, Є. Зрада. ZRADA made in Ukraine : [роман] / Є. Кононенко. – Львів : Кальварія, 2002. – 160 с.

Pisarkowa 1994: Pisarkowa, К. Z pragmatyki, stylistyki, semantyki i historii języka [Text] / K. Pisarkowa. – Kraków : PAN, 1994. – 299 s.

Sienkiewicz 2004: Sienkiewicz, H. Rodzina Połanieckich [Text] / Henryk Sienkiewicz. – Krakow : Zielona Sowa, 2004. – 480 s.

У статті розглянуто мовчання як особливий різновид імпліцитних компонентів повідомлення. Характеризуються функційно-комунікативні особливості мовчання як потужного прагматичного комунікативного засобу в різних лінгвокультурних просторах в умовах міжперсонального спілкування. Розрізняються різні типи комунікативно значущого мовчання: мовчання як перформатив і мовчання як непряма ілокуція.

Ключові слова: лінгвокультурний аспект, мовчання, непрямі ілокуції, перформативи, лакуна.

Available 11 September 2013.