The Differential Signs of the Communicative Structure of the Sentence

Abstract.

THE DIFFERENTIAL SIGNS OF THE COMMUNICATIVE STRUCTURE OF THE SENTENCE

Irina Svyatobachenko

Department of Linguistics and Russian Language, Horlivka Institute of Foreign Languages of Donbas State Pedagogical University, Horlivka, Donetsk region, Ukraine

Available 26 September 2012

Abstract

Relevance

The problem of the communicative structure of utterance started being searched in the XIX c. In modern linguistics the theory of actual division of the sentence proposed by V. Mathesius is the most wide-spreaded concept which describes the mentioned phenomenon. Yet, besides the theory of the theme-rhematical division of the sentence there is the concept of the communicative structure that attracts the linguists’ attention, the main factors of which is the presence / absence of some scope of information in the consciousness of the recipient of the message.

The investigation of the theory of the communicative structure of the sentence is connected with such branches of linguistics as communicative linguistics, cognitive linguistics, functional grammar, discourseology, etc.

Most linguists consider it to be practically equal the theory of the actual division of the sentence and the theory of the communicative structure of the sentence, as well as the categories they are characterized with (theme / rheme, given / new, known / unknown). In our work we stand for the strict distinction of the mentioned theories and for the differentiation of the categories according to the aspect of the research of utterance. All this makes the relevance of proposed research.

Purpose

The purpose of our work is the determination of the strict distinction between the concept of the communicative structure of the sentence and other concepts which deal with the analysis of the communicative importance of the components of utterance (the theory of the actual division of the sentence, the theory of the focus perspective etc.), besides, to figure out the means of the representation of the communicative structure of the sentence.

Tasks

The purpose of our work provides the solving of following problems: 1) to investigate the development of the theory of the communicative structure of the sentence in general linguistics; 2) to determine the specificity of the categories given / new, known / unknown which describe the communicative structure of the sentence; 3) to figure out the means of realization of the mentioned categories in utterance; 4) taking as a basis the concept of the kinds of the known information developed by J. Firbas, to work out the own classification of the given information in accordance with the specificity of its realization in message.

Object

Object of research is the theory of communicative structure of the sentence.

Subject

Subject of research is typological features of the theory of communicative structure of the sentence and characterized specific categories.

Conclusion

By analogy to the classification of the known information, worked out by J. Firbas, we propose within the given information to distinct accordingly the causative-implicit and causative-explicit given information. The offered classification, on the one hand, reflects the relativity, causativeness of the information, on the other hand, it deals with the mechanism of the realization and restoring of the data according to the context of the information.

So, the communicative structure of the utterance – is not just the division of the information represented in the utterance onto the categories of “the given information” and “the new information”, but the process of creating utterance according to the speaker’s intentions, his knowledge and experience, also according to the patterns of the perception and decoding of information by the addressee of the message, correlating of the get data with the personal experience and knowledge, and as the result – getting of certain information in the process of communication.

Perspective

The determination of the mechanism of interrelation of the grammatical and communicative aspects, means of the emphasis of the new, unknown information, and the research of the common points of the actual division of the sentence, functional sentence perspective and the communicative structure of the sentence stays to be not fully studied and need further investigation.

Research highlights

► It is considered the theory of the communicative structure of the sentence, its nascence and development. ► It is defined the specificity of the given / new, known / unknown categories describing the communicative structure of the sentence. ► It is characterized the means of the realization of the mentioned categories in Ukrainian, Russian, English and French. ► It is given the classification of the given information according to the specificity of its realization in the message.

Keywords: the communicative structure of the sentence, given / new, known / unknown information, causative-implicit and causative-explicit given information.

References

Apresjan, Ju. D. Tipy kommunikativnoj informacii dlja tolkovogo slovarja. E-portal:

http://teneta.rinet.ru/rus/aa/apresjan_tipy_communikativnoj_nfo.htm.

Vintoniv, M. O. (2010). Rechennya-vyslovlennya z fokusom kontrastu v suchasniy ukrayins'kiy movi. Ukrayins'kyy syntaksys: navchal'no-praktychnyy kompleks: v 2 ch., 382-388. Donets'k-Slov"yans'k: DonNU.

Zahnitko, A. P. (2011). Teoretychna hramatyka suchasnoyi ukrayins'koyi movy. Morfolohiya. Syntaksys. Donets'k: TOV "VKF "BAO".

Selivjorstova, O. N. (2004). Trudy po semantike. M.: Jazyki slavjanskoj kul'tury (Studia philologica).

Sljusareva, N. A. (1981). Problemy funkcional'nogo sintaksisa sovremennogo anglijskogo jazyka. M.: Nauka.

Susov, I. P. Osnovy obshhego sintaksisa. Aktualizacionnye struktury predlozhenija. Vvedenie v teoreticheskoe jazykoznanie. E-portal: http://homepages.tversu.ru/~ips/5_04.htm.

Kharchenko, S. (2000). Komunikatyvna struktura rechen' sponukal'noyi modal'nosti v svitli teoriyi akutal'noho chlenuvannya rechennya. Naukovi zapysky, 30. Seriya: Filolohichni nauky (movoznavstvo), 318-325. Kirovohrad: RVTs KDPU im. V. Vynnychenka.

Carter-Thomas, S. (2009). Texte et contexte: pour une approche fonctionnelle et empirique. Maître de conférences à Télécom et Management SudParis (TMSP). Paris: Université Sorbonne Nouvelle.

Firbas, J. (1992). Functional Sentence Perspective in Written and Spoken Communication. Cambridge University Press.

Halliday, M. A. K. (1994). An Introduction to Functional Grammar. Second Edition. Hodder Education Publishers.

Radford, A. (2004). English Syntax: An Introduction. Cambridge: Cambridge University Press.

Correspondence: Svyata87@mail.ru

Vitae

Irina S. Svyatobachenko, the Post-Graduate Student at Department of General Linguistics and Russian Language in Horlivka Institute of Foreign Languages of Donbas State Pedagogical University on specialty 10.02.15 – general linguistics. Her scientific interests are functional linguistics, discourseology, cognitive linguistics.

Article.

Ірина Святобаченко

УДК 811.161.2=161.1=111=133.1’367.335

ДИФЕРЕНЦІЙНІ ОЗНАКИ КОМУНІКАТИВНОЇ СТРУКТУРИ РЕЧЕННЯ

Розглянуто теорію комунікативної структури речення, її виникнення та опрацювання, визначено специфіку категорій дане / нове, відоме / невідоме як таких, що описують комунікативну структуру речення. Схарактеризовано засоби реалізації згаданих категорій в українській, російській, англійській та французькій мові. Подано власну класифікацію інформації, що покваліфіковується як відома, відповідно до специфіки її вияву в повідомленні.

Ключові слова: комунікативна структура речення, дане / нове, відоме / невідоме, каузативно-імпліцитна та каузативно-експліцитна дана інформація.

Питання комунікативного ладу висловлення як таке почало досліджуватись іще в ХІХ ст. У сучасному мовознавстві найпоширенішою концепцією, що описує згадане явище, є теорія актуального членування речення, опрацьована В. Матезіусом. Однак, поряд із опрацюванням вчення про тема-рематичне членування речення, все більше зацікавлення викликає безпосередньо концепція комунікативної структури речення, що має провідним чинником наявність / відсутність певного масиву інформації в свідомості реципієнта повідомлення.

У різні часи теорію комунікативної структури речення досліджували такі мовознавці, як Ю. Апресян, М. Вінтонів, М. Геллідей, А. Загнітко, С. Картер-Томас, О. Селіверстова, Н. Слюсарева, Я. Фірбас, С. Харченко та ін.

Дослідження теорії комунікативної структури речення пов’язане з такими галузями мовознавства, як комунікативна лінгвістика, когнітивна лінгвістика, функційна граматика, дискурсологія і т.п. Більшість мовознавців вважає практично тотожними як власне-теорію актуального членування речення та теорію комунікативної структури речення, так категорії, що їх характеризують (тема / рема, дане / нове, відоме / невідоме). У нашому дослідженні ми обстоюємо думку щодо чіткого розмежування зазначених концепцій, а також диференціації згаданих категорій відповідно до аспекту дослідження висловлення.

Об’єкт дослідження – теорія комунікативної структури речення, предмет – типологійні ознаки теорії комунікативної структури речення, а також специфіка категорій, що її характеризують. Мета роботи – аналіз диференційних ознак комунікативної структури речення. Поставлена мета передбачає виконання відповідних завдань: 1) дослідити опрацювання теорії комунікативної структури речення в загальному мовознавстві; 2) визначити специфіку категорій дане / нове, відоме / невідоме як таких, що описують комунікативну структуру речення; 3) виявити засоби реалізації згаданих категорій у висловленні; 4) з опертям на концепцію Я. Фірбаса щодо різновидів відомої інформації опрацювати власну класифікацію аналізованої інформації щодо специфіки її вияву в повідомленні.

Результати дослідження можуть бути використані під час викладання дисциплін, що пов’язані з вивченням процесу побудови висловлення та декодування повідомлення, а також під час написання наукових робіт із цих проблем.

Теорія комунікативної структури речення – одна з концепцій аналізу висловлення з позиції комунікативного навантаження його компонентів. Основою цього погляду слугує розподіл інформації, що подається у висловленні, на дану / нову інформацію. Як слушно зазначає Н. Слюсарева [Слюсарева 1981], в основі розподілу висловлення на відому / невідому, дану / нову інформацію знаходиться поняття знання та відомостей. Отже, висловлення розглядається із залученням термінів теорії інформації.

Термін «інформаційна структура речення» належить М. Геллідею. З одного боку, вживання цього терміна вповні відбиває специфіку функціонування висловлення як одиниці, що реалізує певну інформативну функцію, з іншого – наголошує на необхідності виявити закономірності сполучуваності комунікативних компонентів та специфіку їхнього функціонування в межах висловлення та контексту повідомлення загалом.

Лінгвіст пов’язує аналіз інформаційної структури висловлення з категоріями даної та нової інформації, наголошує на тісному зв’язку між тематичною (актуальне членування речення) та інформаційною структурою висловлення, водночас розмежовуючи згадані поняття як такі, що відбивають зв’язок цілого та частини (дане та тема, нове та рема): “…a speaker will choose the Theme from within what is Given and locate the focus, the climax ofthe New, somewhere within the Rheme” (…мовець обере тему з того, що включає дане, і розмістить фокус, крайню точку нового, десь у межах реми) [Halliday 1994: 299]. У цьому разі фокус висловлення розглядається дослідником як компонент, що є найважливішим інформаційний елементом нової інформації.

На відміну від М. Геллідея, Е. Редфорд навпаки розглядає нову інформацію як компонент, що реалізується у фокусі висловлення: “…a focused constituent typically represents new information…” (конституент, що знаходиться у фокусі, зазвичай репрезентує нову інформацію) [Radford 2004: 171]. Напевно, така розбіжність у потрактуванні співвідношення категорій нової інформації та фокусу висловлення зумовлена різним спрямуванням підходів до згаданих явищ: перший тип розгляду характерний для функційної граматики, тоді як другий належить до аналізу дискурсивної перспективи.

Інформаційну структуру висловлення автор досліджує як один із аспектів інформаційної одиниці, поряд із яким – граматичний, інтонаційний та семантичний бік функціонування висловлення. Інформація за такого розгляду – “…the tension between what is already known or predictable and what is new or unpredictable” (напруженість між тим, що вже відоме або передбачуване, та тим, що є новим або непередбачуваним) [Halliday 1994: 296]. Таким чином, за концепцією М. Геллідея, інформація – це не певний вербалізований сигніфікат, а, скоріше, відношення, що спостерігається між різними відтинками висловлення, тим, що є вже повідомленим та тим, що планується повідомити. Відтак, інформаційна структура висловлення – це певна сукупність зв’язків між компонентами висловлення, що визначається їхнім місцем в інтенції мовця.

Ш. Картер-Томас, керуючись концепцією М. Геллідея, пропонує зараховувати інформаційну структуру повідомлення до таких, що зорієнтована на слухача та є відмінною від тематичної структури: “Le niveauinformationnel, information structure, organise les informations en fonction de récepteur, en fonction de ce qui estconnu ou non de lui” (Інформаційний рівень, інформаційна структура, організує інформацію через роль слухача, через те, що йому відоме або ні) [Carter-Thomas 2009: 48]. За такого розгляду не враховується місце мовця, та його знань зокрема, у процесі комунікації. Таке потрактування є певною мірою логічним, оскільки задля формування певного повідомлення мовець має набути певний масив інформації, яка й буде для нього даною. Водночас таке твердження викликає питання, коли йдеться про передачу мовцем чужого мовлення. У такому разі дана інформація є опосередкованою, мовець має знання про власне акт комунікації, в якому він брав участь, але не завжди знає предмет або явище, про яке повідомляє. Тож, на нашу думку, за розгляду інформаційної структури речення слід брати до уваги не лише позицію слухача, а й мовця, зокрема наявність спільних фонових знань, пресупозицію, а також тип дискурсу, який слугує засобом репрезентації згаданих категорій.

М. Вінтонів зазначає щодо інформаційної структури таке: «Інформаційна структура (членування на дане / нове) повідомляє щось нове про предмет або факт, що, на думку мовця, вже є присутнім у свідомості слухача» [Вінтонів 2010: 385]. Подібне твердження, хоча й залучає до процесу аналізу інформаційної структури речення мовця, однак розглядає його не як активного учасника комунікативного процесу, а як творця повідомлення, який будує висловлення на основі власного уявлення пресупозиції співрозмовника, а власне-інформаційна структура розглядається дослідником не як спосіб організації інформації в повідомленні, а як продукт зазначеного процесу, інформаційна одиниця.

Теорія комунікативної перспективи речення зазнає змін щодо аспекту розгляду компонентів висловлення за інформаційним призначенням: «…ми не послуговуємось поняттям комунікативної значущості й процес розгортання інформації бачимо, перш за все, як процес встановлення зв’язків між комунікативними елементами, що вводяться» [Селивёрстова 2004: 614]. Відтак, термін «комунікативна структура речення» є доречним, оскільки за цією концепцією розглядаються власне-елементи висловлення та зв’язки між ними – складники, що й характеризують таке поняття, як структура.

Ключовими, на думку О. Селіверстової [Селивёрстова 2004], є категорії «того, що характеризується» та «того, що характеризує» (частиномовна належність за такого розгляду не береться до уваги), при цьому сама дослідниця заперечує бінарність такого поділу, оскільки таких категорій у реченні можна виокремити більше, аніж одну пару, залежно від референтної ситуації, отже, виникла б необхідність говорити про категорії першого, другого ступеня і т.д.

Одразу ж слід зазначити, що спостерігається така тенденція: тим, що характеризується, найчастіше виступає інформація, яка вже була подана в попередньому контексті (дане), а компонент, який характеризує, являє собою нове щодо повідомленої до цього інформації та комунікативної ситуації загалом. Однак описувані категорії не є сталими і легко змінюють свої позиції з того, що характеризує, на те, що характеризується. Відтак зауважуємо, що згадані категорії є умовними й набувають певних специфічних характеристик лише в певний момент включення їх до тексту висловлення, тобто в певній точці прямої, якщо уявляти континуум тексту у вигляді прямої, початковою точкою якої постає момент початку комунікативного акту.

Опрацювання теорії комунікативної перспективи речення уможливила синонімійний вжиток таких дихотомій, як «те, що характеризується / те, що характеризує», «дане / нове», «відоме / невідоме». Хочемо зазначити, що ми вбачаємо у цих поняттях певну аспектуальну різницю: перша пара термінів надає комунікативному аналізові елементів когнітивного розгляду, друга пара належить безпосередньо до комунікативної структури речення, тоді як третя – ширше поняття, аніж друге, і включає не лише аналіз комунікативної структури речення, а й аналіз екстралінгвальних умов спілкування (досвід мовців, їхня мовна та культурна картини світу і т.д.).

Зв’язок між елементами, на виявлення якого і спрямований аналіз комунікативної перспективи речення, спостерігається у двох площинах: в об’єктивній реальності (перша площина) існує зв’язок між денотатами, який знаходить своє відбиття в лексичній, морфологійній, синтаксичній та комунікативній структурах речення (мовленнєва площина, друга). Унаслідок такого поєднання чинників, комунікативна перспектива речення постає як «по-перше, порядок розташування елементів семантичної структури, або, точніше, порядок їхнього просторового розташування (семантична структура має зазвичай не лінійну, а просторову організацію), який визначає векторність зв’язку між елементами; по-друге, порядок розташування зв’язків і сферу їхньої дії» [Селивёрстова 2004: 615]. Однак векторність синтаксичних відношень – це лише одна з характеристик висловлення, цей феномен пов’язаний із реалізацією та розгортанням певної інформації, що подана в аналізованій комунікативній одиниці, яка не пов’язана безпосередньо з категоріями даного та нового, оскільки згадані категорії відбивають швидше конситуацію повідомлення та наявні у співрозмовників фонові знання, аніж розподіл комунікативних ролей та елементів глибинного синтаксису, тоді як векторність значною мірою впливає на семантику висловлення.

У мовознавстві існує й дещо інша думка щодо вживання терміна «комунікативна структура речення»: С. Харченко [Харченко 2000] пояснює термін тим, що за аналізу комунікативної структури речення комунікативний аспект протиставляється синтаксичному, а власне-назва «комунікативна структура» пов’язана з провідною функцією мови – комунікативною. Показовим є те, що попри вжиток згаданого терміна, дослідниця опрацьовує питання актуального членування речення, запропонованого В. Матезіусом; цей факт іще раз доводить можливість синонімійного вжитку понять «комунікативна структура речення» та «актуальне членування речення» у сучасному мовознавстві, при цьому перший термін вважається ширшим та загальнішим за своїм значенням як такий, що досліджує комунікативний, динамічний аспект висловлення.

Натомість Ю. Апресян розмежовує пари понять «тема / рема» та «дане / нове», при цьому виходячи за межі аналізу суто висловлення і включаючи до визначальних чинників і семантичні потенції мовних одиниць. Тема / рема постають категоріями висловлення, які визначають поділ комунікативної одиниці на те, про що говориться (тема), і те, що повідомляється про тему (рема), якими й зумовлена інтонаційна схема висловлення. Тоді як дане / нове, перш за все, визначається через наявність / відсутність певної інформації у свідомості слухача повідомлення. Водночас, лінгвіст також сприймає комунікативну структуру речення як поділ на тему та рему, а інші поняття, що корелюються з означеними категоріями, пояснює як «суттєвий зсув від власне комунікативної структури речення до його семантичної структури» [Апресян: ел. ресурс]. При цьому членування на дане / нове поєднує комунікативний та семантичний аспекти, перший з яких виявляється в детермінуванні згаданих категорій безпосередньо з урахуванням дистрибуції повідомлення, що є комунікативною одиницею, семантика враховується за таких умов через пресупозитивні характеристики адресата повідомлення.

У нашому дослідженні ми потрактовуємо «дане» як «…елемент коситуації, який являє собою вже відоме, наявне і в свідомості мовця, і (за його переконанням) у свідомості слухача, не потребує особливих пояснень» [Сусов: ел. ресурс], запропоноване І. Сусовим. Як бачимо, мовознавець пропонує визначальною у виокремленні «даного» вважати не лише категорію слухача, а й категорію мовця. Таким чином, «дане» – це той спільний масив інформації, який сприяє продуктивній комунікації, а також слугує визначальним чинником під час кодування певної інформації мовцем та її подальшого адекватного декодування слухачем повідомлення. Така інформація може бути наявна у свідомості адресата та адресанта повідомлення як заздалегідь (певні фонові знання), так і подана безпосередньо у процесі спілкування в попередньому контексті.

Нерідко категорії даної / нової, відомої / невідомої інформації корелюють із поняттям означеності / неозначеності суб’єктів або об’єктів, які мають відношення до дії, зазначеної в реченні. Найяскравіше це виявляється в мовах, для яких характерне вживання означеного / неозначеного артикля (наприклад, англійська, французька мови): означений артикль the (для англійської мови) та le, la, les (для іменників чоловічого, жіночого роду та іменників у формі множини відповідно – у французькій мові) вживається за умови, коли об’єкт повідомлення відомий з попереднього контексту або єдиний у природі (тобто такий, що за своєю суттю вже відомий, наприклад, місяць, сонце). Відповідно, неозначений англійський артикль a / an та французькі un, une (для іменників чоловічого та жіночого роду відповідно) та des (для іменників у формі множини) вживаються, коли мова про когось / щось йдеться уперше. Розподіл інформації на дану та нову за таким критерієм є досить умовним та передбачає власні специфічні риси (врахування позиції мовця, фонових знань адресата та адресанта повідомлення, культурологічного аспекту та етнічних рис співрозмовників і т.д.), оскільки аналіз у цьому разі відбувається не на власне-комунікативному, а на комунікативно-граматичному рівні, оскільки артиклі є синкретичними одиницями, які, окрім згаданої функції розмежування відомої та невідомої інформації, слугують іще й показниками частиномовної приналежності одиниць, із якими вживаються (в англійській та французькій мовах – ідентифікатори іменників), а також детермінують певні граматичні ознаки (категорія роду та числа у французькій мові).

Випадки розбіжностей між відомою / новою інформацією, що індексується артиклями, і категоріями дане / нове спостерігаються і за розгляду функційної перспективи речення. З цього приводу Я. Фірбас зазначає: “… information marked by the definite article as known cannot always be regarded as such from the point of view of FSP” (… інформація, маркована означеним артиклем як відома, не завжди може сприйматись як така з позиції функційної перспективи речення) [Firbas 1992: 21]. Така думка свідчить на користь умовності поділу інформації на основі детермінації лише граматичними засобами в мовах, яким притаманне вживання артиклів, а також того, що даність / новизна інформації – явище найбільшою мірою комунікативного порядку, яке може реалізовуватись за допомогою певних граматичних засобів.

В українській і російській мовах така частина мови, як артикль, взагалі відсутня, натомість функцію детермінації даної, відомої інформації активно виконують займенники, які нерідко слугують субститутами або покликаннями щодо інформації, повідомленої раніше. Таку функцію займенники виконують також в англійській та французькій мовах. Однак варто зазначити, що займенники, на відміну від артиклів, є самостійною частиною мови, тож визначальною за їхнього розгляду буде семантична, а не граматична специфіка вживання. При цьому слід враховувати також розряд займенника: особові займенники іноді не передбачають попереднього контекстуального включення свого денотата до структури усього повідомлення (наприклад, займенник «я» за умови розповіді від першої особи взагалі не потребує попереднього називання особи, на позначення якої займенник вживається у подальшому повідомленні, водночас інші особові займенники найчастіше вживаються на позначення людей, предметів або явищ, зазначених у попередньому контексті. Вказівні ж займенники вживаються саме як покликання на те, що вже було зазначено в попередньому контексті, причому зазвичай це не одне слово, а навіть певне утворення, що відбиває пропозицію. Окрім займенників, що покликаються на повідомлену інформацію, через відсутність у граматичній системі одиниць, подібних до артиклів, українська та російська мови характеризуються збільшенням ролі пресупозиції у визначенні відомої та невідомої інформації у складі повідомлення, однак зазначене явище меншою мірою впливає на категорії дане / нове у висловленні.

Я. Фірбас виокремлює два види відомої інформації, що може подаватись у реченні в процесі комунікації: “(i) information that, though conveying knowledge shared by the interlocutors, must be considered unknown in regard tothe immediately relevant communicative step to be taken and in this sense irretrievable from the context; and (ii) information that only conveys common knowledge shared by the interlocutors, but is fully retrievable from the contexteven in regard to the immediately relevant communicative step” ((i) інформація, що попри передачу знань, які наявні у співрозмовників, має сприйматись як невідома в межах відповідного комунікативного кроку, і в цьому значенні не може бути відтворена з контексту; та (іі) інформація, що передає лише загальні знання, наявні у співрозмовників, але може бути відновлена за контекстом навіть за розгляду відповідного комунікативного кроку) [Firbas 1992: 22]. За аналогією до такої класифікації пропонуємо в межах даної інформації виокремлювати відповідно каузативно-імпліцитну та каузативно-експліцитну дану інформацію. Запропонована нами класифікація, з одного боку, відбиває відносність, каузативність належності інформації до категорії даної, а з іншого – співвідноситься з механізмом реалізації та відновлення за контекстом такої інформації.

Отже, комунікативна структура висловлення – це не лише розподіл наявної у висловленні інформації за категоріями «дана інформація» та «нова інформація», а й процес побудови висловлення відповідно до інтенцій мовця, його знань та досвіду, а також закономірностей сприйняття та декодування інформації адресатом повідомлення, співвіднесення отриманих відомостей із власним досвідом та знаннями і, як наслідок, отримання певних даних у процесі комунікації.

References.

Література

Апресян: Апресян, Ю.Д. Типы коммуникативной информации для толкового словаря [Електронний ресурс] / Ю. Д. Апресян. – Режим доступа : http://teneta.rinet.ru/rus/aa/apresjan_tipy_communikativnoj_nfo.htm. – Название с экрана.

Вінтонів 2010: Вінтонів, М.О. Речення-висловлення з фокусом контрасту в сучасній українській мові [Текст] / М. О. Вінтонів // Український синтаксис : навчально-практичний комплекс : [в 2 ч.] / А. П. Загнітко, М. О. Вінтонів, Л. В. Сегін. – Донецьк-Слов’янськ : ДонНУ, 2010. – С. 382-388.

Загнітко 2011: Загнітко, А.П. Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис [Текст] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ТОВ «ВКФ «БАО», 2011. – 992 с.

Селивёрстова 2004: Селивёрстова, О.Н. Труды по семантике [Текст] / О. Н. Селивёрстова. – М. : Языки славянской культуры, 2004. – 960 с. (Studia philologica).

Слюсарева 1981: Слюсарева, Н.А. Проблемы функционального синтаксиса современного английского языка [Текст] / Н. А. Слюсарева. – М. : Наука, 1981. – 207 с.

Сусов: Сусов, И.П. Основы общего синтаксиса. Актуализационные структуры предложения [Електронний ресурс] / И. П. Сусов // Введение в теоретическое языкознание. – Режим доступа : http://homepages.tversu.ru/~ips/5_04.htm. – Название с экрана.

Харченко 2000: Харченко, С. Комунікативна структура речень спонукальної модальності в світлі теорії акутального членування речення [Текст] / С. Харченко // Наукові записки. – Випуск 30. – Серія : Філологічні науки (мовознавство). – Кіровоград : РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2000. – С. 318-325.

Carter-Thomas 2009: Carter-Thomas, S. Texte et contexte : pour une approche fonctionnelle et empirique [Text] / direction de M. Charolles // Maître de conférences à Télécom et Management SudParis (TMSP). – Paris : Université Sorbonne Nouvelle, 2009. – 258 pp.

Firbas 1992: Firbas, J. Functional Sentence Perspective in Written and Spoken Communication [Text] / J. Firbas. – Cambridge : Cambridge University Press, 1992. – 265 pр.

Halliday 1994: Halliday, M.A.K. An Introduction to Functional Grammar. Second Edition [Text] / M. A. K. Halliday. – Hodder Education Publishers, 1994. – 472 pp.

Radford 2004: Radford, A. English Syntax : An Introduction [Text] / A. Radford. – Cambridge : Cambridge University Press, 2004. – 258 pp.

Рассмотрена теория коммуникативной структуры предложения, её появление и разработка, определена специфика категорий данное / новое, известное / неизвестное как таковых, которые описывают коммуникативную структуру предложения. Охарактеризованы средства реализации упомянутых категорий в украинском, русском, английском и французском языке. Подана классификация информации, которая расценивается как известная, относительно специфики её реализации в сообщении.

Ключевые слова: коммуникативная структура предложения, данное / новое, известное / неизвестное, каузативно-имплицитная и каузативно-эксплицитная данная информация.

It is considered the theory of the communicative structure of the sentence, its nascence and development, it is defined the specificity of the given / new, known / unknown categories describing the communicative structure of the sentence. It is characterized the means of the realization of the mentioned categories in Ukrainian, Russian, English and French. It is given the classification of the information which is considered to be the known one, according to the specificity of its realization in the message.

Keywords: the communicative structure of the sentence, given / new, known / unknown information, causative-implicit and causative-explicit given information.

Надійшла до редакції 26 вересня 2012 року