Linguistic Space of Women's Nominations

Additional information

Author Information:

Citation:

Styshov, O. Linguistic Space of Women's Nominations [Text] // Linhvistychni Studiyi / Linguistic Studies : collection of scientific papers / Donetsk National University; Ed. by Anatoliy Zahnitko. – Vinnytsia : DonNU, 2020. – Vol. 40(1). – Pp. 204-208. – ISBN 966-7277-88-7

Publication History:

Volume first published online: December 01, 2020

Article first published online: December 01, 2020

Article.

МОВНИЙ ПРОСТІР НОМІНАЦІЙ ЖІНКИ

Рецензія на монографію: Архангельська А. Femina cognita. Українська жінка у слові й словнику /А. Архангельська. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2019. 444 с. (Серія «Студії з українського мовознавства»).

DOI 10.31558/1815-3070.2020.40.1.19

УДК 811.161.2’27’246-055.2

Сучасне глобалізоване й інформатизоване життя більшості народів світу харак­теризується надзвичайно швидкими темпами розвитку. Безперечно, така соціодинаміка спричиняє відповідну лінгводинаміку: живі мови розвиваються більш інтенсивно. Життя вимагає все нових і нових номінацій реалій, понять, осіб, явищ, процесів, ознак, дій та станів. Саме тому з-поміж усіх основних рівнів у сучасних мовах найдинамічніше розвивається лексико-семантичний, а серед проміжних – словотвірний.

Українська нація, як і вся світова спільнота, щоденно зазнає істотних і різ­номанітних змін у майже всіх царинах своєї життєдіяльності. Найбільш харак­терними є перехід до інформаційної доби розвитку, значний і відчутний вплив глобалізаційних процесів, невпинний науково-технічний прогрес (особливо комп’ютеризація й інтернетизація), військові, соціальні та релігійні конфлікти, революції, економічні проблеми, хвороби (зокрема останнім часом коронавірус), пожвавлення міждержавних і міжособистісних контактів, міграція значних пото­ків людей, міжкультурна взаємодія та інші вагомі чинники зумовлюють істотні кількісні та якісні структурні, семантичні, функціонально-стилістичні та інші мо­дифікації в українській мові кінця ХХ – початку ХХІ століття на всіх її рівнях.

Серед низки тенденцій, засвідчених в останні десятиліття в українській мові, помічено значну активізацію процесу фемінізації (моції). Фемінативи – підсистема морфологічних одиниць, чітко окреслених граматичним жіночим родом, альтернативні або парні аналогічним поняттям чоловічого роду.

Саме цій важливій і надскладній, проте актуальній мовознавчій проблемі сьогодення присвячено солідне монографічне дослідження Алли Архангельської з такою цікавою й інтригувальною назвою.

Як слушно зазначено в Передмові, книга стала результатом багаторічних спостережень та роздумів автора над одним із найбільш неоднозначно оцінюва­них векторів мовної динаміки сьогодення – фемінізацією українського жіночого лексикону (с. 7). Дійсно, різноманітні назви зазначених осіб (як нових, так і ак­туалізованих) в аналізований період спричинили своєрідний "бум" в українсь­кому мовопросторі. Ставлення в державі та в українській діаспорі до переважної більшості фемінативів неоднозначне: від захоплення й пасивного сприйняття час­тиною мовців до категоричного несприйняття і критичного ставлення іншою. Однак так чи так аналізовані фемінативи стали знаком новітньої доби, її цінніс­ним виміром, виявом народної (нерідко й авторської) мовотворчості й нового мо­вомислення, «мовного смаку» оновленого українського культуромовного сус­пільства, яке визнало фемінізовані позначення жінки «справді українськими», актуальними, прикметною ознакою нашої мови, стану її словотвірної системи у взаємодії внутрішніх і зовнішніх ресурсів для творення нових номінативних оди­ниць, її динаміки з тенденцією до мовної аналогії та мовної аномалії (с. 7).

Глибоко усвідомлюючи складність і дискусійність названої вище проблеми, автор монографії намагається вивчити й зіставити різні погляди на фемінативи й фемінізацію українського жіночого лексикону, показати об’ємне бачення цього явища, поєднати його сьогодення з минулим і майбутнім, проаналізувати всі по­зитиви й можливі негативні впливи фемінізувальних процесів на «нове обличчя» нашої мови, окреслити свій погляд на новітні українські фемінативи, підкрі­пи­вши його якомога більшою кількістю мовних фактів і надійних аргументів (с. 8).

Метою книги А. Архангельської стала «мова – розмова в контексті спільної мови» з читачем, який може не поділяти висловлених у ній думок та поглядів. Її завдання – викликати читача на розмову, спонукати до діалогу, до власної оцінки цього надто яскравого, виразного й суперечливого явища сьогодення, аби не знех­тувати його своєю байдужістю. Тож у книзі автор наважилася подати своє бачення проблеми й запропонувати читачеві задуматися над ключовими пи­тання­ми, дотичними до новітньої фемінізації жіночого лексикону: Яким же яви­щем є в українській мові творення фемінізованих позначень жінки: помітним чи послідовним, тобто системним; обов’язковим чи необов’язковим; із високою мі­рою регулярності чи регулярним; історично сформованим як процес із стабіль­ною активністю в словотвірній системі української мови чи таким, що розви­ва­ється за принципом «піків»? Чи справді фемінізація виявляла ознаки послі­дов­ності у період «розстріляного Відродження» і була як наша національна тра­диція насильницьки перерваною та зневаженою поколіннями мовознавців і лек­сико­графів радянської доби? Як ставляться мовці й мовознавці до процесів і ре­зуль­татів сучасної неофемінізації? Як дискутується це питання в суспільстві й акаде­мічній спільноті? Чи є підстави настільки перебільшувати роль позамов­ного чинни­ка й не зважати на мовні обмеження у сьогочасній фемінізувальній всена­родній мовотворчості? Як оцінювати новітні й ревіталізовані фемінативи і якою міркою «виміряти» їх доцільність у нашій мові? Які шляхи виходу із ситуа­ції, що склалася? (с 8-9).

Позитивної оцінки заслуговує, безперечно, структура монографії, яка є нау­ково доцільною і композиційно чіткою, що визначено завданнями й методикою дослідження. Праця складається з передмови, чотирьох розділів, післямови, спис­ку використаної літератури, переліку словників і довідників, предметного покажчика, анотації, відомостей про автора.

У першому розділі роботи ("Фемінізація та фемінативу науковій парадигмі антропоцентрично спрямованої лінвістики") ґрунтовно висвітлено основні теоре­тичні засади вивчення процесу фемінізації та фемінативів у науковій пара­дигмі антропоцентричної тенденції розвитку сучасної української мови. Пере­довсім чітко визначено метамову дослідження фемінативної підсистеми націо­нальної мови, з’ясовано роль словотвірної фемінізації (моції) в теорії номінації. Також скрупульозно і комплексно розглянуто різні стимули й чинники онов­лення пласту українського жіночого лексикону в контексті загальних процесів мовної та соціальної динаміки сьогодення, націоналізації (автохтонізації) мови, пошуки «свого», питомого й відмежування від «чужого», накинутого мові у ра­дянську добу її розвитку; простежено точки дотику фемінізувальних процесів з ідеями гендерної лінгвістики, із пуристичними інтенціями, впливами діаспор­ного варіанта української мови, процесами міфологізації нашого культурного і мовного минулого. Важливо акцентувати, що автор відзначає вплив на мово­мис­лення сучасних українців і глобалізаційних процесів, тобто охоплення фемініс­тичними ідеями і заклики до гендерної рівності на теренах нашої держави. Від­радно відзначити як важливий позитив рецензованої праці, що явище словотвір­ної фемінізації українського жіночого лексикону висвітлено з погляду його лінгвіс­тичного статусу в тісній взаємодії гнучкої стабільності норми й узусу, наяв­них суперечностей між лексичною і стилістичною нормою з урахуванням «больових точок» новітньої фемінізації жіночого найменування, зокрема й пи­тань українського комунікативного етикету.

Другий розділ репрезентованої праці ("Просторова і часова глибина феміні­зувальних процесів в українській мові початку ХХ століття") присвячено вива­женому аналізові просторової та часової глибини фемінізувальних процесів і фе­мінативів в українській граматичній традиції початку ХХ століття та лексико­графічному доробку періоду українізації, належно окреслено головні тенденції, висвітлено способи творення й фіксацію мовних позначень жінки у словни­карстві названого часового зрізу, виявлено долю тогочасних фемінативів у лек­сикографічних працях радянської та пострадянської доби, а також з’ясовано збе­режені тогочасні фемінативи в лінгвальній практиці української діаспори.

У третьому розділі монографії ("Фемінативи й фемінізація у мовній свідо­мості сучасних українців: соціолінгвістичний вимір") А. Архангельська здійс­нила грандіозну подвижницьку роботу з вивчення громадської думки носіїв мови щодо фемінізації й фемінативів у новітній українській мові, провівши три ґрун­товні соціолінгвістичні опитування з метою окреслити й узагальнити оцінку ук­раїнським суспільством нових і відроджених назв жінок і процесів фемінізації у двох вимірах: із боку пересічних носіїв мови та з боку професіоналів найвищого рангу – працівників мовознавчих та літературознавчих інституцій НАН України, а також вдало провела опис, систематизацію і порівняння результатів анкету­вання.

Четвертий розділ роботи ("Україніш фемінініш", або що нам робити з фемі­нативами?") узагальнює стан і наслідки фемінізувальних процесів у сучасному українському мовленні та містить цікаві роздуми над аналізованими назвами й тен­денціями, а головне – «що з цим робити». Докладно розглянуто відбиття інтенсив­ності названих вище процесів у мові мас-медіа – царині швидкого реагування на всі події і процеси в Україні та в світі, як найбільшій "кузні" створення ("кування") і "розкручування" нових слів на позначення осіб жіночої статі. Автор монографії слушно говорить про нагальну потребу діалогу, серйозної мовознавчої дискусії з приводу некерованої фемінізації українського жіночого називання. А. Архангель­ська висловила цікаві спостереження й думки щодо залучення фемінативів до нової редакції українського правопису. Заслуговує схвалення й те, що автор вдало вико­ристала в монографії показовий і повчальний чеський досвід розв’язання названого складного теоретичного й практичного питання сьогодення. Позитивно, що в ро­боті запропоновано шляхи розв’язання проблеми форсованої фемінізації українсь­кого жіночого лексикону.

Усі розділи пов’язані внутрішньою логікою та послідовністю викладу мате­ріалу. Вже сам перелік порушених у монографії питань і проблем засвідчує не­аби­яку її наукову цінність. А. Архангельська висловлює цікаві власні думки або цитує відомих учених про вживання фімінативів в узусі та порушує надзви­чайно складну проблему їх унормування. Слушно говорить про можливість ва­ріантних реалізацій норми, що закладені в особливостях системи і структури ук­раїнської як і будь-якої іншої мови. Автор акцентує на ролі естетики як фільтра для ста­новлення норми, а також розглядає поняття "мовної терапії" та "мовної гігієни". Тонко підмічено дослідником, що при оцінюванні новітніх фемінативів часто має­мо виразний незбіг словотвірної та лексичної норм (а ми б додали – також і стилістичної). Не викликають заперечення подані А. Архангельською пе­рекон­ливі факти семантичної невідповідності нових назв жінок одиницям на поз­на­чення чоловіків. Виділено ще один важливий рушій активізації фемінативів в но­вітньому українському мовопросторі – мода на їх уживання в художніх, а та­кож, як це не дивно, і в нехудожніх стилях – в офіційно-діловому та науковому.

Варто відзначити грандіозну збирацьку роботу цікавого і переконливого фак­тичного матеріалу, його чітку класифікацію здійснену авто­ром. Узагальнювальний аналіз фемінної лексики проведено на надійному нау­ково-теоретичному ґрунті. Про це також переконливо свідчить розлогий список використаної літератури (459 позицій) та словників і довідників (56 джерел), дані яких доречно використано автором у процесі аналізу явища новітньої фемінізації українського жіночого лексикону в ретроспективі й у пошуку перспективи, від­биваючи широкий спектр цікавих концепцій, думок та підходів до аналізованого явища й дотичних до нього питань і проблем.

Звичайно, як і кожна об’ємна та неординарна робота, попри ретельність її опрацювання, монографія А. Архангельської не позбавлена окремих недоглядів. Загалом книгу написано грамотно, літературною мовою, хоча подекуди, на жаль, помічено окремі відступи від чинних норм, зокрема стилістичного плану: невда­лий вибір слів, неточне слововживання: свого роду містифікацію (див. стор. 82) – потрібно своєрідну; прескриптивна норма базується на дескриптивній нормі (див. стор. 94) – потрібно ґрунтується; мовної системи в цілому (див. стор. 372) – потрібно загалом та ін., а також окремі фоностилістичні недогляди (див. стор. 65, 83, 371 тощо).

Проте висловлені вище зауваження і побажання в ніякому разі не знижують цінності праці, яка порушує злободенну проблематику, є самостійною, нова­тор­ською і надзвичайно важливою.

Належно представлено огром важливого і сучасного текстового матеріалу, стиль викладення цілком доступний, А. Архангельська чітко й зрозуміло (а голов­не – неупереджено) формулює основні положення й висновки, виважено обґрун­товує власну позицію. Тому не буде перебільшенням, коли скажемо у виснов­ку, що українська мовознавча наука, а також славістика, збагатилися над­звичайно актуальним, цікавим і корисним дослідженням, яке заслуговує найвищої оцінки й становить вагомий внесок у сучасну теорію і практику ономасіології.

Олександр Стишов

© The Editorial Council and Editorial Board of Linguistic Studies Linguistic Studies

Volume 40(1), 2020, pp. 204-208

Linguistic Space of Women's Nominations

Styshov Oleksandr

Article first published online: December 01, 2020