Systematicity of Categorical Semantics: Level-Typological Manifestations

Abstract.

SYSTEMATICITY OF CATEGORICAL SEMANTICS: LEVEL-TYPOLOGICAL MANIFESTATIONS

Anatoliy Zahnitko

Department of Ukrainian Language and Applied Linguistics, Donetsk National University, Kyiv, Kyiv region – Vinnytsia, Vinnytsia region, Ukraine

Available 9 December 2014.

Abstract

Relevance

The notion of systematicity and "force field" of categorical semantics are related to its regular manifestation by appropriate formal means. Qualification of typological manifestations of systematicity and "force field" of categorical semantics makes it possible differentiation of directions of its gradual "blurring" with the definition of integrity function-semantic paradigm of wordform, in which correlative / non-correlative are primary and secondary specializations. Complete analysis of degrammatization of morphological form based on consideration of cumulative dimension with differentiation of categorical-class semantics and "load" by the relevant internal parts-of-speech semantic entities (cf., for example, the verb – time, aspect, etc.). Diagnosing specifics of loss of relative systematicity and "force field" of categorical semantics and the first type (categorical-class) and the second one, and determination of secondary specialization in the grammatical structure of a language (like substantivation, adverbialization, pronominalization, etc. or the Present Tense in the function of the Past Tense, and others) determine the relevance of the proposed consideration.

Purpose

The main purpose of the research is the consideration of regularities and directions of systematicity loss and categorical semantics of "the force field" by morphological form.

Tasks

In this regard, it is motivated to solve such problems: 1) to establish the classificatory levels of morphological categories; 2) to determine the characterological parameters of a categorical form; 3) to characterize the typological features of systematicity losses and categorical semantics of "the force field".

Theoretical value

The theoretical value of proposed analysis is motivated by generalizing approach to the classification of morphological categories and setting peculiarities of inter-categorical / internal-categorical conversion of a wordform.

Practical value

The practical significance of the realized consideration is determined by the possibility of using the proposed analysis in considering similar categories into one-system and various-systems languages.

Conclusion

Regularities and characteristics of manifestation of categorical semantics of these or those morphological forms in their classic models are known, but the functions are removed from the core plane are more complicated that in its capacitance cover value and semantic load. These ones determine formation of resistant secondary functions that most actively blur the "force field" of categorical semantics. In these planes categorical semantics, losing their power, the most actively cooperates with neighboring categorical entities as part of the same part of speech.

Perspective

Setting of basic / non-basic directions of "the force field" loss of categorical semantics with tracing its internal-text meanings load proves the perspective of the study. Such analysis has a special importance in general-theoretical and contrastive-typological dimensions.

Research highlights

► The features of ratio of core and peripheral planes of categorical semantics with the determination of its complete disappearance regularities have been observed. ► The classificatory levels of morphological categories like morphological category of noun number have been characterized, and the main trends of inter-categorical transformations have been defined.

Keywords: morphological category, categorical semantics, classificatory level of morphological categories.

References

Bondarko, A. V. (1994). K probleme intencional'nosti v grammatike (na materiale russkogo yazyka). Voprosy yazykoznaniya, 2, 3-18.

Vykhovanets', I., & Horodens'ka, K. (2004). Teoretychna morfolohiya ukrayins'koyi movy: Akadem. hramatyka ukr. movy. K.: Universytet·s'ke vydavnytstvo "Pul'sary".

Horets'kyy, P., & Shalya, I. (1929). Ukrayins'ka mova: praktychno-teoretychnyy kurs. K.: Knyhospilka.

Etymolohichnyy slovnyk, (1982-1985). Etymolohichnyy slovnyk ukrayins'koyi movy. K.: Naukova dumka.

Zahnitko, A. (2011). Teoretychna hramatyka ukrayins'koyi movy. Morfolohiya. Syntaksys. Donets'k: VKF "BAO".

Zaloznyy, P. (1918). Korotka hramatyka ukrayins'koyi movy. K.: Vyd-vo Iv. Symonenka.

Kurylo, O. (1960). Uvahy do suchasnoyi ukrayins'koyi literaturnoyi movy. Toronto: Novi dni.

Levyts'kyy, M. (1920). Paky i paky: Pro nashu literaturnu movu. Viden', Kyyiv: Vyd-vo "Nasha volya".

Lyashevskaya, O. N. (2004). Semantika russkogo chisla. M.: Yazyki slavyanskoj kul'tury.

Mel'chuk, I. A. (1997). Obshhaya morfologiya. Moskva, Vena: Yazyki russkoj kul'tury.

Ohiyenko, I. (1925). Chystota i pravyl'nist' ukrayins'koyi movy: pidr. Dlya vyvchennya ukrayins'koyi literaturnoyi movy : populyarnyy kurs z istorychnym osvitlennyam. L'viv: Vyd-vo knyharni A. Bardakha.

Pertcov, N. V. (2001). Invarianty v russkom slovoizmenenii. M.: Yazyki slavyanskoj kul'tury.

Peshkovskij, A. M. (1956). Russkij sintaksis v nauchnom osveshhenii. M.: Uchpedgiz.

Pete, I. (1981). Semanticheskie tipy kolichestvennyx otnoshenij. Die Welt der Slaven, Jg. XXVI, 2, 338-345.

Plungyan, V. A. (2003). Obshhaya morfologiya. Vvedenie v problematiku. M.: Editorial URSS.

Plungyan, V. A. (2011). Vvedenie v grammaticheskuyu semantiku: grammaticheskie znacheniya i grammaticheskie sistemy yazykov mira: uchebnoe posobie. M.: Rossijskij gosudarstvennyj gumanitarnyj universitet.

Potebnya, A. A. (1888). Znacheniya mnozhestvennogo chisla v russkom yazyke. Voronezh: Tip. V. I. Isaeva.

Raxilina, E. V., & Li Su–Xyon (2009). Semantika leksicheskoj mnozhestvennosti v russkom yazyke. Voprosy yazykoznaniya, 4, 13-40.

Serdyukova, L. V. (2013). Tekstoobrazuyushhaya funkciya grammaticheskix form imeni sushhestvitel'nogo v SMI. E-portal:

http://www.rusnauka.com/9_NND_2013/Philologia/7_132396.doc.htm

Simovych, V. (1919). Hramatyka ukrayins'koyi movy. Kyyiv, Leyptsyh.

Smal'-Stots'kyy, S., & Gartner, T. (1893). Hramatyka rus'koyi movy. Viden'.

Smerechyns'kyy, S. (1932). Narysy z ukrayins'koyi syntaksy u zv"yazku z frazeolohiyeyu ta stylistykoyu. Kh.: Radyans'ka shkola.

Tymchenko, Ye. K. (1917). Ukrayins'ka hramatyka. K.: Druk. Un-tu sv. Volodymyra Aktsioner. t-va druk. i vyd. dila N. T. Korchak-Novyts'koho.

Gawelko, M. (1985). Semantyczne aspekty pluralizacji w języku franzuskim i polskim. Języki obce w szkole, 29, 195-200.

Correspondence: a.zagnitko@gmail.com

Vitae

Anatoliy P. Zahnitko, corresponding member of NAS of Ukraine, Doctor of Philology Professor at Department of Ukrainian Language and Applied Linguistics in Donetsk National University (Kyiv, Kyiv region – Vinnytsia, Vinnytsia region). His areas of research interests include functional linguistics, cognitive linguistics, comparative linguistics, categorical linguistics, lexicographic linguistics, and text linguistics.

Article.

Anatoliy Zahnitko

УДК 801.55

СИСТЕМНІСТЬ КАТЕГОРІЙНОЇ СЕМАНТИКИ:

РІВНЕВО-ТИПОЛОГІЙНІ ВИЯВИ

The features of ratio of core and peripheral planes of categorical semantics with the determination of its complete disappearance regularities have been observed. The classificatory levels of morphological categories like morphological category of noun number have been characterized, and the main trends of inter-categorical transformations have been defined.

Keywords: morphological category, categorical semantics, classificatory level of morphological categories.

Поняття системності та “силового поля” категорійної семантики пов’язано з особливостями її регулярного вияву відповідними формальними засобами: пол.-ем – орудний відмінок, однина, середній рід; чита[j]-у – теперішній час, 1-а особа, однина, дійсний спосіб, активний стан тощо. Встановлення типологійних виявів системності та “силового поля” категорійної семантики уможливлює диференціювання напрямів його поступового “розмивання” з визначенням цілісності функційно-семантичної парадигми словоформи, де співвідносними / неспіввідносними постають первинні та вторинні спеціалізації: Учитель зайшов до класу і Хлопець добрий учитель (= Хлопець учителює). Викінчений аналіз деграматизації морфологічної форми має опертям врахування її кумулятивного виміру з диференціюванням категорійнокласової семантики та “навантаження” відповідними внутрішньочастиномовними значеннєвими сутностями (пор, наприклад, у дієслова – час, вид і под.). Діагностування специфіки втрати відносної системності та “силового поля” категорійної семантики і першого різновиду (категорійнокласової), і другого та визначення вторинної спеціалізації в граматичному ладі мови (на зразок субстантивації, адвербіалізації, прономіналізації тощо або теперішній у функції минулого та ін.) визначає актуальність пропонованого розгляду.

Дослідження закономірностей розмивання системності та “силового поля” категорійної семантики з простеженням витворення вторинних функцій тієї чи тієї словоформи знаходило своє місце в студіюваннях Є. Куриловича, І. Вихованця, К. Городенської, О. Бондарка, М. Всеволодової, Г. Золотової, О. Мельничука, А. Мухіна та ін. Водночас поза увагою перебували закономірності поступової втрати категорійної семантики відповідною словоформою із визначенням тенденцій “випадіння”, редукції останньої із загальної парадигми: Вечорами часто гості розповідали веселі та неповторні історії-бувальщини (А. Яна); Весною пролітали над нашою хатою журавлі (І. Карпа) – форма орудного відмінка зберігає свою лексичну наповненість та водночас виходить за відмінкові межі з адекватною її внутрішньореченнєвою адвербіалізованою спеціалізацією. Подібна форма втрачає системні зв’язки та “силове поле” категорійної семантики, виявляючи особливі напрями міжчастиномовної міжкатегорійної взаємодії, пор. також: Ідуть дівчата в поле жито жати Та, знай, співають ідучи (Т. Шевченко) – форма знай (2-а особа наказового способу однини) набуває статусу частки і використана як вставне слово та ін. Регулярність втрати категорійної семантики певною словоформою у міжчастиномовних моделях мотивована: 1) послабленням наявних семантико-парадигматичних зв’язків та постання нових; 2) внутрішній “рух” категорійної семантики або в рамах частини мови (внутрішньочастиномовний внутрішньо- ↔ міжкатегорійний // міжчастиномовний між категорійний тощо); 3) парадигмальне “випадіння” (набуття самостійного статусу); 4) зміна внутрішньореченнєвого позиційного закріплення; 5) динаміка синтаксичної спеціалізації; 6) “руйнування” первинно закріплених інтенцій та валентностей і поступове витворення нових; 7) узуальна лексикалізація та формування нового потенціалу створення цілісних словосполук і под. Основними аспектами опрацювання проблеми виступають: а) семантичний (вияв закономірностей втрати первинної категорійної семантики певною словоформою); б) синтаксичний (встановлення новітній моделей внутрішньореченнєвого і внутрішньословосполученнєвого закріплення тієї чи тієї словоформи); в) морфологічний (визначення тенденцій втрати словоформою парадигмального простору); г) дериваційний (простеження міжкатегорійних ↔ внутрішньокатегорійних та інших процесів) та ін. Метою дослідження є розгляд закономірностей та напрямів втрати системності та “силового поля” категорійної семантики морфологічною формою, що й мотивує необхідність вирішення відповідних завдань: 1) встановити класифікаційні рівні морфологічних категорій; 2) визначити характерологійні параметри категорійної форми; 3) схарактеризувати типологійні риси втрати системності та “силового поля” категорійної семантики. Теоретичне значення аналізу мотивоване узагальнювальним підходом до класифікації морфологічних категорій та встановлення особливостей міжкатегорійних / внутрішньокатегорійних переходів словоформи, а практичне спрямування мотивоване можливістю використання запропонованого аналізу в розгляді подібних категорій в односистемних та різносистемних мовах.

Статус морфологічної категорії та її сила визначувані співвідношенням у її структурі морфологічних форм та морфологічних значень. Утворення асиметрії діагностує “розмивання” межі симетрії та засвідчує формування вторинної функції морфологічної форми, пор., наприклад, функцію генералізації форм однини іменників: Кожний студент повинен освоювати комп’ютерні технології. Для встановлення межі тієї чи тієї морфологічної категорії необхідно чітко розуміти, що обов’язковими її ознаками є: 1) наявність не менше двох елементів; 2) єдність системи значень та співвідносних із ними форм (у кожній мові стільки виявів часу, скільки існує форм часу; подібне твердження застосовне до будь-якої іншої морфологічної категорії). Морфологічна категорія ґрунтована на замкнутості, закритості системи, в якій протиставлені морфологічні значення взаємовиключають одне одного. Властивість взаємовиключення полягає в тому, що морфологічна категорія має множину морфологічних значень (грамем), які не можуть одночасно бути виражені в одній словоформі. Водночас одній словоформі можуть бути притаманні кілька грамем різних морфологічних категорій, пор., наприклад, у словоформі верб-а реалізовано морфологічні значення однини, жіночого роду, називного відмінка (кумульовані у форманті а). Так, у морфологічній категорії числа наявна система двох рядів форм, що виражають значення однини та множини [Плунгян 2011; Потебня 1888; Рахилина 2009]. За характером граматичних значень у структурі граматичних категорій з-поміж останніх можна виділити: 1) змістові (номінативні, семантичні, референційні), що беруть безпосередню участь у відбитті позамовної дійсності; 2) формальні (асемантичні, формально-структурні), що відбивають суто сполучувальні обмеження словоформ (так, наприклад, узгоджувальні граматичні категорії беруть участь у реалізації тих чи тих форм синтаксичних категорій, пор., наприклад, категорія підрядного прислівного синтаксичного зв’язку в реалізації синтаксичних форм узгодження ґрунтована на активній дії морфологічних категорій роду, числа і відмінка прикметників; роду, числа й особи дієслова; формально-структурні морфологічні характеристики лексем – зразки відмін та дієвідмін). Водночас формальні категорії інколи набувають статусу змістових, внаслідок чого відповідні форманти набувають класифікаційних вимірів (Знайом-ий подарував книгу).

За відношенням категорійної ознаки до компонентів диференціювання граматичні категорії класифіковано на: а) формотвірні (власне-граматичні, корелятивні, модифікаційні), в рамах яких лексема може змінюватися (наприклад, відмінок іменників, рід, число і відмінок прикметників, час і спосіб дієслова); б) класифікаційні (власне-класифікаційні, некорелятивні), властиві усій лексемі та постійні для неї (наприклад, частини мови, рід іменників-неістот, істота / неістота більшості іменників, особовість / безособовість більшості дієслів) [Загнітко 2011: 144 і далі].

За ступенем корелятивності з-поміж формотвірних граматичних категорій простежувані: а) словозмінні (послідовно корелятивні, флексійні), модифікаційні (з наявністю кореляцій) для усіх слів певної частини мови (відмінок іменників, час і спосіб дієслова, узгоджувальні категорії дієслова і прикметника); б) дериваційні (непослідовно корелятивні, словотвірні, лексико-граматичні), що передбачають наявність кореляцій лише для окремого значного підкласу певної частини мови (наприклад, рід істот іменників, число іменників, вид і стан дієслова, ступені порівняння прикметників, діатеза). Так, у співвідношенні форм чоловічого і жіночого роду категорійна семантика перших форм з-поміж назв осіб функційно потужніша, тому що легко покриває усі можливі функційні навантаження протиставлених форм: Лікар приймає зранку, де лікар – форма чоловічого роду ↔ чоловіча стать; форма чоловічого роду ≠ жіноча стать; форма чоловічого роду ∞ назва особи за відповідною професією. Відповідно “силове поле” категорійної семантики аналізованої форми послідовно мотивованим постає в першому випадку вживання, у двох інших – “силове поле” іррадіює до першого, в силу чого й утримувано опозиційний статус.

Водночас необхідно виділити категорії синтаксичної синтагматики, до яких належать структурно-синтаксичні граматичні категорії, тобто різновиди синтаксичних відношень: підрядність (підпорядкування (синтаксис)), предикація, атрибут, актант (пор. також член речення), де розмивання “силового поля” виявлювано в різних випадках кумулятивності сурядності та підрядності: У лісі багато грибів – я не знайшла жодного [Загнітко 2011: 718], вторинного заповнення синтаксичної позиції: Трактор важко різав нові й нові ділянки цілини, де словоформа Трактор заповнює синтаксичну позицію суб’єкта з категорійною семантикою інструмента, що засвідчує її синкретичний інструментально-суб’єктний характер. Подібні міжактантні напрями взаємодії виступають похідними тенденцій актантної деривації та ґрунтовані на семиграмемній семантико-синтаксичній категорій валентності з її морфологічно опосередкованим виявом.

Категоріями синтаксичної парадигматики постають граматичні категорії речення (комунікативні, або фразозмінні граматичні категорії), тобто розрізнювальні ознаки речень (настанова висловлення, ствердження / заперечення (граматика), модальність тощо), а також граматичні категорії синтагм (складники членів речення, словосполучення): граматичні категорії іменної групи (означеність / неозначеність, рід, число, особа), граматичні категорії предиката (діатеза), граматичні категорії атрибута (ступені порівняння та інтенсивності) і под. [Загнітко 2011: 459-667].

Характерними ознаками граматичних категорій виступають: а) модифікаційний тип категоризаційної ознаки; б) належність ознаки до синтаксису; в) обов’язковість вибору одного зі значень для (слово)форм із категоризувальної сукупності; г) наявність регулярного способу її вираження (див. також: [Етимологічний словник 1982-1985; Загнітко 2011]). Наявність усієї сукупності цих властивостей здебільшого виступає підґрунтям незаперечного визнання граматичного характеру категорії, хоча кожна з них окремо не виступає ні необхідною, ні достатньою ознакою граматичної категорії [Сімович 1919; Смаль-Стоцький 1893].

За частиномовною належністю слів та відповідним співвідношенням граматичних категорій з частиномовними класами граматичні категорії диференційовано на іменні (властиві для іменника, прикметника, займенника і под.) і дієслівні (притаманні дієслову). Чіткої межі між заявленими різновидами категорій не існує (так, наявні мови, де час формалізований в іменників тощо [Горецький 1929; Ляшевская 2004; Пете 1981]).

Абсолютна більшість граматичних категорій відома і послідовно характеризована від античних часів, пор.: іменні (відмінок, узгоджувальний клас, зокрема рід, означеність, істота / неістота, особа); дієслівні (час: абсолютний час, таксис), вид, особа, спосіб, стан; характерні для іменника й дієслова (число, різного зразка категорії ввічливості). Особливості міжкатегорійних внутрішньочастиномовних і міжчастиномовних переходів до цих пір постають актуально значущими, тому що вони активно розвиваються і поглиблюються, пор.: навантаження синтаксичних, морфологічних і семантичних міжчастиномовних трансформацій на зразок: Сидіти було незручно → Сидіння було незручне → Нове сидіння було зручним, де очевидними виступає покроковість “силових піль” категорійної семантики – від втрати дієслівної до набуття іменникової [Перцов 2001; Пешковский 1956: 27-35; Пете 1981: 339-341; Плунгян 2003: 101-105].

У загальній класифікації граматичних категорій, наприклад, категорія числа іменників за відношенням категорійної ознаки до компонентів диференціювання є формотвірною з послідовним протиставленням форм однини та множини, а за ступенем корелятивності з-поміж формотвірних граматичних категорій вона виступає словозмінною (послідовно флексійною); за частиномовною належністю слів та відповідним співвідношенням граматичних категорій із частиномовними класами категорія числа постає іменниковою, набуваючи статусу сполучувальних ознак узгоджування у прикметників, дієслів (окремо слід зауважити наявність дієслівної множинності (verbal plurality) – мультисуб’єктність та мультиоб’єктність і множинності ситуацій) та інших частин мови. Категорія числа є системно значущою (включена в категорійно-класову семантику в іменників), системно кореспондувальною (іменники кореспондують семантику числа узгоджувальним компонентам) та ін.

Числова категорійність належить до активно опрацьовуваних у загальнотеоретичному і загальноприкладному аспектах. Перший охоплює усталене розуміння категорії іменникового числа як такої, «яка позначає кількість предметів і складається з двох співвідносних грамем того самого слова – однини і множини» [Бондарко 1994: 92] (основний вияв), і наголошенням наявності в ній елементів несловозмінного (класифікаційного) характеру [Бондарко 1994: 92]. Останній співвідноситься з різними функційно-граматичними теоріями, у межах яких число кваліфіковано як функційно-семантичне поле з якісно-кількісним ядром. У цьому разі число кваліфіковано в широкому вимірі, де основною є квантифікація – реалізація будь-якої числової означеності / неозначеності. Число і квантифікація становлять широку сферу, охоплюючи типологійно різні засоби вираження, з-поміж яких найабстрагованішими виступають значення морфологічної категорії (МК) числа. Інваріантом системи морфологічного іменникового числа є морфологічне протиставлення двох підкатегорій Sg – Pl (Sg вказує на один предмет, а Pl – на два або більше), де поняттєво позначувані однина і множина підказують власне “значення”. Це створює показову “ілюзію” надзвичайно простої, з небагатьма семантичними відтінками, категорії, особливо на тлі мов, у яких функційно навантаженими постають двоїна, троїна, паукальність. Останнє не враховує специфіку квантитативної лексики, потенціал якої у вираженні функцій числа є надзвичайно ємним.

Наявна регулярна залежність реалізації категорійної семантики числа від належності іменникового слова до лексико-граматичного розряду, що зумовлює диференціювання усіх іменників на а) слова з корелятивними формами однини та множини, б) лексеми тільки з формами однини, в) слова з формами тільки множини. Перший різновид найпослідовніше виявлюваний з-поміж конкретних іменників – назв істот і неістот: агностик – агностики, агроном – агрономи, воїн – воїни, залізничник – залізничники, учень – учні, школяр – школярі, юнак – юнаки, верба – верби, дуб – дуби, клен – клени, оселя – оселі, село – села, фабрика – фабрики та ін. Склад іменників, лексичне значення яких не передбачає протиставлення за ознакою “одиничність – множинність”, є досить ємним. До таких належать абстрактні назви, найменування якостей і дій, речовин, збірних сукупностей предметів та осіб. Іменники з некорелятивними формами однини або множини позбавлені регулярного протиставленням форм за категорійною семантикою числа, вони послідовно утворюють семантичні групи як складники відповідних лексико-граматичних розрядів іменників. Особливість таких іменникових слів не завжди індексована у словниках. Наявна закономірність: іменникова множина послідовно фіксована: вила, вил, мн. (СУМ, 1, с. 419); ворота, ріт, мн. (СУМ, 1, с. 741); граблі, грабель і граблів, мн. (СУМ, 2, с. 151) і под. Водночас наявність тільки форми однини в іменника не фіксована у словниках, пор., наприклад: вода, и, жін. (СУМ, 1, с. 716); олива, и, жін. – у словнику пропоновано як заст., рідко: мастило (СУМ, 5, с. 688); солі, і, жін. (СУМ, 9, с. 219).

Морфологічна категорія числа є однією із найсильніших іменних категорій, її основні значення “програмують” кількісну характеристику предметів – об’єктів реального світу: один предмет (об’єкт) – однина, два предмети (об’єкти) – двоїна, більше двох предметів (об’єктів) – множина. У світі мов наявність форм двоїни констатовано в небагатьох із них: 1) давні мови: санскрит, давньогрецька, давньоруська; 2) сучасні мови: словенська, нижньолужицька та верхньолужицька, класична арабська, коряцька, самодійська, саамська, обсько-угорські мови. В українській мові в окремих випадках двоїна та множина розрізняються наголосом: два брáти (двоїна) – всі брати́ (множина). У сучасній українській літературній мові після вилучення форм двоїни правописом 1933 року їхні залишки легко спостережувано в цілій низці випадків, коли двоїну легко констатувати за відповідним наголосом іменника: дві руки́ → дві руцí; (в) обі руки́ → (в) обі рýці; дві ноги́ → дві нозí; дві кни́ги → дві кни́зі; дві хáти → дві хáті; дві ри́би → дві ри́бі; дві квíтки → дві квíтці; дві дорóги → дві дорóзі; дві мýхи → дві мýсі; два слóва → дві слóві; два відрá → дві відрí; два я́блука → дві я́блуці; два вікнá → дві вікнí; два мóря → дві мóрі; два кóлеса → дві кóлесі; дві нори́ → дві норí; дві годи́ни → дві годи́ні; дві кози́ → дві козí; дві дíвчини → дві дíвчині; дві бáби → дві бáбі; в (обидвох) очáх → в óчу; в (обидвох) вухáх → у в вýшу; два рукави́ → два рукáва; два пóводи → два поводá; двоє теля́т → дві теля́ті; двоє порося́т → дві порося́ та ін. Форми двоїни чітко були схарактеризовані у прескриптивно-функційному навантаженні у правописних нормах за 1929 рік з опертям на їхній опис у численних попередніх українських граматиках С. Смаль-Стоцького [Смаль-Стоцький 1893: 45-47], П. Залозного [Залозний 1918], Є. Тимченка [Тимченко 1917], І. Огієнка [Огієнко 1925], В. Сімовича [Сімович 1919: 287]. Для В. Сімовича у словозміні іменників наявні три числа: однина, двоїна, множина [Там само: 287]. Розглядаючи кількість іменниково-числових форм та особливості їхнього творення, М. Левицький у мовному порадникові наголошує [Левицький 1920: 43-44], що форма двоїни не повинна у вжитку замінюватися формою множини. Мовці, які допускають подібну заміну «калічать слова на московський штиб» [Там само: 43-44]. Подібну думку розвивав С. Смеречинський, який наголошував: «По числівниках два, дві, обидві, три, чотири (вони в українській мові мають у реченні прикметникову силу, в російській – іменникову) іменники в українській мові стоять завжди у двоїні, навіть як ці числівники додані до десятків, сотень, тисяч тощо, а прикметники в називному множини, напр.: два чоловіки, дві ручці, дві вікні, три чоловіки, три ручці, три вікні, … двадцять чотири чоловіки, руці, вікні, … п’ять мільйонів чотириста сім тисяч триста двадцять два (дві, три, чотири) чоловіки, руці, вікні етц. … Або з прикметниками: два великі чоловіки, три високі тополі і т. інше» [Смеречинський 1932: 114]. Не менш знаковим постає твердження О. Курило про нормативність форм двоїни в українській мові та їхнє функційно-стильове навантаження [Курило 1960: 45-84]. Загалом особливості навантаження форм двоїни в українській мові цілком вичерпно подавалися в усіх прескриптивних граматиках до початку 30-х років ХХ століття [Горецький 1929]. У сучасній українській мові форми двоїни зазвичай кваліфікують як залишкові, що постають нерегулярними. Водночас у більшості науково-теоретичних і навчально-практичних видань констатовано заміну форм двоїни відповідними формами множини, хоча подібне твердження вимагає належної корекції, тому що у формах на кшталт дві руки, три ноги, два озера, три озера іменникові форми мають відмінний від форм власне-множини наголос, пор.: дві руки́, три руки́, дві ноги́, три ноги́, два óзера, три óзера і власне-множина: рýки, нóги, озéра. У формах двоїни наявний формальний збіг з формою однини родового відмінка в сучасній українській літературній мові, хоча такий вияв, очевидно, постав внаслідок збігу цих форм. Очевидним виступає збереження в більшості випадків у словосполученнях на зразок дві руки́, три руки́, дві ноги́, три ноги́, два óзера, три óзера регулярного наголошення іменникових форм двоїни в реальних реалізаціях флексійної заміни: дві руки́ ← дві руцí, три руки́ ← три руцí, дві ноги́ ← дві нозí, три ноги́ ← три нозí, два óзера ← дві óзері, три óзера ← три óзері тощо. Логічним постає питання про категорійну семантику двоїни та її вияви. “Силове поле” категорійної семантики двоїни у власне-іменникових формах у сучасній українській мові є периферійним, хоча його вияви послідовно окреслювані в низці форм усіх трьох морфологічних форм роду – чоловічого, жіночого і середнього, але такі реалізації не виступають послідовними. Втрата регулярного функційного навантаження категорійної семантики власне-іменникової двоїни мотивована, певною мірою, її надлишковістю (пор. регулярний аналітичний вияв її два / дві та ін.) та волюнтаристськими мотиваціями створення так званих “спільних” граматичних норм. Останнє руйнувало глибинні системні граматичні особливості української мови.

Існування двоїни ґрунтовано на: а) парності предметів (об’єктів): береги, батьки, близнюки; б) наявності симетричних предметів (об’єктів), розташованих з обох боків осі симетрії: очі, вуха, руки, рукави, чоботи, черевики, плечі, лижі тощо. В окремих випадках категорія числа має чотирикомпонентну структуру: однина, двоїна, троїна, множина. Такий вияв числової категорійності властивий був праіндоєвропейській мові, а з-поміж сучасних – новогвінейським мовам. В арабській мові, низці кушитських та новогвінейських мов простежувана реалізація тріади числово-іменникових грамем: однина – паукальність – множина, де перший компонент позначає один предмет (об’єкт) – однина, другий – незначну кількість предметів (об’єктів) – паукальність, велику кількість предметів (об’єктів) – множина. У кушитських мовах почасти виявлювані випадки граматизації числової неозначеності з відповідною тріадою грамем: один предмет (об’єкт) ↔ більше одного предмета (об’єкта) ↔ предмет (об’єкт), кількісно не характеризований.

У загальній площині категорійно-числової семантики грамеми числа можуть виражати семантичні протиставлення: а) компактна множина, застосовувана на позначення предметів, зосереджена в одному місці: паруси, колеса (в одного воза, велосипеда, автомобіля тощо), пальці (однієї людини); 2) дистантна множина, використовувана на позначення об’єктів, що перебувають у різних місцях і функційно не пов’язаних: колеса (загалом), пальці (на багатьох руках / ногах різних людей). І. Мельчук кваліфікує компактну множину як точкову, дистантну – як дистрибутивну [Мельничук 1997: 75-77].

Поняття кількості можна застосувати до іменникових слів на позначення: 1) конкретних предметів (об’єктів), яким властиві просторові або часові межі: книга, підручник, вечір, день, ніч тощо; 2) конкретних ситуацій (актів), яким властиві початок і завершення: буревій, вихор, думка, стрибок, ураган і под. Такі предмети (об’єкти) підлягають рахунку, що дозволяє їх кваліфікувати як обчислювані, дискретні.

Недискретними виступають іменникові слова: а) на позначення речовин: пісок, сніг, цукор і под.; б) найменування гомогенних сукупностей предметів (об’єктів): молодь, посуд, юнь та ін.; в) назви властивостей і станів з нечіткими часовими межами: зелень, синява, акуратність, відвертість, сміливість і под.

Кількісна характеристика, властива для дискретних предметів (об’єктів), поширювана також на недискретні предмети (об’єкти). Окрім основного значення грамеми постають вторинні, похідні значення. Досить поширена імплікативна реалізація грамем числа, а також їхнє контекстне витіснення: використання кількісних числівників багато, мало, скільки блокує вживання показника множини.

Кількісні значення можуть реалізуватися як словотвірні: 1) операція уникнення дискретності: поява збірності: учительство, птаство, козацтво, квасолиння, кукурудзиння, стеблиння, бобовиння, ярина, осичина, садовина, професура, апаратура, клавіатура, секретаріат, жолуддя, листя, панва, жінота, біднота, піхота, малеча, стареча, білизна, старизна, материзна, галич, дітвора, братія, інженерія, ломань, символіка, проблематика, синоніміка, генералітет, інструментарій, Шевченкіана, юнь, зелень, погань тощо; 2) операція уведення дискретності – поява одиничного – сингулятивного значення: солома – соломинка, трава – травинка, бадилля – бадилина, зерно – зернина, пшениця – пшеничина, волосся – волосина, намисто – намистина та ін.

Семантична грамема числа посідає проміжну ланку між словозміною та словотвором.

Морфологічна категорія іменникового числа містить реляційні та дериваційні або номінативні та синтаксичні елементи значення, що перебувають у складних і суперечливих відношеннях. Синтаксичні елементи значення містять здатність словоформи вступати у побудові фрази у відповідні зразки синтаксичного зв’язку з тими чи тими класами словоформ. Водночас такі елементи значення беруть належну участь у відбитті позамовної дійсності як засіб побудови означальних вищого рівня. Номінативні та синтаксичні значення утворюють цілісність. Так, наприклад, використання іменників pluralia tantum із речовинним значенням асоційоване із поняттям про множину – під впливом форми множини, якій властивий тільки синтаксичний елемент значення. У рамах конкретної фрази такий синтаксичний елемент значення впливає на номінативний. Залежно від конкретних умов мовленнєвої діяльності номінативний елемент може поставати актуалізованим або ж нейтралізованим, граничним виявом чого постає повне розмивання. Втрачає свою категорійно-числову семантику форма в разі набуття нею вторинної спеціалізації на позначення: а) часу як певної тривалості: студент – перебування у вищому навчальному закладі: Василь завжди згадував з ностальгією, як він був студентом (А. Яна).

Існує певна залежність між функційно-стильовим диференціюванням мови й актуалізацією номінативного елемента змісту морфологічної категорії. Так, у розмовному мовленні форми однини та множини іменників часто не актуалізують семантики однини та множини через спільність апперцепційного підґрунтя та ситуації спілкування. У науковому ж тексті нормативно визначуване прагнення до точності та об’єктивності унеможливлює варіанти форм числа, що характерні для розмовного мовлення. У художньому стилі наявне суттєве послаблення номінативного елемента змісту морфологічної категорії числа, що виявлювано в діалогійному та невласне-прямому мовленні, де досить частотною постає варіативність іменниково-числових форм. Поглиблюване на усіх ярусах мовної системи функційне розмежування активно впливає на морфологію, окреслюючи множину її реально-мовних виявів. Актуалізаційна спромога номінативного елемента категорійного значення нерівнорядна у всіх морфологічних категорій, що засвідчує їхнє диференціювання на інтенційно сильні й інтенційно слабкі. Навіть всередині однієї категорії одне зі значень постає інтенційно сильним, інше – інтенційно слабким. Традиційно вважають, що “прозорість” категорії числа істотно орієнтована на вираження номінативних смислів, у структурі категорії числа множина має більший потенціал інтенційності. За теорією привативності граматичних опозицій множина є маркованою, тому що послідовно виражає множину об’єктів.

Актуалізаційна мета використання форми як носія відповідного граматичного значення може поставати зорієнтованою на вираження певних смислів. Так, форми множини зі значенням умовної неозначеності або існування актуалізують такий (а не просто множини): Дуби тривожно тріпотіли листям перед грозою (А. Яна). Досить усталеними є конструкції з регулярним використанням форми множини в значенні умовної неозначеності: У дівчинки немає родичів, але не можна У дівчинки немає родича. Цілком можливими виступають інтенційні використання форми множини в останньому значенні: (Оксана:) Які гості приїхали до нас… Маріє, це ти? Скільки ж років не бачились… (О. Кононенко) ↔ (Оксана:) Яка гостя приїхала до нас… Маріє, це ти? Скільки ж років не бачились…. У подібних випадках нейтралізовано протиставлення множина ↔ однина й актуалізована сема неозначеності. Взаємодія поля означеності-неозначеності з полем кількості виявлюване в тих висловленнях, у яких форма іменникової множини позначає одиничний предмет.

Неінтенційність простежувана в тих контекстах, у яких навіть марковане значення виявлюване за межами «інтенційної домінанти» і виконує лише функцію тла. Водночас навпаки – немаркований слабкий член опозиції може актуалізуватися, виявляючи актуальне для мовця у передаваному смисловому змісті. Підтвердженням цього постає форма актива як слабкого немаркованого члена опозиції стану. Активні конструкції постають регулярними та частотними без очевидної актуалізації активності: Дівчата співають пісню; Учні виконують вправу; Хлопець доглядає сад. Значення активного діяча найпослідовніше виявлювано у формі називного відмінка іменника, що в рамах опозиції актив ↔ пасив протиставлений формі орудного відмінка як показника трансформованої конструкції: Дівчата співають пісню; Учні виконують вправу; Хлопець доглядає сад → *Пісня співана дівчатами; *Вправа виконувана учнями; *Сад доглянутий хлопцем. Конструкції пасива в українські мові стали послідовно кваліфікувати як нормативні на початку 30-х років ХХ століття, коли «силовими» методами почали упроваджувати різні ненормативні конструкції, вилучаючи форми на кшталт двоїни, кличного відмінка, активні конструкції та інші, що засвідчували самобутність української мови.

У художньо-белетристичному тексті за смислової актуалізації морфологічних значень постають особливі функції, зумовлені реалізацією відповідних художніх образів, поетичних смислів. Це зумовлює поєднання першого аспекту інтенційності з другим, що засвідчує витворення власне-інтенційного виміру. Такий вимір пов’язаний із загальною комунікативною метою, з комунікативними настановами мовця. Обидва аспекти інтенційності (смислова актуалізація та зв’язок із кінцевою настановою висловлення) взаємодіють тому, що без першого другий аспект неможливий. Смислова інформативність морфологічної форми виступає обов’язковою умовою перетворення її в елемент, за допомогою якого втілювано загальний мовленнєвий задум відповідно до мети висловлення.

Закономірності та особливості вияву категорійної семантики тими чи тими морфологічними формами у своїх класичних моделях відомі, складнішими постають віддалені від ядрової площини функції, що у своїй ємності охоплюють і значеннєві, і смислові навантаження. Останні зумовлюють витворення стійких вторинних функцій, що найактивніше розмивають “силове поле” категорійної семантики. У таких площинах категорійна семантика, втрачаючи свою силу, найактивніше взаємодіє із суміжними категорійними сутностями в рамах тієї самої частини мови. Встановлення основних / неосновних напрямів втрати “силового поля” категорійної семантики із простеженням її навантаження внутрішньотекстовими смислами засвідчує перспективу дослідження. Особливу ж вагу подібний аналіз має в загальнотеоретичному та зіставно-типологійному вимірах.

References.

References

Бондарко 1994: Бондарко, А.В. К проблеме интенциональности в грамматике (на материале русского языка) [Текст] / Александр Владимирович Бондарко // Вопросы языкознания. – 1994. – № 2. – С. 3-18.

Вихованець 2004: Вихованець, І. Теоретична морфологія української мови : Академ. граматика укр. мови [Текст] / Іван Вихованець, Катерина Городенська ; За ред. І. Вихованця. – К. : Університетське видавництво «Пульсари», 2004. – 400 с.

Горецький 1929: Горецький, П. Українська мова : практично-теоретичний курс [Текст] / П. Горецький, І. Шаля. – Вид. 7-е. – К. : Книгоспілка, 1929. – 336 с.

Етимологічний словник 1982-1985: Етимологічний словник української мови [Текст]. – Т. 1. – К. : Наукова думка, 1982. – 632 с. ; Т. 2. – К. : Наукова думка, 1985. – 571 с.

Загнітко 2011: Загнітко, А. Теоретична граматика української мови. Морфологія. Синтаксис [Текст] / Анатолій Панасович Загнітко. – Донецьк : ВКФ «БАО», 2011. – 992 с.

Залозний 1918: Залозний, П. Коротка граматика української мови [Текст] / Петро Залозний. – Вид. 4-е. – К. : Вид-во Ів. Симоненка, 1918. – 167 с.

Курило 1960: Курило, О. Уваги до сучасної української літературної мови [Текст] / Олена Курило. – Вид. 5. – Торонто : Нові дні, 1960. – 197 с.

Левицький 1920: Левицький, М. Паки і паки : Про нашу літературну мову [Текст] / Модест Левицький. – Відень ; Київ : Вид-во «Наша воля» – Ч. 3, 1920. – 67 с.

Ляшевская 2004: Ляшевская, О.Н. Семантика русского числа [Текст] / Ольга Николаевна Ляшевская. – М. : Языки славянской культуры, 2004. – 400 с.

Мельничук 1997: Мельчук, И.А. Общая морфология [Текст] / Игорь Александрович Мельчук. – Москва ; Вена : Языки русской культуры, 1997. – Т. 1. – 416 с. ; 1998. – Т. 2. – Ч. 2 : Морфологические значения. – 544 с.

Огієнко 1925: Огієнко, І. Чистота і правильність української мови : підр. Для вивчення української літературної мови : популярний курс з історичним освітленням [Текст] / Іван Огієнко. – Львів : Вид-во книгарні А. Бардаха, 1925. – 215 с.

Перцов 2001: Перцов, Н.В. Инварианты в русском словоизменении [Текст] / Николай Викторович Перцов. – М. : Языки славянской культуры, 2001. – 212 с.

Пешковский 1956: Пешковский, А.М. Русский синтаксис в научном освещении [Текст] / Алексадр Матвеевич Пешковский. – Изд. 7-е / А. М. Пешковский. – М. : Учпедгиз, 1956. – 511 с.

Пете 1981: Пете, И. Семантические типы количественных отношений [Текст] / И. Пете // Die Welt der Slaven. – Jg. XXVI. – H. 2. –1981. – S. 338-345.

Плунгян 2003: Плунгян, В.А. Общая морфология. Введение в проблематику [Текст] / Владимир Александрович Плунгян. – М. : Едиториал УРСС, 2003. – 384 с. (Новый лингвистический учебник).

Плунгян 2011: Плунгян, В.А. Введение в грамматическую семантику : грамматические значения и грамматические системы языков мира : учебное пособие [Текст] / Владимир Александрович Плунгян. – М. : Российкий государственный гуманитарный университет, 2011. – 672 с.

Потебня 1888: Потебня, А.А. Значения множественного числа в русском языке [Текст] / Александр Александрович Потебня. – Воронеж : Тип. В. И. Исаева, 1888. – 76 с.

Рахилина 2009: Рахилина, Е.В. Семантика лексической множественности в русском языке [Текст] / Екатерина Владимировна Рахилина, Ли Су–Хён // Вопросы языкознания. – 2009. – № 4. – С. 13-40.

Сердюкова 2013: Сердюкова, Л.В. Текстообразующая функция грамматических форм имени существительного в СМИ [Текст] / Л. В. Сердюкова. – Режим доступа : http://www.rusnauka.com/9_NND_2013/Philologia/7_132396.doc.htm. – Название с экрана.

Сімович 1919: Сімович, В. Граматика української мови [Текст] / Василь Сімович. – Київ ; Лейпциг, 1919. – 587 с.

Смаль-Стоцький 1893: Смаль-Стоцький, С. Граматика руської мови [Текст] / Степан Смаль-Стоцький, Теодор Ґартнер. – Відень, 1893. – 210 с.

Смеречинський 1932: Смеречинський, С. Нариси з української синтакси у зв’язку з фразеологією та стилістикою / Сергій Смеречинський. – Х. : Радянська школа, 1932. – 383 с. / Фотопередрук з післясловом О. Горбача : Серія «Українські граматики. – Вип. 8. – Мюнхен : Український вільний університет, 1990. – 383, 17 с.

Тимченко 1917: Тимченко, Є.К. Українська граматика / Євген Костьович Тимченко. – 2-е вид. – К. : Друк. Ун-ту св. Володимира Акціонер. т-ва друк. і вид. діла Н. Т. Корчак-Новицького, 1917. – 168 с.

Gawelko 1985: Gawelko, M. Semantyczne aspekty pluralizacji w języku franzuskim i polskim [Text] / M. Gawelko // Języki obce w szkole. – 1985. – № 29. – S. 195-200.

Розглянуто особливості співвідношення ядрової та периферійної площин категорійної семантики зі встановленням закономірностей повного її зникнення, схарактеризовано класифікаційні рівні морфологічних категорій, зокрема морфологічної категорії іменникового числа та виявлено основні тенденції міжкатегорійних трансформацій.

Ключові слова: морфологічна категорія, категорійна семантика, класифікаційний рівень морфологічних категорій.

Available 9 December 2014.