The Morphological Level of a Dialect of the Village Jaroslavka in Saratsky Region of Odesa District against a Background of Dialectal Surroundings

Abstract.

THE MORPHOLOGICAL LEVEL OF A DIALECT OF THE VILLAGE JAROSLAVKA IN SARATSKY REGION OF ODESA DISTRICT AGAINST A BACKGROUND OF DIALECTAL SURROUNDINGS

Andrij Kolesnykov

Department of Dialectology in Institute of Ukrainian Language of NAS of Ukraine Kyyiv, Kyyiv region, Ukraine

Available 7 September 2012.

Abstract

Relevance

One of the relevant issues of Slavic dialectology is studying of structural levels of new dialects. Ukrainian migrant dialects of the area between the Danube and the Dniester studied by A.A. Moskalenko, V.P. Drozdovsky, A.M. Mukan, V.P. Logvyn, T.P. Zavorotna and others at present are not studied enough, especially at the morphological level. Despite long existence in multi-langue and multi-dialect conditions, the development of these Ukrainian dialects is determined mostly by their internal relationships, genesis, and is also stimulated by inter-dialect contacts within the Ukrainian language. The dialects of the area are also characterised by their interference with Russian, Romanian, Bulgarian, Gagauz, which occurs first of all at lexical level, and that to some extent has focused the attention of linguists primarily at the peculiarities of the lexical composition of the dialects (P.Yu. Grytsenko, O.O. Miroshnychenko, I.B. Tsyganok, O.A. Daki). But the specificity of that dialect continuum, besides the migrant character, is also determined by the fact that the dialect microsystems presented here are mosaic and cannot be considered as an integral array. So each dialect, since being a peculiarly organised and formed communicative system, needs attention to its morphology.

Purpose

It is necessary to determine the place of the new dialect of Jaroslavka village in Saratsky district of Odesa region among Ukrainian dialects of the area between the Dniester and Danube according to morphological features, which will make it possible to construct maps for regional atlas of Ukrainian dialects of the region.

Tasks

The stated purpose presupposes solution of following tasks: 1) to study the dialect speech of native speakers of the studied dialect on the basis of text implementation, 2) to analyse morphological system of the dialect, 3) to determine the integral and different morphological features of the dialect compared to other Ukrainian dialects of the area between the Dniester and Danube, and 4) to characterise the type of the dialect within the area.

Conclusion

According to the morphological features the dialect microsystem of Jaroslavka village in Saratsky district of Odesa region shall be described as South-Bessarabian dialect with northern dialect basis in Eastern-Polissya subdialects (Eastern-Polissya and Middle-Naddnipryanshchyna border). The majority of its specific features not conditioned by northern dialect basis occurred in the area between the Dniester and Danube under the influence of south-east dialects, the minority – under the influence of south-west dialects, and also under stimulating influence of multi-language surroundings.

Perspective

The perspective of the research is in description of morphological level of other Ukrainian dialects of multi-language area between the Dniester and Danube, which will make it possible to create a variative morphological portrait of those dialects and to construct maps for the regional atlas.

Research highlights

►The author describes the morphological system of the Ukrainian dialect spoken in the area between the Danube and the Dniester Rivers, according morphological features establishes its place in typology of the Ukrainian dialects of this area.

Keywords: dialect, morphological system, integral and different features, area.

References

Atlas ukrayins’koyi movy, (2001). Slobozhanschina, Donechchina, Nizhn’a Naddnіpryanschina, Prichornomor'ya isumizhni zemly, 3. Kyyiv: Naukova dumka.

Bevzenko, S. P. (1980). Ukrayins’ky dialecty. Kyyv: Vyshcha shkola.

Gluhovtseva, K. D. (2005). Dinamіka ukrayinskih skhіdnoslobozhanskih govіrok. Lugansk: Alma-Mater.

Gromyko, Y. (1999). Pryslyvnyky vydzaymennykovogo pohodzhennya u zahydnopolys’kyh govorah ukrayins’koyi movy. Avtoref. … kand. filol. nauk. Kyyiv.

Drozdowsky, V. P. (1962). Ukrayinski govirky Bessarabs’kogo Prymor’ja (na materyale obstezhennya Saratc’kogo, Tatarbunars’kogo ta Bylgorod-Dnistrovs’kogo rajonyv Odes’koji oblasty. Dis. … kand. filol. nauk. Odessa.

Drozdowsky, V. P. (1965). Pro dejaky fonetyko-morfologychny javycha, pov’jazany z gramatychnoju analogyeju (namateryaly ukrayinskih pivdennobessarabs’kyh govyrok). Pracy ХІІ Respublykans’koy dyaktologichnojy narady, 144-152. Kyyiv.

Zhylko, F. T. (1966). Narysy z dialectologyy ukrayins’koyi movy. Kyyiv: Radians’ka shkola.

Marchuk, N. Y. (1964). Formy 1-oi osoby odnyny dieslyv teperyshn’ogo chasu v ukraynskih govorah. Ukrayins'kadialektolohiya i onomastyka, 80-94. Kyyiv.

Marchuk, N. Y. (1965). Formy 2-oi osoby odnyny dieslyv teperyshn’ogo chasu v ukraynskih govorah. Terytorial'nidialekty i vlasni nazvy, 60-69. Kyyiv.

Marchuk, N. Y. (1969). Formy 3-oi osoby odnyny dieslyv teperyshn’ogo chasu v ukraynskih govorah. Ukrayins'kadialektna morfolohiya, 168-177. Kyyiv: Naukova Dumka.

Matviyas, I. G. (2006). Dialectna osnova slovozminy v ukrains’kiy movy. Movoznavstvo, 5, 52-65.

Mukan, A. M. (1969). Variatyvnist’ form u deiakyh novostvorenyh govorah ukrains’koy movy. Ukrayins'ka dialektnamorfolohiya, 191-199. Kyyiv.

Pacheva, V. N. (2002). Ukrains’ki govirky Zaporizhs’kogo Nadazov’ia. Avtoref. … kand. filol. nauk. Zaporozhia.

Prilipko, N. P. (1983). Formy slovozminy i stupeni porivniann’a prycmetnykiv. Fonetychna, morfolohichna ileksychna systema ukrayins'kykh hovoriv, 61-101. Kyyiv.

PUH: Drozdovs'kyy, V. P. (1961). Pivdennobessarabs'ki ukrayins'ki hovirky. Pratsi X Respublikans'koyidialektolohichnoyi narady, 132-155. K.

Correspondence: kolesnik_andrei_@mail.ru

Vitae

Andrij O. Kolesnykov, Candidate of Philology, Associate Professor working for a doctoral degree at Department of Dialectology in Institute of Ukrainian Language of NAS of Ukraine. His scientific interests include dialect morphology.

Article.

РОЗДІЛ ХІ. УКРАЇНСЬКІ ДІАЛЕКТИ СЬОГОДНІ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Андрій Колесников

УДК 811.161.2:81’282.36

МОРФОЛОГІЧНИЙ РІВЕНЬ ГОВІРКИ С. ЯРОСЛАВКА САРАТСЬКОГО Р-НУ

ОДЕСЬКОЇ ОБЛ. НА ТЛІ ДІАЛЕКТНОГО ОТОЧЕННЯ

У статті подано опис морфологічної системи української говірки межиріччя Дністра і Дунаю, встановлено її місце у типології говірок ареалу за морфологічними ознаками.

Ключові слова: говірка, морфологічна система, інтегральні і диференційні риси, ареал.

Однією з актуальних проблем слов’янської діалектології є вивчення структурних рівнів новожитніх говірок. Українські переселенські говірки межиріччя Дністра і Дунаю (МДД), досліджувані А.А. Москаленком, В.П. Дроздовським, А.М. Мукан, В.П. Логвин, Т.П. Заворотною та ін., наразі пізнані недостатньо, особливо на рівні морфології. Незважаючи на тривале функціонування в умовах багатомовності і багатодіалектності, розвиток цих українських говірок визначається значною мірою їх внутрішніми закономірностями, ґенезисом, а також стимулюється міждіалектним контактуванням у межах української мови. Говірки ареалу характеризує й інтерференція з російською, румунською, болгарською, гагаузькою мовами, яка виявляється передусім на лексичному рівні, що почасти і зумовило увагу лінгвістів насамперед до особливостей їх лексичного складу (П.Ю. Гриценко, О.О. Мірошниченко, І.Б. Циганок, О.А. Дакі). Але специфіка цього діалектного континууму, окрім переселенського характеру, полягає й у тому, що діалектні мікросистеми, представлені тут, є мозаїчними і їх не можна розглядати як суцільний масив. Тому кожна говірка як своєрідно організована та сформована комунікативна система потребує уваги до морфології.

Зауважимо також, що значна частина українських говірок ареалу сформувалася в результаті дисперсного переселення й дозаселення і лише окремі українські говірки МДД постали переважно внаслідок компактного переселення, тому їх можна вважати умовно монодіалектними: вони мають виразну південно-східну, південно-західну або північну діалектну основу.

Говірки північного діалектного типу ареалу найменш досліджені. Цей діалектний тип у МДД представлений завдяки переселенцям з Чернігівської губернії, що, за свідченнями обласних архівних матеріалів, у минулому були переважно жителями сіл Борзенського, Козелецького, Сурамського, Остерського, Сосницького, Чернігівського повітів [Дроздовський 1962: 437]. Перебуваючи близько 200 років на території Південної Бессарабії, значна частина українських діалектних мікросистем якої сформована переважно за рахунок носіїв українських говірок з південно-східною діалектною основою, насамперед з середньонаддніпрянською і степовою, навіть ті говірки, що постали внаслідок компактного переселення, не тільки зберігають риси материнських, а й піддалися впливу сусідніх українських говірок та говірок інших мов цієї території. Такою є й українська говірка с. Ярославки Саратського р-ну Одеської обл., заснованого у 1826 р. переселенцями з одноіменного села Бобровицького р-ну Чернігівської області. Ця діалектна мікросистема окремо не описувалася, інформація про неї відсутня й в «Атласі української мови». Мешканці сусідніх сіл називають ярославців пойдунами (пойду^|ни нас нази^|вайут’ у Плах^|т’ійіўки), що фіксували й інші дослідники [ПУГ: 133]. На карті говорів української мови [АУМ: ІХ] материнська мікросистема представляє територію східнополісько-середньонаддніпрянського порубіжжя.

Мета статті – визначити місце новожитньої говірки с. Ярославка Саратського р-ну Одеської обл. серед українських говірок МДД за морфологічними ознаками, що дасть можливість укласти карти до регіонального атласу українських говірок регіону.

Завдання статті – на підставі текстової реалізації опрацювати діалектне мовлення носіїв досліджуваної говірки, проаналізувати її морфологічну систему, виявити інтегральні та диференційні морфологічні риси говірки з-поміж інших українських говірок МДД, схарактеризувати її тип у межах ареалу.

Відзначимо, що діалектні тексти містять чимало особливостей фонетико-морфологічного характеру та лексикалізованих граматичних явищ (га^|гауци ‘гагаузи’, хом^|н’ак, р’ук^|сази ‘рюкзаки’, бйу^|ро, д^|йатли, шпек ‘шпик’, болга^|р’ійа). У статті концентруємо увагу на морфологічних рисах говірки, пов’язаних із формотворенням та словозміною.

Аналіз іменникової морфології свідчить, що, подібно до інших українських говірок МДД (Шв., Бр., Пл., Рл.1.), центральними у іменниковій словозміні є І та ІІ парадигматичні класи. В.П. Дроздовський до того ж відзначив, що у південнобессарабських говірках «іменники жіночого роду як І, так і ІІІ відмін мають значно менше словозмінних особливостей, ніж, скажімо, іменники чоловічого і середнього родів» [Дроздовський 1962: 141].

Розрізнення назв істот і неістот у формі знах. відм. мн. у говірці частково нівелюється, оскільки серед істот маємо паралельні форми, тотожні род. або наз. відм. (^|майе ко^|ров, гу^|сей; ^|л’убл’у ко^|рови, ко^|т’ата, заби^|рали ^|кон’і, ^|дойу ко^|рови) з перевагою останніх, натомість у знах. відм. одн. чол. р. воно чіткіше, порівняно з іншими говірками МДД (Шв., Тр., Мт., Бр.), адже назви неістот й в одн. виступають насамперед у формах, що збігаються з наз. відм. (ку^|пила руш^|ник, дай н’іж, нак^|рит’ ст’іл / вру^|байеш ^|пал’ц’а). Подібний стан цього явища характеризує східнополіські говори [АУМ: т.3: ч.3. к.41].

У род. відм. одн. іменників І відміни м’якої групи, на противагу іншим говіркам МДД, у яких маємо й форми на -и (Шв., Рл.1., Тр., Мл.), властиві насамперед південно-західним говорам, виступає тільки флексія -і (до зе^им^|л’і, з кир^|ниц’і).

У дав. та місц. відм. одн. іменників цієї ж відміни, подібно до інших говірок ареалу (Пл., Рл.1.), відзначаємо варіантність форм з чергуванням к//ц і без нього, та наявність у формах без чергування крім флексії -і, закінчення -и (^|ж’інк’і, ^|Йул’ки, в Йарос^|лаўки, у сус^|’ідк’і – на ^|койц’і, в б’ібл’іо^|тец’і, на ст^|ройц’і, на За^|тоц’і), натомість чергування х//с, г//з у цих формах зберігаються (Йав^|дос’і, по до^|роз’і), що вирізняє досліджувану говірку з-поміж інших південнобессарабських, в окремих з яких засвідчується повне усунення другої палаталізації у них (Шв., Бр., Сф.).

В орудн. відм. одн. іменників І відміни, на противагу іншим говіркам МДД (Пл., Рл.1., Шв.), як у північних говорах української мови, відбувається розрізнення твердого, м’якого і мішаного різновидів відмінювання, що виражено флексіями -ойу (для твердої групи) та -ейу (для м’якої та мішаної): ма^|шинойу, ^|вовнойу, пап’і^|росойу, ^|Вал’ейу, ^|Вар’ейу, к^|ручейу. Щоправда, тут не зауважуємо закінчення -ой, поширеного у східнополіських говірках й спостереженого в окремих говірках ареалу (Шв.).

У граматичній системі говірки для назв істот І відміни стійкою є й форма кличн. відм., причому подібно до літературного стандарту іменники твердої групи мають закінчення -о (^|бабо, ^|Н’іно, ха^|з’айко), а м’якої – -у (^|Вал’у, ^|Пет’у). Форм твердої групи з флексією -у типу с^|вашечку, властивих деяким іншим говіркам МДД (Шв.), тут не зафіксовано.

Іменники ІІ відміни з основою на р, на відміну від інших говірок ареалу (Шв., Рл.1.), у наз. та непрямих відм. не пом’якшуються (ба^|зар, ^|сахар, т^|рактор, ^|сахару, ха^|ракт’ер, жир, штир, по т’ел’е^|в’ізору), м’якість зафіксовано лише у наз. відм. одн. слова ди^|мар’, хоча у 60-х роках ХХ ст. В.П. Дроздовський фіксував давню м’якість р «в абсолютному кінці слова та в кінці складу», приписуючи цю ознаку усім говіркам ареалу [Дроздовський 1962: 90–91].

Речовинні іменники та власні назви у род. відм. одн. чол. р. характеризують варіантні закінчення -а/-у (^|сахара/ ^|сахару, виног^|рада/ виног^|раду, ш^|пеку, са^|латику; до Стал’інг^|раду, із ^|Новгороду / до Камчи^|ка, коло ^|Б’елгорода), що властиво багатьом говіркам досліджуваної території (Пл., Шв., Бр., Мт.), але не всім, в окремих з них помітна перевага флексії -а (Рл.1.).

У дав. відм. одн. назв істот і неістот ІІ відміни, як і в більшості поліських говірок, виступає передусім закінчення -у, а в місц. – -у, -і (х^|лопчику, жен’і^|ху, на по^|койнику, у йа^|ру, у ^|чану, на то^|ку, на куш^|ч’і, на стад’і^|он’і, по т’ел’е^|фону). Флексію -ов’і зафіксовано в одиничних випадках (^|синов’і, при ^|ігов’і). Натомість у більшості говірок МДД (Шв., Бр., Пл.) у таких формах закінчення -ов’і є центральним, причому як для назв живих, так і неживих предметів, що є стійкою рисою, відзначеною й попередниками [Дроздовський 1962: 145; Мукан 1969: 194].

В орудн. відм. одн. іменники ІІ відміни втратили розрізнення типів відмінювання, що засвідчують форми на -ом в усіх його різновидах (го^у|р’іхом, Во^|дохришчом, кала^|чом, ст’іл’^|ц’ом, ^|тухл’ом, ворота^|р’ом). Ця риса, інтегральна з багатьма говірками МДД (Пл., Рл.1., Шв., Бр.), характеризує й східнополіські [Матвіяс 2006: 54–55].

У місц. відм. іменників цієї відміни відбувається чергування к//ц, х//с подібно до літературного стандарту (у ко^|жус’і, на моло^|ц’і), що вирізняє досліджувану говірку в ареалі.

Іменники ІІІ відміни в род. відм. одн., на противагу іншим говіркам МДД, у яких відзначені форми на -і/-и (Пл., Шв., Тр., Рл.1.), характеризує тільки флексія -і (^|сол’і, без ^|в’іст’і), притаманна у безваріантному вияві, окрім літературного стандарту, середньополіським та східнополіським говіркам [Матвіяс 2006: 53]. Деякі субстантиви, які у літературному стандарті належать до ІІІ відміни, набувають закінчень І, наприклад у знах. відм. одн. (^|шерст’у обш^|мал’уйе, вс’у ^|жизн’у жда^|ла), що спостережено в інших українських говірках, зокрема й МДД (Шв., Бр., Сф.).

Грамему орудн. відм. одн. субстантивів цієї відміни характеризує безваріантне давнє закінчення -ійу (^|ноч’ійу), натомість у інших говірках МДД з різною варіантністю маємо форми й на -у, -ойу, -у^ойу (Шв., Бр., Сф., Тр., Рл.1., Пл.).

У наз. відм. мн. від іменників І відміни твердої групи можливі форми з флексією -і (^|пар’і), яка поширюється й на множинні субстантиви (^|кур’і, ^|гон’і), що властиво північним говорам і вирізняє їх з-поміж південних [Матвіяс 2006: 5]. Форми множинних іменників на -і у говірці зауважував і В.П. Дроздовський [ПУГ: 145].

У род. відм. мн. іменників І відміни виступають флексії -іў (си^|ротк’іў, ^|бочк’іў, ска^|мейк’іў, ^|пувичк’іў) та ‑Ø (краша^|нок, рук, н’іг). Форми на -ей (но^|гей), відзначені у деяких інших говірках МДД (Шв.) та поширені у поліських, тут не спостережені. У вживанні закінчення -іў діє закономірність, помічена В.П. Дроздовським, – набуття його передусім імениками з суфіксом -к- – у той час, як в багатьох говірках МДД ця флексія поширена від інших іменників цього парадигматичного типу (ха^|т’іў, ба^|б’іў, ^|в’ід’м’іў). До того ж учений припускав, що «при цьому водночас поєднуються зовнішня і внутрішня аналогії». Під внутрішньою аналогією він розумів тенденцію до збереження однакового зовнішнього вигляду основи в усіх відмінкових формах [ПУГ: 147].

Іменники чол. р. ІІ відміни у наз. відм. мн., як і в деяких східнополіських говірках, ймовірно, унаслідок аналогії до субстантивів сер. р., мають, окрім закінчення -и (си^|ни, бат’^|ки, каца^|пи), закінчення -а (л’і^|са, пойіз^|да, сторо^|жа, сн’і^|га, го^|да, дру^|з’а), що не в однакові мірі властиво іншим говіркам МДД, а у род. відм. мн., як і в іменників І відміни, у них активна флексія -іў (ру^|мин’іў, кро^|л’іў, муж^|чин’іў, го^|д’іў, жела^|т’ін’іў).

Як і для більшості говірок ареалу з південно-східною основою (Бр., Шв., Сф., Мт.) словозміну іменнника характеризує спорадичне уживання форм двоїни при числівниках два, три, чотири іменників І відміни (дв’і ^|хат’і), натомість більша активність таких варіантних форм від іменників ІІ відміни чол. р. з літературно нормативними (три ^|года, два дн’а / два ^|н’імц’і, три ^|годи, три ^|рази, чо^|тир’і ^|годи) і відсутніть від іменників сер. р. (три в’ід^|ра, чо^|тир’і се^|ла). Прикметно, що говірки з південно-західною діалектною основою (Рл.1., Мл., Пк., Вс.) мають дуже високу активність форм двоїни іменників І відміни (дв’і ку^|з’і, три ку^|ров’і, три ма^|шин’і).

Незмінювані у літературному стандарті іменники тут також набувають змінюваності (со^|ша, цим ки^|лом, д^|в’іст’і кил), а речовинні й абстрактні іменники І, ІІ, ІІІ відміни з некомплектною числовою парадигмою у літературному стандарті характеризують корелятивні форми (у ^|р’ідкост’ах, ^|опухол’і, пана^|хиди, го^|рохи, холо^|ц:’і, ^|сойашники), що є інтегральною рисою в ареалі.

Іменники ІV відміни у мовленні діалектоносіїв, як і в інших говірках МДД (Шв., Бр., Тр., Мт., Рл.1.), посідають периферійну позицію. Вони представлені насамперед формами наз. та знах. відм. Зафіксовані лексеми у род. відм. одн., як і в поліських, наддністрянських, бойківських, подільських, слобожанських говірках [АУМ: т.3: ч.4: 201], мають форму, тотожну наз. відм. і флексію -а (із ^|с’імн’а). Тенденцію до невідмінювання таких іменників в українських новостворених говірках відзначили й інші дослідники [Пачева 2002: 9; Глуховцева 2005: 358]. Суфікс ‑ат- спостережено тільки у формах множини таких слів (каче^и|н’ат, кур^|чатам, ко^|т’ата).

Прикметникову морфологію характеризує наявність у наз. відм. мн., поряд із флексією -і (пол’о^|в’і, ^|нужн’і, кра^|с’ів’і, ^|гол’і, дво^|йур’ідн’і), закінчення -и (дерев^|йани, вов^|н’ани, го^|лодни). Форми на -и, відзначені й в окремих інших говірках МДД (Шв.), відомі північним говорам. У досліджуваній говірці не зафіксовано поширених у північних говорах нестягнених відмінкових форм ад’єктивів, причому не тільки наз. і знах. відм. мн., а й жін. р. та сер. р., властивих іншим південнобессарабським говіркам (Шв.). Не фіксується тут упливу м’якого різновиду на твердий у наз. відм. одн. чол. р. (здо^|ровий, ^|с’ірий, ^|б’ілий / с’о^|годн’ішн’ій, ^|лишн’ій) і твердого на м’який в усіх формах, поміченого в МДД (Шв.; Рл.1.), але, як і в північних говорах, у род. відм. одн. жін. р. прикметників спорадично уживаються форми з флексією -ой (із ^|западной). Редукції кінцевого голосного у цій флексії, на думку діалектологів, в українських говірках сприяє індукція скорочених форм дав. і місц. відм. одн., а також сусідство інших слов’янських мов, зокрема російської, білоруської, для яких у род. відм. одн. характерне закінчення -ой [Прилипко 1983].

У місц. відм. одн. чол. р. прикметників та прикметникових слів відзначено варіантність -ому/-ом/-ім (по ^|нашому о^|бичайу, у ^|сорок ^|першому ^|роц’і, на йа^|кому, при о^|ц’ому / в ^|с’емд’іс’ат вто^|ром, на ха^|рошом ^|мест’і / у ^|сорок т^|рет’ім го^|ду, в п^|рошл’ім го^|ду, в ц’ім го^|ду), спостережену у більшості говірок ареалу (Шв., Бр., Мт., Сф.).

Синтетичні форми вищого ступеня порівняння прикметників і прислівників, як і в інших говірках МДД, характеризують суфікси -ш- (-ше), -іш- (-іше) (сил’^|н’іш’і, спокой^|н’іш’і, ста^|р’іший, труд^|н’іше, друж^|н’іше, іна^|ч’іше), а аналітичні форми найвищого, подібно до багатьох українських говірок, – сполучення зі словом самий (^|сама с^|тарша о^|нука, ^|самий с^|тарший син, ^|сам’і хо^|рош’і ко^|рови, ^|саме ^|б’іл’ше). У конструкціях з вищим ступенем порівняння виступає прийменник за (^|ширша і ^|вишча за ^|мене). Такі типові для окремих говірок регіону засоби ступенювання, як суфікс -ішч- (хит^|р’ішчий, вкус^|н’ішчий) (Мл., Пк.), частка май (май ^|добрий) (Пк., Вс.), а також префікс най-, характерний для літературного стандарту та інших говірок МДД (Пл., Шв.), аналізованій говірці не властиві.

Форми непрямих відмінків займенника в’ін у одн. чол. р. та мн. переважно вживаються без приставного н (до ^|його, на ^|його, з ^|його, на йіх, з йіх), що характерно для поліських говорів [Матвіяс 2006: 59], однак у жін. р. одн. він зберігається (з ^|нейі, до ^|нейі).

Вказівний займенник той, а також присвійні м’ій, тв’ій, св’ій у формі род. та орудн. відм. одн. жін. р. мають лише стягнені форми (^|мойі ^|мами, ^|мойі ко^|рови, с ^|тойі ск^|рин’і, з с^|войу по^|судойу, ^|ц’ойі ^|дочки). Тільки стягненими зафіксовані й форми дав. / місц. відм. одн. чол. р. присвійних займенників (на с^|вому ^|корн’і). Відзначимо, що функціонування таких займенникових форм вирізняє аналізовану говірку з-поміж інших говірок ареалу (Пл., Шв., Бр., Мт.), у яких активні нестягнені типу мо^|йейі, мо^|йойі, сво^|йому тощо. Функціонування стягнених форм присвійних займенників, притаманних здебільшого південно-західним діалектам, пояснюється, ймовірно, аналогією до форм вказівних ^|тойі, ^|тойу, поширених у говірках МДД (Шв., Пл., Рл.1., Бр., Мт.). З цього приводу С.П. Бевзенко зауважив: «... на оформленні в діалектній мові вказівних, присвійних і інших неособових займенників прикметникового відмінювання яскраво відбилися своєрідні напрями аналогій, що по-різному діяли в українських діалектах протягом їх історичного розвитку» [Бевзенко 1980: 125].

Форми род., знах., дав., місц. відм. мн. прикметників твердої групи, займенників (о)той, (о)цей, наш,подібно до більшості говірок МДД (Пл., Шв., Бр., Мт, Сф.) та інших степових, зазнають упливу м’якого різновиду відмінювання і мають переважно закінчення -іх, -ім, рідше -их (в о^|ц’іх, ц’іх, т’іх, ^|наш’іх, ста^|р’іх, моло^|д’іх, ^|б’ідн’ім / ^|р’ідних, нийа^|ких). Н.П. Прилипко відзначає, що паралелізм форм на -іх / -их звичайно характеризує південно-східні говірки, насамперед степові, зрідка слобожанські, середньонадніпрянські тощо. «Поширення варіанта -іх у прикметників з твердим приголосним основи більшість дослідників пояснює індукцією наз. відм. мн. і підтримкою її м’якоосновними прикметниками. Цьому могли сприяти також фонетичні чинники» [Прилипко 1983: 78]. Ареал побутування форми дав. відм. мн. на -ім збігається з ареалом відповідної форми -іх.

У непрямих відм., зокрема у род. і місц., кількісні числівники, як правило, виявляють змінюваність й мають форми, подібні до літературної мови (на двох ^|паличках, с п’ат^|нац’ати год, до дв’і^|нац’ати, ^|п’ісл’а се^|ми к^|лас’іў, до чоти^|р’ох ча^|соў, до соро^|ка дн’іў), на відміну від інших говірок МДД, у яких у цих значеннях у багатьох подібних контекстах функціонують форми наз. відм. (Шв., Тр., Бр., Сф., Пл.).

Інфінітив дієслова, окрім тих, що мають кінцевий приголосний основи (^|пасти, нес^|ти, пек^|ти, помог^|ти), характеризує лише формант -т’ (ро^|бит’, но^|сит’, прив^|чат’, знат’, нали^|ват’, обр’і^|зат’), як у материнських східнополіських говірках, на противагу іншим говіркам МДД, у яких спостережено варіантність -ти/-т’ (Шв., Тр.), варіантність зі значною перевагою -ти або тільки -ти (Пл.; Рл.1., Пк., Вс.).

Дієслівні форми говірки характеризує й активність суфікса -ува-, про що яскраво свідчить утворення за його допомогою вторинних імперфективних форм, не властивих літературному стандартові (роз^|м’ітити – роз^|м’іт’увати, напло^|дити – на^|плод’увати, розло^|жити – роз^|ложувати, зло^|жити – з^|ложувати).

Інтегральною рисою досліджуваною говірки з іншими говірками МДД є відсутність чергування д//дж, с//ш, ст//щ у дієсловах 1 ос. одн. ІІ дієвідміни (п’ід^|ход’у, при^|ход’у, гл’а^|д’у, п^|рос’у, ^|чис’т’у) та т//ч, д//дж у формі 1 ос. одн. та 3 ос. мн. І дієвідміни з суфіксом -уй- (ви^|кот’уйу, при^|сл’ід’уйут’, нап^|лод’уйут’с’а), що притаманно й багатьом південно-східним говіркам [Жилко 1966: 95]. Крім того, за аналогією до форм типу ^|ход’у, у говірці виступають й форми 1 ос. одн. типу ^|с’ад’у, пок^|лад’у, функціонування яких відзначалося й у 60-ті р. ХХ ст. [Дроздовський 1965: 148]. Існує думка, що такі форми 1 ос. одн. з м’яким передньоязиковим приголосним основи, швидко поширювані на сучасному етапі в говірках української мови, «у південних степових говірках слід пов’язувати з дозаселенням та заселенням цієї території мешканцями із західних областей» [Марчук 1964: 90–91].

У формі 3 ос. одн. дієслів І дієвідміни зафіксовано тільки повні неусічені форми (вит’а^|гайе, па^|хайе, зачи^|найе, з^|ростайе, нал’і^|тайе, пома^|гайе, сп’і^|вайе), що вирізняє аналізовану говірку з-поміж ряду інших говірок ареалу, де з більшим чи меншим ступенем варіантності представлені усічені форми типу вит’а^|га, гу^|л’а, пи^|та (Шв., Пл., Тр., Бр., Сф.). Відсутність таких усічених форм – морфологічна риса, характерна для північних говорів [АУМ: т.3., ч.3., к.38], а також для говірок МДД з південно-західною діалектною основою (Рл.1., Мл., Вс., Пк.). У 3 ос. одн. ІІ дієвідміни з ненаголошеною флексією виступають тільки форми на -е (^|суше, ^|моче, х^|ресте, ^|робе, ^|терпе, ^|л’убе), що «найпослідовніше поширені в новоутворених українських говорах, переважно степових і слобожанських» [Марчук 1969: 169], а також у східній частині східнополіських говірок [Матвіяс 2006: 63]. Функціонування таких форм, властивих усім українським говіркам МДД, пов’язують не лише з упливом 3 ос. одн. дієслів І дієвідміни, а й з «виявом дуже давньої тенденції до спрощення кінця слова» [Дроздовський 1965: 149].

Дієслова архаїчної дієвідміни у 2 ос. одн. вирівнені за зразком ІІ дієвідміни і мають закінчення -иш (переда^|сиш), що притаманно більшості говірок ареалу (Шв., Бр., Тр.), окрім деяких з південно-західною основою (Рл.1., Мл.), де виступає флексія -еш, та з південно-східною основою (Пл.), у яких спостережено флексію -и, й засвідчено в ряді західнополіських, волинських, наддністрянських, подільських, полтавських та слобожанських говірок [Марчук 1965: 68].

Дієслово ^|лити, як і в говірках ареалу з південно-східною діалектною основою, функціонує як лексема 9 класу (^|лийемо), на противагу говіркам МДД з південно-західною діалектною основою, у яких зафіксовано форму ^|л’:ати. Дієслово ^|шити має форму 1 ос. одн. теп. часу шйу, що характеризує не всі говірки МДД, в окремих з них вживається форма ^|шийу (Шв.).

Форми майбутнього часу недоконаного виду є тільки синтетичними (^|буду ка^|зат’, не ^|буду са^|дит’), перевагу таких форм у північних говорах підкреслив І.Г. Матвіяс [Матвіяс 2006: 64], вони характерні усім говіркам досліджуваного ареалу незалежно від типу діалектної основи.

Дієприкметники мало поширені, але на відміну від інших південнобессарабських говірок з південно-східною і з південно-західною основою (Рл.1., Пк., Шв., Тр.), де виступає суфікс -ан-, їх пасивні розряди від дієслівних основ на ‑и‑ утворюються тільки суфіксом -ен (об^|робл’ен’і, зап^|равл’ене, насто^|рожен’і), як в літературній мові.

Відзайменникові прислівники у говірці характеризують подібні до літературного стандарту, але безваріантні форми зв’іт’:і^|л’а, зв’ітс’і^|л’а, зв’ітк’і^|л’а, у той час як в ряді говірок МДД з південно-східною основою (Шв., Тр.) переважають варіантні до вказаних форми с^|тудова, с^|кудова, от^|с’удова, а з південно-західною (Рл.1., Рл.2., Мл., Вс., Пк.) – ^|в’іти, ^|в’іци, ^|в’ітки, що варіюються з зв’іт’:і^|л’а і под. Такі прислівники характеризують й емоційно-експресивні форми ^|таке^ички, ^|таке^ичка, ^|туте^ички, ^|таме^ички, засвідчені у багатьох степових говірках і говірках ареалу з південно-східною основою, де вони можуть мати й інше фонетичне оформлення (^|таке^ичко, ^|туте^ичко), однак не властиві говіркам МДД з південно-західною основою. Активна тут і лексема не^иг^|де, спостережена і в інших українських говірках, зокрема й у північних [Громик 1999].

Подібно до багатьох говірок ареалу морфологію службових частин мови говірки характеризує те, що у прийменниково-іменникових конструкціях зі словами казати, говорити та под. виступає тільки прийменник за (зга^|дали за каба^|на, ска^|заў за по^|л’ітики); уживається сурядний протиставний сполучник ну^о (пйут’ / ну не ле^|дач’і) за відсутності але, що зустрічається в окремих говірках МДД (Рл.1.) і який, за свідченнями ярославців, вимовляють тільки представники ^|западной – а^|лешники. Ареально інтегральними у морфологічній системі говірки є підрядні причинові сполучники за^|то, за^|то шо (^|може за^|то ^|л’уди і д^|ружн’і ^|були; н’і^|кому ми не ^|нужн’і / за^|то шо вже ста^|р’і), того шо (жи^|вот ^|нада закри^|ват’ / то^|го шо н’ега^|тив і^|де), кон’юктив де, що, як і в багатьох інших південно-східних говірках та більшості говірок МДД, активно виступає у позиції куди, що, який (посту^|пит’ де-не^|буд’, боршч’ ^|варили / де ^|йісти; укра^|йінц’і о^|ц’і / де запа^|денц’і; со^|сок / де мо^|лочний / не ро^|з’ірваний). Широко вживані у говірці й ареально інтегральні частки-вигуки мей, бре (бр’е), запозичені з румунської мови (по^|кин’ ка^|жу бр’е о^|ту ^|палочку, ко^|му йа ^|нужна бр’е, мей / в’ін йак ^|ногу вла^|маў), а також частка гай (п’іш^|ла гай на ^|фабрику). На відміну від більшості говірок МДД, у мовленні діалектоносіїв с. Ярославка вказівна підсилювальна частка о вживається з протетичним в (то^|го‿во, о^|ц’і‿во, о^|тута‿во, о^|те‿во, ота^|ко‿во, ота^|ке‿во).

Погоджуючись з загальноприйнятою думкою про чіткіше протиставлення на рівні морфології південно-західних говорів іншим, насамперед південно-східним, і менш чітке північних [Жилко 1966: 182; Бевзенко 1980: 90, 151, 176-177, 199], все ж уважаємо, що відсутність значної кількості морфологічних ознак у вигляді специфічних форм, яких немає у літературному стандартові, але наявних у говірках з південно-західною і південно-східною діалектною основою, вже є диференційною рисою говірок північного діалектного типу щодо ареалу МДД. Слід брати до уваги тут і специфіку варіантності. Так, спостереження над говіркою с. Ярославки Саратського р-ну Одеської обл. дають можливість відзначити, що її морфологічна система вирізняється на тлі оточуючих говірок з південно-східною, південно-західною та різнодіалектною основою (у яких переважає південно-східний компонент) збереженням рис материнських північних говірок. Тому більшість ареально диференційних рис пов’язані саме з цим. Найсуттєвіші з них, на нашу думку, такі: 1) перевага форм знах. відм. одн. назв неістот, що збігаються з наз. відм. (дай н’іж); 2) збереження чергувань х//с, г//з у дав. і місц. відм. одн. іменників І відміни та х//с, к//ц у місц. відм. одн. ІІ відм.; 3) розрізнення твердого, м’якого та мішаного типів відмінювання в орудн. відм. одн. іменників І відміни (^|Вал’ейу, к^|ручейу); 4) спорадичне уживання форм двоїни іменників І відміни; 5) твердість у відмінкових формах слів типу ба^|зар; 6) центральність закінчення -у і периферійність -ов’і у дав. і місц. відм. одн. назв істот і неістот (жен’і^|ху, на то^|ку); 7) безваріантна флексія -і у род. відм. одн. та -ійу в орудн. відм. одн. іменників ІІІ відміни (^|сол’і, ^|ноч’ійу); 8) наявність іменникових форм наз. відм. мн. типу ^|гон’і, ^|кур’і; 9) флексія -и, варіантна до -і, у наз. відм. мн. прикметників (дерев^|йани); 10) форманти ступенів порівняння – суфікси -ш-/-іш-, -ше /-іше і самий за відсутності інших; 11) безваріантні форми інфінітива з основою на голосний з формантом -т’; 12) відсутність усічених форм 3 ос. одн. дієслів ІІІ класу типу гу^|л’а, пи^|та; 13) форми 2 ос. одн. атематичних дієслів з флексією -иш (да^|сиш); 14) відсутність експансії суфікса -ан- у пасивних дієприкметниках; 15) відсутність прислівникових форм типу с^|тудова, с^|кудова, ^|в’ітки, ^|в’іци, а наявність лише зв’ітк’і^|л’а, зв’ітс’і^|л’а.

Упродовж свого побутування на території МДД говірка набула й рис, інтегральних з іншими говірками цієї території, частина з них була властива матірній говірці, частина витворилася в процесі міждіалектної і міжмовної взаємодії в ареалі під впливом говірок з південно-західною і південно-східною основами. Найважливішими ареально інтегральними рисами уважаємо: 1) відсутність чергувань к//ц у дав. та місц. відм. одн. І відміни (^|Йул’ки, у су^|с’ідк’і), д//дж, ст//щ, с//ш у дієсловах 1 ос. одн. ІІ дієвідміни (п’ід^|ход’у, ^|чис’т’у, п^|рос’у) та деяких чергувань у формі 1 ос. одн. та 3 ос. мн. І дієвідміни з суфіксом -уй- (ви^|кот’уйу, при^|сл’ід’уйут’); 2) вирівнювання парадигматики числа і відмінка у незмінюваних іменниках, числа – у абстрактних і речовинних іменниках; 3) деактивізацію субстантивів ІV відміни; 4) поширеність аналітичних форм ступенів порівняння із словом ^|самий; 5) активність дієслівних форм з суфіксом -ува-; 6) безваріантність аналітичних форм майбутнього часу недоконаного виду; 7) наявність службових слів зато, зато шо, гай; 8) полісемантичність сполучника де. Такі риси, як функціонування прислівників ^|туте^ички, ^|таме^ички, відсутність сполучника але зближують говірку в ареалі тільки з говірками, що постали на південно-східній основі. Ймовірно, можна говорити й про окремі ареально інтегральні морфологічні риси, що протиставляють ареал МДД, напр., активність слів-румунізмів мей, бре.

За морфологічними ознаками діалектну мікросистему с. Ярославки Саратського р-ну Одеської обл. слід інтерпретувати як південнобессарабську говірку з північною діалектною основою у східнополіських говірках (східнополісько-середньонаддніпрянське порубіжжя). Більша частина її специфічних рис, не зумовлених північною діалектною основою, склалася в ареалі МДД під впливом південно-східних, менша – південно-західних говірок, а також внаслідок стимулюючої дії полімовного оточення.

Перспективу дослідження убачаємо в описі морфологічного рівня інших українських говірок полімовного ареалу межиріччя Дністра і Дунаю, що дозволить створити їх варіативний морфологічний портрет й укласти карти до регіонального атласу.

References.

Література

АУМ: Атлас української мови : [в 3 т.]. – Т. 3. Слобожанщина, Донеччина, Нижня Наддніпрянщина, Причорномор’я і суміжні землі [Текст] / [ред. тому А. М. Залеський, І. Г. Матвіяс]. – К. : Наукова думка, 2001. – 266 с. – (206 карт).

Бевзенко 1980: Бевзенко, С. П. Українська діалектологія [Текст] / Степан Пилипович Бевзенко. – К. : Вища школа, 1980. – 246 с.

Глуховцева 2005: Глуховцева, К. Д. Динаміка українських східнослобожанських говірок [Текст] : [монографія] / К. Д. Глуховцева. – Луганськ : Альма-матер, 2005. – 592 с.

Громик 1999: Громик, Ю. В. Прислівники відзайменникового походження у західнополіських говорах української мови [Текст] : автореф. дис. … канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / Ю. В. Громик. – К., 1999. – 17 с.

Дроздовський 1962: Дроздовський, В. П. Українські говірки Бессарабського Примор’я (на матеріалі обстеження Саратського, Татарбунарського та Білгород-Дністровського районів Одеської області) [Текст] : дис. ... канд. філол. наук / 661 Дроздовський Володимир Петрович. – Одеса, 1962. – 473 с.

Дроздовський 1965: Дроздовський, В. П. Про деякі фонетико-морфологічні явища, пов’язані з граматичною аналогією (на матеріалі українських південнобессарабських говірок) [Текст] / В. П. Дроздовський // Праці ХІІ Республіканської діалектологічної наради. – К., 1965. – С. 144-152.

Жилко 1966: Жилко, Ф. Т. Нариси з діалектології української мови [Текст] / Ф. Т. Жилко. – [2-е вид. перероб.]. – К. : Радянська школа, 1966. – 307 с.

Марчук 1964: Марчук, (Бовтрук) Н. Й. Форми 1-ої особи однини дієслів теперішнього часу в українських говорах [Текст] / Н. Й. Марчук (Бовтрук) // Українська діалектологія і ономастика. – К., 1964. – С. 80-94.

Марчук 1965: Марчук, (Бовтрук) Н. Й. Форми 2-ої особи однини дієслів теперішнього часу в українських говорах [Текст] / Н. Й. Марчук (Бовтрук) // Територіальні діалекти і власні назви. – К., 1965. – С. 60-69.

Марчук 1969: Марчук, Н. Й. Форми 3-ої особи однини дієслів теперішнього часу в українських говорах [Текст] / Н. Й. Марчук // Українська діалектна морфологія. – К. : Наукова думка, 1969. – С. 168-177.

Матвіяс 2006: Матвіяс, І. Г. Діалектна основа словозміни в українській мові [Текст] / І. Г. Матвіяс // Мовознавство. – 2006. – № 5. – С. 52-65.

Мукан 1969: Мукан, А. М. Варіантність форм у деяких новостворених говорах української мови [Текст] / А. М. Мукан // Українська діалектна морфологія. – К., 1969. – С. 191-199.

Пачева 2002: Пачева, В. М. Українські говірки Запорізького Надазов’я [Текст] : автореф. дис. … канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / В. М. Пачева. – Запоріжжя, 2002. – 18 с.

Прилипко 1983: Прилипко, Н. П. Форми словозміни і ступені порівняння прикметників [Текст] / Н. П. Прилипко // Фонетична, морфологічна і лексична система українських говорів. – К., 1983. – С. 61-101.

ПУГ 1961: Дроздовський, В. П. Південнобессарабські українські говірки [Текст] / В. П. Дроздовський // Праці Х Республіканської діалектологічної наради. – К., 1961. – С. 132-155.

Список умовних скорочень:

Бр. – с. Броска Ізмаїльського р-ну Пл. – с. Плахтіївка Саратського р-ну

Вс. – с. Височанське Тарутинського р-ну Тр. – с. Трудове Кілійського р-ну

Шв. – с. Шевченкове Кілійського р-ну Пт. – с. Першотравневе Ізмаїльського р-ну

Мл. – с. Молдове Саратського р-ну Сф. – с. Саф’яни Ізмаїльського р-ну

Пк. – с. Петрівка Тарутинського р-ну Рл.1. – с. Ройлянка Саратського р-ну

Яр. – с. Ярославка Саратського р-ну Рл.2. – с. Ройлянка Татарбунарського р-ну

В статье описывaвается морфологическая система украинского говора междуречья Днестра и Дуная, устанавливается его место в типологии говоров ареала по морфологическим признакам.

Ключевые слова: говор, морфологическая система, интегральные и дифференциальные черты, ареал.

The author describes the morphological system of the Ukrainian dialect spoken in the area between the Danube and the Dniester Rivers, according morphological features establishes its place in typology of the Ukrainian dialects of this area.

Keywords: dialect, morphological system, integral and different features, area.

Надійшла до редакції 7 вересня 2012 року.