Історія нашого міста розпочинається у 1869 році, коли була введена в експлуатацію Курсько-Харково-Азовська залізниця та відкрита станція Лозова-Азовська (від 1893 – Панютине). У цьому ж році було створене паровозне депо та малі вагонні майстерні (нині «Укрспецвагон»). У 1872 було прокладено Лозово-Севастопільську залізницю та за 7 км від станції Лозова-Азовська відкрито станцію Лозова-Севастопольська (від 1893 – Лозова). 

Вигідне розташування станції Лозова у місці перетину двох залізниць сприяло швидкому економічному розвитку, зростанню кількості жителів і перетворенню її на селищеще. Вона стала пунктом закупівлі та відвантаження хліба на Лівобереж­жі. Поблизу неї з’явилася низка торгівельних складів, елеваторів, боро­шномельних підприємств, контор, банків. Наприкінці 1890-х рр. у Лозовій було 246 дворів, мешкало 2135 осіб. 

У 1928 році Лозову було віднесено до категорії міст районного значення.

У періоди з 11 жовтня 1941 до 27 січня 1942, з 25 травня 1942 до 11 січня 1943 та з 1 березня до 16 вересня 1943 Лозова перебувала під німецько-фашистською окупацією.

• У 1958році, на базі майстерні для ремонту тракторів і сільсько-господарського інвентарю, було створено ремонтний завод (пізніше – завод металоконструкцій). 

• У 1959 році був заснований Лозівський завод «Трактородеталь». 

• Важливе значення для розвитку Лозової мали спорудження та введення в дію у 1966 році Лозівського ковальсько-механічного заводу. 

У південно-західній частині Лозової звели містечко тракторобудівників з 7-ми мікрорайонів. 

Від 1962 року Лозова була визнана містом обласного значення. 

• У 1980-х рр. введено в експлуатацію Лозівський молочний завод.