Д.З.: вивчити § 14 с. 100-109 підготувати повідомлення «Наш край (побут та повсякденне життя) в кінці ХVІІІ – першій половині ХІХ ст.»

Українське село та побут українців у ХVIII-ХІХ ст http://narodna-osvita.com.ua/781-ukrayinske-selo-ta-msto-u-18-19-stoltt.html

Практична робота «Повсякденне життя українців наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.»

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

• описувати повсякденне життя українців кінця XVIII — першої половини XIX ст.;

• характеризувати зміни в повсякденному житті різних верств населення, яких воно зазнало в цей період.

Тип уроку: урок удосконалення вмінь та навичок.

ХІД УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ УРОКУ

Повідомлення теми та мети уроку.

II. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА ЗАНЯТТЯ

Завдання

1. Ознайомитись з наданими документами і згрупувати первинні й вторинні джерела теми практичної роботи.

2. Проаналізувати джерела за змістом і визначити основні ознаки повсякденного життя різних верств населення України того часу.

3. Скласти таблицю «Повсякденне життя наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.».

Верстви населення

Економічні умови життя, праці та відпочинку

Соціальні норми поведінки

Селяни

Дворяни

Міщани

Робітники

4. Скласти есе «Відмінне і спільне у місті і селі наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.».

Джерела

1. Основні заняття жителів Роменського повіту. 1786 р.

«Більша частина жителів займається хліборобством, скотарством, вирощуванням простого тютюну, а також віргінського і амофорського. Отже, цей повіт можна назвати тютюновим. Свою продукцію відвозять у Ромни. Майстрові люди в повіті є тільки прості, як-от: шевці, ткачі, кравці, які працюють тільки для свого повіту. Деякі йдуть влітку в Полтавський повіт, Катеринославського намісництва, щоб найнятися косити сінокоси, інші влітку виїжджають на Дон за солоною рибою і в Таврію по сіль, а потім розвозять по ярмарках і торгах. Ще деякі наймаються волами возити тютюн й інші товари в Москву і по малоросійських ярмарках».

(Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание. — К., 1851. — С. 560.)

2. Із листа Г. П. Галагана. Побут жителів Киева. 9 березня 1849 р.

«У Києві ми застали своїх, які вже зовсім звикли до тутешнього суспільства. Треба вам сказати, що тут, починаючи від генерал-губернатора, всі ведуть якесь дивне життя, чуже будь-якого спілкування. Вранці роблять візити церемонні, завжди у фраках, а увечері всі дами сидять у себе вдома, і тільки коли десь призначено бал або вечір, виїжджають зі своїх домівок. Хоча наші й намагалися змінити цей недолік Києва і в деякій мірі навіть досягли того, але все-таки важко розбити кригу, яка закувала тутешнє суспільство. Ще можна знайти тут життя у деякій і малій частині університетських учених, з яких двох прекрасних молодих людей Микола Аркадієвич увів до нашої домівки, і ми проводимо з ними часто дуже цікаві часи. Тепер університет тутешній під безпосередньою командою Бібікова, який познайомився з ученим суспільством суворою промовою. Він зібрав усіх студентів і спитав їх: «Скажіть, що можете ви мені зробити?» Вони відповідали: «Нічого». — «А я можу закрити університет, так знайте ж...» і т. д., і т. д. Я бачив список тутешніх студентів і здивувався, як переважає число поляків над числом росіян, так що, можливо, подібна лаконічна промова була і необхідна, хоча і шкода думати, що у святому Києві змушені утримувати університет на такій нозі.

Міст через Дніпро, говорять, дуже посувається завдяки англійцю Веньолю, і сподіваються, що буде готовим раніше від призначеного терміну. Хто бачив плани, говорять, що це буде один із прекрасніших мостів у Європі. Тепер тут відкрилася весна сильним дощем, із гір скрізь течуть потоки, у які небезпечно потрапити не тільки людині, але й екіпажу».

3. Із книги Й. Г. Коня «Україна, Малоросія». 1841 р.

«Українці живуть у чисто утриманих хатах, що до тебе всміхаються. Вони не задовольняються тим, що кожного тижня їх миють, як це роблять голландці, але щодва тижні їх білять. Тому їхні хати білі, неначе свіжовибілене полотно.

Я був дуже мило здивований внутрішнім обладнанням назовні так мало обіцяючої хати. Лише жити в цій чепурненькій світлиці. Надворі було дуже гаряче, а тут мило та холодно. Повітря було гарне, свіже, запашне. Земля була вкрита травою, а на стінах зілля — все було чисте та чепурне. Я не можу щодо цього нахвалити українців, якщо рівняти їх із поляками та москалями».

4. Олександр Афанасьєв-Чужбинський

«Жіноче вбрання виготовляють вдома, хоча для цього потрібні більші витрати, якщо взяти до уваги, що в багатьох місцях зазвичай носять сап’янові чоботи. Стрічки, намиста, візерункові та кольорові запаски, що купляють на ярмарках, хустки, обручки, сережки, які приносять ходебщики (великоросійські селяни, які протягом року бродять по Малоросії), іноді коштують малоросіянці всієї зекономленої суми, яка сама по собі, зрозуміло, дуже невелика. І чоловіки, особливо парубки, теж не можуть обійтися без витрат: одному хочеться купити міські чоботи, іншому молодецьку шапку, один мріє про добрий пасок та збирає на нього гроші, інший витратить рубль асигнаціями на корінькову люльку в красивій мідній оправі з ланцюжком та мідною протичкою».

5. Із книги Е. Д. Кларка «Подорож до Росії, Криму й Туреччини». 1812 р.

«Хати в Україні чисті й білі, як у Велсі, — мандрівникові здається, що він перенісся до Голландії або до Норвегії. Народ в Україні нагадує верховинців з Шотландії.

За столом українського селянина більша чистота, аніж за столом у московського князя».

6. За даними І. Фундуклея

«З-поміж селянських будівель у першій половині XIX ст. виділяли хати для проживання, стодоли, хліви та клуні. Вартість спорудження селянської хати становила 32,99 руб. На будівництво стодоли необхідно було витратити 28,42 руб. (без урахування витрат на відповідні матеріали).

Крім стодоли, до комплексу господарських будівель належав хлів для худоби. Вартість його спорудження становила 11,4 руб. Важливу роль у селянському господарстві відігравала клуня. Її будівництво обходилося у 18,4 руб. Загалом вартість спорудження всіх господарських будівель тяглого селянського господарства становила 91 руб. 21 коп. сріблом. Цікаво те, що в середині XIX ст. селянин, наймаючись і працюючи у сфері сільськогосподарського виробництва, міг заробити на такий комплекс будівель та землю, на котрій він розташовувався, протягом 7 років».

7. Горленко В. Київ. 1799 р.

«Немає будинків мурованих, немає ладу в будівництві, немає регулярності та архітектури, зазначав сучасник, письменник В. Ізмайлов. Вулиці не мощені, їх вкриває пісок. Поділ, найбільш населений, ніж інші частини..., зовсім не здається містом. Дерев’яні дахи, низькі хатини прикривають церкви та монастир. Вулиці такі вузькі на Подолі, що ледь-ледь дві підводи можуть розійтися. Сполучення між трьома частинами міста надзвичайно важке через те, що гори відділяють їх одну від одної. Здається, нібито ви бачите три різних поселення. Я кажу поселення, оскільки і цілий Київ навряд чи заслуговує називатися містом».

8. А. І. Лохматова. Повітове дворянство й суспільне життя Південної України. XIX ст.

«До того ж і просте життя, відсутність розкоші, всіляких коштовних надмірностей дозволяли поміщикам задовольнятися відносно невеликим прибутком і не пригноблювати селян. Жив поміщик разом із сім’єю у невеликій дерев’яній хаті, кімнати на 3-4, не більше, задовольнявся простими дерев’яними пофарбованими меблями. Декілька невеликих дзеркал та фарбована оббита жерстю скриня завершували умеблювання. Ось і весь інтер’єр. Одяг носили свій, запорозький — сукняні та шовкові каптани, що робили раз на декілька років. А дружини поміщиків, хоча і полюбляли, як і всі жінки світу, шовковий одяг, та берегли його і також не кожного року витрачали кошти на нове вбрання. Простою була й їжа поміщика. Як у селян, тільки дещо краща. Про кухаря і мови не було, на кухні ж поралася сама господиня, якій інколи допомагала проста робітниця. І варилося, і випікалось всього вдосталь. І все це зі своїх домашніх продуктів — нічого купленого. Життя вони вели скромне, досить примітивне, і зарозумілість була не в честі. Часто, згадував Д. Гнєдін, дід його після обідні заходив до якого-небудь селянина на пироги, так само і селян у себе пригощав. Тож побут перших поміщиків мало чим відрізнявся від побуту селян: жили вони в тих же селах, мали такі ж, як і селяни, хати під очеретом, вели такі ж розмови, певною мірою збігалися і їхні інтереси...

А вже у 1830-х рр. стосунки між селянами і поміщиками характеризуються як вкрай антагоністичні. Та все ж діти перших степових поміщиків були певною мірою стриманими у своїх намаганнях розбагатіти. Вони, хоча й утискали селян, проте мали розумні межі своїм прагненням. Далі пішли внуки перших поміщиків. Ці ставилися до придбаних селян як до рабів, котрі були зобов’язані працювати на них повсякденно. Коли ж стало відомо про скасування панщини, деякі з них перетворили селян на дворових, і таким чином усі селянські сім’ї стали отримувати і їжу, і одяг від поміщика, маючи лише право утримувати одну корову, одну свиню та декілька овець. Проте поміщиків, які таким чином влаштовували своє господарство, було небагато. Небагато було і таких маєтків, де поміщики суворо дотримували триденної панщини. Була ще невелика кількість поміщиків, які влаштовували своє господарство на зразок військових поселень. Що ж стосується основного поміщицького загалу, то він доводив кількість панщинних днів до 4-х або навіть 5 днів на тиждень. Окремо потрібно сказати про групу поміщиків, що їх за жорстокість і деспотизм місцеві поміщики прозвали «бурбонами». Це були ті дворяни, котрі, дослужившись до офіцерського чину, придбали шляхом купівлі чи вдалого шлюбу маєток і завели там такі порядки, які шокували їхніх добропорядних сусідів».