Тема. Християнська церква в V—XI ст.

Мета: ознайомити з уявленнями людини про Бога у Середні віки, розповісти про християнську церкву в Ранньому Середньовіччі і християнізацію Свропи; розкрити особливості розколу єдиної християнської церкви на західну (католицьку) і східну (православну); пояснити зміст термінів і понять «аскетизм», «папа римський», «патріарх», «Символ віри», «біле духівництво», «чорне духівництво», «монастир», «реформи», «схизма», «католицька і православна церква», «Клюнійський рух», «індульгенції»; формувати вміння аналізувати історичні явища та події; виховувати повагу до різних релігійних уявлень.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Основні терміни і поняття: аскетизм, папа римський, патріарх, Символ віри, біле духівництво, чорне духівництво, монастир, реформи, схизма, католицька і православна церква, Клюнійський рух, індульгенції.

Основні дати і події: 1054 р.— розкол християнської церкви; 1073—1085 рр.— церковні реформи Папи Григорія VII.

Структура уроку

I. Організація навчальної діяльності

II. Актуалізація опорних знань

III. Вивчення нового матеріалу

1. Середньовічна людина і Бог.

2. Християнська церква в IV—VI ст.

3. Християнізація Свропи.

4. Клюнійський рух. Схизма 1054 р.

IV. Закріплення нових знань

V. Підсумки уроку

VI. Домашнє завдання

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Бесіда за запитаннями

1. Як виникло християнство?

2. Якими були основи християнського віровчення?

3. Як формувалася християнська церква?

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Дидактична гра «Шість запитань»

Використання дидактичної гри «Шість запитань» сприятиме активізації роботи учнів під час сприйняття нового матеріалу. (Правила гри наведено в розробці уроку № 2.)

1. Середньовічна людина і Бог Розповідь учителя

Релігія і церква в Середні віки відігравали величезну роль. Усе життя людини, її свідомість були пройняті вірою. Уявлення жителя Середньовічної Європи про Бога, світ і людину впродовж багатьох віків формувалися на основі християнства. Згідно з християнською традицією, людину створив Бог, наділивши її особливими якостями: душею, розумом, мовою, почуттями, красою, силою. Сама природа, живі істоти були створені Богом заради людини. Проте перші люди — Адам і Єва — ослухалися Бога, вчинивши гріх — перший, або первородний. За це вони були вигнані з раю. Людина стала смертною, слабкою, нещасною. Душа будь-якої людини страждає, бо ув’язнена в гріховному тілі.

Добрі якості, почуття, вчинки людей називали чеснотами, погані — гріхами.

Ворогами людини були сім її «смертних гріхів»: гординя, заздрість, гнів, лінощі, жадібність, марнотратство, ненажерливість. Ці гріхи штовхали людину на брехню та злочини.

Усі віруючі повинні були приходити до священика на сповідь. Ідеалом середньовічної людини був аскет. Так називали людей, які заради любові до Бога відмовлялися від рідних, усіх задоволень і багатств. Люди вірили, що після смерті душа може потрапити або в пекло, або в рай. Усі дуже боялися пекла.

На Заході поступово склалося уявлення про чистилище — місце, де душа може очиститися від дрібних гріхів і потрапити в рай.

Середньовічна людина вважала, що час створений Богом, і тому все життя проходило за дзвоном церкви. Сам відлік часу вівся від народження Христа.

Робота з термінами і поняттями

Аскетизм — форма поведінки, яка передбачає придушення бажань, відмову від розкоші й навіть більшості зручностей, обмеження в їжі та сні, завдання собі фізичних страждань із метою спокутування гріхів.

Папа римський — вищий титул, глава католицької церкви.

Патріарх — вищий титул глави православної церкви. У Середньовіччі — глава православної церкви, який підпорядкувався візантійському імператорові.

2. Християнська церква в IV—VI ст.

Розповідь учителя

Відтоді, як у 313 р. імператор Константин І Великий дозволив християнам відкрито сповідувати свою віру, і до того моменту, коли припинила своє існування Римська імперія, християнська церква перетворилася на могутню організацію, яку не змогла знищити навіть варварська навала. Авторитет римського єпископа поступово зростав. Це пояснювалося тим, що для тогочасних людей Рим був одним із центрів світу. Римського єпископа стали називати, як і верховного жерця Стародавнього Риму, великим понтифіком або «батьком церкви» (папою).

Цікаво знати

Першим римським єпископом вважали одного з найближчих учнів Ісуса Христа — апостола Петра, тому всі папи римські вважали себе наступниками цього апостола. Перехрещені золотий і срібний ключі апостола Петра стали першим символом папської влади. Другим символом є тіара — головний убір, який папа одягає під час урочистостей. Основою папської тіари є митра — особлива висока шапка. Символами влади єпископів також є перстень й особливий посох.

На першому церковному соборі 325 р. в місті Нікеї римського єпископа було визнано єдиним патріархом (головою) церкви на Заході. На Сході християнську церкву очолювали чотири патріархи: константинопольський, олександрійський, антіохійський і єрусалимський. На Нікейському соборі аріанство було визнано єрессю — «помилковими поглядами», відступом від християнського вчення, а тих, хто підтримував єретичні погляди, називали єретиками.

Робота з термінами і поняттями

Абат — настоятель католицького монастиря.

Монастир — місце проживання ченців, відділене стінами від зовнішнього світу.

На Нікейському соборі розпочали, а на Константинопольському (381 р.) закінчили складати основні положення (догмати) християнства — «Символ віри». Серед різних описів життя Ісуса Христа правильними (канонічними) були визнані лише чотири — Євангелія від Матвія, Марка, Луки та Іоанна. Ці Євангелія разом із Діяннями Святих апостолів, Посланнями Святих апостолів та Об’явленням Святого апостола Іоанна Богослова склали Новий Заповіт. Він став продовженням Старого Заповіту — зібрання стародавніх священних текстів, спільних для християн та іудеїв. Старий і Новий Заповіти разом склали християнську Біблію, або Святе Письмо.

Християнське духівництво поділялося на дві великі групи: біле і чорне. До білого духівництва, яке мало нести службу серед людей, належали диякони, священики, єпископи і патріархи. Диякони допомагали здійснювати церковні служби священикам. Священики несли християнську віру членам парафії, до якої входило кілька сіл або кварталів міста. Парафіяни сплачували особливий податок на утримання церкви — десятину.

Кілька церковних парафій об’єднувалися в єпископство, очолюване єпископом. Єпископства об’єднувалися в архієпископства. На Сході архієпископства називали митрополіями, а їхніх голів — митрополитами. На Заході єпископи підпорядковувалися папі римському — єпископу Риму.

Чорне духівництво (чернецтво) зародилося на Сході, у Єгипті. Його засновник, Святий Антоній, 21 рік провів самітником у єгипетській пустелі. До нього приходили люди, які чули про його святість, і селилися поряд. Так виникла одна з перших чернецьких громад. Засновником західного чернецтва вважають Святого Бенедикта, який жив у першій половині VI ст. Він, за прикладом східних ченців, склав для західних ченців устав — правила життя, основою якого були праця і молитва.

Ченці відмовлялися від світського життя, яке заважало зосереджуватися на молитвах, і жили окремо від інших людей — у горах, пустелях або лісах. Якщо ченці селилися поряд із людськими оселями, наприклад у містах, то вони відокремлювалися від інших людей високими мурами й утворювали свою громаду — монастир. На Заході великі монастирі стали називати абатствами (а їхніх керівників — абатами); на Сході — лаврами. За Раннього Середньовіччя монастирі стали центрами християнської культури й освіти. У IV—VI ст. християнська церква поступово перетворювалася на впливову силу, що заклала підвалини для формування нової європейської цивілізації.

3. Християнізація Європи

Колективна робота учнів з підручником

Опрацюйте відповідний матеріал підручника і визначте особливості процесу християнізації Європи.

(Результати роботи учнів учитель систематизує й уточнює за допомогою наведеного матеріалу.)

Додаткова інформація

На момент падіння Західної Римської імперії більшість її населення були християнами. Проповідування християнства мало успіх і серед варварських племен. Так, християнство прийняли вестготи, остготи, вандали та інші народи, але у формі аріанства.

Лише франки хрестилися за західноримським зразком. Завдяки підтримці франкських королів саме римська церква зміцніла й остаточно затвердилася на Заході.

Велику роль у християнізації Європи також відіграли мандрівні ірландські ченці. Своє призначення вони вбачали в тому, щоб не лише зберігати, а й поширювати знання. Вони створювали дивовижні за красою рукописні книги релігійного і світського змісту. На невеликих човнах із дорогоцінними книжками вони пливли до далеких берегів Європи, несли Слово Боже до варварів, засновували монастирі.

Після завоювання Британії ірландські ченці стали навертати в християнство англосаксів. Саме вони охрестили північну частину країни і прагнули поширити свою діяльність на інші території, але їм бракувало сил, щоб охопити всю Британію. Зрештою папа римський узяв на себе всю місіонерську діяльність серед варварських племен.

Із новою силою християнізація Європи почалася у VIII ст. і тривала наступні два століття. До християнізації долучився і Константинополь. Так, завдяки діяльності проповідників Кирила і Мефодія, у IX ст. християнство поширилося серед болгар, сербів у Великоморавській державі, а згодом і на Русі. У свою чергу, Рим поширив свій вплив на поляків, чехів, угорців, скандинавські народи.

4. Клюнійський рух. Схизма 1054 р.

Робота з термінами і поняттями

Реформи — зміни, перетворення якихось сторін життя.

Схизма — розкол християнської церкви.

Католицька церква — одна з найбільших християнських громад, що у своїй вірі та назві ототожнює себе зі вселенською церквою. Утворилася внаслідок поділу єдиної християнської церкви на західну і східну. Богослужіння здійснюється латиною; церкву очолює папа римський.

Православна церква — одна з найбільших християнських громад. Як самостійна існує з 1054 р. На відміну від католицької (вселенської) церкви визначає себе як «істинна», «правильна», не має єдиного духовного центру та єдиного голови. її очолюють патріархи і митрополити.

Церква залежала від світських володарів. Оскільки церковні посади забезпечували чималі прибутки, герцоги і графи надавали їх своїм родичам і друзям. Духівництво, за свідченнями сучасників, набагато більше уваги приділяло примноженню своїх багатств, ніж порятунку душ віруючих. У середовищі церкви було чимало невдоволених таким станом речей. Найсвідомішими серед них були ченці абатства Клюні, що розташовувалося на сході Франції. Вони здобули повагу своїм аскетизмом і прагненням змінити церковне життя. Клюнійці, зокрема, вимагали звільнити церкву від підпорядкування світській владі, установити сувору дисципліну для всього духівництва — від ченців до папи римського.

Клюнійський рух, як його назвали, поступово поширювався. Деякі з клюнійських ченців ставали єпископами, абатами і почали наводити лад у церковному житті. Нарешті один із них став папою Григорієм VII. Він розгорнув боротьбу за втілення в життя ідей клюнійців. Упродовж 1073—1085 рр. ним були проведені реформи.

У своєму прагненні зміцнити владу папства Григорій VII зустрів протидію світської влади. В історію ввійшло протистояння Григорія VII та німецького імператора Генріха IV. І хоча ця тривала і виснажлива боротьба завершилася смертю папи, але реформи, здійснені Григорієм VII, заклали підвалини могутності папства в наступні століття.

Ще одна важлива подія в житті християнської церкви припала на XI ст. Суперечки між християнством Заходу і Сходу в 1054 р. призвели до розколу — схизми. Папа римський і константинопольський патріарх прокляли один одного. Відтоді єдина християнська церква розділилася на римо-католицьку і православну. Слово «католицька» означає всесвітня, а «православна» — істинна, справжня. Католицька і православна церкви мали певні відмінності. По-перше, у догматах віри. Православна церква не визнає вчення про головування папи і його непогрішимість, відкидає використання індульгенцій (звільнення від гріхів за плату). Православ’я визнає існування лише пекла і раю, а католицизм проголошує й існування чистилища.

По-друге, є відмінності в обрядах. Католики здійснюють хрещення обливанням, а православні — зануренням у воду; миропомазання в католиків здійснює лише єпископ і тільки над дорослими. Також у католиків у суботу піст. У православних церквах використовують ікони, а в католицьких — живопис.

По-третє, відрізняється управління церквою. Католицька церква забороняє мирянам читати Біблію. Також у католиків існує посада кардинала; із IX ст. запроваджений целібат (заборона одружуватися). У православних священики поділяються на біле (можуть одружуватися) і чорне (шлюб забороняється) духівництво.

По-четверте, є відмінності у звичаях. У католиків богослужіння здійснюється лише латинською мовою, використовуються дзвоники для привертання уваги до найважливіших місць проповіді. До того ж усі місця в католицькій церкві сидячі, на відміну від православної церкви

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

І ВАРІАНТ

Дидактична гра «Шість запитань»

Учитель перевіряє результат виконання завдань до гри «Шість запитань», отриманих перед початком розгляду нового матеріалу.

II ВАРІАНТ

Бесіда за запитаннями

1. Що було ідеалом середньовічної людини?

2. Як на Сході християни називали архієпископа?

3. Хто такий аббат?

4. За яким зразком хрестилися франки?

5. Що таке Клюнійський рух?

6. Коли відбувся розкол християнської церкви?

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

Вчитель привертає увагу учнів до основних ідей матеріалу, розглянутого на уроці, або пропонує визначити їх учням самостійно.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте § 5 підручника.

2. Підготуйте презентацію або повідомлення за темою «Християнізація Середньовічної Європи».