20 Україна навесні 1920- у 1921 р

Д.З.: вивчити § 15 с. 102-109, ?-с. 109 виконати завдання у кк

«Чудо над Віслою» та «Диво під Замостям». http://unesco.com.ua/ua/books/213

Поурочний план

Джерело - https://history.vn.ua/lesson/ukraine-history-2011-lessons-academ-base-level-10-class/22.php

Тема уроку. Україна на початку 1920 р. Радянсько-польська війна та Україна.

Мета: з'ясувати суть і наслідки Варшавської угоди С. Петлюри та Ю. Пілсудського; розповісти про події радянсько-польської війни та місце в них України, про завершення боротьби за владу; визначити історичне значення та уроки боротьби українського народу за незалежність у 1917—1920 рр.; розвивати в учнів уміння аналізувати та зіставляти історичні явища й факти; виховувати їх у дусі поваги до історії свого та інших народів.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, стінна карта «Радянсько-польська війна та Україна. Розгром військ Врангеля й загонів Махна (квітень 1920 — листопад 1921 р.)», атлас, ілюстративний та дидактичний матеріал.

Основні терміни та поняття: Варшавська угода, радянсько-польська війна, «диво на Віслі», Ризький мир, махновщина.

Основні дати: 21 квітня 1920 р. — Варшавська угода між Польщею й УНР про спільну боротьбу проти більшовиків; 6 травня 1920 р. — вступ польських військ до Києва; травень—серпень 1920 р. — наступ Червоної армії проти Польщі; червень—жовтень 1920 р. — наступ військ П. Врангеля на півдні України; липень—вересень 1920 р. — проголошення Галицької Соціалістичної Радянської Республіки; 11 липня 1920 р. — ультиматум Дж. Керзона; 16—25 серпня 1920 р. — «диво на Віслі»; 2 жовтня 1920 р. — угода між командуванням Червоної армії та Н. Махном про спільну боротьбу проти П. Врангеля; 7—9 листопада 1920 р. — штурм Червоною армією Перекопських укріплень; листопад 1920 р. — розгром військ П. Врангеля в Криму, евакуація їх залишків до Туреччини та Болгарії; 18 березня 1921 р. — Ризький мирний договір; 2 серпня 1921 р. — перехід залишків загонів Н. Махна на територію Румунії.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Запитання та завдання

1) Яким було становище України навесні 1920 р.?

2) Визначте відмінності в політиці більшовиків наприкінці 1919 — на початку 1920 р. та навесні—влітку 1919 р.

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Варшавська угода С. Петлюри та Ю. Пілсудського.

І варіант

Розповідь учителя

Після розгрому А. Денікіна війна з радянською Росією, на думку польського керівництва, була неминучою. Польща претендувала на значні території колишньої Російської імперії. Польське керівництво прагнуло відновити Річ Посполиту в її кордонах 1772 р. «від моря до моря», тобто від Балтики до Чорного моря. У цю федеративну державу мали увійти Литва, Білорусія й Україна. Також польське керівництво розуміло, що після перемоги над внутрішніми ворогами більшовики неодмінно повернуться до реалізації ідеї світової революції, а Польща стоїть на їхньому шляху. Спочатку радянське керівництво намагалося не загострювати відносини, те саме робила й польська сторона, щоб уникнути ще одного фронту боротьби. На початку 1920 р. польське керівництво вирішило, що ситуація сприятлива для силового розв’язання проблеми на свою користь.

Вторгненню польських військ передувало підписання представниками УНР і Польщі 21—24 квітня 1920 р. у Варшаві загальної, торговельно-економічної та військової конвенцій, які відомі під узагальнюючою назвою «Варшавська угода». Документи містили такі основні положення: польський уряд визнавав існування УНР у межах, які мали бути означені договорами із суміжними країнами; кордон між Польщею та УНР установлювався по лінії, яка була вже зайнята польськими військами; до Польщі відійшли Холмщина, Підляшшя, Посяння, Лемківщина, Західна Волинь, частина Полісся до річок Збруч і Горинь, уся Галичина; Польща відмовлялася від подальших територіальних претензій і зобов’язувалася озброювати війська УНР; Уряд УНР заявив про відсутність претензій на західноукраїнські землі; збройні сили С. Петлюри підпорядкувалися польському командуванню, українські залізниці — польському управлінню; УНР погоджувалася на спільну валюту; український уряд мав утримувати польські війська на території України.

Варшавська угода та участь УНР у радянсько-польській війні на боці Польщі були актом відчаю. Цим кроком С. Петлюра відмовився від ідеї соборності України, бажаючи в черговий раз відновити УНР.

Договір між С. Петлюрою та керівником Польщі Ю. Пілсудським був засуджений багатьма українськими політичними діячами. Особливо гнітюче враження справила ця угода в Галичині, для якої це означало перекреслення надій на національне визволення.

II варіант

Робота з документами

ПОЛІТИЧНА КОНВЕНЦІЯ МІЖ ПОЛЬСЬКОЮ РЕСПУБЛІКОЮ ТА УКРАЇНСЬКОЮ НАРОДНОЮ РЕСПУБЛІКОЮ (ВАРШАВА, 21 квітня 1920 р.)

Уряд Речі Посполитої Польської, з одного боку, й уряд Української Народної Республіки, з другого, у глибокому переконанні, що кожний народ має природне право на самостійне вирішення своєї долі та визнання своїх відносин із сусідами, однаково натхненні бажанням утвердити принцип миролюбного, дружнього співіснування з метою благополуччя й розвитку обох народів, погодилися на такі рішення:

1. Визнаючи право України на незалежне державне існування в кордонах, які на півночі, сході й півдні визначаються на основі договорів між УНР і відповідно сусідами, що з нею межують, Річ Посполита Польська визнає верховною владою УНР Директорію незалежної Української Народної Республіки з головним отаманом паном Симоном Петлюрою на чолі.

2. Кордони між РПП та УНР визначатимуться таким чином: на півночі від Дністра вздовж річки Збруч, а далі вздовж колишнього кордону між Австро-Угорщиною та Росією до Вижгрудка, а від Вижгрудка на північ по Кременецьким пагорбам, а потім по лінії на схід від Здолбунова, уздовж східних адміністративних кордонів Ровенського повіту, а далі на північ уздовж кордону колишньої губернії Мінської до перетину його річкою Прип’ять, а потім Прип’яттю до її гирла. Що стосується Ровенського, Лубенського її частини Кременецького повітів, які тепер належать РПП, то щодо них пізніше буде укладено більш точну угоду...

3. Уряд польський визнає за Україною території на схід від кордону, зазначеного в п. 2 цього договору, до кордонів Польщі 1772 р. (до поділу), які Польща вже займає або здобуде від Росії шляхом збройним або дипломатичним.

4. Український уряд зобов’язується не укладати будь-яких міжнародних договорів, спрямованих проти Польщі. Ці ж зобов’язання бере на себе уряд РПП стосовно УНР.

5. Національно-культурні права, які польський уряд надає своїм громадянам української національності, які мешкають на території РПП, будуть тією ж мірою надані громадянам польської національності, які мешкають у межах УНР, і навпаки. [Ідеться про польські маєтки на Правобережжі.]

6. Аграрна справа на Україні буде розв’язана Установчими зборами. До часу скликання УЗ становище землеробів польської національності визначається угодою між РПП та УНР...

8. Договір залишається таємним...

ІЗ ВІЙСЬКОВОЇ КОНВЕНЦІЇ МІЖ ПОЛЬЩЕЮ ТА УНР (ВАРШАВА, 24 квітня 1920 р.)

1. Ця військова конвенція є інтегральною частиною політичного договору...

2. Польські й українські війська діють разом як війська союзні...

6. Із метою початку спільних дій проти більшовиків український уряд зобов’язується постачати продукти польській армії, яка оперує на українській території... У разі ненадання українським урядом необхідної продукції цивільний комісар України за домовленістю з інтендантом дивізії (армії) здійснює реквізицію продуктів у місцевого населення...

11. На польській території продовжується організація українських частин... до того часу поки це не буде можливим на власній території.

12. Командування польських військ зобов’язується постачати українські війська зброєю, амуніцією, спорядженням та одягом у кількості, необхідній для трьох дивізій... [Після початку бойових дій Ю. Пілсудський не виконав цього пункту.]

ІЗ МИРНОГО ДОГОВОРУ МІЖ РСФРР ТА УСРР, З ОДНОГО БОКУ, І ПОЛЬЩЕЮ — ІЗ ДРУГОГО (РИГА, 18 березня 1921 р.)

...Ст. 1. Обидві договірні сторони оголошують стан війни між ними припиненим.

Ст. 2. Обидві договірні сторони... визнають незалежність України й Білорусії, а також погоджуються та постановляють, що східний кордон Польщі, тобто кордон між Росією, Білорусією та Україною, з одного боку, і Польщею — із другого, становить лінію... [Далі йде детальний опис лінії кордону, згідно з яким до Польщі відходили такі українські землі: Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся. Східна Галичина залишалася за Польщею.]

Ст. 3. Росія та Україна відмовляються від усяких прав і претензій на землі, розташовані на захід від кордону, описаного в ст. 2... Зі свого боку Польща відмовляється на користь України та Білорусії від усяких прав і претензій на землі, розташовані на схід від цього кордону...

Ст. 5. Обидві договірні сторони взаємно гарантують повну повагу державного суверенітету другої сторони й утримання від усякого втручання в її внутрішні справи, зокрема, від агітації, пропаганди та всяких інтервенцій або їх підтримки. Обидві договірні сторони зобов’язуються не створювати й не підтримувати організацій, що мають метою збройну боротьбу з другою договірною стороною, або зазіхають на її територіальну цілісність, або готують повалення її державного чи суспільного ладу шляхом насильства, так само як і організації, що приписують собі роль уряду другої сторони або частини її території. З огляду на це, сторони зобов’язуються не дозволяти перебування на своїй території таких організацій, їх офіційних представників та інших органів, заборонити вербування, так само як і ввезення на свою територію збройних сил, зброї, бойових припасів, амуніції та різних воєнних матеріалів, призначених для цих організацій.

Ст. 7. Польща надає особам російської, української й білоруської національності, які перебувають у Польщі, на основі рівноправності національностей, усі права, що забезпечують вільний розвиток культури, мови й виконання релігійних обрядів. Взаємно Росія та Україна забезпечують особам польської національності, які перебувають в Росії, Україні та Білорусії, усі ті самі права. Особи російської, української й білоруської національності в Польщі мають право, у межах внутрішнього законодавства, культивувати свою рідну мову, організовувати і підтримувати свої школи, розвивати свою культуру та створювати з цією метою товариства й спілки. Цими ж правами, у межах внутрішнього законодавства, користуватимуться особи польської національності, які перебувають у Росії, Україні та Білорусії. Обидві договірні сторони взаємно зобов’язуються ні прямо, ні посередньо не втручатися у справи, які стосуються устрою й життя церкви та релігійних громад, що перебувають на території другої сторони...

Ст. 13. Через визнану Договором про прелімінарні умови миру від 12 жовтня 1920 р. активну участь земель Польської Республіки в господарському житті Російської імперії, — Росія й Україна зобов’язуються сплатити Польщі 30 млн золотих карбованців...

Ст. 24. Дипломатичні відносини між договірними сторонами встановлюються негайно після ратифікації цього договору...

1) Із якого приводу з'явилися ці документи?

2) Що спільного й відмінного в наведених документах? (Відповідь можна оформити у вигляді порівняльної таблиці.)

3) Дайте історичну оцінку документів.

2. Радянсько-польська війна й Україна.

Розповідь учителя

Маючи потрійну перевагу у військовій силі, польські війська 25 квітня 1920 р. розпочали інтервенцію. Разом із ними наступали й частини армії УНР (кількістю близько 30 тис. осіб). С. Петлюра сподівався на антибільшовицьке повстання селян.

Ефект несподіваності, перевага в живій силі й техніці дали змогу полякам захопити Житомир, Бердичів, Козятин і вже 6 травня — Київ.

Однак поляки на українських землях поводилися як окупанти. До Польщі вивозилися промислове устаткування, товари та сировина, і головне — відновлювалося поміщицьке землеволодіння. Повернення поміщикам землі й маєтків супроводжувалося репресіями проти українського населення, грабунками й погромами та викликало сплеск селянських повстань. Населення не пішло за С. Петлюрою й очікуваного антибільшовицького повстання в Україні не відбулося.

Успіх поляків на початку воєнної кампанії виявився короткочасним. Поступово співвідношення сил змінювалося на користь радянських військ. Більшовики у своїй пропаганді використовували гасла російських націоналістів, закликаючи всіх до оборони Росії проти іноземних загарбників. Відгукнулося багато колишніх російських офіцерів, які зміцнили командний склад Червоної армії, яка 5 червня 1920 р. прорвала фронт противника. Бої велися в кількох напрямках. Червона армія захопила Житомир, Бердичів, битви точилися й у Київському напрямку.

12 червня Київ було звільнено. Наприкінці червня армії Ю. Пілсудського залишили Мінськ, бої перекинулися на територію Польщі. Наступ розвивався у двох напрямках — на Варшаву та Львів. Польща звернулася до держав Антанти по допомогу. Англія, США та Франція обіцяли надати її за умови визначення статусу Східної Галичини, на що Польща дата згоду.

Британський міністр іноземних справ лорд Дж. Керзон звернувся з Нотою до Росії, де вимагав зупинити радянські війська на лінії, що була визначена декларацією країн Антанти від 8 грудня 1919 р. як східна межа розселення поляків (лінія Керзона).

РСФРР відмовилася від посередництва Англії та наголошувала на переговорах із польським урядом.

У цей час кримське угруповання білогвардійців на чолі з бароном П. Врангелем при підтримці Антанти почали наступ із Криму, сподіваючись прорватися на Правобережжя її Донбас, Дон. Але таких далекосяжних цілей не було досягнуто. Уже наприкінці червня фронт стабілізувався на лінії Херсон—Нікополь—Бердянськ.

Наприкінці липня знову розпочався наступ радянських військ у напрямку на Варшаву та Львів. Напередодні командувач радянських військ, що наступали на Варшаву, М. Тухачевський видав свій знаменитий наказ: «Бійці робітничої революції! Спрямуйте свої погляди на Захід. На Заході вирішується доля світової революції. Через труп білої Польщі лежить шлях до світового пожару. На багнетах понесемо щастя і мир трудовому люду. На Захід!.. На Вільно, Мінськ, Варшаву — марш!».

Навальний наступ Червоної армії завдав поразки полякам. Більшовицькі війська підступили до Варшави та Львова.

На території польських земель було створено Польський ревком на чолі з Ф. Дзержинським, на території Східної Галичини — Галицький ревком на чолі з В. Затонським. Ревкоми видавали декрети про націоналізацію промисловості, банків, конфіскацію поміщицької землі тощо.

Цікаво знати

У Східній Галичині в Тернополі утворився Галицький ревком на чолі з В. Затонським. Це був тимчасовий уряд терміново проголошеної Галицької Соціалістичної Радянської Республіки (ГСРР). Практика створення маріонеткових бутафорних держав стала звичною для більшовиків для приховання своїх агресивних, загарбницьких цілей.

Але в результаті неузгодженості дій наступ радянських військ на Варшаву поступово згасав (широкий обхід Варшави з півночі за зразком плану Шліффена при наступі на Париж у 1914 р. виявився невдалим), спроба захопити Львів теж зазнала поразки (1-ша кінна армія більшовиків не мала простору для маневру). Крім того, тили Червоної армії не встигали за передовими частинами; два радянські фронти наступали в різних напрямках (Західний — на Варшаву, Південно-Західний — на Львів), розпорошуючи сили. Велику мужність і стійкість проявили частини армії УНР, яка боронили центр польського фронту в районі Замостя. Загроза втрати державності згуртувала навколо уряду Польщі найширші верстви суспільства, зокрема селянство, яке стало на захист батьківщини; Франція надала суттєву допомогу Польщі зброєю та спорядженням. І в битві під Варшавою сталося «диво». Радянські війська не змогли подолати опір польських військ і на своїх багнетах понести революцію до Європи. Тим часом польське командування створило шестикратну перевагу сил у місці головного удару й перейшло в контрнаступ. 27 серпня 1920 р. польські війська, завдавши удару з району Любліна у фланг Західного фронту, поставили його на межу повного розгрому. Почався загальний відступ радянських військ. Наприкінці серпня вони були відкинуті за річку Західний Буг. Фронт в Україні стабілізувався на лінії Коростень—Житомир—Бердичів. Обидві сторони були знекровлені. Після тривалих таємних переговорів, що тривали від липня, 12 жовтня 1920 р. між Польщею та радянською Росією було укладено перемир’я й прелімінарний (попередній) мир, у якому визначалися кордони між Україною та Польщею річкою Збруч, далі — Волинню через Остріг до впадіння Горині в Прип’ять.

Робота з документом

В. ЛЕНІН ПРО ВІЙНУ З ПОЛЬЩЕЮ

Ми вирішили використати наші воєнні сили, щоб допомогти радянізації Польщі... Між собою ми говорили, що ми багнетами повинні перевірити — чи дозріла соціалістична революція пролетаріату в Польщі.

1) Яку мету ставили більшовики у війні з Польщею?

2) Чому польські робітники й селяни не підтримали більшовицького наступу?

У той час як вирішувалася доля Варшави, складною залишалася ситуація й на півдні України. Білогвардійці зайняли Синельникове та створили загрозу Катеринославу. Ураховуючи це, було створено Південний фронт на чолі з М. Фрунзе.

Радянський уряд використав перемир’я для підготовки наступу проти армії УНР. 35-тисячне військо УНР ще утримувало невелику територію між польськими й радянськими військами. 10 листопада радянська кіннота здійснила глибокий прорив через український фронт біля Могилева й примусила українську армію, після тяжких боїв, відступити за Збруч. Українська армія була інтернована в польських таборах. У той самий час, 16 листопада, була розбита в Криму армія П. Врангеля, завершивши цим боротьбу регулярних військ за Україну.

Робота з документом

ІЗ ВИСЛОВЛЮВАННЯ Ю. ПІЛСУДСЬКОГО

Можливо, я зміг би дійти до Москви та вигнати більшовиків звідти. Але що потім?.. Місця в них багато. А я Москву ні у Лондон, ні у Варшаву не перероблю. Тільки, мабуть, помщуся за гімназичну молодість у Вільно та накажу написати на стіні Кремля «Говорить по-русски запрещается ».

Чому Ю. Пілсудський не пішов на союз з А. Денікіним і П. Врангелем у боротьбі з більшовиками?

Згодом за підсумками радянсько-польської війни між Польщею, з одного боку, та РСФРР й УСРР — із другого, 18 березня 1921 р. було підписано Ризький мирний договір.

За його умовами Польща здійснила значні територіальні придбання — разом із західнобілоруськими землями до неї відійшли такі українські землі: Холмщина, Підляшшя, Західня Волинь та Західне Полісся. Також УСРР відмовлялася від своїх претензій на Східну Галичину.

Ризький мир виявився для України ще тяжчим, ніж Варшавська угода. У результаті Україна знову була розчленована між своїми сусідами — Румунією, Чехословаччиною, Польщею та радянською Росією. Такий статус України, одна частина якої перебувала під іноземною окупацією, а в іншій установився антинаціональний тоталітарний режим, визнавався міжнародним співтовариством і зберігався до Другої світової війни.

Ризький мир розглядався радянською стороною як перемир’я, а кордони, установлені ним, — як тимчасові. Узагалі більшовики вважали кордони не природною межею території країни, а лінією поширення радянського ладу, яку в разі подальших революційних подій буде перенесено далі. У радянському керівництві панували реваншистські настрої, а на війну з Польщею дивилися як на неминучу. Унаслідок виникали постійне напруження на кордоні, періодичні локальні сутички й загроза відкритого збройного конфлікту, обмін погрозливими дипломатичними нотами тощо.

3. Розгром білогвардійців у Криму.

Розповідь учителя

(Учитель привертає увагу учнів до таблиці.)

РОЗГРОМ БІЛОЇ АРМІЇ БАРОНА П. ВРАНГЕЛЯ

Дата

Подія

Весна 1920 р.

П. Врангель (4 квітня очолив Білу армію в Криму) із допомогою країн Антанти переформував залишки військ А. Денікіна та закріпився в Криму

6 червня 1920 р.

Скориставшись тим, що Червона армія вела запеклі бої з Польщею, війська П. Врангеля оволоділи Північною Таврією, вийшовши на лінію Херсон— Нікополь—Бердянськ

7 серпня 1920 р.

Контрнаступ Червоної армії, утворення Каховського плацдарму

Середина вересня 1920 р.

Спроба військ П. Врангеля прорватися в Донбас, на Дон і Правобережжя. Вихід на лінію Олександрівськ (Запоріжжя)—Синельникове—Маріуполь

21 вересня 1920 р.

Створення Південного фронту Червоної армії під командуванням М. Фрунзе

Кінець вересня 1920 р.

Союз Н. Махна з радянською владою для спільної боротьби проти П. Врангеля, умовами якого було: надати автономію Гуляйпільському району; дозволити пропаганду анархістських ідей; звільнити з в'язниць анархістів і махновців; надати допомогу зброєю

8 жовтня 1920 р.

Остання спроба військ П. Врангеля прорватися в Донбас

28 жовтня 1920 р.

Початок контрнаступу радянських військ із Каховського плацдарму. Початок відступу військ Врангеля в Крим

7—11 листопада 1920 р.

Прорив Червоною армією Перекопських укріплень військ П. Врангеля. Початок евакуації залишків військ П. Врангеля з Криму до Туреччини й Болгарії

25—26 листопада 1920 р.

Розрив союзу між радянською владою та Н. Махном. Спроба Червоної армії розгромити збройні формування махновців

Із розгромом військ П. Врангеля на території України в основному завершилися широкомасштабні бойові дії, хоча ще тривав селянський повстанський рух на Правобережжі та Півдні України (весна—літо 1921 р.)

Робота з документом

ІЗ РОЗМОВИ УКРАЇНСЬКИХ ПОВСТАНЦІВ ІЗ ХОЛОДНОГО ЯРУ З Н. МАХНОМ (весна 1921 р.)

— Вибач, батьку, за питання, — одізвався Хмара, — чому ти з червоними москалями проти білих об’єднався?

— А мені що?! У мене засада — бити білих, поки почервоніють, а червоних — поки побіліють!

Хмара усміхнувся.

— Та то ми вже чули. А, все-таки, легше було б червоних бити, якби під Кримом фронт ще був.

— Наплювати мені на фронт! Ті дурні у Кремлі головою у вогонь самі лізуть. Ще рік такої політики — і будемо мати сто, тисячі селянських фронтів! В Україні, Росії, на Дону — всюди! Селянська революція — право кожного народу, міста чи села на влаштування собі життя по своїй вподобі... Врангеля треба було зарання підсікти, щоб ситуації не використав. Червона армія з Врангелем охоче билася, а подивимося, як буде битися проти батьків і братів! Чи не посиплються на наш бік полки!

— Віриш, батьку, в перемогу селянської революції?

— Вірю.

У цьому короткому «вірю» була справді тверда віра. Хто знає, якби Кремль не змінив би круто того року внутрішньої політики, може, і здійснилось би «батькове» віщування про тисячу внутрішніх фронтів. (Ю. Горліс-Горський «Холодний Яр»)

1) Які аргументи наводить Н. Махно на користь його спільної боротьби з більшовиками проти П. Врангеля?

2) Чи мала сенс така позиція? Чому вона не спрацювала?

4. Розгром махновського руху.

Розповідь учителя

Після розгрому П. Врангеля радянське командування вирішило розправитися з махновцями. 20 листопада були заарештовані, а згодом розстріляні командири Кримської групи махновської армії С. Каретніков і П. Гавриленко. 25 листопада почалася операція зі знищення махновських частин у Криму. 26 листопада 1920 р. М. Фрунзе видає наказ, у якому вимагає «вважати Махна та його загони ворогами радянської влади». У районі Євпаторії загони П. Махна були оточені. Але легку перемогу здобути не вдалося. Після жорстокого бою частинам махновців удалось вирватися з Криму, але під Тимошівкою вони зіткнулися зі значними частинами червоноармійців і зазнали поразки. Тільки небагатьом махновцям удалося прорватися, і згодом вони з’єдналися з рештками повстанців на чолі з Н. Махном, які вирвалися з оточення в районі Гуляйполя. На боротьбу з повстанцями було кинуто 2/3 військ Південного фронту. Репресії проти повсталих і населення, яке їх підтримувало, посилювали повстанський рух. На березень 1921 р. під командуванням Н. Махна було вже 15 тис. осіб. А загалом на Україні діяло майже 40 тис. повстанців.

Кульмінацією селянського антибільшовицького руху стало літо 1921 р. Н. Махно здійснював рейди до Харкова, Полтави, на Правобережжя. Для придушення повстання на території України було зосереджено майже 1 млн червоноармійців. Для боротьби з махновцями були створені спеціальні загони, озброєні броньовиками, які переслідували загони Н. Махна, виснажуючи їх безперервними атаками. Зрештою повстанський рух у результаті репресій і в умовах загрози голоду став іти на спад.

5. Припинення боротьби регулярних українських військ. Другий зимовий похід.

Розповідь учителя

Після поразки військ УНР у боротьбі з більшовиками залишки їх були інтерновані за наказом польського уряду в табори для військовополонених. Тим часом в Україні розгортався масовий антибільшовицький селянський повстанський рух (Поділля, Київщина, Катеринославщина, Полтавщина). У 1921 р. командуванням військ УНР та повстанцями було розроблено план допомоги повстанському руху з метою підняти населення на всенародне антибільшовицьке повстання.

Для здійснення цього плану в таборах для інтернованих було створено Повстанську армію. Вона складалася з трьох груп: Волинської (близько 800 бійців під командуванням генерала Ю. Тютюнника), Бессарабської (300 бійців, якими командував генерал А. Гулий-Гуленко) і Подільської (400 бійців під командуванням підполковника М. Палія, згодом — полковника С. Чорного). Загальне командування здійснював Ю. Тютюнник. Про ці плани достеменно знало командування Червоної армії завдяки вдало налагодженій розвідці та готувало для повстанців пастку, у якій одним ударом передбачалося знищити боєздатні антибільшовицькі сили. На Правобережжі було зосереджено півмільйона червоноармійців.

Постать в історії

Юрій Тютюнник (1891—1929 рр.) — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Учасник Першої світової війни. У 1917—1918 рр. — член Центральної Ради. Один з організаторів селянського повстання проти австро-німецьких окупантів і гетьмана П. Скоропадського. Разом з отаманом М. Григор’євим брав участь у звільненні Херсона та Одеси від військ Антанти. У 1918—1919 рр. — начальник штабу військ Директорії. У 1920 р. під час радянсько-польської війни командував дивізією армії УНР. Разом із С. Петлюрою після поразки армії УНР емігрував до Польщі. У 1920—1921 рр. очолював партизансько-повстанський штаб петлюрівців. У 1923 р. в результаті чекістської операції був вивезений в УСРР. У 1929 р. розстріляний.

За різних обставин реалізація походу повстанців відтягнулася аж до осені, коли вже більшість повстанських загонів на Україні були розгромлені Червоною армією, а селянство переймалося проблемою виживання в умовах голоду, що вразив Україну. Ці обставини вже наперед визначили невдачу походу.

Усі три групи прорвали радянський кордон у різних місцях і приступили до здійснення операції. Першою зламала оборону група А. Гулого-Гуленка, але виконати своє завдання не змогла й була змушена відійти на територію Румунії.

Подільська група, прорвавшись у районі міста Гусятин (Тернопільщина), із боями пройшла все Поділля та вийшла в район Бородянки (60 км від Києва). Але далі змушена була припинити своє просування, оскільки не змогла об’єднатися з Волинською групою. Повернувши назад, 29 грудня 1921 р. вона перетнула польський кордон.

Волинська група рушила в рейд 4 грудня 1921 р. Уже 7 грудня вона заволоділа Коростенем. Подальше просування групи було зупинено переважаючими силами Червоної армії. Відступаючи під тиском радянської кінноти під командуванням Г. Котовського, група потрапила в оточення. 17 грудня відбувся вирішальний бій, унаслідок якого повстанці були розбиті. Частіша учасників походу потрапила в полон. Іншій частині (150 осіб) удалося вирватися з оточення та відійти на територію Польщі.

Другий зимовий похід став останньою спробою збройним шляхом здобути незалежність України під час визвольних змагань 1917—1921 рр.

Завдання

Спираючись на текст підручника та розповідь учителя, складіть таблицю «Другий зимовий похід армії УНР» за планом: а) коли відбувся; б) мета; в) сили, що брали участь; г) результати.

Додаткова інформація

23 жовтня 1921 р. генерал-хорунжий Ю. Тютюнник вступив у командування Повстанською армією України.

Начальником штабу армії був призначений полковник Ю. Отмарштейн. Усі командувачі групами та райони в Україні переходили з безпосередньої підлеглості головному отаману в розпорядження Ю. Тютюнника.

Ю. Тютюнник зі штабом виїхав зі Львова до Рівного тільки 29 жовтня. Незважаючи на те, що польська сторона не надала необхідної кількості обіцяних коней, озброєння та спорядження, а в умовах ранньої зими лише половина козаків була відповідно взута та одягнена, похід усе-таки розпочався. Згідно з планом виступило три групи: Волинська — головна, під безпосереднім командуванням Ю. Тютюнника; Подільська — на чолі з підполковником М. Палієм; Бессарабська — на чолі з генералом А. Гулим-Гуленком, яка перебувала ще в стадії формування. Загалом вони налічували до 1500 осіб. Радянське керівництво було детально поінформоване про підготовку рейду та теж провело відповідні заходи. 10 листопада ВУЦВК прийняв постанову «Про ліквідацію петлюрівських банд на Правобережжі», у якій, зокрема, йшлося: «Злочинні цілі, які ставлять собі банди, уже відомі: руйнування залізниць, спалювання зсипних пунктів, убивства червоноармійців і радянських робітників, грабунки селян, для того щоб урешті-решт забезпечити роботу польської воєнної партії, яка замислює нову війну проти робочих і селян України. Постановляємо оголосити у Волинській, Подільській, Київській та Одеській губерніях стан, який загрожує бандитизму, з усіма наслідками, що звідси випливають». ВУЦВК ставив перед частинами Червоної армії завдання ліквідувати наступ. На зміцнення місцевих гарнізонів були кинуті війська 9-ї Кримської кавалерійської та 44-ї й 45-ї стрілецьких дивізій.

Першою виступила Подільська група М. Палія. 25 жовтня вона перетнула радянський кордон у районі Гусятина та з безперервними боями здійснила 1500-кілометровий рейд окупованою ворогом територією через Проскурівський, Летичівський, Любарський повіти, повертаючи на північ у Житомирський і Коростенський повіти, а потім — на південний схід, на місто Малин і селище Бородянка. Але їй не вдалося з’єднатися з Волинською групою для спільних операцій, хоча вони сходилися з протилежних боків в одному бою з більшовиками під Леонівкою, не знаючи про це самі. Це мало фатальні наслідки, особливо для Волинської групи. 17 листопада Подільська група досягла сіл Гута Катюжанська та Вахівка під Києвом, але змушена була повернути на захід і 6 грудня перейти польський кордон, загалом пройшовши шлях до 700 км. Командування оцінило цей рейд як визначний військовий подвиг.

Бессарабській групі доручалося відвернути увагу ворога від головного угруповання Ю. Тютюнника. Але, перейшовши 19 листопада 1921 р. з околиць Бендер на радянську територію, вона зіткнулася з переважаючими силами ворога й після кількаденних виснажливих боїв, зазнавши чималих утрат, змушена була відійти на територію Румунії.

Повстанський загін генерала В. Нельговського, що перейшов в Україну ще в ніч із 19 на 20 вересня 1921 р., мав завдання налагодити зв’язок між Волинською групою Ю. Тютюнника та повстанськими загонами Волині. Діючи у складних умовах ворожого переслідування, загін, утративши зв’язок зі штабом і не зумівши виконати завдання, із боями та великими втратами відступив за кордон.

Самостійно діяв також загін Гопанчука, який мав зв’язатися з поодинокими повстанськими загонами та підняти місцеве населення. Загін пробився на Шепетівку, пройшов міста Славуту, Полонне та Брусилів і 24 листопада досягнув села Гурівщина, маючи намір з’єднатися з головними силами.

Головна Волинська група під командуванням Ю. Тютюнника, перейшовши кордон у ніч на 4 листопада 1921 р., 7 листопада здобула Коростень. Однак утримати місто не вдалося. Під натиском переважаючих сил ворога група відступила на північ на Дідковичі з подальшим маневром на південь у район Радомишля, а потім на північний схід на Київщину. Набагато сильніший ворог скрізь чекав на них — на всіх маршрутах і у всіх важливих пунктах. Більшовицьке командування кинуло проти Волинської груші двотисячну дивізію Г. Котовського. Утративши надію з’єднатися з Подільською групою М. Палія й не відшукавши загону В. Нельговського, Ю. Тютюнник вирішив повернути назад до кордону. Стало неможливим відірватися від кінноти ворога, а до того ж у кожному селі перебували «червоні» відділи й треба було пробивати шлях з боями. Постійний ворожий натиск, безперервні бої без сну та відпочинку, голод, сильні морози, бездоріжжя, надлюдська перевтома виснажували напівроздягнуте, майже беззбройне українське вояцтво. Лише фанатична віра в боротьбі за волю допомагала переносити ці нелюдські умови. 17 листопада під селом Малі Міньки, у районі містечка Базар, група опинилася в оточенні. У запеклому бою, останньому для Повстанської армії, загинуло понад 400 осіб, понад 500 потрапили в полон, 359 із яких більшовики розстріляли. Лише штабній групі з частиною поранених, загальною кількістю до 100 осіб, удалося відірватися від переслідування та 20 листопада перейти кордон.

Отже, Другий зимовий похід, що мав на меті скоординувати повстанські дії та привести до повалення радянського режиму на Україні, за складних і несприятливих обставин та під тиском цілої низки причин завершився трагічно й не приніс очікуваних результатів. Намір підняти загальноукраїнське збройне повстання на повалення окупаційного режиму в Україні зазнав невдачі. Але героїзм і самопожертва учасників походу в ім’я виборення української державності, їх патріотизм і любов до України залишаються взірцем виконання обов’язку перед народом і державою.

Причини поразки селянського повстанського руху та Другого зимового походу:

час виступу повстанських загонів було обрано невдало, коли пік селянського повстанського руху вже пройшов;

активна підривна й розвідувальна робота чекістських органів зі зриву походу;

зосередження значних сил Червоної армії на Правобережжі;

початок голоду 1921—1923 рр.;

зміна політики радянської влади, запровадження непу;

утома населення від війни;

нечисленність загонів армії УНР;

амбіції та прорахунки керівників Повстанської армії.

6. Історичне значення та уроки боротьби українського народу за незалежність у 1917—1920 рр.

Розповідь учителя

Визвольні змагання українського народу 1917—1920 рр. завершилися поразкою. Державну незалежність, здобуту внаслідок національно-демократичної революції 1917 р., зберегти не вдалося. Утрачено було й певні соціальні здобутки, залишилися нерозв’язаними найважливіші соціально-економічні проблеми. Виконати ці завдання взялася більшовицька партія, яка виробила національну специфіку історичного поступу та спрямувала природні прагнення народів до кращого життя у вигідне для себе русло.

Становлення української державності відбувалося у складних політичних умовах. Для багатьох пересічних громадян, навіть для видатних політичних лідерів, характерною була невизначеність суспільних пріоритетів, форм союзу з іншими державними утвореннями.

Протягом короткого часу визначилися прихильники державної незалежності України — Центральна Рада, гетьман П. Скоропадський, Директорія УНР, національно-комуністична меншість Компартії України. Проте всі ці політичні сили діяли неузгоджено, навіть ворогували між собою.

Українська революція показала, що ідея незалежності України живе в різних соціальних верствах суспільства. Більшість її прихильників становили українці. Близькою вона була також для представників інших національностей в Україні. Еволюцію поглядів на державний устрій України пройшло чимало політичних лідерів. Підсумком їхніх пошуків стала переконаність у необхідності національно-державного суверенітету України та співпраця з іншими демократичними державами.

Невизначеність зовнішньої політики українських урядів гальмувала розвиток держави. І, навпаки, боротьба за незалежність змушувала противників відступати. Українську самостійність заперечували російські білогвардійці й більшовики. Їм протистояла українська інтелігенція та селяни, меншою мірою — робітники. Прагнення мати власну державу в Україні було настільки сильним (але не підкріпленим силою), що більшовики для встановлення своєї влади змушені були декларувати підтримку незалежності України й навіть здійснити у 1920-х рр. конкретні кроки на шляху українізації. Політичний та економічний суверенітет України у складі СРСР був фіктивним, більшовицька Росія, по суті, не відмовилася від імперських амбіцій царизму.

Історичне значення визвольних змагань 1917—1920 рр. полягає в тому, що було збережено й поглиблено процес українського державотворення, який бере початок від часів Київської Русі. Українці знову нагадали всьому світу про себе як про окрему націю, що має повне право на власну державу. Українській Народній Республіці та Західноукраїнській Народній Республіці не судилося відстояти та зміцнити незалежність і стати до лав європейських держав. Набутий досвід та уроки стали надбанням наступних поколінь борців за Українську державу.

Боротьба українського народу за незалежність засвідчила, що однієї ідеї проголошення самостійності недостатньо. Потрібна єдність усіх політичних сил, якої завжди бракувало в Україні. Сходячись у головному, національні сили різної орієнтації боролися між собою. Невміння захищатися від зовнішніх ворогів, пошуки опори за межами України, боротьба за владу та внутрішні чвари, неефективна соціально-економічна політика, байдужість частини населення до долі держави призвели до поразки Української революції.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Фронтальне опитування

1) Що зумовило укладення С. Петлюрою Варшавської угоди? На яких умовах вона була укладена між С. Петлюрою та Ю. Пілсудським?

2) Коли польські війська захопили Київ?

3) Чому україно-польський союз не привів до визволення України від більшовиків?

4) Якою була мета більшовицького походу на Варшаву?

5) Які українські землі увійшли до складу Польщі за умовами Ризького миру?

6) Коли завершилися бойові дії регулярних військ в Україні?

7) Які події увійшли в історію України під назвою «Другий зимовий похід»?

8) Якими є причини невдач наступу П. Врангеля?

9) Чому селянський повстанський рух (махновський) зазнав поразки?

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

Радянсько-польська війна була одним із завершальних етапів у становленні післявоєнного європейського устрою. Участь у ній УНР на боці Польщі була актом відчаю, який не приніс бажаних результатів. У середині жовтня 1920 р. поляки уклали перемир’я з більшовиками. Залишена напризволяще армія УНР відступила з боями за Збруч, де була інтернована поляками. 21 березня 1921 р. Польща й РСФРР уклали в Ризі мирний договір, за яким поляки отримували значні території та визнавали більшовицький уряд УСРР. Це означало завершення доби Директорії та чотирирічного періоду визвольних змагань українського народу.

Поряд із розгромом армії УНР більшовикам удалося знищити білогвардійців у Криму та придушити рух махновців. Бої на території України, що тривали майже без перерви від 1914 р., припинилися, завершивши громадянську війну. В Україні закріпилася радянська влада.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2) Підготуйтеся до узагальнення знань за темою «Українська державність у 1917—1921 рр.».

3) Складіть хронологію подій радянсько-польської війни, боротьби більшовиків із П. Врангелем і Н. Махном.