13 Україна — співзасновниця ООН.

Д.З.: вивчити § 7 с.72-82 ? -с.82

https://ist.school15.org.ua/osvita/ukrayina-spivzasnovnytsya-oon-uchast-ursr-v-inshyh-mizhnarodnyh-organizatsiyah/

Україна в ООН та інших міжнародних організаціях

1944 р. у Москві почали обговорюватися питання про розширення прав союзних республік у сфері міжнародних відносин. Було створено Народний комісаріат закордонних справ УРСР на чолі з Дмитром Захаровичем Мануїльським, а 1946 р. назву було змінено на Міністерство закордонних справ.

Мета СРСР з відновлення зовнішньополітичної діяльності України

Посилити вплив СРСР на світову політику. Створити додатковий орган для здійснення прорадянської зовнішньополітичної лінії керівників СРСР.
Боротьба СРСР за голоси, а значить і вплив в ООН — одна із головних причин відновлення прав зовнішнього представництва України.
Це була серйозна пропагандистська акція, що мала переконати всіх в СРСР і за кордоном у реальному існуванні української державності й суверенітету, щоб заспокоїти громадськість, стурбовану безправ’ям союзних республік.
Щоб нейтралізувати активність і дії національно-визвольних сил, які боролися за відродження Української державності, щоб не було підтримки цієї боротьби.
Щоб розколоти українську діаспору в західних країнах.

1945р. Незважаючи на досягнуті в Ялті принципові домовленості, Україна не отримала офіційного запрошення на конференцію до Сан-Франциско до початку її роботи. У зв’язку з цим, уряд України звернувся безпосередньо до держав, які зібралися для заснування ООН, у якій акцентувалося на причинах зацікавленості України в охороні власної та міжнародної безпеки, її внескові в перемогу. Вона вирішила звернутися до Конференції Об’єднаних Націй зі заявою, повідомляючи про бажання приєднатися до Загальної Організації Безпеки як одна з держав-засновниць, а також узяти участь у Конференції Об’єднаних Націй у Сан-Франциско.

27 квітня глави делегацій у Сан-Франциско підтримали заяву В. Молотова про запрошення України й Білорусії та внесення їх до складу членів-засновників організації. З0 квітня це рішення одностайно підтримали Виконавчий комітет і засідання глав делегацій, згодом — і п’яте пленарне засідання конференції.

1 травня українська делегація в складі 12 осіб на чолі з Д. Мануїльським відбула з Москви до Сан-Франциско.

Члени делегації УРСР з 6 травня активно долучилися до роботи комісій і комітетів конференції. Д. Мануїльського обрали головою Першого комітету першої комісії, що мала підготувати текст преамбули (вступу) і першого розділу статуту «Цілі та принципи міжнародної організації».

Таким чином, Україна брала участь у розробленні та прийнятті статуту ООН. Україна 26 червня:

підписала Декларацію про заснування ООН;
підписала й ратифікувала Статут ООН;
взяла участь у головних комітетах і комісіях ООН.

15 жовтня приєдналася Польща.

Приміром, у вересні 1945 р. в Лондоні зібралась Підготовча комісія ООН, яка мала ухвалити тимчасовий порядок денний перших сесій Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки, Економічної і соціальної рад та Ради з опіки. Першим віце-головою Підготовчої комісії було обрано Народного комісара закордонних справ УРСР Д. Манільського. Створення низки спеціалізованих організацій ООН відкривали перед українською дипломатією нові можливості. Українська делегація взяла активну участь у роботі комітетів Підготовчої комісії ООН. 10 січня 1946 р. у Лондоні розпочала роботу перша сесія Генеральної Асамблеї ООН. Через два дні УРСР обрали членом Економічної і соціальної ради (ЕКОСОР) терміном на 1 рік.

У 1946 р. Україна була обрана членом кількох спеціалізованих органів ЕКОСОР: Статистичної комісії, Комісії з прав людини, Комітету у справах біженців і переміщених осіб, Комітету по проведенню заходів щодо консультації з неурядовими організаціями, Тимчасової підкомісії з економічної відбудови розорених районів, Фіскальної комісії, «Комісії народонаселення».

З 28 березня 1947 р. УРСР стала членом Економічної комісії у Європі (ЄЕК), до складу якої увійшли всі європейські держави-члени ООН і СІЛА. Завдання її полягало у сприянні спільним діям європейських держав, спрямованих на економічну відбудову Європи, на підтримку і зміцнення економічних відносин європейських країн з іншими країнами світу. Цікаво, що участь України навіть в економічних міжнародних структурах була під контролем Москви.

Водночас, намагаючись створити клуб держав, солідарних з СРСР, радянське керівництво зініціювало створення Ради економічної взаємодопомоги 1949 р., до якої одразу ввійшла Україна. УРСР постачала країнам — членам РЕВ — вугілля, чавун, продукцію машинобудування, цінну сировину та інші товари, а отримувала від цих країн промислове обладнання, предмети широкого вжитку. Україна надавала технічну допомогу в будівництві промислових і народногосподарських об’єктів за кордоном, надсилала кваліфіковані технічні кадри, а з 1953 р. щороку вносила понад 500 тис. дол. у фонд ООН для країн, які розвиваються.

Одразу після завершення Другої світової війни одним із перших кроків ООН було створення нової спеціалізованої установи — Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). У липні 1946 p. ЕКОСОР скликала в Нью-Йорку міжнародну конференцію з питань охорони здоров’я, в роботі якої взяли участь делегати 51 країни, в тому числі й УРСР, а також спостерігачі з 13 країн, що не були членами ООН, та представники 10 міжнародних організацій. На конференції було розроблено та схвалено Статут ВООЗ. Уперше в міжнародній практиці одним із базових та невід’ємних прав людини, незалежно від раси, релігії, політичних поглядів, соціального та економічного статусу, було проголошено здоров’я.

Україна ввійшла до складу Тимчасової комісії ВООЗ і виконувала свої функції щодо ратифікації Статуту ВООЗ та скликання першої сесії Асамблеї Всесвітньої організації охорони здоров’я. Після ратифікації Статуту ВООЗ 26 державами — членами ООН Всесвітня організація охорони здоров’я почала своє існування зі 7 квітня 1948 р.

Розширюючи свою міжнародну присутність, УРСР 1948 р. вступила до Всесвітнього поштового союзу (ВПС), приєдналась до Всесвітньої метеорологічної організації (ВМО) та Міжнародного союзу електрозв’язку, Міжнародної організації Праці (МОП). Про зростання міжнародного авторитету Української PCP цими роками свідчило обрання її на другій сесії Генеральної Асамблеї ООН 13 листопада 1947 р. непостійним членом Ради Безпеки ООН на дворічний термін (1948—1949 pp.), де українська делегація провадила доволі активну дискусію щодо питання конфлікту в Індонезії, проблеми досягнення миру в Палестині. При цьому висувалися вимоги до врегулювання цих та інших конфліктів суто мирними шляхами.

Однак така активність не була позбавлена умовностей та залежності від центру. Фактично зовнішньополітичні кроки Москви наслідувалися українською дипломатією, що не посилювало її самостійності. Так відбулося й із рішенням вийти зі складу ВООЗ 1949 р. Вслід за аналогічним рішенням СРСР, заступник міністра охорони здоров’я УРСР М. Баран повідомив про таке рішення директора Всесвітньої організації охорони здоров’я, після чого Україна тимчасово припинила своє членство у цій організації. Причиною було названо “невідповідність дій ВООЗ завданням передбаченим Статутом”.

Українська PCP провадила активну роботу у розробленні міжнародних угод у гуманітарній сфері. На дипломатичній конференції в Женеві (з 21 квітня по 12 серпня 1949 p.), делегація УРСР внесла пропозицію, яка визначала правовий статус медичного персоналу, затриманого тією чи іншою воюючою стороною. Вона пропонувала не вважати військовополоненими представників медико-санітарної служби. Пропозиція делегації УРСР передбачала, що лікарі, санітари, медсестри та інші медичні працівники, які хоч і не служили в медичних частинах своїх збройних сил, потрапивши до рук ворога, можуть надавати медичну допомогу військовополоненим і користуватися тими самими пільгами, що й військовий медичний персонал.

12 серпня 1949 р. УРСР підписала Женевські конвенції про покращення долі поранених і хворих у арміях та осіб, які постраждали в корабельній аварії, зі штату збройних сил на морі, про поводження з військовополоненими, про захист цивільного населення під час війни. Таким чином українська дипломатія активно долучилася до розробки та імплементації норм гуманітарного міжнародного права у життя.

Важливим для УРСР став вступ з 12 травня 1954 р. до Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки, культури (ЮНЕСКО). З грудня 1962 p. у Парижі функціонує Постійне представництво України при штаб-квартирі цієї організації.

Плідна робота Української PCP у міжнародних організаціях у повоєнний період показує, що Радянська Україна провадила наполегливу боротьбу за збереження і зміцнення миру, за розвиток мирної співпраці між усіма країнами світу. Досвід дипломатичної діяльності та зовнішньополітичної активності України в той час засвідчує намагання української дипломатії, незважаючи на ідеологічний тиск з центру, досягти широкої міжнародної присутності республіки. Звичайно можна піддавати сумніву повноцінність і незалежність зовнішньополітичної концепції України. Водночас не варто перебільшувати її роль, оскільки низка чинників міжнародного характеру перетворювала “українське питання” на засіб досягнення цілей великими державами тактичного, а не стратегічного характеру.

Отже:

1946 р. Україну було включено до складу Економічної і Соціальної рад.

1948-1949 рр. Україна — непостійний член Ради Безпеки ООН.

1954р. Україна член постійної комісії ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО).

1946-1947рр. Представники України на чолі з міністром закордонних справ республіки Д. Мануїльським брали участь у Паризькій мирній конференції з питань роззброєння і підписання мирних договорів із колишніми союзниками нацистської Німеччини.

1947 р. У Києві після кількадесятирічної перерви відкрилося перше представництво іншої держави — консульство Польської Народної Республіки.

1948 р. Україна брала участь у роботі Дунайської конференції, на якій обговорювалося питання режиму торгового судноплавства на Дунаї. Було підписано міжнародну Конвенцію про режим судноплавства недунайських держав — США, Великої Британії та Франції. Незважаючи на те, що УРСР мала прямий вихід до Дунаю, вона не була обрана до складу Дунайської комісії. Москва вважала це недоцільним, а українська делегація не наважилася на протест. Цю історичну несправедливість було ліквідовано лише у 1990 р.

У перші повоєнні роки Україна була представлена в 20 міжнародних організаціях і уклала 65 міждержавних угод.

Висновки

Формально за Україною визнавалося право на самостійні міжнародні відносини, але фактично своєї незалежної зовнішньої політики вона не мала.
Вся дипломатична діяльність УРСР здійснювалася в жорстких рамках міжнародної політики СРСР під наглядом відповідних загальносоюзних структур.