15 Франція та Італія
домашнє завдання: вивчити § 14 с. 121-130 відповісти на питання с.130. Інформація про Італію на сайті учителя. Готуватись до Тематичної атестації § 15 здати контурні карти на перевірку
Поурочний план
Франція у другій половині ХХ ст. — на початку ХХІ ст.
Мета: охарактеризувати соціально-економічний і політичний розвиток Франції в другій половині ХХ ст. — на початку ХХІ ст.; визначати особливості зовнішньої політики, називати причини встановлення П’ятої Республіки, характеризувати діяльність провідних політиків Ш. де Голля, Ж. Ширака; розвивати вміння аналізувати, порівнювати, працювати з історичними джерелами, критично мислити, висловлювати власну точку зору, виховувати в учнів зацікавленість історією.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Хід уроку
І. Організаційний момент уроку
ІІ . Актуалізація опорних знань
Бесіда
1. Які фактори визначили зовнішньополітичний курс країни у міжвоєнний період?
2. Чому зазнала поразки спроба Франції організувати колективну безпеку за участі східноєвропейських країн і СРСР?
3. Які політичні сили складали основу руху Опору у Франції?
ІІІ . Мотивація навчальної діяльності
У ч и т е л ь.
Франція з 1958 р. — президентська республіка, унітарна держава. Столиця — м. Париж. Президент — голова уряду і держави. Законодавча влада належить двопалатному парламенту (національні збори і сенат). До складу Франції входять «заморські департаменти» (Мартініка, Гваделупа та ін.).
Під час Другої світової війни Франція зазнала величезних економічних збитків, внаслідок яких рівень промислового виробництва у 1944 р. складав 38 % від довоєнного. Гостро постало питання: якими методами відбудовувати країну? Почалась жорстока політична боротьба між лівими партіями на чолі з ФКП, які вважали, що потрібна націоналізація промисловості, з одного боку, і правими партіями, що виступали категорично проти націоналізації, — з іншого.
ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу
Соціально-економічний та політичний розвиток Четвертої Республіки
У ч и т е л ь. Після Другої світової війни у Франції загострюється боротьба між численними політичними угрупованнями і партіями, частина з яких під час окупації співпрацювала з нацистами.
Зростає вплив комуністів і соціалістів, а також утвореної в листопаді 1944 р. католицької партії «Народно-республіканський рух» (МРП).
У Франції протягом 1944—1946 рр діяв Тимчасовий уряд, який очолив генерал Шарль де Голль. До складу уряду увійшли представники партій, що брали участь у русі Опору, а також антифашисти, які перебували в еміграції.
13 жовтня 1946 р. була затверджена П. Рамадьє.Конституція Четвертої республіки і сформовано уряд на чолі з П. Рамадьє.
Робота з історичним джерелом
«Франція в ХХ ст. Всесвітня історія»
«У 1946 р. було прийнято Конституцію Четвертої республіки — найбільш демократичну за всю історію Франції. У країні запроваджувалось загальне виборче право, гарантувались права на працю, відпочинок, соціальне забезпечення та освіту. Країна проголошувалась парламентською республікою. Головну роль у житті країни мав відігравати двопалатний парламент, який обирав президента з обмеженими повноваженнями.
Вибори 1946 р. до нового парламенту закріпили провідну роль у політичному житті країни ФКП, СФІО, МРП».
Запитання
1. Яку форму правління встановлено у Франції за Конституцією Четвертої республіки?
2. Чому Конституцію Четвертої республіки вважають найбільш демократичною за всю історію Франції?
Робота з таблицею
Франція за часів Четверто ї республіки
Внутрішня політика
Зовнішня політика
Політика «програмування економічного розвитку»:
• надання кредитів підприємцям;
• надання податкових пільг;
• державні замовлення тощо
Приєднання до плану Маршалла.
Входження до НАТО.
Колоніальна війна в Індокитаї
1946–1954 рр. («брудна війна»).
Колоніальна війна в Алжирі 1954–1962 рр.
Участь в інтервенції проти Єгипту 1956 р.
Висновок. Режим Четвертої республіки не був стабільним. Значний вплив на розвиток внутрішньополітичних процесів мала «холодна війна». ФКП підтримувала СРСР, і це неодмінно впливало на роботу парламенту й уряду. За 1946–1958 роки в країні змінилось 14 урядів. Наростало напруження між комуністами і соціалістами, що згодом призвело до розриву відносин між цими партіями. Знижувався життєвий рівень населення. Промисловці були невдоволені проведенням політики націоналізації.
Політика Четвертої республіки спричинила постійні зміни урядів, зростаючу інфляцію, наслідком чого стало повне розчарування французів у владі. Це, у свою чергу, зумовило загострення політичної ситуації у країні, що призвело до падіння республіки.
Становлення П’ятої Республіки. Травневі події 1968 р. Шарль де Голль
У ч и т е л ь. У 1958 р. за умов чергової урядової кризи Національні збори призначають Шарля де Голля прем’єр-міністром, схвалюють представлені ним законопроекти про розширення повноважень президента з метою забезпечення політичної стабільності як умови економічного і соціального прогресу країни.
Після цього обидві палати парламенту були розпущені. Четверта Республіка стала історією.
Того ж року було проведено референдум про зміну форми правління — на питання про встановлення президентської республіки 80 % населення проголосувало «за».
Після цього було прийнято нову Конституцію, згідно з якою Франція ставала президентською республікою.
Робота з історичними джерелами
«Франція в ХХ ст. Всесвітня історія»
«1958 р. став переломним в історії Франції. 1 червня 1958 р. де Голль отримав надзвичайні повноваження й одразу розпустив парламент. У вересні на референдумі французи схвалили Конституцію, розроблену де Голлем. За новою Конституцією розширялися права президента, якого обирали на 7 років. Президент дістав право видавати ордонанси, які мають силу закону, призначати прем’єр-міністра та інших посадових осіб, розпускати національні збори.
Президент є головнокомандувачем збройних сил. У країні було запроваджено нову виборчу систему. Був змінений адміністративно-територіальний поділ країни. Колонії перетворювались на заморські департаменти.
Найбільшою партією став деголлівський Союз за нову республіку.
Друге місце посіли прихильники де Голля, які не увійшли до Союзу, — незалежні. Ці дві партії посіли домінуюче становище в парламенті. У грудні 1958 р. де Голля було обрано президентом».
Запитання
Порівняйте основні положення конституцій Четвертої і П’ятої республік. У чому відмінність конституції, підготовленої де Голлем?
Висновок. Нова конституція Франції, прийнята 28 вересня 1958 р., значно звузила повноваження парламенту і суттєво розширила права президента. Глава держави практично отримав можливість одноосібно визначати внутрішню і зовнішню політику країни.
21 грудня 1958 р. президентом Французької республіки було обрано Шарля де Голля, прем’єр-міністром став М. Дебре (1959–1962).
У ч и т е л ь. Оцінюючи створення П’ятої республіки, демократичні сили Франції вважали, що це «режим особистої влади» генерала де Голля. Прихильники генерала створили нову політичну партію «Союз на захист нової республіки» (ЮНР). ЮНР провела до парламенту 188 своїх представників, домігшись перемоги над іншими партіями. Головною проблемою П’ятої республіки залишалася проблема Алжиру. Де Голль бачив своє завдання у відновленні величі Франції. Вона уявлялася йому могутньою державою, яка здійснює незалежну політику. Колоніалізм був перешкодою на шляху до вирішення цього завдання.
1960 р. де Голль надав незалежність 14 африканським колоніям. З Алжиром було складніше, але генерал діяв рішуче і пішов на конфронтацію з ультраколоніалістами, хоча вони й сприяли його приходові до влади. Ультра створили «Організацію таємної армії» (ОАС) і розпочали відкритий терор проти прихильників незалежності Алжиру; декілька замахів було організовано і на де Голля. Але президент спирався на підтримку більшості французів.
1962 р. було підписано угоду з Тимчасовим урядом Алжиру. Франція надала Алжиру незалежність і попрощалась із колоніальною імперією.
Режим П’ятої Республіки позначився посиленням втручання держави у сферу економіки і соціальних відносин. За допомогою державних законів, субсидій та інших пільг швидкими темпами розвивалися нові галузі, пов’язані з науково-технічним прогресом, — атомна і ракетна, виробництво ЕОМ, радіоелектроніка. Було здійснено докорінну реконструкцію металообробної, хімічної, авіаційної промисловості. Зросло виробництво товарів массового споживання (автомобілів, холодильників, телевізорів). Посилювалися заходи щодо стабілізації фінансової системи. Було проведено девальвацію франка, внаслідок чого курс іноземних валют відносно французької зріс на 17,55 %, випущено акції внутрішньої позики.
У 60-ті роки практично зник зовнішньоторговельний дефіцит.
У зовнішній політиці де Голль мав на меті три основних завдання: відродити велич Франції, зміцнити її незалежність і самостійність, послабити вплив США в Європі. Негативно ставлячись до комуністичного режиму, він пішов на зближення з СРСР, щоб створити противагу США. 1966 р. президент заявив про вихід Франції з військової організації НАТО за збереження участі в політичних структурах Північно-Атлантичного блоку. Де Голль приділяв першорядну увагу модернізації збройних сил, їхньому оснащенню сучасною зброєю. Франція створила атомну бомбу, атомні підводні човни, балістичні ракети. Президент заперечував проти перетворення ЄЕС на національну організацію й наполягав на створенні «Європи батьківщин», виступав проти прийняття до ЄЕС Великої Британії, вважаючи її провідником впливу США в Європі. Здійснюючи курс на зближення з ФРН, він залишався принциповим
і послідовним противником неофашистських і реваншистських тенденцій.
1. Які наслідки для політичної і економічної стабілізації мала конституція П’ятої республіки?
2. Які зміни відбулися у зовнішній політиці Ш. де Голля?
Робота з таблицею
Травневі поді ї 1968 р.
Причини
Суть
Зміст
Наслідки
Повільне зростання заробітної платні.
Зростання безробіття.
Зростання податків
Гостра сутичка
робітничого
класу і демократичних
сил (барикади, акції протесту тощо), до яких
приєдналися
службовці та урядові війська
Початок травня 1968 р. — студентські акції з вимогою реформи вищої школи.
10 травня — розгін поліцією демонстрації
студентів у Латинському
кварталі Парижа.
13 травня — масові акції протесту по всій Франції й початок загального страйку робітників
Розпуск президентом
Національних зборів.
Введення до складу
уряду лівих голлістів,
які виступали
з проектом соціально-
економічних реформ.
Відставка
Ш. де Голля.
Наступники: Ж. Помпіду
(1969–1974),
В. Жискар д’Естен
(1974–1981 рр.)
Висновок. 1968-го загинула післявоєнна Франція, народилася нова — Франція Фуко, Дельоза, Деньов, Помпіду. Усі керманичі сучасної Франції, актори, режисери, композитори, письменники, правозахисники — вихідці з 1968-го. І дозволив його, не придушив Шарль де Голль. Разом із затвердженням нової Конституції та наданням незалежності Алжиру — це його найбільша заслуга.
А головне — за десятиліття президентства де Голля чисельність французів збільшилось з 45 до 50 мільйонів! А це, погодьтесь, врешті-решт, найбільш досконалий показник ефективності економічних реформ.
Робота з таблицею
Внутрішня і зовнішня політика Франці ї у 70–90-ті рр.
Дата
Подія
1969 р.
Президентом Франції обраний Ж. Помпіду — прибічник
«голлізму». Уряд проводить низку соціальних реформ
1972 р.
У політичному житті країни посилюється роль лівих партій, які виробили спільну програму розвитку Франції
1974 р.
Президентом Франції обраний В. Жискар д’Естен — лідер
партії незалежних республіканців. Розпочався певний відхід від «голлізму» в зовнішній політиці — Франція розширила співробітництво з НАТО
1981 р.
Президентом Франції обраний Ф. Міттеран — соціаліст, прибічник
націоналізації і розширення соціальних програм.
Уряд зосередив зусилля на забезпеченні економічного підйому
1986 р.
На виборах в Національні збори перемогу здобув блок правих
сил, їхній лідер Ж. Ширак очолив уряд. Почалася денаціоналізація,
були зменшені витрати на соціальну допомогу
1988–
1990 рр.
Президентом знову обраний Ф. Міттеран. Розпочалась економічна
криза 1990–1993 рр.
1995 р.
Президентом Франції обраний Ж. Ширак. Посилився страйковий рух у відповідь на соціальні реформи (збільшення податків, обов’язкові сплати у фонд соціального страхування).
Зростало безробіття
Наприкінці 90-х років економічне становище Франції та її міжнародна політика не зазнали радикальних змін. Франція бере активну участь в європейській інтеграції, НАТО
Франція наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст.
У ч и т е л ь.
24 січня 1992 р. Франція визнала незалежність України і встановила з нею дипломатичні відносини. У 1997 р. відбувся візит Президента України Л. Кучми до Франції. Підписано нові угоди про економічне і політичне співробітництво.
З 2007 р. президентом Франції став Ніколя Саркозі. Він має аристократичні корені, його батько походить із дворянського угорського роду.
У 19 років він вступив до голлістської партії Союз демократів на підтримку республіки. Підтримував виборчу кампанія Ж. Ширака.
У 28 років став наймолодшим міським мером за всю історію Франції. Був депутатом парламенту Франції.
У 1993 р. увійшов до складу уряду Едуарда Балладюра, де здобув посаду міністра з бюджету і пост офіційного представника уряду. До того ж він виконував обов’язки міністра з комунікацій, обіймав посаду міністра внутрішніх справ в уряді Жан-П’єра Раффарена. 2004 р. стає головою партії Союз за народний рух. 2005–2007 рр. — міністр внутрішніх справ і державний міністр. 6 травня 2007 р. Н. Саркозі був обраний президентом Франції, набравши 53,06 % голосів виборців.
Політологи наголошують на його лідерських рисах і харизмі.
Він — правий консерватор. Виступає за зниження податків і соціальних видатків. Прибічник європейської інтеграції. Судячи з його виступів, підтримує традиційні французькі цінності світської демократичної держави, які увібрали досвід християнської цивілізації.
У питанні асиміляції іммігрантів звертає увагу перш за все на їх можливість сприйняти ці цінності. Вважається прибічником США. Деякі журналісти, критично налаштовані до політики Штатів, звинувачують Саркозі в тому, що він агент ЦРУ. Опоненти вважають Саркозі лібералом або ультралібералом. Сам же він заперечує ці твердження і наголошує, що він «прагматик».
Н. Саркозі є найбільш популярним і водночас найбільш непопулярним серед правих політиків останнього часу, його особа являється предметом критики та іронії з боку лівих сил. Поширені такі феномени, як спеціальні акції «анти-Саркозі», голосування за принципом «хто завгодно, аби не Саркозі». Проте прибічники Саркозі є досить міцною і консолідуючою силою в країні.
Запитання
1. Які риси характеру дозволили Саркозі стати президентом?
2. Які цінності сповідує Франція за часів президентства Саркозі?
V. Узагальнення та систематизація знань
Бесіда
1. Які характерні ознаки соціально-економічного і політичного життя Франції в другій половині ХХ — на початку ХХІ ст.?
2. Висловіть судження щодо необхідності розвитку українсько-французьких відносин на сучасному етапі.
VІ. Домашнє завдання
Опрацювати відповідний параграф підручника.
талія в другій половині ХХ століття — на початку ХХІ ст. Інтеґраційні процеси в Європі наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст.
Мета: охарактеризувати соціально-економічний і політичний розвиток Італії в другій половині ХХ — на початку ХХІ ст., визначити сутність італійського «економічного дива», показати особливості програми боротьби з мафією, охарактеризувати інтеграційні процеси в Європі наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст.; розвивати вміння аналізувати, порівнювати, встановлювати причиново-наслідкові зв’язки, критично мислити, працювати з різноманітними історичними джерелами, висловлювати власні судження; виховувати в учнів зацікавленість історією.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Хід уроку
І. Організаційний момент уроку
ІІ . Актуалізація опорних знань
Бесіда
1. Яким був суспільно-політичний устрій існцував в Італії в міжвоєнний період?
2. Які зовнішньополітичні цілі переслідував фашистський уряд Італії?
3. Проти яких країн здійснив агресію фашистський уряд напередодні і під час Другої світової війни?
ІІІ . Мотивація навчальної діяльності
У ч и т е л ь.
Переважна частина території Італії була звільнена від фашистських військ під час антифашистської визвольної війни. Б. Муссоліні був страчений партизанами. До кінця 1947 р. Італія перебувала під окупацією англо-американськими військами та під політичним контролем союзників. Втрати Італії у Другій світовій війні склали: 450 тис. населення, у порівнянні з довоєнним рівнем удвічі скоротилося промислове виробництво, на дві третини сільське господарство. У країні панувала інфляція і «чорного ринку», 2 млн населення не мали роботи. Проте однією із головних проблем післявоєнної Італії була доля монархії.
ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу
Проголошення республіки. Італійське «економічне диво»
У ч и т е л ь. Розгром фашизму сприяв дефашизації та демократизації Італії. До влади приходять політичні сили, які брали активну участь у русі Опору: ХДП (Християнсько-демократична партія), ІСП (Італійська комуністична партія), Ліберальна партія, Республіканська.
Але провідною партією серед них була ХДП. До 1947 р. уряд формувався на основі коаліції християнських демократів, соціалістів і комуністів саме за провідної ролі ХДП.
Король Віктор Еммануїл ІІІ ще на початку 20-х років передав владу Муссоліні і підтримував фашистів. Через те ті демократичні партії, що відігравали провідну роль у русі Опору, відкрито виступали проти монархії, й були за встановлення республіки.
2 червня 1946 р. з питання подальшої долі монархії в країні було проведено референдум. Більшість населення висловилося за встановлення республіки. Після цього король Умберто ІІ залишив країну. Його нащадкам чоловічої статі було заборонено перебувати на території Італії (у 2002 р. цю заборону було знято італійським парламентом).
18 червня 1946 р. — Італія була проголошена республікою.
1 січня 1948 р. — було запроваджено в дію Конституцію Італійської республіки.
Робота з історичним джерелом
Конституція Італійської республіки
«Вищий законодавчий орган — парламент — обирають на п’ять років. Уряд має формувати один із лідерів партії, яка дістала відносну більшість у палаті депутатів, і він перебуває при владі доти, поки користується підтримкою парламенту. Президента обирають на спеціальному засіданні обох палат на сім років. Повноваження президента обмежені, а виконавча влада належить раді міністрів.
Запроваджено суд присяжних і принцип повної незалежності судової влади».
Запитання
1. Назвіть, кому належала законодавча і виконавча влада в Італії після прийняття Конституції?
2. Спрогнозуйте зміни, що відбудуться в Італії з прийняттям Конституції.
У ч и т е л ь. 50–60-ті рр. — Італія посіла перше місце в Європі та друге місце у світі після Японії за темпами економічного зростання.
Це явище дістало назву італійського «економічного дива», в основі якого були:
• зростання іноземних інвестицій;
• американська фінансова допомога за планом Маршалла;
• ефективне використання досягнень НТР;
• збереження демократичної форми правління;
• державна підтримка приватного підприємництва;
• структурна перебудова економіки.
Як наслідок, середньорічний приріст промислової продукції склав 10 %. За 1950–1963 рр. обсяг промислового виробництва зростає в три рази (переробка нафти і газу — у 28, виробництво пластмас — у 10 разів). Італія перетворилася на високорозвинену в промисловому відношенні країну, яка мала найширшу в Європі систему соціального забезпечення.
Але наприкінці 60–70-х років виникає гостра політична криза: посилюється вплив мафії, зростає корупція, активізується «лівий» і «правий» тероризм — т. зв. «червоні бригади» і неофашистські групи.
Протягом 1969—1981 р. в терактах загинуло 386 осіб.
Найбільш резонансними справами стали убивство лідера ХДП А. Моро в 1978 р. і замах на Папу Іоанна-Павла ІІ 1982 року.
Запитання
1. Охарактеризуйте соціально-економічне становище і розстановку політичних сил Італії в перші повоєнні роки.
2. Які політичні і економічні зміни відбулися в країні після прийняття конституції?
3. Розкрийте суть «італійського економічного дива».
4. Назвіть факти, що свідчать про зростання політичної нестабільності в країні у 70–80-ті роки.
Соціально-економічний і політичний розвиток країни наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст.
Політична та економічна криза
• Прихід до влади правоцентристських урядів.
• Часті зміни урядів.
• Проведення активних правоохоронних заходів та судових процесів проти мафіозі та корупціонерів (операція «Чисті руки» 1992 р. — викриття у зв’язках з мафією та хабарництві лідерів найбільших політичних партій — ХДП, ІСП та інші.)
• Розпочинається криза старих партій, їх розкол, поява нових партій і блоків, союзів (наприклад, «Вперед, Італіє» на чолі з С. Берлусконі).
• 1993 р. — замість пропорційної запроваджено мажоритарну виборчу систему, на основі якої наступного року після розпуску парламенту було проведено вибори за новою системою.
• Прихід до влади «нової хвилі» італійських політиків — Ламберто Діні, Романо Проді, Сільвіо Берлусконі.
Робота над поняттям
У ч и т е л ь.
Мафія — таємна організація, що виникла наприкінці ХVІІІ ст. на о. Сицилія для боротьби проти сваволі поміщиків. Згодом до мафії влилося багато декласованих елементів, і вона перетворилася на бандитську організацію.
Сьогодні м а ф і я — специфічна система соціальних відносин, яка виявляється у стійкому існуванні й широкому розгалуженні таємної структури, що вдається до методів економічного примусу, насильства, терору та вбивств, тобто радикальних методів.
Робота з історичним джерелом
Сільвіо Берлусконі
«На початку 1994 р. Сільвіо Берлусконі вирішив залишити бізнес і зайнятися політикою. 26 січня того ж року він пішов зі своєї посади в Fininvest і створив новий політичний рух Forza Italia. На виборах 27 березня новий рух набрав найбільшу кількість голосів, а коаліція партій довкола руху Il Popolo della liberta, склала абсолютну більшість в парламенті. Надалі Президент Республіки доручив Берлусконі сформувати уряд, який було затверджено Парламентом у травні 1994 року.
На всіх рівнях, від національного до сімейного було визнано, що уряд, очолюваний Сільвіо Берлусконі, зумів досягти важливих результатів.
Від 1999 р. сам Берлусконі декілька разів поставав перед італійським судом за звинуваченням в економічних злочинах (несплата податків, давання хабара), але був повністю виправданий.
Результатами невдало спланованого входження Італії в зону євро в 2002 р. стали зростання цін, зниження купівельної спроможності населення і загострення соціальних проблем. 2002—2003 рр. відбулись масові акції протесту. Невдоволення італійців викликав і зовнішньополітичний курс Берлусконі: після терактів 11 вересня 2001 р. країна надавала активну підтримку США в Афганістані, а потім в Іраку. У квітні 2005 р. коаліція «Дім свободи» зазнала нищівної поразки на регіональних виборах, і Берлусконі, згідно з Конституцією, мав піти у формальну відставку.
Політична коаліція політичних опонентів з лівого табору виявилася нестійкою і розвалилася під тиском внутрішніх чвар через 18 місяців. На позачергових виборах 14–15 квітня 2008 р. нова партія Берлусконі «Народ свободи» та її союзники по правоцентристській коаліції здобули перемогу та отримали більшість в обох палатах італійського парламенту. Сільвіо Берлусконі став єдиним державним політиком, якому вдалося за 14 років тричі очолити італійський уряд. Із 5 травня 2008 р. Сільвіо Берлусконі офіційно склав присягу прем’єра, обійнявши цю посаду вчетверте.
У березні 2009 прем’єр-міністр Сільвіо Берлусконі оголосив про створення нової правоцентристської партії «Народ свободи». Прообразом нової політичної сили стала правляча коаліція, до якої входять партія Берлусконі «Вперед, Італіє» та права партія «Національний альянс» Джанфранко Фіні, а також деякі менші політичні організації.
За сумарними показниками державний сектор в економіці Італії на початку XXI ст. випереджає Францію і поступається лише Португалії та Греції. Суттєву роль в економіці країни відіграють такі монополії, як «Інститут промислової реконструкції», що об’єднує понад 150 підприємств машинобудівної, металургійної, суднобудівної промисловості; нафтогазове об’єднання ЕНІ у складі 160 компаній; концерн «Фіат», який забезпечує 13 % європейського автомобільного ринку; монополіст у галузі електроніки «Оліветті», а також «Монтекатіні» у хімічному виробництві.
Незважаючи на нестійкість внутрішньополітичного становища, економіка Італії у другій половині 90-х років розвивається зі щорічним приростом у 2–3 % ВВП, у перші роки XXI ст. цей показник зменшився до 1 %. Італія за загальним показником ВВП посідає в сучасному світі шосте місце». (Вікіпедія)
Запитання
Назвіть особливості економічного і політичного розвитку Італії на початку ХХІ ст.
Інтеґраційні процеси в Європі наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст.
Робота над поняттям
Є в р о п е й с ь к а і н т е ґ р а ц і я — процес утворення нового типу міждержавних відносин, що розпочався після Другої світової війни і забезпечив країнам Західної Європи високі темпи економічного розвитку, соціально-політичну стабільність та безпеку.
Робота з джерелами інформації
Інтеґраційні процеси у Європі у другій половині ХХ ст.
• 1948 р. — створення Оборонної Організації Західноєвропейського Союзу — ЗЄС (увійшли Бенілюкс, Велика Британія, Франція).
• У 1949 р. утворення НАТО — військово-політичного союзу під егідою США (спочатку увійшло 12 країн).
• 1952 р. — угода про створення «європейської армії» як опори НАТО.
• 5 травня 1949 р. — утворення Ради Європи (міжнародної міжурядової організації, до якої увійшли 23 країни. Головні органи якої МЗС, Парламентська Асамблея, при Раді діють Комісія з прав людини і т. ін.
ОБСЄ (виникла в результаті нарад з питань безпеки і співробітництва в Європі — перша відбулася у Гельсінкі в 1975 р.).
• 1951 р. — створення ЄОВС (Європейське об’єднання вугілля і сталі).
• 1957 р. — створення Євроатому (співробітництво країн у галузі ядерних досліджень і використання атомної енергії).
• 1957 р. — створення ЄЕС — Європейської Економічної Спільноти («Спільний ринок») з метою усунення всіх обмежень в торгівлі, ліквідації перешкод для вільного переміщення «осіб, капіталів і послуг», уніфікації податкових систем, створення валютного союзу.
• 1967 р. — злиття ЄОВС, Євроатому і ЄЕС в ЄС (Європейський Союз).
• Із 1988 р. — розробка проекту нового договору про ЄС.
• 1992 р. було підписано Маастрихтський договір, що передбачав створення ЄС як економічного, валютного і політичного союзу в три етапи. Органи ЄС: Рада Міністрів, Європарламент, Євросуд.
• 9 листопада 1995 р. Україна стала 37 членом Ради Європи.
Завдання