Домашнє завдання: вивчити § 30 с. 247-254 відповісти на питання с.263-254

Поурочний план

Джерело - https://academia.in.ua/конспекти/конспект-уроку-на-тему-«державотворчі-процеси-в-україні-у-1998-–-2010-рр»

Конспект уроку на тему «Державотворчі процеси в Україні у 1998 – 2010 рр.»

Опубліковано Редактор пт, 05/16/2014 - 12:43

Тип матеріалу:

Конспект уроку

Предмет:

Історія України

Навчальний рівень:

Школа

11 клас

Мета: дати оцінку президентства Леоніда Кучми та Віктора Ющенка; розкрити зміст перетворень, що відбулись в Україні в да¬ний період, схарактеризувати проблеми перетворення України на парламентсько-президентську республіку; сприяти розвиткові істо¬ричної свідомості учнів, критичному осмисленню історичних подій; виховувати учнів в дусі патріотизму, поваги до історії свого народу, толерантності, сприяти утвердженню ідеалів демократії; повагу.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: комп'ютер (ноутбук), проектор, дошка, про¬грамне забезпечення Power Point та Publisher пакета Microsoft Office, презентація вчителя в електронному вигляді на паперових носіях, підручники, хрестоматія, стінна карта «Україна незалежна», атлас, ППЗ «Новітня історія України 11 клас».

Матеріали до уроку: текст Конституції України 1996 року зі змінами 2004 року; текст Закону України від 22 жовтня 1997 р. «Про вибори народних депутатів України»; послання Президента Украї¬ни Віктора Януковича до Українського народу (3 червня 2010 p.); учительська та учнівські мультимедійні презентації; хронологічна таблиця історичних подій.

Основні поняття і терміни: вибори, виборче право, рефе¬рендум, політична криза, мажоритарна, змішана та пропорційна система виборів, імпічмент, імплементація, унітарна держава, те¬риторіальний устрій, вето, фракція, популізм, Центральна виборча комісія, суспільно-політичні блоки, «Канівська четвірка», мандат, «оксамитова революція», парламентська більшість, двопалатний парламент, депутатська недоторканність, регіони, «помаранчева революція».

Міжпредметні зв'язки: правознавство.

Основні дати:

28 червня 1996 р. — прийняття Конституції України;

1997 — Закон про вибори за пропорційно-мажоритарною системою;

28 березня 1998 р. — вибори народних депутатів України — перемога лівих сил; голова 0. Ткаченко;

1999 p., жовтень (31) — листопад (21) — вибори Президента України. Перемогу здобув Л. Кучма;

грудень 1999р. — прем'єр-міністром України призначено Вік¬тора Ющенка;

16 квітня 2000 р. — Всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

зима-весна 2001 р. — політична криза: загострення політич¬ної ситуації (акції «Україна без Кучми»);

31 березня 2002 р. — вибори народних депутатів до Вер¬ховної Ради України та місцевих рад.

21 листопада 2002 р. — коаліційний уряд очолив лідер ПРУ Віктор Янукович;

31 жовтня, 21 листопада та 26 грудня 2004 р. — три тури виборів Президента України. Перемога В. Ющенка;

26 березня 2006 р. — перемога Партії регіонів на виборах до Верховної Ради.

4 серпня 2006 р. — обрання Віктора Януковича прем'єр-міністром України.

30 вересня 2007 р. — дострокові вибори до ВРУ, створення Блоку демократичних сил (БЮТ + НС-НУ). '

січень-лютий 2010 р. — президентські вибори. Перемога лідера Партії регіонів Віктора Януковича.

З червня 2010 року — щорічне послання Президента України Віктора Януковича українському народу.

ХІД УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МОТИВАЦІЙНИЙ МОМЕНТ УРОКУ

Учитель повідомляє тему, мету уроку і пропо¬нує учням висловити свою думку щодо основних перетворень в Україні на рубежі ХХ-ХХІ ст.; учи¬тель подає очікувані результати.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Фронтальне опитування

· Дайте визначення поняття «конституційний процес».

· Яку дату можна вважати початком конститу¬ційного процесу в Україні?

· Схарактеризуйте етапи конституційного про¬цесу.

· Яка мета Конституційного договору 1995 p.?

· Коли було прийнято Конституцію незалежної України?

· Яку форму правління, державного устрою і по¬літичного режиму визначила Конституція?

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Діти записують тему уроку у зошити. По ходу уроку вони фіксують основні положення у зошити, а визначення — у спеціальні словники історичних термінів.

1. Вибори до Верховної Ради 1998 року

Учитель. Обов’язковою ознакою кожної демокра¬тичної держави є регулярне проведення виборів. Виборче право — сукупність юридичних норм, що регулюють участь громадян у виборах, їх організацію, проведення, право громадян оби¬рати і бути обраними.

Вибори — це спосіб формування представ¬ницьких органів, обрання службових осіб. Ви¬бори бувають чергові, позачергові (дострокові), повторні, вибори замість вибулих депутатів. Рі¬шення про проведення чергових, позачергових виборів приймає Верховна Рада України, по¬вторних виборів та виборів замість депутатів, що вибули, — Центральна виборча комісія по виборах народних депутатів України.

Робота з документом

Опрацювати ст. 71 розділу III Конституції України «Вибори. Референдум».

«Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбувають¬ся на основі загального, рівного і прямого виборчо¬го права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення».

Учитель. Під виборчою системою слід розуміти порядок формування виборних органів держави, зо¬крема спосіб розподілу депутатських мандатів відпо¬відно до наслідків голосування. Вибори до Верховної Ради України в 1998 р. (вибори народних депутатів України) здійснюються за змішаною системою вибо¬рів згідно із Законом України від 22 жовтня 1997 р. «Про вибори народних депутатів України».

Вивчення питання теми в групах

Учитель об’єднує учнів у малі групи та пропонує їм проаналізувати три види виборчих систем: мажо¬ритарну, пропорційну і змішану на прикладі Закону України «Про вибори народних депутатів України». Можливі відповіді учнів

1-ша група — за мажоритарної системи виборів обраним вважається кандидат (список кандидатів), який набрав у виборчому окрузі абсолютну, від¬носну або кваліфіковану (2/3) більшість голосів. Ця система виборів діяла в Україні до 1997 року.

2-га група — пропорційна виборча система перед¬бачає, що кількість депутатських мандатів, отрима¬них політичною партією (рухом, блоком), пропорцій¬на кількості голосів, поданих за партію (рух, блок) у межах всієї країни або в межах багатомандатного виборчого округу. В Україні почала діяти з 2006 р.

3-тя група — змішана система виборів — це система виборів, яка поєднує в собі елементи ма¬жоритарної і пропорційної систем. Одна полови¬на депутатів (225) обирається за мажоритарною системою — в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а друга (225) — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатно¬му загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.

Учитель. Народним депутатом України може бу¬ти обраний громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 21 року і проживає в Україні протягом останніх 5 років.

Право висування кандидатів у депутати нале¬жить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними як шляхом самовисування, так і через політичні партії, виборчі блоки партій, а також збори громадян і трудові колективи.

Для проведення голосування і підрахунку голо¬сів територія виборчих округів поділяється на ви¬борчі дільниці.

Вибори організовують і проводять: Центральна виборча комісія, окружні виборчі комісії, дільничні виборчі комісії.

Одна й та сама особа може бути включена лише до одного списку кандидатів у депутати від політичної партії, виборчого блоку партій та од¬ночасно висунута лише в одному одномандатному виборчому окрузі. Політична партія, виборчий блок партій можуть висунути лише одного кандидата в депутати в кожному одномандатному виборчому окрузі. Кількість кандидатів від політичної партії, виборчого блоку партій, внесених до єдиного списку кандидатів, не може перевищувати половини вста¬новленого Конституцією України конституційного складу Верховної Ради України.

Мультимедійна презентація

Учитель за допомогою мультимедійної презен¬тації пояснює етапи виборів народних депутатів Укра¬їни, які відбуваються у 4 етапи.

· висування (в одномандатних виборчих окру¬гах — за 90-60 днів до виборів; у багатомандат¬ному загальнодержавному окрузі завершується за 120 днів до виборів) і реєстрація кандидатів у депутати (закінчується за 45 днів до виборів) і списків кандидатів у депутати (завершується за 100 днів до виборів);

· передвиборча агітація;

· голосування (проводиться в день виборів або в день повторного голосування з 7-ї до 22-ї го¬дини);

· підрахунок голосів і визначення результатів ви¬борів (голосування). Списки кандидатів у де¬путати від політичних партій, виборчих блоків партій, що отримали менше 4 % голосів ви¬борців, які взяли участь у голосуванні, не ма¬ють права на участь у розподілі депутатських мандатів; в одномандатних виборчих округах обраним вважається кандидат у депутати, який одержав відносну більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Учитель. До виборів 29 березня 1998 р. Центрвиборчкомом було зареєстровано ЗО списків канди¬датів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій і в середньому по 20-25 кандидатів у депутати в одномандатних виборчих округах.

У голосуванні взяли участь понад 26,571 млн виборців з 37,5 млн (70,78 %, що трохи менше, ніж на виборах 1994 р.).

Чотиривідсотковий бар’єр подолали лише 8 партій і партійних блоків (5 центристських і 3 лі¬ві). Найбільше голосів отримали ліві партії. Тому голоси виборців, які висловилися на користь цен¬тристських і правих партій, що не набрали необхід¬ного мінімуму, перейшли переважно до лівих.

Абсолютним переможцем стала КПУ — 24, 65 % голосів — 84 мандати (+38 в одномандатних = 122). Народний рух України отримав 9,4 % — 32 депутат¬ські місця (+ 13 = 45), виборчий блок СПУ-СелПУ «За правду, за народ, за Україну!» — 8,56 % — 29, Партія зелених — 5,43 % — 19, Народно-демократична пар¬тія — 5,01 % — 17 + 11 = 18, Прогресивна соціаліс¬тична партія (4, 04%) та Соціал-демократична партія (об’єднана) (4, 01 %) — по 14 місць. Очолюване екс-прем’єр-міністром України П. Назаренком Всеукраїн¬ське об’єднання «Громада» дістало 4,68 % — 16 де¬путатських мандатів (+ 6 в округах = 22).

Половину народних депутатів було обрано в одномандатних округах. Перевагу мали безпар¬тійні (111), комуністи (38), народні демократи (11) і рухівці (13).

Робота з картою

Позначити на контурній карті розподіл регіонів за результатами голосування. Ліві сили користу¬валися більшою популярністю в Донецькій, Луган¬ській, багатьох інших областях та в Криму, праві та правоцентристські — у західних регіонах України.

Учитель. Перемога лівих була запрограмована за¬здалегідь — виборців обурювали мізерна оплата праці, хронічні невиплати зарплати і пенсій, розвал системи охорони здоров’я, соціального забезпечення. В одно¬мандатних округах виборці віддали перевагу на загал безпартійним (111), які вже в парламенті приєднува¬лись до тієї або іншої партії. Серед них виявилося обмаль охочих приєднатися до лівих. Тому останні й не здобули більшості у Верховній Раді. Проте во¬ни виступали дисципліновано, на відміну від правих партій, й контролювали роботу парламенту.

12 травня 1998 р. Верховна Рада XIV скликання розпочала свою роботу. Два місяці тривали вибо¬ри керівництва. Врешті Головою ВРУ було обрано Олександра Миколайовича Ткаченка (1939 р. н. — лідера СелПУ, екс-міністра сільського господарства), першим заступником — Адама Івановича Мартинюка (КПУ), заступником — Віктора Володимиро¬вича Медведчука (СДПУ(о)).

2. Президентські вибори 1999 р. та формування більшості у Верховній Раді

Учитель. Вибори Президента України 1999 р. від¬булися не лише в умовах чинності нової Конститу¬ції України, але й нового Закону України «Про ви¬бори Президента України» від 15 січня 1999 року.

Закон «Про вибори Президента України» перед¬бачав реєстрацію претендентів після пред’явлення мільйона підписів громадян на їхню підтримку. Аргументувалося це потребою обмежити кількість претендентів на найвищу посаду.

Робота з персоналіями

Учитель називає прізвища політиків, діти їх за¬нотовують у спеціальний словник і мають вдома ознайомитися з їхніми біографіями.

Учитель. Центральна виборча комісія зареєст¬рувала 15 претендентів (Н. Вітренко, В. Кононов, Ю. Костенко, Л. Кучма, Є. Марчук, О. Мороз, В. Олійник, В. Онопенко, О. Ржавський, П. Симо¬ненко, О. Ткаченко та Г. Удовенко та інші). Двоє з них зняли свої кандидатури перед голосуванням.

Починаючи з літа 1999 р. навколо виборів точилася гостра боротьба. Кожен із кандидатів у Президенти України висловлював впевненість у перемозі й демонстрував готовність взяти на се¬бе відповідальність за долю країни. Чотири кан¬дидати — Є. Марчук, О. Мороз В. Олійник та О. Ткаченко, — зустрівшись у Каневі, закликали всіх кандидатів до справедливої, чесної боротьби. Вони мали намір висунути напередодні виборів єдиного кандидата, який би мав більше шансів на успіх. Проте «канівська четвірка» так і не змогла здійснити свої наміри.

Напередодні виборів Голова Верховної Ради України О. Ткаченко зняв свою кандидатуру на користь лідера Компартії України П. Симоненка.

31 жовтня 1999 р. відбулися вибори Прези¬дента України. Явка — 70 % виборців. Після під¬рахунку голосів з’ясувалося, що жоден із кандида¬тів у Президенти не набрав потрібної для перемоги кількості голосів. Перше місце впевнено посів чин¬ний Президент Леонід Кучма — 9 598 672 (36,49 %), друге — П. Симоненко — 5 849 077 (22,24 %), тре¬тє — О. Мороз — 2 969 896 (11,29 %), четверте — Н. Вітренко — 2 886 972 (10,97 %), п’яте — Є. Мар¬чук — 2 138 356 (8,13 %). Далі — Ю. Костенко — 0,571 млн (2,2 %), Г. Удовенко — 0,32 млн (1,2 %). Шість кандидатів набрали менше одного відсотка голосів.

Центральна виборча комісія призначила другий тур виборів на 14 листопада 1999 р.

Інтерес до другого туру президентських вибо¬рів не знизився, а навпаки, підвищився. Явка скла¬ла 68 %. Президентом України вдруге було обрано Л. Кучму. За нього проголосувало 56,25 % виборців (15 870 722 голоси), а за П. Симоненка — 37,8 % (10 665 420 голосів).

Робота з картою

Позначити на контурній карті розподіл регіонів за результатами голосування.

Учитель. З великим відривом чинний президент переміг у західних областях — на Закарпатті, Івано- Франківщині, Львівщині, Тернопільщині, Волині, Рів¬ненщині та на Буковині. Тут за нього віддали свої го¬лоси від 92 до 73 % виборців. Із помітною перевагою він переміг П. Симоненка також у Дніпропетровській, Київській, Хмельницькій, Одеській та Донецькій об¬ластях, містах Києві та Севастополі. Найбільший від¬соток голосів лідер лівих сил набрав на Вінниччині, Полтавщині, Чернігівщині, Лутанщині, Херсонщині, Кіровоградщині, Черкащині та у Криму.

Уперше вибори не поділили Україну навпіл, адже Л. Кучма переміг не лише в центральних, а й у західних та східних областях України.

Із переобранням Президента було призначено у грудні 1999 р. нового Прем’єр-міністра України Віктора Ющенка («за» — 296 депутатів), тодішнього голову Національного банку України. На посаді Прем’єр-міністра він пробув до квітня 2001 р.

Визначною подією, що позитивно вплинула на прискорення державотворчих процесів і проведен¬ня реформ, стало формування у січні 2000 р. пар¬ламентської більшості в складі 237 депутатів.

Перегляд кадрів відеоряду про так звану «оксамитову рево¬люцію».

1 лютого 2000 р. V сесія Верховної Ради Ук¬раїни XIV скликання відкрилася у приміщенні Українського дому. Зареєструвалося тут 255 із 445 народних депутатів. Заступник голови Верхов¬ної Ради України В. Медведчук, який головував на сесії, повідомив, що координаційна рада парла¬ментської більшості зробила все можливе, щоб уникнути розколу.

Депутати-«більшовики» ухвалили постанови про тимчасове проведення пленарних засідань у примі¬щенні Українського дому та тимчасові форми голосу¬вання — підняттям руки або іменними бюлетенями. Відбулися вибори нового керівництва Верховної Ра¬ди — голови, його першого заступника та заступника, керівника апарату, голів парламентських комітетів.

За обрання головою Верховної Ради Івана Плю¬ща, першим заступником — Віктора Медведчука, заступником — Степана Гавриша — проголосували всі 255 депутатів. (І. Плюща було обрано вдруге, до березня 2002 р. вперше головою Верховної Ради він ставав у грудні 1991 — травні 1994 рр.).

19 із 24 Комітетів Верховної Ради очолили пред¬ставники більшості. Парламентська більшість зосе¬редила основну увагу на підвищенні ефективності законодавчої роботи. Було прийнято ряд законів, зо¬крема Кримінальний, Земельний кодекси. Останній закріпив право приватної власності на землю. Було внесено зміни у процес приватизації тощо.

Сесія ухвалила закон про новий порядок об¬числення скликань Верховної Ради, яке відтепер розпочиналося зі складу Верховної Ради, сформо¬ваного на вільних виборах 1990 р.

Отже, Верховна Рада на дев’ятому році існу¬вання незалежної держави відмовилася, нарешті, від історичної традиції обчислення скликань від Конституції У PCP 1937 р.

Водночас до Кодексу законів про працю внесли зміни: скасовувалися робочі дні 7 й 8 листопада — «на честь свята Великої Жовтневої соціалістичної революції». Депутати ухвалили також постанову про заміну радянської символіки на фасаді будинку Верховної Ради на державну символіку незалежної України.

Згадані події у Верховній Раді України дістали на офіційну назву «оксамитової революції».

3. Всеукраїнський референдум (квітень 2000 р.)

Мультимедійна презентація

Учитель демонструє мультимедійну презента¬цію про Всеукраїнський референдум за народною ініціативою, який відбувся 16 квітня 2000 р.

Понад 80 % виборців, що взяли участь у голосу¬ванні, висловилися:

· за двопалатний парламент;

· за скорочення числа депутатів з 450 до 300;

· за ліквідацію права депутатської недоторкан¬ності;

· за надання президентові права достроково при¬пиняти повноваження Верховної Ради України, у разі якщо остання протягом одного місяця не сформує постійно діючу парламентську біль¬шість або в разі не затвердження нею протя¬гом трьох місяців підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів проекту Державного бюджету України.

Виконання рішень референдуму поставило на порядок денний питання про внесення суттєвих змін до Конституції і виборчого закону. Проте про¬цес імплементації через різні причини так і не був здійснений до сьогодні.

Колективна робота за завданням

· З якою метою було проведено референдум?

· Про що свідчили його результати?

· Чому так і не здійснено процес імплементації?

4. Політична криза (зима-весна 2001 p.).

Учитель. Взимку-навесні 2001 р. Україна опини¬лася в стані політичної кризи, яка була пов’язана з убивством у вересні 2000 р. опозиційного жур¬наліста Георгія Гонгадзе. У процесі слідства вияви¬лися негативні явища у верхніх ешелонах влади. До цього ще додалися записи майора СБУ Миколи Мельниченка, зроблені ним у кабінеті президента, які «свідчили» про причетність вищих осіб до цьо¬го та інших резонансних злочинів.

Опозиція вирішила скористатися нагодою, аби змінити владу в країні. Були організовані масові демонстрації та акції протесту, які завершилися су¬тичками з міліцією 9 березня 2001 р. Проте спо¬дівання опозиції на підтримку чинного прем’єр-міністра В. Ющенка не справдилися.

26 квітня 2001 р. ВРУ висловила недовіру уряду В. Ющенка, 28 квітня його було звільнено Указом Президента з посади, а новим Прем’єр-міністром було обрано Анатолія Кінаха.

Наприкінці весни наступ опозиції пішов на спад, владі вдалось подолати кризу. Але її автори¬тет був суттєво підірваний як, у середині країни, так і за кордоном. Політична криза вплинула на результати виборів 2002 року.

Завдання

Назвіть причини і наслідки політичної кризи зими-весни 2001 року.

5. Вибори до Верховної Ради 2002 р.

Мультимедійна презентація

Учитель демонструє мультимедійну презентацію.

Важливою подією політичного життя країни 2000-2001 рр. стало перегрупування політичних сил у країні, особливо напередодні парламентських виборів 2002 р. Упродовж осені-зими 2001 р. від¬бувається формування передвиборчих блоків. У 2002 р. зберігалася змішана система виборів.

У виборчій кампанії 2002 р. взяли участь 33 списки політичних партій та виборчих блоків (на 3 списки більше, ніж 1998 р.). Виборчий бар’єр подолали лиши 6 учасників (1998 р. — 8).

31 березня 2002 р. за політичні партії та ви¬борчі блоки, які подолали 4 % виборчий бар’єр, проголосували 19 626 668 виборців (75,75 %).

У загальнодержавному багатомандатному ви¬борчому окрузі голоси розділилися:

· блок Віктора Ющенка «Наша Україна» — 23,55%

· КПУ — 20,01 %;

· пропрезидентський блок «За єдину Україну!» (влучно названий — «За ЄдУ!») — 11,79 %;

· виборчий блок Юлії Тимошенко — 7,25 %;

· Соціалістична партія України — 6,87 %;

· Соціал-демократична партія України (об’єд¬нана) — 6,27 %.

Щойно розпочала роботу Верховна Рада Украї¬ни, почала точитися боротьба за формування біль¬шості та керівні посади в парламенті.

28 травня 2002 було обрано керівництво: Го¬лова Верховної Ради — Володимир Литвин (лідер «Єдиної України», до березня 2006 р.); перший заступник — Григорій Васильєв («Єдина Украї¬на»), згодом Адам Мартинюк (КПУ); заступник —

Олександр Зінченко (СДПУ(о)). Головами ключових комітетів ВРУ стали представники НСНУ.

Було створено такі фракції: «Єдина Україна» — 177, «Наша Україна» — 118, КПУ — 64, СДПУ(о) — 31, БЮТ — 23, СГІУ — 22 та 12 позафракційних.

Фракція «Єдина Україна» виявилась нежиттє¬здатною і вже в червні 2002 р. розпалась на 6 пропрезидентських фракцій: Партії регіонів (52), Партії «Трудова Україна» (31), Партії промисловців і під¬приємців (20), «Народовладдя» (17), «Аграрії Укра¬їни» (АПУ) (17), «Демократична ініціатива» (15).

У 2002-2004 рр. кількість фракцій неодноразо¬во змінювалась.

Незважаючи на потужне представництво опо¬зиційних сил у парламенті, пропрезидентські сили зуміли сформувати більшість, яка, у свою чергу, утворила перший в новітній історії України коалі¬ційний уряд, який 21 листопада 2002 року очолив Віктор Янукович.

5. Президентські вибори 2004 року. «Помаранчева революція»

Демонстрація учнівської презентації та робота з хронологічною таблицею

Залежно від підготовленості класу та необхід¬ного часу для демонстрації учнівських презентацій можна відвести окремий урок.

На виборчі перегони було зареєстровано 24 кандидати. Але основна боротьба розгорнулась між провладним кандидатом В. Януковичем і пред¬ставником опозиції В. Ющенко.

У І турі 31 жовтня 2004 р. на виборчі дільниці прийшло 76 % виборців. Найбільше голосів набрав В. Ющенко — 39,9 % (11 млн 158 тис. голосів). Тро¬хи менше було у В. Януковича (39,26 % — 10 млн 873 тис. голосів).

Вперше було порушено гегемонію комуніс¬тів. На третьому місці опинився О. Мороз 5,8 % (1,6 млн виборців), а лідер КПУ П. Симоненко з 5 % (1,4 млн) лише на четвертому. Ще 1,5 % на¬брала Н. Вітренко (423 тис. голосів).

Решта кандидатів отримала менше 1 відсотка (А. Кінах — 0,9 %, або 259 тис. голосів, О. Яковенко набрав майже 0,8 %, або 215 тис. голосів). Ще два кандидати О. Омельченко — 133 тис. голосів та Л. Черновецький — 127 тис. (цікаво, що обидва зго¬дом очолять Київську мерію) набрали близько пів-відсотка. Останні 15 кандидатів Д. О. Корчинський, Т. В. Чорновіл, М. Ф. Грабар, М. Ю. Бродський, Ю. І. Збітнєв, Є. В. Комісаренко, В. О. Волга, Б. Ф. Бойко, О. М. Ржавський, М. В Рогожинський, В. А. Кривобоков, О. Ф. Базилюк, І. Л. Душин, P. М. Козак, В. П. Нечипорук — у сумі набрали лише 0,78 %. За них проголосувало близько 236 тис. виборців (по 6-49 тис.)

У II турі 21 листопада 2004 р. Ющенка підтри¬мав О. Мороз та А. Кінах, але переміг В. Янукович з 49,46 % (15 093 691) підтримки проти 46,61 % (14 222 289) у В. Ющенка. Різниця склала 900 ти¬сяч голосів.

Але прихильники В. Ющенка вийшли на Май¬дан. Почалась так звана «Помаранчева революція». Україна прогриміла на весь світ. Верховний Суд прийняв рішення провести III тур виборів 26 груд¬ня 2004 р.

У III турі переміг Віктор Ющенко. За ньо¬го проголосувало 51,99 % (15 млн 113 тис.), а за В. Януковича 44,2 % або 12 млн 848 тис. (різниця в 2,3 млн). Ще 680 тис, або 2,3 %, проголосувало проти обох кандидатів.

Робота з картою

Позначити на контурній карті розподіл голосів по регіонах.

Учитель. В. Ющенко переміг в 17 регіонах на за¬ході (Тернопільська — 96,04 %, Івано-Франківська — 95,7 %, Львівська — 93,7 %) і в центрі (Київ — 78,4 %, Сумська обл. — 79,5 %) України. Хоча в До¬нецькій області за нього проголосувало лише 4,2 %, Луганській — 6,2 %. У той час як за В. Януковича відповідно 93,5 та 91,2 %.

23 січня 2005 р. відбулась інавгурація Прези¬дента В. Ющенка. Вона проходила на Майдані. По¬чалось формування нової влади. Але суперечностей між так званими «помаранчевими» силами виникли вже на етапі отримання посад. Юлія Тимошенко і Петро Порошенко затято претендували на посаду прем’єра, міністром внутрішніх справ став «комен¬дант майдану» Ю. Луценко.

У центрі і на місцях кардинально було змінено владу. До керівництва прийшли ті, хто був звільне¬ний за Л. Кучми та В. Януковича. Але час показав, що ці посадовці просто не витримали перевірку на професійність.

Опозиційні сили очолив Віктор Янукович. По¬чинаються гоніння. У квітні 2005 р. було заарешто¬вано голову Донецької облради Бориса Колеснікова. На допити в Генпрокуратуру викликали і В. Яну¬ковича. Партія регіонів звинуватила владу в по¬літичних репресіях.

Але суперечності у владі поступово знижували рейтинг «помаранчевих». Із травня 2005 р. почалась цінова криза — зросли ціни на бензин, цукор, інші товари.

Восени стався політичний скандал. 9 вересня 2005 р. Президент обох своїх фаворитів — прем’єр- міністра Ю. Тимошенко та голову Ради національ¬ної безпеки П. Порошенка — відправив у відставку. Прем’єрство Юлії Тимошенко, що тривало з 4 лю¬того до 8 вересня 2005 р. стало найкоротшим в іс¬торії України. Новим прем’єр-міністром став Юрій Єхануров.

В. Ющенко вперше після виборів зустрівся з В. Януковичем, і 22 вересня 2005 р. вони під¬писали Меморандум про співпрацю.

6. Парламентські вибори 2006 р. Повернення Партії регіонів до влади

Демонстрація учнівської презентації

У листопаді 2005 р. стартувала виборча кам¬панія. З’явилися нові політичні обличчя. У полі¬тику пішли Ренат Ахметов (ПРУ) і Віталій Клич¬ко («Пора-ПРП»). НС-НУ пішла на вибори без В. Ющенка в списку.

Поступово ролі, розписані наприкінці 2004 р., міняються. «Я не знаю в історії випадку, щоб за 10 місяців так, вибачте за непарламентське слово, «пропукать» авторитет. Це можуть люди, які ні на що не здатні», — говорив перший Президент Л. Кравчук, на той час голова фракції СДПУ(о) в парламенті.

У грудні 2005 р. Росія починає вимагати від України сплати за газ за світовими цінами. Почала¬ся «газова війна». У новорічну ніч була відключена подача газу. Із 3 на 4 січня 2006 р. заступник мі¬ністра іноземних справ Олександр Чалий підписав Договір з «Газпромом», за яким ціни на газ були підвищено. Потім розпочалася боротьба за маяки в Криму. Про Майдан майже ніхто не згадує. Люди втратили довіру до «помаранчевих».

Учитель. 26 березня 2006 р. відбувається голо¬сування. Вибори народних депутатів вперше прохо¬дять на пропорційній основі. Зареєстровано 45 пар¬тій і блоків. Бюлетень метровий, але трипроцент¬ний бар’єр подолали лише 5 партій (в 2002 — 6, в 1998 — 8).

Перемогла Партія регіонів — 32,12 % (8 млн 144 тис). На другому місці БЮТ, що перебував в опозиції — 22,27 % (5,7 млн). Пропрезидентський блок НС-НУ отримав лише 13,94 % (3,536 млн), СПУ — 5,67 % (1,4 млн) та КПУ — 3,66 %. їх під¬тримали 928,5 тис. виборців.

Робота з картою

Позначити на контурній карті розподіл голосів по регіонах.

Учитель. ПРУ перемогла в 10 регіонах (схід і пів¬день), БЮТ — в 14 (центр (Київ — 39,2 % і північ), НС-НУ — лише в трьох (захід).

0,07 % не вистачило ПСПУ, щоб пройти в пар¬ламент. Із 2,43 % не потрапив у парламент і «Народ¬ний блок Литвина» (спікер Верховної Ради України), який проводив активну передвиборчу боротьбу.

Від 1 до 2 % набирають Український Народний блок Костенка і Плюща (475^6 тис.), Партія «Ві¬че» (443,6 тис.), «Громадянський блок Пора-ПРП» Кличка (372,9 тис.), «Опозиційний блок НЕ ТАК!» (256,8 тис.). 16 партій набрали 0,1 і менше процен¬тів. 1,8 % голосували проти всіх.

У парламент не пройшло багато відомих людей, у т. ч. Кравчук, Медведчук, Марчук та ін. Особливо розпорошили свій вплив «помаранчеві», що не змог¬ли об’єднатись як до виборів, так і в парламенті.

Колишні «помаранчеві» БЮТ (129 депутатських мандатів), НСНУ (81) та СПУ (33), маючи більшість в 243 голоси, так і не змогли домовитись.

Олександр Мороз неочікувано підтримав со¬юз ГІРУ (186) і КПУ (21) і був обраний Головою Верховної Ради. Першим заступником обрали ко¬муніста Адама Мартинюка (незмінний заступник з 1998 р. (перерва лише в 2000-2001 рр.) Так, опо¬зиція в липні 2006 р. створила більшість — анти- кризову коаліцію, до якої увійшло 240 депутатів.

Відповідно до конституційних змін нова біль¬шість повинна була формувати уряд. Наприкінці липня 2006 р. В. Ющенко погодився на кандидатуру Прем’єр-міністра свого колишнього політичного во¬рога В. Януковича, який обійняв цю посаду 4 серпня 2006 р. У відповідь на зростання кількості депутатів у більшості В. Ющенко 26 квітня 2007 р. підписав Указ «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України» та призначення виборів на ЗО вересня 2007 року.

До протоколу було внесено 20 політичних пар¬тій та блоків. Але лише п’ятеро з них пройшли тривідсотковий бар’єр. Перемогу знову здобула Партія регіонів — 34,4 % (+ 2,3 % проти 2006 ро¬ку). Проте Блок Юлії Тимошенко отримав на 8,4 % більше голосів — 30,7 %. На минулорічному рівні залишилась підтримка і блоку Наша Україна — На¬родна Самооборона (НСНУ) — 14,2 %. Також до парламенту пройшли КПУ — 5,4 % (+ 1,7 %) та Блок Литвина — 3,96 % (+ 1,5 %), що 2006 р. не зміг потрапити до Верховної Ради.

Разом з тим Соцпартії Олександра Мороза не вистачило 0,14 %, або 32, 7 тисяч голосів, аби зали¬шатись парламентською партією. Отже, 23 листопа¬да 2007 р. відбулось перше засідання новообраного парламенту, а 29 листопада БЮТ (156 депутатів) та НСНУ (72) підписали коаліційну угоду. Нова біль¬шість нараховувала 227 депутатів. Її не підтримав «нунсівець» Іван Плющ.

4 грудня 2007 р. головою Верховної Ради було обрано Арсенія Яценюка (1974 р. н.).

А через два тижні в ручному режимі 226 пар¬ламентаріїв проголосували за кандидатуру Ю. Ти¬мошенко на посаду прем’єр-міністра.

7. Президентські вибори 2010 року та перемога Віктора Януковича

Учитель оглядово розповідає про два тури Пре¬зидентських виборів, діти працюють з хронологіч¬ною таблицею у зошитах.

Учитель. Зареєструвались кандидатами в Пре¬зиденти України 18 громадян України. У І турі, який проходив 17 січня 2010 р., найбільше голосів набрав Віктор Янукович (35,32 %). За Юлію Тимо¬шенко проголосувало 25,05 % виборців. Справжнім відкриттям цих виборів стала колосальна підтримка (3,2 мільйона голосів, або 13,06 %) Сергія Тигіпка, тоді як Арсеній Яценюк, який позиціонував себе як «третю силу», отримав лише 6,96 % підтримки.

Попередній Президент Віктор Ющенко опустився до 5-го місця з рейтингом в 5,45 %. Постійний учасник президентських перегонів Петро Симоненко отримав 3,55% голосів, а Володимир Литвин — 2,35 %.

На виборах 2010 р. зросла кількість громадян, що не підтримали жодного із кандидатів. У пер¬шому турі вона склала 2,2 %, а в другому зросла вдвічі — до 4,4 %.

У другому турі 7 лютого 2010 р. перемогу здобув лідер Партії регіонів Віктор Янукович, за якого проголосувало 12 млн 481 тис. 266 вибор¬ців (48,95 %). Підтримку Юлії Тимошенко надали 45,47 % виборців. Януковича, як і раніше, підтри¬мав схід та південь України, тоді як за Тимошенко голосували більше на півночі та заході.

Уже 25 лютого 2010 р. в стінах Верховної Ра¬ди відбулась інавгурація новообраного Президента України. За перші два тижні Віктор Янукович, як зазначили експерти, зміг зробити більше, ніж його попередник за п’ять років. 11 березня було ство¬рено коаліцію «Стабільність і реформи», обрано Прем’єр-міністром Миколу Азарова.

«За попередні п’ять років народ України мав мож¬ливість переконатися, до чого призводять конфлікти у вищих ешелонах влади і на місцях. Я переконаний: цю сумну сторінку історії нашої держави перегорнуто безповоротно, — заявив 3 червня 2010 р. у щорічно¬му посланні Президента України до українського на¬роду Віктор Янукович. — Ми створили передумови для реалізації нового, курсу на глибокі реформи та системну модернізацію країни, що охоплює усі сфери суспільного життя і завершує «нову хвилю» необхід¬них соціально-економічних перетворень».

Кожен наступний рік Президент пропонує при¬святити розв’язанню того чи іншого гуманітарного питання на державному рівні:

· 2011-й — рік освіти та інформаційного суспіль¬ства;

· 2012-й — рік культури та відродження музеїв;

· 2013-й — рік фізичного здоров’я та екології;

· 2014-й — рік науки;

· 2015-й — рік єдності поколінь.

IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ЗНАНЬ ТА ВМІНЬ УЧНІВ

Бесіда

· Які політичні сили мали перевагу на виборах до Верховної Ради України в 1998, 2002, 2006 та 2007 рр. і чому?

· Проаналізуйте як змінювались політичні пріоритети жителів сходу і заходу України залежно від виборів.

· Справа Гонгадзе і «касетний скандал» були приводом чи причиною політичної кризи взимку – навесні 2001 р.?

· Проаналізуйте роль «помаранчевих сил» у новітній історії України.

V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Учитель. Із 2005 р. основним змістом державотворчих процесів стало поступове становлення і розвиток демократичних інститутів. Цей процес відбувався у дуже запеклій боротьбі, що супроводжувалась перегрупуванням політичних сил. Зросла вага, організованість і роль опозиції.

Метод «Мікрофон»

· Чи сподобався вам урок?

· Що нового ви дізнались на уроці?

· Висловіть своє ставлення стосовно події, яка найбільш запам’яталась

Учитель може ставити й інші запитання, спря¬мовані на реалізацію завдань уроку.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

· Опрацювати текст § 39 (с. 291-294) підручника та конспекту.

· Підготувати відповіді на запитання завдання до зазначеного параграфа на с. 294.

· Підготувати повідомлення про історію україн¬ської гривні у XX ст.

· Проаналізувати результати виборів Президента України 2010 р. за матеріалами сайту ЦВК.

· Опрацювати текст щорічного послання Пре¬зидента України Віктора Януковича до українського народу.

Додаток

Перші особи незалежної України

Рік

Президенти України

Прем’єр-міністри

Голови Верховної Ради

1990

Фокін Вітольд Павлович

(23 жовтня 1990 – 1 жовтня 1992)

Кравчук Леонід Макарович

(23 липня 1990 – 5 грудня 1991)

1991

Кравчук Леонід Макарович

(5 грудня 1991 – 19 липня 1994)

1992

Кучма Леонід Данилович

(13 жовтня 1992 – 21 вересня 1993)

Плющ Іван Степанович

(5 грудня 1991 – 11 травня 1994)

1993

1994

Звягільський Юхим Леонідович

(В. о. 22 вересня 1993 – 15 червня 1994)

Кучма Леонід Данилович

(19 липня 1994 – 23 січня 2005)

Масол Віталій Андрійович

(16 червня 1994 – 6 березня 1995)

Мороз Олександр Олександрович

(18 травня 1994 – 12 травня 1998)

1995

Марчук Євген Кирилович

(6 березня 1995 – 27 травня 1996)

1996

1997

Лазаренко Петро Іванович

(28 травня 1996 – 18 червня 1997)

1998

Пустовойтенко Валерій Павлович

(17 липня 1997 – 22 грудня 1999)

Ткаченко Олександр Миколайович

(7 липня 1998 – 21 січня 2000)

1999

2000

Ющенко Віктор Андрійович

(22 грудня 1999 – 29 травня 2001)

Плющ Іван Степанович

(1 лютого 2000 – 14 травня 2002)

2001

2002

Кінах Анатолій Кирилович

(29 травня 2001 – 21 листопада 2002)

Литвин Володимир Михайлович

(28 травня 2002 – 25 травня 2006)

2003

Янукович Віктор Федорович

(21 листопада 2002 – 5 січня 2005)

2004

2005

Ющенко Віктор Андрійович

(23 січня 2005 – 25 лютого 2010)

Тимошенко Юлія Володимирівна

(24 січня – 8 вересня 2005)

2006

Єхануров Юрій Іванович

(8 вересня 2005 – 4 серпня 2006)

2007

Янукович Віктор Федорович

(4 серпня 2006 – 18 грудня 2007)

Мороз Олександр Олександрович

(6 липня 2006 – 23 листопада 2007)

2008

Тимошенко Юлія Володимирівна

(18 грудня 2007 – 3 березня 2010)

Яценюк Арсеній Петрович

(4 грудня 2007 – 12 листопада 2008)

2009

Литвин Володимир Михайлович

(з 9 грудня 2008)

2010

Янукович Віктор Федорович

(25 лютого 2010)

Азаров Микола Янович

(з 11 березня 2010)

Гриценко А. П. Україна в умовах незалежності (1991 – 2010) Державотворчі процеси в Україні у 1998 – 2010 рр.: 11 клас/ А. П. Гриценко // Історія та правознавство. – 2011. - №8 – С. 8 – 15. (Продовження. Початок див. у № 35 (243) за 2010 р. і №№ 2 (246), 3