Домашнє завдання: вивчити § 25 с. 178-187 відповісти на питання с. 187 виконати завдання у контурній карті

Поурочний план

Джерело https://history.vn.ua/lesson/8klas/35.html

Тема. Запорозька Січ у другій половині XVII ст. Кошовий отаман Іван Сірко.

Мета: з’ясувати особливості розвитку Січі у складі Гетьманщини; схарактеризувати роль Запорозької Січі у воєнно- політичних подіях другої половини XVII ст.; розповідати про кошового отамана І. Сірка; визначати устрій і риси господарського розвитку Січі; удосконалювати вміння і навички самостійної роботи; виховувати у школярів навички позитивного розв’язання суперечливих питань.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал.

Основні поняття й терміни: Чортомлицька Січ.

Основні дати: 1652 р. — заснування Чортомлицької Січі; 1663 р. — обрання вперше І. Сірка кошовим отаманом.

ХІД УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Заслуховування кращих розповідей про оборону Чигирина

Завдання

1) Порівняйте Конотопські 1672 р. та Глухівські статті 1669 р. з Московськими статтями 1665 р. Що було між ними спільного, а що — відмінного? Відповідь подайте у вигляді таблиці.

2) Складіть хронологічний ланцюжок ключових подій періоду Руїни.

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Роль Запорозької Січі у воєнно-політичних подіях другої половини XVII ст.

I ВАРІАНТ

Коментоване читання відповідного пункту параграфа

II ВАРІАНТ

Розповідь учителя

Після створення Української козацької держави Запорозька Січ підлягала владі гетьмана, хоча й зберігала певну автономію у внутрішньому житті. Проте запорозька старшина прагнула відігравати самостійну роль у політичному житті козацької України. Це послаблювало владу гетьмана, дестабілізувало ситуацію в державі. Розуміючи це, Б. Хмельницький та його наступники іноді силою придушували антигетьманські виступи запорожців. Після смерті Б. Хмельницького Запорожжя виокремилося в державне утворення, яке лише формально підпорядковується гетьману, проводячи самостійну внутрішню і зовнішню політику. Ця самостійна політика часто йшла урозріз із політикою гетьманів.

Протистояння між гетьманами і запорозькою старшиною було вигідним царському уряду. Зокрема, за гетьманування Виговського, звернення кошового отамана Якова Барабаша по допомогу до Москви дало їй зайвий привід до втручання у внутрішні справи козацької України. Оскільки запорожці виступали за обмеження гетьманської влади, то царському уряду було вигідно підтримувати їх у виникаючих конфліктах. Завдяки підтримці запорожців і сприянню Москви, як ви вже знаєте, здобув гетьманську булаву відомий своїми проросійськими настроями отаман Січі І. Брюховецький.

Після укладення Андрусівського перемир’я 1667 р. Запорозька Січ перебувала під подвійним контролем Речі Посполитої і Московської держави, а фактично, здійснювало самостійну політику, керуючись лише власними інтересами. За «Вічним миром» 1686 р., Січ підпорядковувалася лише московському царю. Саме від цього часу були заборонені будь-які відносини запорожців із Польщею та Кримським ханством, а для контролю над козаками на запорозьких землях збудували фортеці, де розмістили московські залоги.

Цікаво знати

У 1652 р. запорожці перенесли свою столицю з відкритого перед Степом Микитиного Рогу в район Дніпрових плавнів, на острів Чортом лик, що розташовувався в місці впадіння у Дніпро протоки Чортомлик (поблизу сучасного села Капулівки на Нікопольщині). Цей район був більше захищений від нападів татар природними перешкодами. З опису 1672 р. відомо, що запорожці тут звели й могутні штучні укріплення.

2. Устрій Січі.

Коментоване читання відповідного пункту параграфа Додатковий матеріал

За роки Національно-визвольної війни на Січі теж відбулися певні зміни. Запорожці об’єднувалися в курені — військові та адміністративно-господарські одиниці. До них входили також юнаки і хлопчики, які готувалися стати козаками — молодики і джури. Очолював курінь отаман. Його обирали козаки куреня. Під час воєнних походів із курінних козаків формувалися полки і сотні, обирали полковників і сотників.

Об’єднання запорозьких козаків в одну організацію називалося кошем, Запорозькою Січчю. На чолі її стояв кошовий отаман. Курінні отамани разом із кошовим управляли Січчю. В умовах майже постійних бойових дій їх роль зростала. Навіть з’явилася посада кошового гетьмана.

У Запорозькій Січі дотримувалися традицій козацької демократії і соціальної рівності. Діяли козацькі ради. На них, зокрема, запорожці розподіляли угіддя між куренями, обирали кошового, писаря, суддю, осавулів та інших старшин.

Тривала війна і негаразди сприяли напливу охочих долучитися до «братства» запорожців. Переважно це були знедолені й ображені, що перетворювало Січ на вибухонебезпечне середовище, яке гостро реагувало на будь-які утиски й обмеження прав і свобод.

3. Кошовий отаман І. Сірко.

Самостійна робота за підручником

На основі пункту параграфа скласти історичний портрет кошового отамана.

Постать в історії

Одним із найвідоміших отаманів Запорозької Січі другої половини XVII ст. був Іван Сірко (початок XVII ст. — 1680 p.). Прикметним є те, що запорожці обирали його кошовим щонайменше 15 разів. Він був видатним полководцем, який здійснив понад 60 переможних битв проти військ Туреччини, Кримського ханства і ногайських орд. Уважається, що під його керівництвом запорожців звільнили понад 100 тис. бранців.

Робота з документом

Польський хроніст Віспасіан Коховський про І. Сірка

Страшний був орді, бо був досвідченим у воєнних акціях і відважним кавалером. А в Криму його ім’я наводило такий пострах, що орда щоденно пильнувала та була готова до бою, ніби Сірко вже напав. Татари цілком серйозно вважали його шайтаном і навіть своїх дітей, коли вони плакали і їх не могли заспокоїти, лякали Сірком, кажучи: «Сірко йде». Сірко був чоловіком гожим, бойової вдачі, не боявся ані сльоти, ані морозу, ані спеки. Він був чуйним, обережним, терпляче зносив голод, був рішучим у воєнних небезпеках і завжди тверезим. Улітку він перебував на порогах (Дніпрових), а взимку — на українському прикордонні. Він не любив марнувати час або упадати коло жіноцтва, постійно бився з татарами, проти яких мав природну ненависть. На обличчі він мав природний знак, ніби шмат пурпуру.

Запитання до документа

1) Як характеризує І. Сірка польський хроніст? На що він звертає увагу?

2) Кого І. Сірко вважав головними ворогами?

Розповідь учителя

Імовірно, на політичну арену Сірко вийшов навесні 1645 p., коли разом із Б. Хмельницьким подався до Франції для переговорів про участь козаків у Тридцятилітній війні на боці Франції.

Під час визвольної війни ім’я Сірка не набуло такої популярності, як Богуна чи Кривоноса. Уперше письмові джерела згадують про нього в 1653 р. Подільські козаки обирають його вінницьким (кальницьким) полковником у 1658—1660 рр. Сірко був серед тих, хто виступав проти гетьмана І. Виговського. Саме він організував і здійснив військовий похід на Аккерман, що спричинив розпад україно-татарського союзу і не дав можливості Виговському скористатися результатами перемоги під Конотопом. І. Сірко зі своїми козаками примусив Виговського зректися булави і зробив усе можливе, щоб вона потрапила до рук Ю. Хмельницького. За це від російського царя отримав винагороду — «двісті золотих та на триста рублів соболів».

Сірко активно підтримував обрання гетьманом Ю. Хмельницького, але після підписання Слободищенського трактату 1660 р. виступив проти нього, залишив полковництво й пішов на Запорожжя, де перебував до кінця життя. У 1660—1661 pp. брав участь у походах запорозьких козаків проти Кримського ханства. Кошовим отаманом тоді був І. Брюховецький. Після обрання його гетьманом Сірко в 1663 р. уперше став кошовим отаманом Війська Запорозького. Відтоді майже кожного року Сірко водив запорожців у походи на Кримське ханство, турецькі фортеці, Молдавію та Польщу. У 1663 р. Сірко здійснив два вдалі походи до Криму, завдавши відчутних поразок ханським ордам. Наступного року спільно з московськими військами він здійснив похід на Правобережжя і розгромив загони польського полковника Стефана Чернецького і правобережного гетьмана Павла Тетері. Проте Брюховецький не скористався з цієї перемоги для визволення всього Правобережжя і возз’єднання його з Лівобережною Україною.

І. Сірко рішуче засудив умови Андрусівського перемир’я 1667 p., укладені між Московською державою і Річчю Посполитою. Деякий час І. Сірко підтримував П. Дорошенка в його боротьбі за возз’єднання козацької України, але після того як правобережний гетьман вирішив прийняти протекторат турецького султана, виступив проти нього. Восени 1667 p. І. Сірко, який тоді на деякий час залишив Січ і став полковником Харківського полку на Слобожанщині, разом із новим отаманом Іваном Ждан-Рогом здійснив похід у Крим. 8-тисячне козацьке військо розгромило татарську орду біля самої Кафи (Феодосії) і визволило близько 2 тис. бранців. Цей переможний похід обернувся поразкою для Дорошенка в боротьбі за об’єднання України, він утратив союзників татар.

У 1670 р. запорожці знову обрали Сірка своїм кошовим. А влітку того ж року він здійснив похід на Очаків — турецьку твердиню на узбережжі Чорного моря, захопив і зруйнував її.

У жовтні 1671 р. Сірко разом із М. Ханенком присягнув Речі Посполитій і зобов’язався воювати з Кримським ханством.

У 1672 р. після усунення і заслання до Сибіру Многогрішного І. Сірко вирішив поборотися за гетьманську булаву. На заваді його планам стали Дорошенко і Самойлович. У цій боротьбі Сірко зазнав поразки. Полтавський полковник Федір Жученко захопив Сірка в полон і передав московському царю. Сірка засудили і відправили до Сибіру.

Навесні 1672 р. на Україну рушило 300-тисячне турецьке військо, а також кримська орда. Турки загрожували спустошенням не лише українських земель, а й Речі Посполитої та Московської держави.

Виявилось, що полководця, який зміг би протистояти навалі, не було. І тоді, на прохання польського короля, І. Сірка звільняють. У червні 1673 р. він уже знову був на Січі. Зібравши козаків, ватажок запорожців штурмом узяв Аслам, потім Очаків, а також захопив великий загін ординців.

У 1674 р. розгніваний султан Мехмед IV відправив до козаків листа з вимогою припинити напади, здатися й прийняти його протекцію. Запорожці відповіли дошкульним листом, який, певно, переповнив султана бажанням помститися за образу (за цим історичним сюжетом художник Ілля Рєпін створив відому картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану»).

Узимку 1675 р. турецько-татарське військо несподівано рушило на Січ. У ніч на Різдво 40-тисячна татарська орда оточила Січ, а 15 тис. турецьких яничарів пішли на штурм. Проте козаки, хоча й запізно помітили ворогів, не злякалися й кинулися у рукопашний бій. Із Січі втекло лише півтори тисячі яничарів, 150 потрапили в полон. Запорожці в цій битві втратили лише 50 людей убитими.

Улітку 1675 p. І. Сірко здійснив похід у відповідь. Він зруйнував чимало міст і селищ, а також столицю ханства Бахчисарай. Військо хана було розбите, а сам він змушений був рятуватися втечею в гори. Це був один із найвизначніших походів Сірка. Під час цього походу козаки жорстоко розправлялися з жителями татарських поселень. Невиправданою стала і бійня, яку влаштували козаки за наказом І. Сірка, тим звільненим українським бранцям (близько 3 тисяч), які не бажали повертатися до України.

Проте скористатися з перемог отамана Україна не могла: Руїна давалася взнаки.

У 1676 р. під час зречення влади П. Дорошенка І. Сірко прийняв від нього клейноди гетьмана. Під час Чигиринських походів 1677 і 1678 р. кошовий боровся проти турецько-татарських військ і загонів Ю. Хмельницького. Свій останній похід проти турок Сірко здійснив на початку 1679 p., коли вщент зруйнував фортеці, що перешкоджали виходу козацьким «чайкам» із Дніпра в Чорне море. За цю зухвалу акцію султан відіслав велике військо на приборкання козаків. Проте, коли турки дізналися, що козаки підготувалися до оборони і чекають, то за краще вирішили повернути назад. Це була остання перемога Сірка.

Улітку 1680 р. старий кошовий занедужав і незабаром помер на своєму хуторі Грушівка (тепер Іллінка Томаківського району Дніпропетровської області).

4. Господарський розвиток Запорожжя.

Розповідь учителя

У другій половині XVII ст. економічне життя Запорожжя мало змінилося порівняно з попереднім періодом. Щороку між куренями розподілялися степові угіддя, річки та озера. Там козаки займалися мисливством, бджільництвом, ловили рибу. Найбільше значення для них мав рибний промисел. Потреба в солі для цього промислу сприяла розвитку чумацтва.

Крім запорожців, улітку промислами за Запорожжі займалися козаки Лівобережжя і Правобережжя, а також селяни і міщани з усіх українських земель.

Крім рибальства, основу господарства Запорожжя також складало скотарство. Ним займалися насамперед у зимівниках — хутірських господарствах, де взимку утримувалася худоба. Переважно розводили велику рогату худобу, коней та овець. Землеробство було нерозвинене через постійну воєнну небезпеку і відсутність великої кількості робочих рук. До того ж запорожці, які зверхньо ставилися до селян, уважали, що землеробство не гідне для них заняття. На Січі працювало чимало ремісників, які виготовляли зброю, порох, ядра для гармат, амуніцію, господарський реманент, морські й річкові човни тощо. Відомо, що в 1672 р. тут працювало майже 100 ковалів.

Чималу роль відігравала на Запорожжі й торгівля. Тут пролягали важливі торговельні шляхи. Запорожці збирали з купців мито на перевозах і поромах, стягували всілякі збори за надання провідників, охорони тощо. Козаки підтримували торговельні зв’язки з Гетьманщиною, Кримом, Польщею, Московською державою. Запорожці вивозили рибу, волів, коней, овець, мед, віск, а купували зерно, сіль, зброю, тканини та інші товари.

Але господарська діяльність козаків не забезпечувала повністю їх потреби. Додатковим джерелом їхнього матеріального забезпечення були царські жалування й гетьманська платня грошима, сукном, військовими припасами, а також воєнна здобич.

Робота з документом Історик І. Яворницький про плату московського уряду запорожцям

Джерелом прибутків Війська Запорозького Низового було грошове й хлібне жалування спочатку від польського, а потім від російського уряду.

...Із якого року вони стали отримувати грошове, а разом із тим і хлібне жалування від Москви, точно не відомо; ймовірно, це могло статися з часу приєднання Малої Русі до Великої, тобто з 1654 р. 19 березня 1654 р. українські посланці казали в Москві, що з України в Запорожжя «на кошових козаків запаси хлібні й зілля (порох) і кульки посилають».

...В актах 1661 р. сказано, що низові козаки за 8 миль від Січі «вдячно» прийняли царське жалування; але скільки його було, невідомо. Так само під 1668 р. сказано про жалування «2000 крб. та сукна різного кольору сто в’язок німецьких». 1675 р. їм видали 500 червінців, 150 половинок сукна, 50 пудів свинцю й зілля також. ...1708 р. звичайне жалування козаків визначалося в 10 тис. крб на рік. ...Якщо розподілити на все Запорозьке Військо, тобто в середньому на 10—12 тис. осіб, то царського жалування виявиться абсолютно недостатньо навіть для першої необхідності — утримання коней у воєнний час.

Запитання до документа

1) Які джерела прибутків були в запорозьких козаків?

2) Із чого складалася плата запорожцям?

3) Наскільки ця плата задовольняла потреби козаків?

4) Чому польський і московський уряди сплачували жалування козакам?

Завдання

Схарактеризуйте господарство Запорозької Січі. Відповідь оформіть у вигляді таблиці.

Галузі господарства

Ступінь розвитку

Роль в економіці Січі

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Бесіда за запитаннями

1) Як змінювалося адміністративне підпорядкування Запорозької Січі упродовж другої половини XVII ст.?

2) Якою була система управління Січі?

3) Скільки разів І. Сірко обирався кошовим отаманом?

4) Де розміщувалася і яку назву мала Січ із 1652 p.?

5) На яких галузях господарства базувалася економіка Запорожжя?

6) Які цілі ставили перед собою запорожці, здійснюючи походи проти Османської імперії та Кримського ханства?

7) Чому московські царі підтримували суперництво запорожців із гетьманами України?

8) Які зміни відбулися у складі запорозького товариства? Як вони вплинули на розвиток Січі?

9) Як у діяльності І. Сірка відбилася роль Січі в роки Руїни?

Запитання для дискусії

Чи можна стверджувати, що в 60—70-х pp. XVII ст. Запорозька Січ відіграла руйнівну роль для Української козацької держави?

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

В Українській козацькій державі Запорозька Січ підлягала владі гетьмана, хоча й зберігала певну автономію у внутрішньому житті. Проте запорозька старшина прагнула відігравати самостійну роль у політичному житті козацької України. Це послаблювало владу гетьмана, дестабілізувало ситуацію в державі. Цим користувалися сусідні держави, особливо Московська. Після укладення Андрусівського перемир’я 1667 р. і до 1686 р. Запорозька Січ перебувала під подвійним контролем Речі Посполитої й Московської держави, а фактично здійснювала самостійну політику, керуючись лише власними інтересами, які часто йшли урозріз з інтересами Української держави.

У 60—70-х pp. XVII ст. найвидатнішим кошовим на Січі був І. Сірко. Він уславився успішною боротьбою з турецько-татарськими нападниками. Під його проводом козаки звільнили майже 100 тис. бранців. Проте у своїх діях він керувався не державними інтересами, а власними уподобаннями, що часто оберталося трагедіями для України.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати § 22 підручника.