Домашнє завдання: повторити §22- 27 підготуватись до тематичної атестації https://test.izno.com.ua/tema-ukrayinski-zemli-naprikintsi-xvii-u-pershiy-polovini-vxiii-st/, здати виконані завдання у контурних картах, відповісти на тести у підручнику с. 219-222

Конституція Пилипа Орлика http://static.rada.gov.ua/site/const/istoriya/1710.html

Договори і постанови

прав і свобод військових

між Ясновельможним Його Милості паном

Пилипом Орликом, новообраним гетьманом

Війська Запорізького, і між генеральними особами,

полковниками і тим же Військом Запорізьким

з повною згодою з обох сторін

Затверджені

при вільному обранні формальною присягою

від того ж Ясновельможного Гетьмана

Підтверджені 5 квітня 1710 року від Різдва Христового

Герб гетьмана Пилипа Орлика та Українські прапори часів Орлика

В ім'я Отця і Сина і Святого Духа, Бога в Трійці Святій славімого.

Нехай залишиться на вікопомну славу і пам'ятку Війська Запорізького і всього народу малоросійського.

Дивний і незбагненний у долях своїх Бог, милосердний у довготерпінні, справедливий у покаранні, як завжди від початку світу, на праведному мірилі правосуддя свого - одні держави і народи возвеличує, а інші за гріхи і беззаконня - упокорює, одні поневолює, інші - звільняє, одні підвищує, інші - понижує. Так і стародавній хоробрий козацький народ, що раніше називався козарським, спочатку був піднесений славою безсмертною, розлогими володіннями та лицарськими відвагами, якими наводив страх не тільки на навколишні народи, а й на саму Державу Східну, тому східний володар, прагнучи жити вічно в мирі з ним, одружив свого сина з дочкою князя козарського.

Згодом той самий праведний Суддя - Бог за неправди та беззаконня, що збільшувалися, численними карами покарав той народ козацький, понизив, упокорив і звергнув, а наостанок зброєю держави Польської через польських королів Болеслава Хороброго і Стефана Баторія уярмив.

І незбагненний та неосяжний у правосудді своєму Бог, караючи, покарав наших предків незчисленними лихами. Проте, не до кінця прогнівившись, не на віки ворогуючи, а прагнучи, як за колишньої свободи, народ козацький з-під тяжкого на той час панування польського звільнити, висунув захисника святої православної віри, прав Вітчизни та стародавніх вольностей військових - звитяжного і хороброго гетьмана Богдана Хмельницького, який за всесильної і безперешкодної підтримки найяснішого короля Шведського - Карла Десятого та за сприяння Кримської держави і Війська Запорізького, а ще завдяки своїй розсудливості і відвазі визволив з польського підданства Військо Запорізьке і уярмлений та пригноблений народ малоросійський і добровільно піддався з ним під самодержавну руку великих государів-царів та князів російських, сподіваючись, що Московська держава як єдиновірна з нами дотримається своїх обов'язків, виписаних в угодах та підтверджених присягою, і вічно Військо Запорізьке та народ вільний малоросійський при правах та вольностях буде під її обороною. Але після смерті Богдана Хмельницького Московська держава численними винахідливими способами змогла права та вольності військові, нею ж підтверджені, порушити і вщент зруйнувати, а на вільний козацький народ, нею ніколи не завойований, накинути невільниче ярмо. І скільки разів Військо Запорізьке в тому насильство терпіло, стільки ж разів змушене було кров'ю і відвагою боронити цілісність своїх прав, і цій обороні сам Бог, месник, сприяв.

Наостанок, за гетьманства Ясновельможного Івана Мазепи, Московська держава, бажаючи остаточно здійснити свої злі наміри і відповідаючи злом за добро, замість вдячності та пошани за ту вірну службу і збитки на неї, аж до останнього нищення майна, за відвагу та військову криваву службу неодмінно хотіла перетворити козаків на регулярне військо, міста приєднати до своїх губерній, права та вольності військові знищити, Військо Запорізьке Низове викорінити й ім'я це навіки стерти, про що свідчать докази та починання. Тоді Іван Мазепа, непокоячись за цілісність Вітчизни, права та вольності військові, маючи сердечне бажання в дні свого гетьманства бачити, а після смерті своєї для вічної пам'яті імені свого залишити, Вітчизну свою квітучою і в достатку, а Військо Запорізьке Городове і Низове не тільки в непорушних, а й у розширених вольностях, перейшов під незламну оборону Найяснішого короля Шведського - Карла Дванадцятого, який з військом своїм вступив в Україну. Гетьман Іван Мазепа був послідовником та наступником свого попередника славної пам'яті звитяжного гетьмана Богдана Хмельницького, котрий з Найяснішим королем Шведським, а Його Королівської Величності дідом - Карлом Десятим одностайністю та військовими справами у звільненні своєї Вітчизни від польського на той час тяжкого підданства, узгоджуючись, сподівався на не меншу допомогу у розірванні з силами польськими. Та невідомі долі Божі! Такі відчайдушні наміри Івана Мазепи через мінливу військову фортуну не здійснилися, а сам він помер у Бендерах.

Однак осиротіле після смерті свого попереднього Регіментаря Військо Запорізьке, не втрачаючи надії на бажану свободу і твердо покладаючись на Божу поміч, на протекцію Найяснішого Його Милості короля Шведського та на праведність своєї справи, котра звикла завжди тріумфувати, на підтримку її та покращення військових порядків, постановило на більшій нараді Генеральної Старшини, узгоджуючи свої дії з волею Найяснішого протектора Його Королівської Величності Шведської, вибрати собі нового гетьмана. Для такого обрання призначили термін і зібралися на відповідне такому акту елекційне місце під Бендерами на загальну раду з провідником своїм паном Костянтином Гордієнком, отаманом кошовим. Тоді всі спільно з Генеральною Старшиною та з послами Війська Запорізького Низового, що біля Дніпра залишалося, порадившись, за давніми звичаями й за правом військовим вільними голосами одностайно обрали собі гетьманом Його Милість пана Пилипа Орлика, гідного честі гетьманської і здатного з Божою поміччю і допомогою Найяснішої Королівської Величності Шведської, завдяки своєму розуму і умінню уряд гетьманський у такий тяжкий час утримувати та за інтереси Вітчизни Малоросійської дбати. І оскільки колишні гетьмани Війська Запорізького, залишаючись під самодержцями московськими, зважилися привласнити собі понад міру владу самодержавну, чим завдали значної шкоди давнім порядкам, правам та вольностям військовим, наклавши тягар на весь народ, тому присутня Генеральна Старшина і отаман кошовий з Військом Запорізьким, щоб запобігати такому безправ'ю, у найбільш сприятливий для того час, коли Військо Запорізьке під протекцію Найяснішої Королівської Величності Шведської прийшло і міцно її тримається, тільки для впорядкування та відновлення своїх прав і вольностей військових, домовились з Ясновельможним Його Милості паном Пилипом Орликом - новообраним гетьманом і постановили, аби не тільки його вельможність за щасливого свого гетьманського володарювання всіх досягнутих постанов і договорів непорушно дотримувалася, але щоб і за інших, майбутніх гетьманів Війська Запорізького вони були збережені і дотримувалися так, як тепер складені.

I

Оскільки серед трьох доброчеснот богословських віра є найпершою, то і перший пункт про віру святу православну східного сповідання належить розпочати, про віру, якою народ звитяжний козацький, ще за володарювання каганів козарських, від столиці Апостольської Константинопольської, просвічений був, так і нині, непорушно в ній перебуваючи, жодним іновір'ям ніколи не спокушався. Не є таємницею, що славної пам'яті гетьман Богдан Хмельницький з Військом Запорізьким повстав і розпочав праведну війну проти Речі Посполитої Польської за права та вольності військові, але насамперед за віру святу православну, яка різними тягарями влади польської силувана була до унії з костелом римським. А після викорінення іновір'я з Вітчизни нашої з Військом Запорізьким і народом малоросійським добровільно піддався і перейшов під захист Московської держави з єдиною метою - тільки заради єдиновір'я православного. І новообраний гетьман, коли Господь-Бог могутній у битвах допоможе щасливою зброєю королю Його Милості Шведському звільнити Вітчизну нашу - Малу Росію від ярма московського, повинен буде насамперед піклуватися, щоб жодне інше іновір'я у Вітчизні нашій не було впроваджено. Якщо таке таємно або явно з'явиться, тоді владою своєю мусить його викорінювати, а проповідництво й поширення його не допускати. Проживати іновірцям в Україні, а особливо зловір'ю юдейському, не дозволяти, а докладати всіх зусиль, щоб одна віра православна східного сповідання, під послушенством святішого Апостольського трону Константинопольського, навіки стверджена була, і з помноженням хвали Богові, святих церков та квітненням у науці серед звільнених синів малоросійських поширювалась і немов біла лілія в тернії між сусідніми іновірними державами процвітала. А для ще більшої ваги первісного в Малій Росії престолу митрополитського Київського та для зручнішого управління справами духовними ясновельможний гетьман після звільнення Вітчизни від іга московського має здобути у столиці Апостольській Константинопольській священноначальницьку первісну владу, щоб через неї відновились реляції та послух синівський до згадуваного Апостольського Константинопольського трону, від якого проповіддю євангельської віри вселенської святої та влада удостоїлася зміцнення.

II

Оскільки будь-яка держава стверджується непорушною цілісністю кордонів, то й щоб кордони Малої Росії, Вітчизни нашої, утверджені пактами від Речі Посполитої Польської, найяснішої Порти і від держави Московської, особливо ті кордони, які по річку Случ за гетьманства славної пам'яті Богдана Хмельницького від тієї ж Речі Посполитої Польської до земель Гетьманських і Військових на віки віддані і пактами обумовлені, ніколи не були порушені, ясновельможний гетьман при домовленостях з Найяснішим королем Його Милості Шведським має піклуватись і, скільки Бог дасть сили та розуму, боронити, коли буде треба. Особливо ж має скаржитися про те до найяснішого маєстату Його Королівської Величності Шведської як оборонця і протектора нашого, щоб Його Величність не дозволяв нікому не тільки прав і вольностей, а й кордонів військових порушувати і привласнювати. Крім цього Ясновельможний гетьман по закінченні, дай Боже, щасливому, війни повинен буде просити у Королівської Величності Шведської такого трактату, щоб Його Величність та його спадкоємці найясніші королі шведські титулувалися вічними протекторами України, і справи їхні залишалися спрямованими на зміцнення могутності Вітчизни нашої та збереження її цілісності у наданих правах і кордонах.

Також Ясновельможний гетьман повинен буде просити у найяснішого королівського маєстату, аби у договорах Його Величності з державою Московською було викладено, щоб полонених наших, які нині в державі Московській знаходяться, по закінченні війни нам вільних повернули, а всі завдані Україні за теперішньої війни збитки Москвою були сплачені і справедливо відшкодовані. А особливо повинен просити у Найяснішої Королівської Величності, щоб усіх полонених наших, які в державі Його Величності залишилися, було звільнено і нам повернено.

III

Оскільки нам завжди необхідна сусідська дружба з Кримською державою, до чиєї допомоги Військо Запорізьке для оборони своєї не раз вдавалося, то, на скільки на цей час це можливо буде, Ясновельможний гетьман через послів своїх до Найяснішої Його Милості Хана Кримського має дбати про відновлення давнього з Кримською державою братерства та єднання військового і підтвердження вічної приязні, дивлячись на яку сусідні держави не відважилися б прагнути поневолити Україну чи коли-небудь чинити над нею ґвалт. Після закінчення війни, коли Бог допоможе, при бажаному й очікуваному нами мирі, новообраний гетьман, осівши у своїй резиденції, має неухильно пильнувати, зобов'язавши до цього і уряд свій, аби ні в чому з державою Кримською дружба і побратимство не порушилися через наших свавільних та легковажних людей, які звикли не тільки сусідську згоду та приязнь, а й союзи мирні руйнувати.

IV

Військо Запорізьке Низове, здобувши собі славу безсмертну багатьма лицарськими подвигами на морі та суходолі, не меншими дарами винагороджено було для спільного свого проживання та промислу. Та держава Московська, шукаючи різні способи для утисків та знищення Війська Запорізького Низового, побудувала на власних землях та угіддях Війська то міста самарські, то фортеці по Дніпру, прагнучи чинити перешкоди Війську Запорізькому Низовому у рибних та звіриних промислах, завдавши тим самим нестерпної образи, праволомства та пригноблення. А наостанок гніздо військове - Січ Запорізьку військовим наступом розорила. Тому по закінченні, дай Боже, щасливому, війни (якщо тепер згадане Військо Запорізьке тих земель своїх та Дніпра від насильства московського не очистить і не звільнить) Ясновельможний гетьман при переговорах Найяснішого короля Його Милості Шведського з державою Московською повинен буде про мир дбати, щоб Дніпро від міст та фортець московських, а також і землі від володіння московського були звільнені і до первинної території Війська Запорізького повернуті. І там у майбутньому нікому ані фортець будувати, ані міст закладати, ані слободи осаджувати, ані яким-небудь іншим способом військових угідь спустошувати Ясновельможний гетьман не має дозволяти і зобов'язаний буде надавати Війську Запорізькому Низовому всіляку допомогу у їх обороні.

V

Місто Терехтемирів, яке здавна належало Війську Запорізькому Низовому і називалося його шпиталем, після звільнення, дай Боже, Вітчизни від московського підданства Ясновельможний гетьман має повернути Війську Запорізькому Низовому з усіма угіддями та з перевозом через Дніпро, що там залишається. У цьому місті для старих, зубожілих та ранами скалічених козаків за військовий кошт має бути збудований шпиталь, відтоді вони матимуть харчі та одяг.

Також увесь Дніпро - згори від Переволочної донизу, Переволочанський перевіз, саме місто Переволочну, з містом Керебердою і річкою Ворсклою з млинами, що знаходяться на території полку Полтавського, і фортецю Кодацьку з усіма маєтностями повинен буде Ясновельможний гетьман, а після нього його наступники з гетьманського уряду згідно з давніми правами та привілеями при Війську Запорізькому оберігати і нікому з духовної або світської влади не дозволяти загат на Дніпрі вниз від Переволочної будувати, риболовити. Особливо поля, ріки, річки і всі угіддя аж до самого Очакова навіки мають належати нікому іншому, тільки Війську Запорізькому Низовому.

VI

У самодержавних державах зберігається такий хвалений і суспільно корисний лад, за якого завжди, і під час війни, і в мирний час, приватно та публічно проводяться ради щодо загального добра Вітчизни, на яких самі самодержці, присутні на них, не забороняють свої рішення міністрам та радникам піддавати обговоренню та ухваленню. То чому ж серед вільного народу такий добрий лад не може бути збережений? У Війську Запорізькому при гетьманах відповідно до давніх прав та вольностей він неодмінно зберігався, але деякі гетьмани Війська Запорізького, привласнивши собі несправедливо та протиправно владу самодержавну, самовладно узаконили таке право - як хочу, так і велю. Через таке самодержавство, непритаманне гетьманському уряду, у Вітчизні та у Війську Запорізькому значно зросли порушення прав та вольностей, розорення, народний тягар, насильні та підкупні урядами військовими розпорядження, а відтак зростала зневага до генеральної старшини, полковників та значного товариства. Тому ми, Генеральна Старшина, кошовий отаман та все Військо Запорізьке, домовились і постановили з Ясновельможним гетьманом при елекції його вельможності таке право, яке має бути вічно у Війську Запорізькому збережено: у Вітчизні нашій першість серед радників належить Генеральній Старшині - як через респект до їх урядів головних, так і постійній при гетьманах резиденції; після них ідуть городові полковники, які будуть пошановані за громадських радників. Крім того, до загальної ради треба вибрати по одній визначній, розсудливій та заслуженій особі від кожного полку. Генеральні радники обираються за згодою гетьмана. З усіма цими генеральними особами, полковниками та генеральними радниками теперішній Ясновельможний гетьман та його наступники повинні будуть радитися про цілісність Вітчизни, її добробут та про всі справи публічні і нічого без їхньої волі своєю владою не розпочинати, не встановлювати і рішень не приймати.

Для цього тепер, при елекції гетьмана, одностайною ухвалою призначаються три генеральні ради щорічно, які мають відбуватися в гетьманській резиденції: перша - на Різдво Христове, друга - на Воскресіння Христове, третя - на Покрову Пресвятої Богородиці. На них не тільки пани полковники зі старшиною своєю та сотниками, не тільки з усіх полків генеральні радники, а й посли від Війська Запорізького Низового для вислуховування та обговорення, після отримання від гетьмана доручення, мають прибувати, дотримуючись призначеного терміну. Якщо від Ясновельможного гетьмана до загальної ради надійде яка-небудь пропозиція, то всі добропорядно, без своєї чи чужої користі, без душогубних заздрощів та ворогування зобов'язані будуть радити так, щоб ці поради не призвели до шкоди для честі гетьманської, загальних тягарів Вітчизни, розорення та, не дай Боже, згуби.

Якщо ж виникнуть якісь громадські справи, що потребують швидкого управління та виправлення, тоді Ясновельможний гетьман буде повновладний у тому, щоб з радою Генеральної Старшини такі справи вирішувати відповідно до своїх гетьманських повноважень.

Також якщо до Ясновельможного гетьмана будуть надіслані листи від закордонних держав, то Його Вельможність має оголосити про них Генеральній Старшині і відповіді, які відписуватимуться, висвітлити, не приховуючи від них жодної кореспонденції, передусім закордонної та такої, що може шкодити цілісності Вітчизни та добру громадському. А щоб на таємних та публічних радах між Ясновельможним гетьманом і Генеральною Старшиною, полковниками та генеральними радниками була дієва, обопільна довіра, кожен з них повинен буде скласти формальну присягу шляхом публічно здійсненої клятви на вірність Вітчизні, на відданість своєму регіментареві, на дотримання своїх повноважень відповідно до посади, яку вони коли-небудь обійматимуть.

Якщо у діях Ясновельможного гетьмана буде помічено щось несумісне з правами та вольностями, шкідливе та некорисне для Вітчизни, тоді Генеральна Старшина, полковники і генеральні радники будуть уповноважені вільними голосами чи приватно або, якщо виникне така необхідність, й публічно на раді висловити Його Вельможності докір щодо порушення прав та вольностей без осудження та найменшої образи високої регіментарської честі. На ті докори Ясновельможний гетьман не має ображатися та мститися, а навпаки, намагатися виправити недоладності.

Особливо ж генеральні радники, кожен у своєму полку, в якому буде обраний, владні будуть разом з городовим полковником стежити за порядком, а інші мають загальною радою управляти, заступаючись за кривди людські. Як Генеральна Старшина, полковники та генеральні радники мають поважати Ясновельможного гетьмана, виявляти йому належні почесті та вірний послух, так і Ясновельможний гетьман має взаємно шанувати їх за товариство, а не за слуг та робочих помічників і не змушувати навмисно для приниження їхньої гідності вистоювати перед собою, крім випадків, коли в тому буде потреба.

VII

Якщо б хтось із генеральних осіб, полковників, генеральних радників, значного товариства чи інших військових урядників, особливо з черні, образив гетьманську честь чи в чомусь іншому провинився, то Ясновельможний гетьман не має права сам покарати їх, а повинен буде подати до генерального військового суду кримінальну чи некримінальну справу. І яким би лицемірним чи облудним не здавався вирок, кожен, хто винен, повинен прийняти його.

VIII

Доповідати Ясновельможному гетьману про всі державні, військові справи повинні генеральні особи, які відповідно до служби постійно перебувають при гетьманові, а не слуги хатні, які жодними військовими справами не повинні цікавитися і не втручатися в державні інтереси.

IX

Оскільки раніше у Війську Запорізькому завжди були генеральні підскарбії, які військовим скарбом, млинами, прибутками до військової скарбниці завідували та з відома гетьмана ними розпоряджалися, то й тепер загальним договором встановлюється та неодмінно узаконюється такий порядок, щоб після звільнення, дасть Бог, Вітчизни нашої від ярма московського, за згодою гетьмана та загальним рішенням був обраний генеральний підскарбій - людина значна, заслужена, маєтна та добросовісна, яка б наглядала за військовим скарбом, млинами та завідувала усілякими прибутками державними і з гетьманського відома направляла їх на потреби громадські та військові, а не на приватні.

Сам же Ясновельможний гетьман не повинен мати жодного відношення до військового скарбу і не витрачати ці кошти на власні потреби, а має задовольнятися прибутками й доходами, передбаченими для гетьманської особи і булави. Це - індукти, збори з полку Гадяцького, сотні Шептаківської, маєтків Почепівських й Оболонських та інших, які здавна ухвалені та затверджені на уряд гетьманський. Більше ж державних маєтностей та угідь Ясновельможний гетьман не має права ані самовільно собі привласнювати, ані роздавати іншим людям, менш заслуженим у Війську Запорізькому, а особливо ченцям, попам, бездітним вдовам, дрібним громадським і військовим урядникам, слугам своїм та приватним персонам для якихось потреб.

Не тільки при гетьмані генеральний підскарбій, який пильнуватиме за військовим скарбом, має обиратися і залишатися там, де буде гетьманська резиденція, а й у кожному полку має бути два підскарбія. Це так само люди значні та багаті, які обиратимуться загальною ухвалою полковника, старшини військової та громади. Вони мають бути обізнані про полкові і міські прибутки та громадські податки, наглядатимуть за ними, матимуть у своєму розпорядженні та кожного року звітуватимуть. Полкові підскарбії, підлеглі безпосередньо генеральному підскарбію, повинні будуть у своїх полках про прибутки, що належать до скарбу військового, знати, збирати та у руки генеральному підскарбію здавати. Пани полковники також не повинні цікавитися скарбницями полковими, а задовольнятися своїми прибутками та маєтностями відповідно до їх посад.

X

Ясновельможний гетьман за своєю посадою має дбати про лад у Вітчизні Запорізькій, а особливо повинен пильнувати, щоб людям військовим і посполитим не чинилися збиткові тягарі, податки, пригнічення та здирства, через які вони залишають своє житло і йдуть шукати прихистку у закордонні держави. Для цього треба, щоб панове полковники, сотники, отамани з усіма військовими та посполитими урядниками не наважувалися виконувати панщин та відробітки на своїх приватних господарствах силами козаків та посполитих, особливо тих, які ані до урядів їх, ані їм безпосередньо не належать: не примушувати до косіння сіна, збирання з полів урожаю та гатіння гребель, не віднімати та силою не змушувати продавати землю, не відбирати за будь-яку провину рухоме та нерухоме майно, не змушувати ремісників безоплатно виконувати свої домашні справи і козаків до розсилки приватної не залучати. Усе це Ясновельможний гетьман має владою своєю забороняти і сам того, як добрий приклад іншим, остерігатись і не чинити.

Найбільше ж на людей бідних чинять утиски і здирства та пригнічують їх тягарями владолюбні хабарники, які не за заслуги свої, а через ненаситну пожадливість прагнуть потрапити в уряди військові і посполиті для свого збагачення. Вони спокушають серце гетьманське, і завдяки корупції, без повного обрання та всупереч справедливості і закону, чи в уряди полковничі проникають, чи обіймають інші посади. Тому остаточно постановляється, щоб Ясновельможний гетьман жодними, хоч би й найбільшими, подарунками та респектами не спокушався, нікому за хабарі в урядах ні полковничих, ні інших військових чи посполитих посад не давав і насильно в уряд нікого не призначав. Завжди як військові, так і посполиті урядники, особливо полковницькі, мають обиратися вільними голосами, а по обранні - владою гетьманською затверджуватись. Однак елекції таких урядників повинні проводитися не без волі гетьманської. Такого ж закону і полковники повинні будуть дотримуватися та не допускати без вільного обрання цілої сотні сотників та інших посадовців за якісь респекти. А через власні образи не повинні також з урядів звільняти.

XI

Вдови-козачки й осиротілі діти козацькі, двори козацькі й жінки в час відсутності козаків, які перебувають в походах або на якійсь іншій військовій службі, щоб до всяких громадських повинностей не притягалися і сплатою податків не обтяжувалися - так погоджено і ухвалено.

XII

Чималий тягар на міста українські лягає і через те, що багато сіл, які раніше їм належали і надавали допомогу у виконанні громадських робіт, до різних державців духовних та світських у приватне володіння повідходили. Жителі посполиті міст у малолюдстві залишилися, то мають тепер ті ж самі повинності виконувати, що раніше за допомогою відібраних сіл виконувались. Тому, як заспокоїться наша Вітчизна від смути воєнної і після звільнення її, дай Боже, від підданства московського, спеціально обраними комісарами має бути проведена генеральна ревізія всіх маєтностей, що знаходяться у володінні можновладців, а результати її подані до Генеральної Ради, що при гетьманові. На ній і буде вирішено, хто має право, а хто не має права військовими угіддями та маєтностями користуватися та які повинності і послушенства підданські можновладцями мають виконуватися.

Ще на людей бідних лягає додатковий тягар через те, що багато козаків оберігають людей зі статками від належних їм повинностей, приймаючи їх до себе у підсусідки, а купці маєтні, захищаючись то гетьманськими універсалами, то протекцією полковничою і сотничою, ухиляються від виконання спільних повинностей громадських і не хочуть допомагати в цьому людям бідним. Через те ясновельможний гетьман універсалами своїми повинен змусити як козаків, так і купців не занехаювати громадські повинності і заборонити їхній захист.

XIII

Стольне місто Київ та інші українські міста з магістратами своїми і з усіма правами та привілеями, законно їм наданими, повинні бути непорушно збережені. Це ухвалюється спеціальним актом і доручається підтвердити у подальшому гетьманською владою.

XIV

Найбільшим тягарем для простих людей в Україні було утримування проїжджих та надання їм підвод, для козаків - їх супроводження. Це доводило деяких людей просто до зубожіння. Тож тепер надання підвод та супроводження проїжджих мають бути повністю відмінені і ніхто з проїжджих не має права ніде вимагати жодної підводи, харчів, напоїв, хіба що хтось у справах громадських з поїздкою буде, наприклад за подорожньою від Ясновельможного пана гетьмана, але й у такому випадку не давати жодних дарів, а лише підводи, скільки в подорожній буде написано. Особливо ж щоб ні військові чи їхні слуги, ні слуги Ясновельможного гетьмана, переїжджаючи у приватних, а не у військових справах, не вимагали підвод, харчів, напоїв, поклонів та супроводження, бо через це міста розорюються, а бідний народ знищується. Будь-яка особа у приватній справі, а не військовій, без регіментарської подорожньої переїжджаючи, повинна усюди в містах і селах обходитися своїм коштом, а підвод та супроводжуючих не вимагати і силою ніколи не брати.

XV

Оскільки орендна плата для щорічної платні компанійцям та сердюкам, а також для інших військових видатків вважається громадським тягарем всіма обивателями малоросійськими військовими та простолюдинами, то й утримання постоїв сердюків та компанійців є обтяжливим для суспільства. А тому як орендні плати, так і згадані постої повинні бути зовсім відмінені.

На Генеральній Раді має бути вирішено і постановлено, як відновити, бідний для задоволення усіляких публічних та військових витрат, військовий скарб і скільки по закінченні війни Ясновельможний гетьман має тримати на військовій службі платних компанійців та піхотинців.

XVI

Часто люди бідні скаржаться на численні здирства з боку збирачів державних податків та податкових чиновників, а також ярмаркових об'їждчиків. Бідній людині взагалі неможливо на ярмарку продати будь-яку річ для полегшення своєї бідності та купити щось для власних потреб без ярмаркової плати. А не дай Боже, хоч чимось завинити, то будеш обідраним ярмарковими об'їждчиками з ніг до голови.

Тому нехай збирачі податків та податкові чиновники збирають до державної скарбниці тільки те мито і тільки з тих товарів, які будуть виражені у майнових угодах, нічого зайвого від купців не вимагаючи і людям бідним здирства не чинячи. Так само й об'їждчики ярмаркові повинні збирати мито з тих, кому належить його платити, а не з убогих людей, які прибули на ярмарок, щоб щось продати або купити для власних потреб. Справ жодних, не тільки кримінальних, а й поточних не відкривати і звичного здирства людям та містам не чинити. А сприяти цьому буде Ясновельможний гетьман своєю мудрою турботою та владою, котрому належить усі негаразди Вітчизни нашої виправляти, а права та вольності військові непорушно зберігати і охороняти.

Ці договори і постанови підлягають дійсному виконанню, що Його Вельможність зволив підтвердити не тільки підписом власноручним, а й формальною присягою та притисканням печатки державної.

Поурочний план

Джерело

Тема. Пилип Орлик та його Конституція 1710 року.

Мета: дати характеристику діяльності гетьмана в еміграції Пилипа Орлика, ознайомити учнів з основними положеннями першої Української Конституції, а також охарактеризувати Прутський похід Петра І; аналізувати зміст основних положень Конституції П. Орлика, розвивати вміння та навички використовувати історичний атлас як джерело додаткових знань, заповнювати текстову таблицю; формувати вміння давати оцінку діяльності історичної особи, використовуючи різні точки зору; виховувати в учнів патріотичні почуття, шанобливе ставлення до видатних постатей української історії.

Обладнання: підручник «Історія України. 8 клас» В.С. Власов, 2016 рік, видавництво «Генеза»; ілюстрації до теми (додаток); атлас «Історія України. 8 клас»

Тип уроку: засвоєння нових знань та вмінь

Основні терміни та поняття:

Основні дати:

1710 рік, 5 квітня - обрання Пилипа Орлика гетьманом в еміграції. Прийняття Конституції.

1711 рік, весна - похід козацьких загонів Пилипа Орлика на Правобережну Україну.

1721 рік, серпень - Ніштадський мирний договір між Росією та Швецією. Закінчення Північної війни.

Хід уроку

І. Організаційний момент

Повідомлення теми та мети уроку.

ІІ. Актуалізація знань

Учитель. Минулого уроку ми знайомилися з вами з політичною діяльністю видатної історичної особи, життя і вчинки якої понад два століття викликають суперечливі оцінки як істориків, так і пересічних громадян.

Тож давайте пригадаємо основні факти, пов'язані з життям і діяльністю Івана Степановича Мазепи.

Тести

1. Таємний українсько-шведський договір укладено:

а) 1700 р.;

б) 1704 р.;

в) 1708 р.

2. Іван Мазепа був прибічником російського царя Петра І до 1708 р.

а) Так;

б) Ні.

3. Після зруйнування м. Батурина новою гетьманською резиденцією стало місто:

а) Гадяч;

б) Глухів;

в) Полтава.

4. Полтавська битва відбулася:

а) 1700 р.;

б) 1709 р.;

в) 1711р.

5. Гетьмана І. Мазепу підтримали запорожці на чолі з кошовим отаманом І. Сірком.

а) Так;

б) Ні.

6. Після розгрому під Полтавою І. Мазепа та Карл XII перебрались до міста:

а) Бендери;

б) Чигирин;

в) Хотин.

Робота з картою

На контурній карті

1) нанесіть шлях просування територією України війська гетьмана Мазепи та шведського короля Карла XII після поразки під Полтавою;

2) позначте місто, яке стало новою резиденцією Гетьманщини після зруйнування Батурина.

Бесіда

1. Чому за часів Північної війни в Україні поширюються антимосковські настрої?

2. Що передбачав договір, укладений Мазепою з Карлом ХІІ?

3. Коли відбулася Полтавська битва? Якими були її результати?

4. Що спричинило поразку шведського війська у битві під Полтавою?

5. Якими були її наслідки для України?

6. Яка доля спіткала Івана Мазепу та його прибічників після Полтавської битви?

Дискусійне питання

Висловіть власну оцінку щодо постаті гетьмана І. Мазепи та обгрунтуйте її.

Учитель. Хотілося б завершити й підбити підсумок усього почутого про гетьмана І. Мазепу. Здається, в нашій історії немає діяча, про якого так багато, так суперечливо, навіть полярно судили нащадки. Мазепу не треба ідеалізувати, перетворювати на ікону, дописувати риси, яких у нього не було. Як зазначив Гнат Хоткевич: «Може, й не весь він чистий, як Христос, може, й не один гріх на його душі, але все ж його ім'я серед борців, а не серед тих, «хто за шмат гнилої ковбаси» продавав рідний край, і народ, і його будучність, і свободу».

IІІ. Мотивація навчальної діяльності

Борис Крупницьшй, історик: «І хоч як державний муж... свого завдання не сповнив..., то все ж таки його енергійна, вперта і не втомна праця... утворила певні зв'язки з Європою, поставила українську проблему як актуальне питання європейської дійсності першої половини XVIII ст.».

Василь Ульяновський, сучасний український історик: «Великий патріот, романтик і оптиміст Пилип Орлик до останніх днів... плекав ідею Української державності під зверхністю Швеції, Туреччини, Франції, чи Польщі».

Ілля Борщак, відомий український історик-емігрант у 20-х рр. XX ст.: «Пилип Орлик із завзяттям переносив до кінця своїх днів найбільш жорстокі нещастя».

Антуан Фелікс де Монті, маркіз, французький посол у Варшаві у 20-хрр. XVIIIст:: «Ми знаємо гетьмана як людину великої ворожнечі до москалів, розумну й відважну, дуже поважну й люблену на Україні між козаками... Козаки шукають нагоди, щоби повстати проти гнобителів і повернути свою давнішню вольність... За сприятливих умов козаки обрали би гетьмана Орлика вождем...»

Іван Мочульський, кошовий отаман запорозьких козаків (1721р.): «Чекаєм гетьмана радісним серцем, як діти отця... Общена Украйні всі про вельможності ваші говорять тії слова: коли наш орел вилетить і нас від того лиха визволить...

«Історія русів», найвизначніший твір української національно-політичної думки кінця XVIII ст.: «Війська і народ малоросійський... вельми погорджували дурощами Орликовими і зовсім не зважали на його... затії... І лише запорожці... пристали до Орлика».

ІV. Вивчення нового матеріалу

У ч и т є л ь. На жаль, ми бачимо, що не всі історики дають позитивну оцінку Пилипу Орлику. «Зрадник» - цей штамп панував в офіційній російській дореволюційній історіографії. Навіть найкращі представники української історіографії оцінювали діяльність П. Орлика по-різному. Поруч із визнанням Орлика як «останнього і найліпшого із яскравих мазепинців» йому відмовили в ролі політичного діяча. Вперше по-новому, як національного героя, в 20-х роках XX ст. висвітлив постать гетьмана-вигнанця український історик Ілля Борщак, сам емігрант з України.

Становище Гетьманщини після Полтавської битви. Наступ на автономні права Гетьманщини.

Багато козаків і старшин після поразки під Полтавою вимушені були рятуватися від політичних переслідувань. Близько 13 тис. утікачів з України зосередилось у Бендерах. Опинившись за кордоном, вони ставали політичними емігрантами еміграція - вимушене чи добровільне переселення з батьківщини в іншу країну, зумовлене різними причинами: економіч­ними, політичними, релігійними).

Українські емігранти не полишали планів визволення України. Після смерті гетьмана Івана Мазепи по­стало питання про обрання нового гетьмана. 5 квітня 1710 року в Бендерах (Молдавія) відбулася козацька рада. Гетьманом було обрано найближчо­го сподвижника Івана Мазепи - генерального писаря його уряду Пилипа Орлика.

Перехід І. Мазепи на бік шведів Петро І використав як привід для розгортання терору. Спеціальна слідча комісія, створена за наказом царя, розглядала справи прибічників гетьмана. Сотні українців було репресовано і страчено, а їхнє майно конфісковано. Переслідувань зазнали родичі козаків, що разом із П. Орликом опинилися в еміграції. На початку війни з Туреччиною за жеребом страчували кожного десятого в поселеннях Лівобережжя і Слобожанщини, які не виявляли достатньої лояльності щодо царя.

Орлик Пилип (1672-1742) гетьман Правобережної України (1710-1714), гетьман України в еміграції (1714-1742).

Народився Пилип Орлик 11 жовтня 1672 року в селі Косуті Ошмянського повіту на Віленщині. Рід Орликів походить із старої баронської фамілії, поширеної у Чехії, Моравії та Шлезьку. Один з представників цього роду за часів гуситського руху ХIV - початку ХV ст. перебрався до Польщі, а відтак до Литви. Саме від цієї лінії й походять предки Пилипа Орлика. 1673 року під час польсько-турецької війни у битві під Хотином загинув його батько.

Початки освіти П. Орлик здобув, ймовірно, у єзуїтській школі у Литві. Пізніше вступив у Києво-Могилянську академію, яку закінчив 1694 року. 1698 року посів посаду кафедрального писаря у Київській митрополії. Того ж року одружився з дочкою полтавського полковника Герцика Ганною. Близько сходиться із викладачем Колегіуму, відомим церковно-політичним діячем, філософом та письменником Стефаном Яворським, який був його добродієм і повірником. З 1700 року завдяки протекції Стефана Яворського обіймає посаду канцеляриста, потім старшого канцеляриста Генеральної військової канцелярії, керуючого справами Генеральної військової канцелярії.

На освіченого молодого інтелігента звернув увагу гетьман Іван Мазепа, якому Пилип Орлик 1695 року написав панегірик «Алкід Російський». 1702 року народився син Орлика - Григір, хрещеним батьком якого був Мазепа. 1707 року Орлик стає генеральним писарем Війська Запорозького, одним з найближчих помічників Івана Мазепи, виконує важливі дипломатичні доручення гетьмана у його таємних зносинах з антиросійською польською верхівкою. У жовтні 1707 року Мазепа утаємничує Орлика у свої плани підготовки антиросійського повстання і шведсько-українського союзу. Під час подій 1708 – 1709 років і поразки шведсько-українських військ під Полтавою Орлик залишився на боці Мазепи і разом з ним відступив на територію Туреччини, в Бендери.

Після смерті Мазепи, коли постало питання про вибір нового гетьмана на противагу Іванові Скоропадському, поставленому на Україні Петром I, вибір упав на П.Орлика, якого обрали гетьманом 5 квітня 1710 року. У день виборів було проголошено державну Конституцію, яка називалася «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького».

Перебуваючи до кінця життя в еміграції, Пилип Орлик уклав союзні договори зі Швецією (1710), кримським ханом (1711, 1712), вступав у переговори з Туреччиною, намагаючись схилити ці країни до війни з Московською державою з метою визволення України. 1711 року разом з кошовим Костем Гордієнком здійснив військовий похід запорожців та союзних татарських військ на Правобережну Україну, здобув Білу Церкву, дійшов до Фастова, але через зраду татар відступив до Бендер. Влітку 1711 року турки, татари разом з польсько-українським військом завдали поразки російській армії над Прутом. З 1914 року, після того, як Орликові не вдалося реалізувати свої плани визволення України, він разом з Герциком, Войнаровським, Мировичем переїжджає до Швеції, у 1720 році - до Австрії, пізніше - до Чехії. З 1722 по 1734 рік живе у Греції в місті Салоніки. 1740 року почалася війна між Туреччиною і Росією, на яку Пилип Орлик покладає надії. Але після укладення між обома країнами Білогородського миру його надії не справдилися. Помер Пилип Орлик 24 травня 1742 року в Яссах у Молдавії.

Високоосвічений, з тонким національно-політичним розумом, палкий і свідомий патріот і борець за незалежну Україну, Пилип Орлик виділявся у тогочасному середовищі української козацької старшини. Навіть історики XIX століття, зокрема Соловйов, Ключевський та Костомаров, незважаючи на негативне ставлення до українських визвольних ідей, не могли не зауважити його щирості й чистоти замірів. Орлик являв собою цілком новий тип патріота й інтелігента, який у неймовірно тяжких умовах еміграції не полишав думки про відновлення самостійності української держави. Найактивніший провідник мазепинської ідеї, він присвятив ціле своє життя створенню західноєвропейської коаліції, яка б допомогла визволити Україну. Вигнанець, гетьман-емігрант, з невеликою групою однодумців - А.Войнаровським (небожем І.Мазепи), полковником Д.Горленком, генеральним писарем І.Максимовичем, генеральним суддею К.Довгополим, генеральними осавулами Г.Герциком та Ф.Мировичем – робив одчайдушні спроби умовити уряди Швеції, Німеччини, Польщі, Франції, Туреччини на спільну боротьбу з царем. Орлик активно листувався з монархами та іншими високими зверхниками цих держав, порушував українську проблему на різних приватних та офіційних зустрічах. Він намагався скористатися будь-якою можливістю, щоб зацікавити європейські держави вирішенням долі України. Ніхто більше за Пилипа Орлика не зробив у той час, аби українське питання стало часткою загальноєвропейської політики першої половини ХVIII століття.

«Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького», або так звана «Конституція Пилипа Орлика», яку було проголошено у день його виборів гетьманом, є унікальним документом, який дослідники небезпідставно називають однією з перших у світі демократичних конституцій. Головна ідея її - повна незалежність України від Польщі та Росії, причому кордони з Польщею визначалися по річку Случ, як за Богдана Хмельницького. Крім визначення території української держави, цей документ визначав права усіх верств населення України, незалежне становище Запорозької Січі від Польщі та Росії. Гетьман призначався главою держави, поряд з ним мала діяти Генеральна старшинська Рада, що певною мірою обмежувала владу гетьмана й регулювала його відносини з народом. Крім старшини до Ради мали увійти представники від кожного полку. Державний скарб відділявся від гетьманського, на утримання гетьмана виділялися строго визначені окремі землі та кошти. Полковники та сотники повинні були обиратися демократично - вільними голосами козаків чи сотні. Гетьман зобов’язувався стежити за справедливим розподілом і збиранням державних податків, що сплачувалися козацькими підпомічниками, селянами, міщанами, купецтвом. Визначальною рисою Орликової Конституції, яка, власне, робить її однією з найдемократичніших серед усіх тогочасних подібних державних актів, є пункти, котрі обмежували гетьманську владу на користь старшинської ради - своєрідного козацького парламенту, до якого мали увійти не лише генеральна старшина й полковники, а й представники Запорожжя та полків - від кожного по одній заслуженій особі.

Конституцію України одразу по її прийняттю визнали уряди Швеції і Туреччини. Вона й сьогодні вражає своєю актуальністю й високим правовим рівнем. Вчені й політики нині не без підстав вважають, що, втіливши ідеї її натхненника, гетьмана Івана Мазепи, вона як державний акт республіканського спрямування на 80 років випередила ідеї Французької революції.

Після Орлика залишилася літературна спадщина у формі листування, універсалів, промов, панегіриків та «Діаріуша подорожнього», тобто щоденника. Вони свідчать, що Пилип Орлик був вельми освіченою людиною і мав неабиякі публіцистичні здібності. Майже всі його писання вирізняються надзвичайною художністю, бароковим красномовством, вільним володінням кількома мовами, частим звертанням до історичних прикладів та міфології. Такі, наприклад, його листи до Карла XII, запорожців та гетьмана Івана Скоропадського, в яких він описує злигодні народу під час татарських набігів. Особливо цікавий для характеристика Орлика як письменника-публіциста його «Діаріуш», у якому він робив записи від 11 жовтня 1720 року до кінця 1730 року. Писано його добірною польською мовою, рясно оздобленою латинізмами та церковнослов’янізмами. Соковито, емоційно, з цікавими деталями та характеристиками описує він свої відвідини та прийоми у себе багатьох визначних людей Європи: французьких священиків, англійського консула, солунського митрополита, ігуменів афонських монастирів, купців з багатьох країн, дипломатів, політиків та високих державців тих країн, де йому довелося побувати. Як ерудит і книголюб, він пише про враження від прочитаних книжок. Газети є його улюбленою лектурою. Орлик виявляє глибоку пошану до французької мови, вивчивши майже досконало її в літньому віці. Він навіть перекладав без труднощів з французької мови на польську шеститомну історію грецької схизми єзуїта Мембурга. Окремою сторінкою спадщини Орлика є його листування латинською, французькою, польською та тогочасною українською, або руською, мовами.

Поміж особами, з якими гетьман листувався, були відомі люди, зокрема граф Флемінг, перший міністр польського короля Августа II, гольштинський князь, англійський амбасадор, Єрусалимський патріарх, великий візир, кримський хан, гетьман Скоропадський, шведський король, запорозькі козаки на турецьких землях та ін. Та найбільші клопоти Орликові - його Батьківщина, тому в «Діаріуші» знаходимо багато звісток з України, що їх він намагається добути за будь-якої нагоди від купців, дипломатів, з листів та тогочасних газет. Орликів стиль і багатогранна освіченість ставлять його в один ряд з найвидатнішими представниками української вченої еліти кінця ХVII - початку ХVIII століття, яка виховалася в стінах Києво-Могилянської академії і складала той культурний осередок, котрий увійшов в історію культури як Київські Атени, ідеологом і лідером якого був Іван Мазепа.

Тридцять років Пилип Орлик поневірявся по Європі, зазнавав злигоднів, нестатків, переслідувань агентів Петра I та його наступників, однак все-таки неухильно й послідовно, як міг у тяжких умовах еміграції, боровся за визволення України. У своїх листах і в щоденнику він не раз порівнював себе з чоловіком, якому буря розбила корабель: «Як корабельник, котрого застануть в океані противні вітри, змучений ними і виглядає ясної погоди, так і я, змучений безнастанними нещастями, заведений у своїх надіях, очікував і очікую обіцяної втіхи...» Та його надіям судилося здійснитися лише через два з половиною століття... Скінчив своє багатостраждальне життя Пилип Орлик у Яссах, неподалік Бендер, де свого часу знайшов вічний спокій його великий попередник - гетьман Іван Мазепа і де було прийнято Конституцію України. Перед смертю Орлик послав листа до запорожців, нагадуючи їм про високий обов’язок захищати рідну землю. Мудрий державець, дипломат, творець нашої першої Конституції бідності, що молдавський господар мусив поховати його власним коштом.

Наступ царату на українську культуру.

Заходи щодо економіки Гетьманщини

Робота в парах

• 1-й учень на основі тексту підручника має з’ясувати, яких заходів вживав російський царизм проти української культури.

• 2-й учень на основі тексту підручника має з’ясувати, як впливали заходи російської влади на стан господарства гетьманщини.

Учні обговорюють виконані завдання в парах. Одну з пар учитель заслуховує.

П. Орлик та його Конституція

Підчас козацької ради 05.04.1710 року було ухвалено документ «Пакти й Конституції прав та вольностей Війська Запорозького».

«Пакти й Конституція прав та вольностей Війська Запорозького»

Робота в групах з історичним документом (додаток 2.)

- визначення поняття «Конституція»;

- Завдання групам: ознайомтесь зі змістом документа та створить схему, яка б відтворила функціонування органів влади та взаємозв'язок між ними, якби даний документ набрав чинності в Україні.

- Виступ груп. (Одна група виступає, друга рецензує відповідь першої.)

- Учитель: Сконцентруємо увагу на окремих статтях сучасної Конституції.

- «Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.» ст. 75, роз. IV.

- «Президент України є главою держави і виступає від її імені.» ст. 102, роз. V

- «Кабінет міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.» ст. 113, роз. VI.

- «Найвищим судовим органом у системі судів є Верховний Суд України.»

Отже, ми бачимо, що Конституція П. Орлика заклала підвалини поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки влади. Конституція П. Орлика дійсно демократична правова пам'ятка. (Використовується плакат «Конституція П. Орлика» - додаток 3.)

3. Політична діяльність П. Орлика в Європі та спроби, створення антимосковської коаліції.

- Учитель: Гетьман П. Орлик неодноразово питався створити антимосковську коаліцію, тобто союз держав у складі Швеції, Кримського ханства, Туреччини, частини Польщі, та уряду Орлика з метою збереження незалежності і самостійності України. І 10 квітня 1710 року зразу після обрання П. Орлика гетьманом, він уклав новий договір між Україною та Швецією. Швеція зобов'язувалася забезпечити оборону і цілісність території України.

Робота з документом

Користуючись текстом підручника, проаналізуйте Конституцію Пилипа Орлика за таким планом:

1) релігія;

2) територія;

3) управління;

4) судочинство;

5) військо;

6) міжнародні відносини;

7) становище народу.

Це завдання можна виконати в малих групах або в парах (залежно від кількості учнів у класі). Кількість груп повинна відповідати кількості пунктів плану. Після виконання цього завдання групам можна запропонувати дати відповідь на питання.

Запитання для обговорення

1. Який принцип, згідно з Конституцією Пилипа Орлика, був покладений в основу управління Україною: спадкоємності влади чи виборності?

2. Кому належала провідна роль в управлінні - гетьманові чи генеральній старшині?

3. Чим можна пояснити запровадження генеральної ради?

4. В який спосіб мав здійснюватися зв’язок між владою і народом?

5. Що гарантувала влада народові?

6. Які норми Конституції свідчили про її демократичний характер?

7. Визначте значення Конституції Пилипа Орлика.

Висновок

Отже, Конституція Пилипа Орлика не лише проголошувала незалежну Українську державу, а й закріплювала найбільш прогресивні для того часу ідеї про державне життя. До таких, зокрема, належали обмеження повноважень гетьмана,

створення представницького органу - Генеральної ради. Документ заклав підвалини принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки, передбачав виборність посад, що й нині є принциповою засадою розвитку демократичних держав.

- Робота учнів над текстовою «Військова та політична діяльність Орлика в Україні та Європі.» (додаток 4) Робота в парах над 6 пунктами таблиці, підручник стор. 202 - 204.

Підсумок роботи з таблицею:

- З якою метою гетьман відвідав країни Європи? ( створити коаліцію європейських держав проти Росії)

- Яким був результат дипломатичної діяльності? (поширив в Європі ідею державної незалежності України)

3. Політична діяльність П. Орлика в Європі та спроби, створення антимосковської коаліції.

- Учитель: Гетьман П. Орлик неодноразово питався створити антимосковську коаліцію, тобто союз держав у складі Швеції, Кримського ханства, Туреччини, частини Польщі, та уряду Орлика з метою збереження незалежності і самостійності України. І 10 квітня 1710 р. зразу після обрання П. Орлика гетьманом, він уклав новий договір між Україною та Швецією. Швеція зобов'язувалася забезпечити оборону і цілісність території України.

- Робота учнів над текстовою «Військова та політична діяльність Орлика в Україні та Європі.» (додаток 4) Робота в парах над 6 пунктами таблиці, підручник стор. 202 - 204.

Підсумок роботи з таблицею:

- З якою метою гетьман відвідав країни Європи? ( створити коаліцію європейських держав проти Росії)

- Яким був результат дипломатичної діяльності? (поширив в Європі ідею державної незалежності України)

Робота з таблицею

Прутський мирний договір 1711 року

· Московський уряд зобов’язувався передати Туреччині Азовську фортецю з прилеглою до неї територією.

· Росія мала зруйнувати фортеці: Таганрог, Кам’яний Затон і Новобогородицьку.

· Москва зобов’язувалася не втручатися у польські справи, відмовлялася від Правобережжя та Запорожжя.

· Туреччина дозволяла вивести Росії війська з Правобережжя

Завдання

1. З якою метою Петром І був організований Прутський похід?

2. Які він мав наслідки?

3. На яких умовах був укладений між Росією та Туреччиною Прутський мирний договір?

4. Якими були його наслідки для України?

5. З якою метою Пилип Орлик створив нову антимосковську коаліцію? Чим вона скінчилася?

V. Закріплення знань учнів

Бесіда

1. З якою метою в Україні запроваджувався тотальний терор?

2. У чому полягала особливість гетьманування Пилипа Орлика?

3. Із якою метою П. Орлик запропонував козацтву «Пакти і Конституції…»?

Учні відповідають на запитання, поставлене на початку уроку:

- У чому ж полягає заслуга гетьмана П. Орлика перед Україною?

Орієнтовний зміст відповіді учнів

Гетьман П. Орлик був найбільш видатним представником першої української політичної еміграції, що намагався вибороти суверенну, вільну, єдину Україну, долучаючи до боротьби світову дипломатію, піднести Українську національну ідею у світі. Доля П. Орлика - приклад служіння батьківщині, коли на її вівтар принесено і матеріальні вигоди, і родинне щастя.

VІ. Підсумок уроку

Учитель. Доля та спадщина гетьмана П. Орлика тривалий час були піддані забуттю. Він став пер­шим гетьманом в еміграції, який продовжив справу свого попередни­ка І. Мазепи щодо визволення України з-під влади Московського царства. Гетьман П. Орлик був палким борцем за втілення ідеї незалежності України за сприяння іноземних правителів. Його Конституція стала видатною правовою пам'яткою Європи та України, де вперше було проголошено республіканський устрій держави та передбачено захист прав і свобод насе­лення. І хоча цей прогресивний до­кумент не був реалізований, все ж він з'явився на 66 років раніше від американської «Декларації незалежності» й майже на 80 - від французької «Декларації прав людини і громадянина», відобразивши цілком новітні для того часу зрушення суспільної думки (пов'язані з ідеями поділу влади, гарантіями прав особистості тощо).

VIІ. Домашнє завдання

1. Опрацювати §29.

2. Порівняти Конституцію П. Орлика із сучасною Конституцією України.

Додаток 1.

Оцінка в історії постаті гетьмана Пилипа Орлика

1. «Історія русів», найвизначніший твір української національно-політично думки кінця XVIII ст.:

«Війська і народ малоросійський ... вельми погорджували дурощами Орликовими і зовсім не зважали на його ... затії... і лише запорожці пристали до Орлика».

2. Іван Мочульський, кошовий отаман запорозьких козаків (1721):

«Чекаємо гетьмана радісним серцем, як діти отця... Обще на Україні всі про вельможності ваші говорять тії слова: коли наш орел вилетить і нас від того лиха визволить».

3. Антуан Фелікс де Монті, маркіз, французький посол у Варшаві у 20-х рр.. XVIII ст.:

«Ми знаємо гетьмана як людину великої ворожнечі до москалів, розумну і відважну, дуже поважну й люблену на Україні між козаками... Козаки шукають нагоди, щоби повстати проти гнобителів і повернути свою давнішню вольність... При сприятливих умовах козаки обрали би гетьмана Орлика вождем...»

4. Ілля Борщак, відомий український історик-емігрант у 20-х рр.. XX ст.

«Пилип Орлик із завзяттям переносив до кінця своїх днів найбільше жорстокі нещастя».

5. Василь Ульяновський, сучасний український історик:

«Великий патріот, романтик і оптиміст Пилип Орлик до останніх днів плекав ідею Української державності під зверхністю Швеції, Туреччини, Франції чи Польщі».

6. Борис Крупницький, історик: «І хоч як державний муж... свого завдання не сповнив... то все ж таки його енергійна , вперта і невтомна праця... утворила певні зв'язки з Європою, поставила українську проблему як актуальне питання європейської дійсності першої половини XVIII ст.».

Додаток 2.

АНАЛІЗУЄМО ІСТОРИЧНИЙ ДОКУМЕНТ

Пакти й Конституція прав та вольностей Війська Запорозького між ясновельможним паном П. Орликом, гетьманом, та між: старшиною, полковниками, а також: Військом Запорозьким, прийняті публічно ухвалою обох сторін, року 1710, квітня 5, при Бендерах.

Ми уклали угоду з Пилипом Орликом, новообраним гетьманом, і ухвалили, щоб не тільки він стежив за виконанням викладених нижче по пунктах і підтверджених його присягою, але щоб цього незмінно дотримувалися і наступні гетьмани.

1. Ясновельможний гетьман зобов'язаний та примушений у законному порядку дбати, щоб жодна чужинська релігія не запроваджувалась на нашій батьківщині, не допускаючи проповідування та розмноження кількості її прихильників. І щоб при ново збудованих церквах множилося навчання дітей „вільним мистецтвам".

2. Обов'язком Ясновельможного гетьмана стане турбота про недоторканий цілісний кордон,щоб нікому не дозволяв не лише порушувати закони і вольності, але й привласнювати батьківські землі.

3. Ясновельможний гетьман дбає через послів про відновлення давнього братства з Кримським ханством..., щоб надалі не пробували зухвалим нападом у спину підкорити собі Україну.

4. Гетьман муситиме подбати про звільнення від московських укріплень земель Війська Запорозького і повернення їх у власність Війська, і щоб надалі ніяким іншим чином не спустошували володінь Війська Запорозького.

5. Постановляємо навічно зберігати такий закон, щоб у нашій батьківщині першість належала Генеральній старшині як з огляду на її високі служби, так і у зв'язку з перебуванням при гетьманах. Генеральній старшині, полковникам і генеральним радникам належить давати поради гетьману про цілісність батьківщини, про її загальне благо й про всі публічні справи. Без їхнього попереднього рішення і згоди, на власний розсуд гетьмана нічого не повинно ані починатися, ані вирішуватися, ані здійснюватися.

Генеральні ради збираються на Різдво, на Великдень, на Покрову. На ці ради з'являються посли від Низового Війська для слухання й обговорення справ...

6. Правопорушення - і умисне, й випадкове - має підлягати розгляду Генерального Суду, який повинен винести рішення таке, якому кожен мусить підкорятися.

7. Генеральна старшина повинна доповідати гетьману про всі публічні справи, що перебувають у її віданні.

8. Ясновельможному гетьману належить пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покладали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог. Вдови козаків, діти - сироти, козацькі господарства і господарства жінок, чоловіки яких перебувають на війні або військових службах, не притягатимуться до жодних повинностей і не будуть обтяжені сплатою податків.

9. Щодо цих пактів і Конституції, укладених для успішного виконання, то гетьман удостоїв їх підтвердити власноручним підписом і державною печаткою, а також присягою.

Додаток З

Конституція П. Орлика

- Унікальний історичний документ, справді демократична народна Конституція.

- Написана латинською і українською мовами

- Після смерті Мазепи козаки обирають гетьманом П. Орлика

- Конституція П. Орлика передбачала: встановлення національного суверенітету визначення кордонів України, соціальне забезпечення убогих, вдів, сиріт...

- Засуджувала протекціонізм і підкуп

- Визначала принципи внутрішньої і зовнішньої політики майбутньої України

- Визнання непорушності трьох складових частин правового суспільства - законодавчої, виконавчої, судової влади.

- Гетьман, обмежений законом у діях, генеральна старшина, обрані представники від кожного полку

- Виборна генеральна Рада, що мала скликатися тричі на рік

- Конституція не була втілена в життя

Додаток 4.

Військова та політична діяльність гетьмана Пилипа Орлика в Україні та Європі

№п/п

Дата

Місце історичних подій

Зміст події

Результат (наслідки)

1

Січень - березень 1711 р.

Правобережна Україна

2

Прутський мирний договір Росії з Туреччиною

3

5 березня 1712 р.

4

1714 р.

Швеція

5

1720, 1721 р.р.

6

1722 р.