ІІ. Західноукраїнські землі у складі Австрійської імперії

Включення західноукраїнських земель до складу Австрійської імперії

План

1. Адміністративно - територіальний устрій та регіональний поділ.

2. Політика австрійського уряду щодо українців.

3. Національне та соціальне становище українського населення. Інкорпорація - включення до свого складу приєднання.

Адміністративно - територіальний устрій та регіональний поділ

Поділи Польщі, здійснені у 70 - 90-х роках XVIII ст. трьома монархіями - Російською, Австрійською і Прусською, - внесли суттєві зміни в життя не тільки Правобережної України, а й одвічних українських земель Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття.

У складі Австрійської імперії Галичина (землі колишнього Галицько-Волинського князівства) з деякими польськими землями була виділена в окремий край з центром у Львові й отримала назву «Королівство Галіції та Лодомерії».

Воно поділялося на 12 дистриктів (округів).

Окремим округом до цього «королівства» входила Буковина.

Дистрикт - адміністративно-територіальна одиниця.

Територія Закарпатської України в першій половині XIX ст. увійшла до складу Угорського королівства і поділялася на 4 жупи (регіони).

Жупа - адміністративно-територіальна та господарська одиниця головним чином в Угорщині та на загарбаних нею землях.

Через підпорядковані їм управління, жупани, здійснювали

адміністративну, фінансову, судову і навіть військову владу.

Однією з головних особливостей адміністративно - територіального устрою українських земель була їхня регіоналізація і поступова інкорпорація та інтеграція

до складу двох імперій.

Так, серед українських земель, що у XIX ст. становили

південно-західну частину Російської імперії, вирізнялося чотири райони:

Лівобережна Україна,

Слобожанщина,

Правобережна Україна і

Південна (Степова) Україна.

У результаті проникнення українців на Північний Кавказ наприкінці XVIII ст. тут формується новий історичний регіон - Кубанська Україна.

У складі Австрійської імперії перебували такі історичні землі - регіони, як

Галичина (обширна територія колишнього Галицько-Волинського князівства та територія етнічних польських земель);

Підкарпатська Україна (територія сучасної Закарпатської області);

Буковина (територія сучасної Румунії та сучасної Чернівецької області).

Політика австрійського уряду щодо українців

Австрійський уряд всіляко заохочував переселення на західноукраїнські землі

німців, угорців і румунів, яким надавалися найкращі землі.

У Галичині більшість складали греко-католики та іудеї.

Цісарськими декретами 1771 - 1774 та 1781 років релігійні конфесії

(релігійні об'єднання) краю зрівняні в правах.

Румунське населення Північної Буковини становило всього 26%, а українське - 69%.

Однак австрійський уряд створив умови для інтенсивної імміграції румунів із сусідніх регіонів. Призначення на адміністративні посади румунських службовців також прискорювало румунізацію краю.

Національне та соціальне становище українського населення. Інкорпорація - включення до свого складу приєднання

Західноукраїнські землі, які ввійшли до складу Австрійської імперії, одразу ж стали одним з головних об'єктів реформаторської політики правлячої Габсбурзької монархії.

Проведення реформ на цих землях пов'язане з правлінням

Марії - Терезії (1740-1780) та її сина Йосипа II (1780-1790).

Перш за все нововведення торкнулися аграрної сфери.

У 1781 - 1782рр. Йосипом II було видано укази, згідно з якими проголошувалось

звільнення селян від особистої залежності поміщиків,

визначались розміри панщини (30 днів на рік),

шляхті заборонялось збільшувати свої володіння за рахунок прирізків селянських наділів,

судити селян тепер мав не пан, а спеціально призначений державний чиновник.

Ряд заходів цісарського уряду обмежували лихварство євреїв на селі.

У дореформеній Австрії католицька церква мала привілейоване становище.

Некатолицькі віросповідання були обмежені в правах:

заборонялося займати державні посади не католиками;

євреї мали носити спеціальний одяг і сплачувати принизливий

податок за переміщення територією монархії.

Після анексії Галичини, де греко-католицьке та іудейське населення становило більшість,

Марія - Терезія та Йосип II цісарськими декретами 1774 - 1776рр, 1781р. провели

релігійну реформу, спрямовану на зрівняння у правах релігійні конфесії краю.

Віруючим цих віросповідань відкривалася дорога

до навчання в університетах,

до державної служби,

їм було дозволено продавати і купувати землю,

священики отримали статус державних службовців.

Види інкорпорації:

офіційна - передбачає затвердження збірників інкорпорованих актів компетентним органом;

неофіційна - не має обов'язкового характеру,

здійснюється науковими установами, навчальними закладами, іншими суб'єктами юридичної діяльності для зручності у користування нормативним матеріалом;

хронологічна - здійснюється у певній послідовності за ознакою часу видання нормативних актів;

предметна - нормативні акти об'єднуються на підставі однорідності суспільних відносин, що становлять відокремлений предмет правового регулювання.

Існують також інші види інкорпорації, які здійснюються за такими критеріями:

алфавітний порядок,

галузь права,

суб'єкт прийняття нормативного акта,

тематика наукового дослідження,

сфера діяльності тощо.

Таким чином відбувається об'єднання цілісних нормативно-правових актів у збірники правового матеріалу за критерієм, який обирає сам систематизатор.