У 1953 році, в рік смерті Сталіна, в Східному Берліні розгорілося
перше масове антирадянське повстання, яке придушили танками.
А так виглядали школярки в Західному Берліні у 1953.
Їдуть додому, щоб переодягнутися, оскільки бриджі та шорти тоді були заборонені в їхній школі.
Цікаво, а як у цей рік виглядами наші школярки?
Чекаю на фото наших мам і бабусь.
Наступ Червоної армії та активізація сил Опору в країнах Центрально-Східної Європи заклали передумови для створення урядів національних фронтів.
Проте розгром нацистських сил створював для СРСР сприятливі передумови для політики «експорту революції» та розширення своїх сфер впливу.
Саме з такою метою Червона армія починає активно включатись в політичне життя «визволених» країн.
Виділяють такі етапи встановлення комуністичних режимів у країнах Центрально-Східної Європи.
Створення коаліційного уряду, до складу якого окрім комуністів увійшли представники руху Опору
(1945 – 1946 рр.)
Створення формального коаліційного уряду, ключові посади в якому належали комуністам
(1946 – 1947 рр).
Створення власне комуністичного уряду
(1947 – 1948 рр.)
Особливостями першого етапу була ліквідація профашистських організацій та сил колабораціоністів, відновлювались демократичні інститути.
Для другого етапу були характерними зміни в економічному житті країн, в яких вже помітно відчувався радянський чинник.
Та найсильнішим радянське вручання відчувалось саме під час третього етапу.
Москва створила у 1947 р. Інформаційне бюро 9 комуністичних партій
(СРСР, Польщі Болгарії, Чехословаччини, Угорщини, Румунії,
Югославії, Франції та Італії).
Саме з цього часу розпочалось відтворення радянського зразка з урахуванням місцевих особливостей – будівництво соціалізму –
індустріалізація та кооперація сільського господарства.
Колективізація мала примусовий характер.
Крім того, в кожні з країн склався культ власних вождів –
Б. Берута – Польща, К. Готвальд – Чехословаччина, М. Ракоші – Угорщина.
Встановлення про радянських режимів у країнах Центрально-Східної Європи варто розглядати в контексті поляризації світу та загострення відносин між СРСР та Заходом.
Саме новостворені радянські режими в країнах Центрально-Східної Європи мали стати основою для майбутньої соціалістичного блоку на чолі з СРСР.
Вже в січні 1949 р. розпочалось інституційне оформлення прорадянского блоку,
було утворено Раду Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) для спільного розв’язання економічних проблем,
та як своєрідна відповідь на прийняття плану Маршалла країнами західної Європи.
Згодом членами РЕВ стали Албанія, Монголія, НДР.
Наступним кроком стало створення власного військового союзу –
Організація Варшавського Договору в 1955 р., як відповідь на вступ ФРН у НАТО.
Членами ОВД стали СРСР, НДР, Чехословаччина, Болгарія, Угорщина, Румунія, Польща.
Лідером та спонсором блоку безперечно був СРСР.