35. Пилип Орлик і його Конституція. 

Пилип Орлик - перший гетьман у вигнанні - очолив потужну українську політичну еміграцію в Західній Європі. "Пакти і конституції законів і вольностей Війська Запорозького" - документ, що накреслив шляхи визвольних змагань кільком наступним поколінням українців; втілення державницьких прагнень гетьмана у вигнанні Пилипа Орлика. Доля Пилипа Орлика - приклад служіння Батьківщині, коли на її вівтар принесено і матеріальні вигоди, і родинне щастя, і саме життя.

Додаткове завдання (за бажанням і на вибір) + 2 бали=12 (max)

1. Скласти портрет П. Орлика як історичної особи;

2. Скласти кросворд з теми. 

ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ

1710 р., 5 квітня Обрання Пилипа Орлика гетьманом в еміграції. Прийняття Конституції П.Орлика.

1711 р., весна Похід козацьких загонів П.Орлика на Правобережну Україну. 

1711 р., травень-червень Прутський похід російської армії Петра І.

1711 р., липень Прутський мирний договір.

1711 р. Заснування запорожцями Олешківської Січі на землях Кримського ханства.

1721 р., серпень Ніштадтський мирний договір між Росією та Швецією. Закінчення війни. 

ОСОБИСТІСТЬ

Пилип Орлик (1672-1742) походив із давнього чеського роду. 

Під час гуситських війн предки Орлика виїхали з Чехії та опинилися в Польщі. 

Майбутній гетьман народився 11 жовтня 1672 р. неподалік Вільна. 

Коли хлопчикові виповнився рік, загинув його батько. 

Тому вихованням сина опікувалася мати - українська православна шляхтянка. 

Клопотами матері Пилип здобув добру освіту, навчаючись попервах в єзуїтському колегіумі у Вільні, а згодом, коли родина переїхала на Україну, - у Києво-Могилянській академії. 

Маючи незвичайні здібності, він зарекомендував себе одним із найкращих студентів. 

Орлик вельми полюбляв риторику та був гарним промовцем, писав вірші, що друкувалися ще наприкінці XVII ст., глибоко цікавився філософією та літературою, вільно володів українською, польською, церковнослов'янською, болгарською, сербською, латинською, італійською, німецькою, шведською, давньо- і новогрецькою, ймовірно, турецькою мовами. 

Природно, що, обійнявши 1699 р. посаду в гетьманській канцелярії, він швидко долав службові сходинки й незабаром (1706 р.) став генеральним писарем. 

Орлик був утаємничений у всі справи гетьмана Мазепи, підтримав його під час антимосковського повстання й пішов разом із ним у вигнання, до кінця залишаючись вірним ідеї визволення України.

ОБРАННЯ ПИЛИПА ОРЛИКА ГЕТЬМАНОМ В ЕМІГРАЦІЇ

Після смерті Івана Мазепи та частина козаків, яка пішла з ним у вигнання, залишилася без керівника. 

Постала потреба обрати нового гетьмана. І хоча кандидатура претендента на гетьманський уряд майже ні в кого не викликала заперечень, проте з виборами через несприятливу ситуацію зволікали півроку. 

Нарешті 5 квітня 1710 р. в Бендерах (Молдавія) відбулася козацька рада. 

Гетьманом було обрано найближчого сподвижника Івана Мазепи - генерального писаря його уряду 

Пилипа Орлика. 

Ця подія започаткувала нову сторінку в історії українських визвольних змагань, адже ще ніколи гетьмана не обирали за кордоном. Пилип Орлик очолив першу потужну українську політичну еміграцію у Західній Європі. Згуртовані навколо нього сили з-за кордону протидіяли деспотизмові російського самодержавства.

УХВАЛЕННЯ 

"ПАКТІВ І КОНСТИТУЦІЙ ЗАКОНІВ І ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО"

Під час козацької ради 5 квітня 1710 р. було схвалено документ 

"Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького" 

(згодом цей документ назвали "Конституцією Пилипа Орлика" та "Бендерською конституцією"). 

Основу "Пактів і конституцій..." становила угода між гетьманом і козацтвом, яке виступало від імені українського народу, про взаємні права та обов'язки. 

Це й вирізняло ухвалений документ від традиційних гетьманських статей, що базувалися на угодах між гетьманом і монархом-протектором. 

Уперше новообраний гетьман укладав офіційну угоду зі своїми виборцями, чітко зазначаючи умови, згідно з якими він отримував владу. 

Крім того, в документі обґрунтовувався державний лад України. 

Саме тому його вважають першою українською Конституцією. 

Зміст Конституції Пилипа Орлика Документ складався зі вступу й 16 статей. 

Основні положення статей: 

проголошувалася незалежність України від Московії та Речі Посполитої; 

обумовлювалися протекція шведського короля та союз із Кримським ханством; 

територія України визначалася згідно зі Зборівським договором 1649 р.; 

козакам поверталися їхні традиційні території в Подніпров'ї; 

при гетьманові утворювалася Генеральна рада із законодавчою владою, 

яка складалася з генеральної старшини, полковників, виборних депутатів від кожного полку та з делегатів від запорожців; 

рада збиралася тричі на рік - на Різдво, Великдень, Покрову; 

справи про кривду гетьманові та провини старшини розглядав Генеральний суд, до якого гетьман не мав права втручатися; 

державна скарбниця і майно підпорядковувалися генеральному підскарбію, 

на утримання гетьмана призначалися окремі землі; 

встановлювалася виборність полковників, сотників із наступним їх затвердженням гетьманом; 

спеціальна комісія мала здійснювати ревізію державних земель, якими користувалася старшина, а також повинностей населення; 

гетьман мав захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, 

допомагати козацьким вдовам і сиротам. 

Проголосивши Україну незалежною республікою, Конституція Пилипа Орлика стала найвищим щаблем тогочасної політичної думки не тільки в Україні, а й взагалі у Європі, бо жодна з країн на той час не мала подібних документів. 

Конституція значно обмежувала права гетьмана, передбачала створення представницького органу - 

Генеральної ради. 

У ній було закладено підвалини принципу поділу влади на виконавчу й судову гілки, впроваджувалася виборність посад. 

Такі особливості документа далекоглядно передбачали майбутні напрямки розвитку демократичних держав.

СТВОРЕННЯ ОРЛИКОМ АНТИМОСКОВСЬКОЇ КОАЛІЦІЇ

Діяльність Пилипа Орлика на гетьманській посаді була спрямована на створення антимосковської коаліції. 

10 травня 1710 р. Карл ХІІ затвердив обрання Орлика гетьманом. 

Того самого дня було укладено новий договір між Україною та Швецією. 

У ньому потверджувалися гарантії незалежності й самостійності України. 

Швеція зобов'язувалася забезпечити оборону й цілісність території. 

Похід Орлика на Правобережну Україну 1711 р. 

Протягом року Орлик зумів створити антимосковську коаліцію у складі Швеції, Кримського ханства, Туреччини, уряду Орлика, а також тих польських сил, які підтримували Станіслава Лещинського. 

Союзниками було розроблено план воєнного походу на Правобережну Україну. 

31 січня 1711 р. загони запорожців на чолі з Костем Гордієнком під загальним керівництвом Пилипа Орлика вирушили з Бендер. 

Дорогою до них приєдналися польські й татарські загони. 

Об'єднане військо швидко просувалося на Правобережжя. 

Українське населення з радістю зустрічало Орлика, без бою здавало міста. 

Правобережні полки, крім Білоцерківського, визнали Орлика за гетьмана і перейшли на його бік. 

Виступи проти московської адміністрації розпочалися і в Лівобережній Україні. 

Гетьман Лівобережжя Іван Скоропадський вислав проти Орлика полки, але їх було розбито. 

Наприкінці березня війська Орлика підійшли під Білу Церкву, найміцнішу фортецю на Правобережжі, та оточили її, проте невдовзі через брак важких гармат, потрібних для штурму, змушені були відступити. 

Подальшу долю походу визначили і наближення московського війська, і зрадливі дії здавна непевного татарського союзника. 

Наприкінці квітня Орликові та запорожцям довелося повертати до Бендер. 

Згідно з планом спільних дій проти Москви, наприкінці січня 1711 р. хан із 50-тисячною ордою вийшов з Криму і рушив уздовж нижнього Дніпра, а потім повернув до Харкова. 

Майже не зустрічаючи опору, татари оволоділи Слобожанщиною 

Однак, підійшовши до Харкова, ординці зненацька відступили й повернулися до Криму. 

Замість визволення ординський похід уже вкотре приніс на українські землі пограбування, пожежі; 

тисячі українців потрапили в полон.

ПРУТСЬКИЙ ПОХІД ПЕТРА І

Навесні 1711 р. розпочався московський контрнаступ. 

Цар Петро І оголосив Туреччині війну. 

Московська армія вирушила через українські землі на Молдавію. 

Вступивши на територію Правобережної України, царські війська за наказом Петра І нищили міста й села, катували місцеве населення, десятки тисяч людей виганяли в Лівобережну Україну. 

У червні 1711 р. основні сили московського війська, що їх очолював сам Петро І, разом із загонами союзника - молдавського господаря - приступили до Ясс. 

На початку липня до району Фальчі підійшла турецько-татарська армія. 

8-9 липня відбулася вирішальна битва. 

Армія Петра І опинилася в оточенні, їй загрожувала цілковита поразка. 

Одначе московське командування владнало справу: слабкодухий головнокомандувач турецької армії отримав великого хабара й погодився на переговори. 

Прутський мирний договір 1711 р. та його наслідки для України 

Переговори між Московією і Туреччиною завершилися укладенням мирного договору. 

Його було підписано 12 липня 1711 р. на р. Прут поблизу Ясс. 

За угодою московський уряд зобов'язувався передати Туреччині частину українських земель, 

зокрема Азовську фортецю з прилеглою територією. 

Москва обіцяла зруйнувати свої нещодавно збудовані фортеці - 

Таганрог, Кам'яний Затон на Дніпрі, Новобогородицьку фортецю в гирлі р. Самари 

(нині в межах Дніпропетровська). 

Окрім того, московський уряд брав зобов'язання не втручатися в польські справи, 

зрікався Запорожжя та Правобережної України. 

Що ж до Лівобережжя, то стаття про нього була сформульована настільки двозначно, що кожна сторона могла тлумачити її по-своєму. 

За Прутським мирним договором Туреччина мала дозволити московській армії вивести свої війська з артилерією та обозом із Молдавії. 

Прутський мир був невигідним для Москви. 

Вирвавшись із оточення, Петро І порушив умови договору. 

Це змусило Орлика вжити заходів, аби переконати турецький уряд не затверджувати договірні документи доти, доки Москва не виконає всіх зобов'язань і не відмовиться від усієї України. 

Втім, турки під тиском Англії й Голландії ратифікували договір. 

Щоправда, під час ратифікації Прутського мирного договору в Стамбулі турецький уряд примусив Петра І терміново виконати зобов'язання щодо Азова й Таганрога, 

а також розпочати виведення військ із Польщі й тих земель Правобережної України, що належали Польщі за договором 1686 р. 

5 березня 1712 р. було видано фірман (указ) султана, за яким на Правобережну Україну й Запорозьку Січ поширювалася влада Орлика. 

Наступного місяця Туреччина підписала договір з Московією: 

Лівобережжя з Києвом та його передмістям лишалося за Московською державою. 

Ратифікація Прутського договору в такому вигляді стала тяжким ударом для Орлика та його сподвижників. Адже Україна залишалася розділеною, над Лівобережжям продовжувала панувати Москва. 

Влада ж Орлика над Правобережною Україною, отримана за султанським фірманом, через непоступливість Польщі була надто примарною: 

вже через два роки, у квітні 1714 р., між Туреччиною та Польщею було укладено договір, 

за яким Правобережна Україна залишалася за Польщею. 

Отже, сподівання Пилипа Орлика на швидке визволення України не здійснилося. 

Сам же він так і залишився гетьманом в еміграції, бо ні протекція шведського короля, ні союз із Кримом, ні визнання володарем Правобережної України з боку Туреччини, ні підтримка січового війська 

не вторували йому шляхів на Україну.

СПРОБИ ОРЛИКА СТВОРИТИ АНТИМОСКОВСЬКУ КОАЛІЦІЮ

У червні 1714 р. Орлик мусив виїхати з Бендер до Західної Європи. 

На запрошення Карла ХІІ Пилип Орлик із частиною старшини переїхав до Швеції. 

У 1720 р. перебрався до Німеччини, а згодом до Франції. 

З 1722 р. змушений переїхати на територію Туреччини, де й прожив 20 останніх років. 

Та хоч би де знаходився Орлик, він ні на мить не забував про головну мету своєї діяльності, яку вбачав у створенні антимосковської коаліції. 

Гетьман вважав, що тільки з допомогою інших держав можна визволити Україну з-під ярма Російської імперії та об'єднати всі українські землі в єдину сильну державу. 

Шукаючи підтримки таких європейських країн, як Англія, Франція, Німецькі держави, Польща, Швеція, він надсилав до багатьох урядів листи-звернення, порушуючи в них українське питання. 

Пилип Орлик не втрачав жодної нагоди, аби торкнутися теми України: чи то в безпосередньому спілкуванні з Карлом ХІІ, Людовіком ХІV, Августом ІІ, Станіславом Лещинським, султаном і ханами, чи то зустрічаючись із провідними міністрами найавторитетніших держав.