Новгород-Сіверський гурток

В Україні з’явилися патріотичні гуртки, які прагнули відновлення автономії, але без відокремлення України від Росії.

Найчисленнішим був гурток у Новгороді-Сіверському, до якого входили представники козацьких старшинських родів.

Він існував у 80—90-х роках XVIII ст.

Члени гуртка:

• виступали за відновлення автономії Гетьманщини;

• прагнули відродження українських козацьких формувань;

• поширювали антиурядові публіцистичні твори;

• вивчали праці з історії та етнографії України та поширювали їх (“Записки о Малороссии” Я. Марковича, “Історію русів” тощо);

• проводили велику роботу з відродження української культури;

• розробили проекти створення в Новгороді-Сіверському університету та Української академії наук.

Пропаганда вільнолюбних ідей у навчальних закладах

На початку XIX ст. з’явилася власна інтелігенція. Інтелігенція — верства суспільства, представники якої професійно займаються розумовою працею: діячі науки, літератури, мистецтва, інженери, вчителі, лікарі та інші. Волелюбні ідеї поширювалися в таких навчальних закладах:

1. 1826 — 1827 pp. Таємний політичний гурток у Харківському університеті, що налічував 20 студентів, службовців, офіцерів. Очолювали гурток - В. Розаліон-Сошальський і П. Балабуха.

Гуртківці:

• читали й поширювали заборонені твори;

• засуджували кріпосництво, самодержавний деспотизм в Україні, безправ’я пригнобленого народу;

• виступали проти запровадження військових поселень. Гурток був розгромлений царськими властями.

2. У гімназії вищих наук у Ніжині, заснованій 1820 р. князем Безбородьком.

Гімназія стала центром поширення волелюбних ідей:

• учні таємно видавали журнали та альманахи “Північна зірка”, “Метеор літератури” тощо;

• переписували знаних поетів і письменників (О. Пушкіна, К. Рилєєва, Вольтера та інших);

• створили свою бібліотеку вільного читання;

• часто співали революційний гімн Франції “Марсельєзу”;

• викладачі гімназії у своїх лекціях критикували існуючі порядки;

• знайомили студентів з творами французьких просвітників Вольтера, Руссо, Монтеск’є.

• 1827 р. Створено таємний гурток прогресивних професорів. 1830 р. Професорів-вільнодумців позбавили посад і відправили на заслання.

Вади в діяльності гуртків

1. У перших гуртках помітні риси дворянської обмеженості.

2. Не було чітко визначеної організації.

3. Не мали радикальних програм.

Значення діяльності гуртків

• Пропагували передові ідеї серед української інтелігенції, студентів та учнів.

• Сприяли зростанню опозиційних настроїв серед інтелігенції.

• Виступали з політичним протестом.

• Сприяли згуртуванню борців проти самодержавно-кріпосного ладу.

• Хоча члени гуртків не зуміли піти далі від пропаганди ідей, їхня діяльність свідчила про пробудження й початок консолідації нових політичних сил в умовах реакції.

Амвросій Метлинський

(1814-1870)

Один із найвидатніших представників українського романтизму, поет, творчість якого вирізнялася романтичністю. Народився на Полтавщині. В дитячі роки бабуся розповідала йому казки, співала українські народні пісні, прищепила любов до рідної мови та українського народу.

Навчався в Гадяцькій повітовій школі, закінчив гімназію. Вступив до Харківського університету, де згодом став професором, брав участь у літературному об’єднанні харківських романтиків.

Згодом переїхав до Києва.

У домі А. Метлинського збиралася українська молодь, співала українських народних пісень, слухала гру і спів бандуристів.

1839 р. видав збірку поезій “Думки й пісні та ще дещо”, а у 1854 р. — збірник українських пісень.

У своїх поезіях оспівував лицарські подвиги запорозьких козаків як самовідданих захисників своєї землі, козацькі громадські порядки як загальнолюдський ідеал суспільно- політичного устрою, широкі простори українських степів, високі могили — свідки минулого, постаті кобзарів- бандуристів.

Широко відомі його поезії “Степ”, “Підземна церква”, “Рідна мова”, “Спис” тощо.

Його поезія навіяна смутком за минулою козацькою славою, їхньою лицарською доблестю.

А. Метлинський збагатив українську літературну мову.

Ізмаїл Срезневський

(1812-1880)

Видатний учений філолог, знавець майже всіх слов’янських мов, старослов’янської та давньоруської писемності, один

із засновників університетського слов’янознавства, етнограф, фольклорист, педагог, людина широких різнобічних знань.

Народився в м. Ярославлі в сім’ї професора словесності Демидовського ліцею. Згодом батьки переїхали до Харкова, де й минуло дитинство Ізмаїла.

Навчався у Харківському пансіоні, після закінчення якого вступив на філософський факультет Харківського університету. І. Срезневський заснував при Харківському університеті гурток харківських романтиків, які вивчали фольклор, захоплювалися іноземною літературою. І. Срезневський добре знав творчість І. Котляревського, Г. Квітки- Основ’яненка та інших.

У Середньому Подніпров’ї він записував перекази, пісні й думи, досліджував історію України та запорозьких козаків. Ці матеріали опубліковано в фольклорно-історичній збірці “Запорозька старина”, яка була заснована І. Срезневським і виходила з 1833 р. по 1838 р. у Харкові (всього шість випусків). Це стало важливою подією в історії фольклористики.

У 1839 р. Ізмаїла відправили за кордон вивчати історію та літературу слов’янських народів. За кордоном (у Берліні, Празі) він пробув три роки до 1842 p., вивчивши більшість слов’янських мов.

У 1842 р. став першим професором-славістом у Харківському університеті, де читав курси з історії слов’ян та викладав слов’янські мови.

У 1846 p. І. Срезневський захистив докторську дисертацію. У 1847 р. поїхав у наукове відрядження до Петербурга, де його затвердили професором Петербурзького університету на кафедрі слов’яністики.

І. Срезневський вважав українську мову самобутньою, відмінною від російської, рівноправною серед інших слов’янських мов, виступав на її захист.

Помер І. Срезневський у Петербурзі.

Він автор 340 наукових досліджень з філософії, історії, етнографії.

Йому належить заслуга у впровадженні ідеї національної єдності. Своєю діяльністю І. Срезневський сприяв українському національному відродженню.

Українське культурне відродження на Слобожанщині

1. 1805 р. у Харкові з ініціативи української інтелігенції було відкрито університет.

Він став науково-освітнім центром і провідником української культури.

При університеті діяло літературне об’єднання — гурток харківських романтиків.

Харківські романтики:

Амвросій Метлинський,

Левко Боровиковський,

Олександр Корсун,

Михайло Петренко,

Орест Левицький.

Вони виступали за збереження народного побуту, давніх традицій духовної культури, мови.

2. При Харківському університеті було відкрито друкарню і книгарню, що сприяло виданню місцевих газет, журналів, альманахів, спочатку українських за тематикою, а потім і за мовою.

3. 1816—1819 pp. У Харкові почали видавати масовий популярний журнал “Український вісник”. Журнал популяризував знання з історії, етнографії, географії України. Він першим започаткував друкування українською мовою. Зокрема, професор (згодом — ректор) Харківського університету Петро Гулак-Артемовський друкував тут українською мовою свої поетичні й літературознавчі твори.

4. 1818 р. У Петербурзі видано книгу “Грамматика малороссийского наречия...” Олексія Павловського, уродженця Сумщини, — першої наукової граматики української мови.

Ця книга заклала основи наукового опису української мови, вплинула на відродження національної культури.

5. 20—30-ті роки XIX ст. При Харківському університеті діяв гурток, який відіграв значну роль у розвитку нової української літератури. Душею цього гуртка був філолог Ізмаїл Срезневський.

6. 1831 p. І. Срезневський видав “Український альманах” — збірку народних пісень та оригінальних поезій, написаних харківськими поетами.

7. 1833 — 1838 pp. І. Срезневський підготував до друку фольклорну збірку “Запорожская старина” (6 випусків),. Вона сприяла пробудженню української національної свідомості.

8. 1834 p. І. Срезневський написав статтю “Взгляд на памятники украинской народной словесности”.

Це був перший друкований публічний виступ на захист української мови, за її необмежене використання в літературі й науці.

9. Великий успіх мали видані у Харкові у 1834 р. “Малоросійські оповідання” Г. Квітки-Основ’яненка українською мовою.

Висновки

• Українське національне відродження на своєму початковому етапі мало в основному історичне, фольклорне й літературне спрямування на розв’язання своїх культурницьких завдань.

• Започатковане на Слобожанщині українське культурне відродження швидко поширилось і на інші українські землі під владою Російської імперії.