Пригадайте з раніше вивченого:
1. Що ми зараховуємо до повсякденного життя людини?
2. Як ви розумієте вислів «виклик людському виживанню»?
3. Чому становище жінок, дітей-сиріт, біженців, скалічених військових, військовополонених у війні вважають викликом людському виживанню?
Які ще екстремальні ситуації, спричинені війною у житті людей, можна зарахувати до них?
Мета: на підставі аналізу підготовлених повідомлень, презентацій та наведених джерел визначити, як Перша світова війна вплинула на життя різних верств суспільства.
Завдання для підготовки до практичного заняття
Підготувати повідомлення (презентації)
1) про вплив Першої світової війни на повсякденне життя представників різних верств населення України;
2) викликані Першою світовою війною екстремальні ситуації у житті людей.
Хід роботи
1. Об’єднайтесь у малі групи за тематикою підготовлених повідомлень та обговоріть результати роботи над ними.
2. Представте класу спільні висновки, яких ви дійшли, працюючи в малих групах.
3. Ознайомтеся із запропонованим матеріалом і визначте, що нового ви дізналися на підставі їхнього аналізу відповідно до теми заняття:
1) Уривок зі спогадів вояка легіону УСС Олекси Кобця
Було це 27 серпня 1914 р. Десь опівдні через усе село проїхав, простуючи звідти десь, звідки чути було бухкання гармат і цокотання кулеметів, великий фургон із червоним хрестом на білому прапорі, що його тримав у руках молодий парубок-німець у той час, коли трохи старший поганяв коні. У фургоні відкриті, але позакутувані у білі простирадла, лежали перев’язані марлею, крізь яку просочувалась кров, немолода вже жінка і маленьке, може дволітнє, дитятко. Голова цієї дитини була туго забинтована, виглядали тільки повні до країв, стражденні оченята, а перев’язка вже мокріла від крові…
2) Із листа солдата російської армії Андрія Рубльова
з Південно-Західного фронту
Я поки живий, був у окопах 12 днів, а зараз на відпочинку. Слава богу, тиша, бою поки немає, а далі побачимо. Але зараз, злидні допекли, хоча я й змінюю білизну, виварюючи її в окропі. Ну що ж, намагаємося витримувати усе, може переживу все це… Під час відпочинку я сплю на гілках у землянках. Але в окопах майже не сплю, хоча там є гілки, мох й листя, у тих самих окопах вириті спеціальні ями від холоду і дощу, але там брудно. Одним словом найгіршому ворогу я не побажав би опинитися у тих «окопах». Якби дав бог, щоб ніколи у житті ніхто не опинився у цих окопах, і щоби навіть не знали, що таке окопи. А мені, як би бог дав пережити усі ці солдатські потреби і залишитися живим, бо я вже дізнався, що таке війна.
3) Із листа солдата німецької армії Йогана Мюллера
Люба мамо!
Тепер я знаю, чим є війна. Ми сидимо вже вісім днів в шанцях, і тут дуже холодно. Вже десять днів ми не їли теплої їжі, тільки галети з паштетом, бо польова кухня не може до нас доїхати. На горі біля нас лежить багато вбитих. Із 240 чоловік, 40 лежать там. Моїм єдиним бажанням є якнайшвидше завершення війни.
4) Зі свідчень солдата австро-угорської армії, що перебував у російському полоні (грудень 1914 р.)
У казки про руську жорстокість мало хто вірить, бо у дійсності вона практично ніде не підтвердилась, а особисто зі мною, кубанські козаки, що захопили мене у полон, поводились добре і нагодували та, дізнавшись, що я хворий, наказали господарю тієї хати, де я знаходився, запрягти коня й на возі довести до російського шпиталю.
5) Уривок зі спогадів генерала Н. Головіна «Військові зусилля Росії у світовій війні» про ситуацію на Південно-Західному фронті в 1915 р.
…Важко словами передати весь драматизм становища. Тільки частина бійців, що знаходилася на фронті, була озброєною, інші ж чекали смерті свого товариша, щоб у свою чергу взяти до рук гвинтівку. Вищі штаби, займалися винахідництвом, часом досить невдало, тільки б як-небудь викрутитись із катастрофи. Так, наприклад, у моє буття генерал-квартирмейстером (відповідальний за матеріальне забезпечення військ — авт.) 9 армії згадую телеграму штабу Південно-Західного фронту, отриману в серпні 1915 р., про озброєння частини піхотних рот сокирами, посадженими на довгі топорища. Передбачалось, що ці роти можуть бути використані для прикриття артилерії. Фантастичність цього розпорядження, що було задекларовано з глибокого тилу, була настільки очевидною, що мій командуючий, генерал Лечицький, глибокий знавець солдата, заборонив давати подальший хід цьому розпорядженню, вважаючи, що воно лише підірве авторитет начальства. Я наводжу цю майже анекдотичну спробу ввести «алебардистів» тільки для того, щоб охарактеризувати ту атмосферу відчаю, в якій знаходилася російська армія в кампанії 1915 р. …
6) Зі спогадів офіцера австро-угорської армії періоду Першої світової війни Мирона Тарнавського
Я підмітив знаменне явище. В найрясніший вогонь військо пішло, як у дим, за своїм командиром: безкритично, як барани, воно мало лише послух на показ, на порух руки верховода, на його найменший знак. В цілій повноті я побачив тут оцю негативну і позитивну вартість дресури вояка, в якій він губив усе індивідуальне та ставав безкритичним автоматом.
Із часом у тих воюючих автоматах щось попсувалося. В їхніх очах пробуджувалася інтелігенція, хитрість, збайдужіння до по-тричі вигукуваних наказів. Але це прийшло згодом. У перших тижнях боїв австрійське вояцтво вперто нагадувало мені отару баранів, гнану на заріз.
7) Із листа солдата російської армії з Південно-Західного фронту
…Німець зміцнив свої позиції і сидить в окопах, як пан каже російською — «и близко не подойдешь», справи наші непривабливі, навіть дуже погані; жах набридло так страждати і мучитися на світі; живемо на землі теж дуже погано, немає на душу смушки землі, а у поміщиків — окоп не скринути, ніби тільки для них одних Бог створив землю, наш брат мужик, селянин, солдат ображений. У перемогу твердо непотрібно вірити, всім відомо, що у нас єднання немає і думати непотрібно…, що у кінця нічого немає, а нам захисникам батьківщини, варять 3 фунти грибів на 250 осіб.
8) Уривок зі щоденника невідомого жителя Північної Буковини доби
Першої світової війни
18.11.1916 р. Субота
Живемо, як у криміналі: нігде не ходимо, нічого не знаємо. Стали справжніми вегетаріанами. Правда, дріб не так-то й дуже дорогий. Курку можна купувати за 2 крони, качку за 3 крони, гуску за 5 крон, та біда, що на все це треба грошей, а грошей меншає, не прибуває, бо платні ніхто не дає. Тому щодиться до крайності. Що було старе «нездале», тепер направляється — і воно добре. От я тепер став «шевцем»: золюю та латаю собі і дітям черевики, а мама латає їм сукенки. Нафти вже не мож(у) ніде дістати. У нас щось 5 л, та щоби стало надовго, світимо тільки одну лампочку № 5 в кухні. А як ця вийде, то будемо світити каганчиком — черепочком зі смальцем і гнотиком. Однако то не всім тепер так тяжко жити, як нам. Є і такі, яким тепер багато ліпше живеться, як під час миру. Але то треба бути «лисом» і обманцем. Третій рік науки вже нема. Олю і Толю підготовляю сам. Однак шкільна наука все-таки ліпша.
9) Уривок із новели «Мрія» Василя Стефаника про галицьке село у зоні бойових дій
…Гармати виважували землю з її предвічної пустелі. Хати підлітали вгору, люди, закопані в землю, скам’янілі не могли підвести руки, щоби перехрестити дітей, червона ріка збивала піну з крові, і вона, як вінок, кружляла коло голів трупів, які тихенько сунули за водою. По битві копали могили, витягали мерців з води. Поле за кілька днів зродило багато, дуже багато хрестів.
10) Уривок зі щоденника солдата російської армії О. Замрія
Коли я прибув додому йшла повним ходом молотьба хлібів, коли я ввійшов у двір мене зустріла сестра… Вона була неодружена, брати усі були на війні, їх жінки працювали на хазяйстві. Сестра гірко плакала, що ми втратили батька і матір. Важкою була зустріч за таких обставин, та нічого не поробиш, проте треба кінчати молотьбу. Наше господарство засівало тоді 20 десятин пахоти, а мужика в господарстві не було, та все ж на той час багато було полонених австрійців та мадяр, або вірніше українців, як ми на них говорили — западників.
4. Презентуйте класу найкращі з підготовлених до уроку повідомлень (презентацій).
5. Сформулюйте висновки відповідно до мети заняття.
6. Підготуйте до уроку узагальнення есе
«Моє ставлення до війни як явища суспільного життя».