Між синами Володимира Великого після його смерті розпочалася кривава боротьба за престол. У 1015 р. Борис, Гліб і Святослав першими загинули в цій боротьбі.
У результаті кривавої міжусобиці першої чверті ХІ ст. живими з дванадцяти залишилися лише четверо синів князя Володимира Святославича.
Літописець вважає винуватцем заколоту Святополка, який тоді сидів у Вишгороді.
Дізнавшись про смерть батька, він захопив київський престол.
Проти Святополка виступив його брат, новгородський князь Ярослав.
Перша битва між ними відбулася навесні 1016 року поблизу Любеча на Дніпрі.
Ярослав переміг і вступив до Києва.
Святополк утік до свого тестя, польського короля Болеслава I і там з його допомогою зібрав велике військо.
Серед воїнів були поляки, німці, угри й печеніги.
У 1018 р. Болеслав I захопив Київ, Ярослав втік до Новгорода,
київським князем знову став Святополк.
Його іноземні союзники вільно почувалися у місті і селах Київської землі, збиткувалися над населенням, грабували його.
Кияни повстали проти окупантів.
Це змусило Болеслава I повернутися до Польщі, а Святополк втік до печенігів.
Навесні 1019 р. Святополк, якого літописець називає Окаянним,
здійснив свій останній похід на Київ, але потерпів поразку.
У 1023 р. проти Ярослава виступив його брат Мстислав,
який правив у Тмутараканській землі.
Битва між ними відбулася поблизу Чернігова, де переміг Мстислав.
У 1026 р. у Городці на Десні брати підписали мирний договір.
Ярослав став правити на Правобережжі,
а Мстислав – на Лівобережжі з центром у Чернігові.
Мстислав помер у 1034 р. і став Ярослав, за словами Нестора,
«єдиновладником Руської землі».