Особливістю соціально-економічного розвитку першої половини XIX ст. був швидкий занепад феодально-кріпосницької системи господарювання, що проявлялось:
у розвитку товарно-грошових відносин і проникненні капіталістичних відносин у сільське господарство; у руйнації селянських господарств;
у занепаді кріпосницької мануфактури, поглибленні розшарування селянства і дедалі ширшому застосуванні вільнонайманої праці та машин, у поступовому формуванні нових соціальних верств — підприємців та найманих робітників;
у дальшому формуванні загальноімперського внутрішнього ринку.
Наслідком кризи феодально-кріпосницької системи господарювання було зростання товарності сільського господарства, поглиблення спеціалізації окремих районів України у сільськогосподарському виробництві, розшарування поміщицьких господарств, зростання долі банкрутуючих поміщицьких маєтностей і господарств, які поступово почали набувати торговельного характеру та запроваджувати використання нових сільськогосподарських технологій, техніки.
Переважна більшість українських поміщиків вбачала можливості підвищення прибутків не в поліпшенні методів господарювання, а в посиленні економічного та позаекономічного гноблення кріпаків (збільшувала панську ріллю, переселяла кріпаків з однієї маєтності до іншої, вводила нові форми відробітків та податків тощо).
У 1817 p. уряд почав створювати в Україні військові поселення, першими мешканцями яких стали селяни 13 селищ Зміївського та Волчанського повітів
Слобідсько-української губернії.
У військові поселенці призначали переважно заможних козаків та селян, а незаможних переводили за межі військових поселень або призначали до тимчасових робочих рот.
Мешканці військових поселень не мали права на земельну власність та особистих прав.
У поселеннях обмежувалась торгівля, робочий день поселенця регламентувався, за особистим життям здійснювався суворий нагляд.
Створення військових поселень підривало зацікавленість у виробництві.
Вони виявились малоефективними та невигідними.
Розвиток промисловості в Україні першої половини XIX ст. проходив в умовах
технічного перевороту, який розпочався в ЗО—40-х pp. і завершився в 60—70-х pp.
Наслідком перевороту стало утвердження фабрично-заводського виробництва.
На середину XIX ст. воно утверджується в
металообробній, текстильній, тютюновій, склодувній, паперовій та інших галузях.
Цукрова промисловість займала перше місце у промисловому виробництві України
в першій половині XIX ст.
Вона забезпечувала 80% виробництва цукру в Російській імперії.
Друге місце за обсягом виробництва займала суконна промисловість.
Важливою статтею доходів дворянства України було винокуріння.
У першій половині XIX ст. в Україні розвивається військова промисловість.
Одним з найбільших заводів цієї галузі був завод "Арсенал" у Києві.
Серед інших військових підприємств слід відзначити
пороховий завод у Чернігівській губернії,
Луганський чавуноливарний завод,
канатний завод та корабельню у Миколаєві.
Особливістю мануфактурного виробництва в Україні першої половини XIX ст. було те, що
основна кількість капіталістичних підприємств розташовувалась у селах (72%);
в губернських містах їх було 10%, у повітових — 18% .
Виняток становила Південна Україна,
де промислові підприємства були розташовані тільки у містах.
Важливу роль у розвитку торгівлі відігравало чумакування.
75% хліба, який вивозився з України через азовські та чорноморські порти за кордон, транспортували чумаки.
Разом з чумакуванням розвивався водний транспорт.
У 1823 p. на Дніпрі з'явився перший пароплав, а в
1838 p. вже була створена Дніпровська судноплавна компанія,
в якій налічувалось наприкінці 50-х pp. 17 пароплавів.
В той же час на західноукраїнських землях, що входили до складу Австрійської імперії, панував не менш жорстокий колоніально-кріпосницький режим.
У першій половині XIX ст. значно прискорився процес збезземелення західноукраїнського селянства, збільшилися повинності,
що їх виконувало селянство — панщина, данина, чинші, повинності на користь держави.
Жорстока експлуатація поєднувалася з насильством й сваволею поміщиків та адміністрації маєтків.
Розвиток капіталістичних відносин в аграрному секторі економіки розпочався після реформи 1848 р., за якою було скасовано феодальні повинності селян.
Скасування кріпосного права відбулося шляхом викупу,
який селяни сплачували додатково до прямих податків.
Важливою ознакою утвердження капіталістичних відносин на селі було зростання товарності продукції сільського господарства, поширення нових методів землеробства.
Промисловість на західноукраїнських землях розвивалась надто повільними темпами, насамперед через вузькість внутрішнього ринку, обумовлену пануванням феодально-кріпосницьких відносин.
Купці, що наживали великі прибутки на лихварстві та спекуляції, не були зацікавлені у вкладанні капіталу в промисловість.
В основному розвивались традиційні галузі промисловості: соляна, залізорудна, тютюнова, лісова, сірчана.
У 1834 р. на Буковині діяло 29 водяних лісопилень.
Реформа 1848 p. створила певні умови й для розвитку капіталістичних відносин у промисловості: почалося використання механічних двигунів, відбувалося становлення фабрично-заводської промисловості, започатковувався розвиток нафтової промисловості та залізничного транспорту.
Отже, основним змістом, соціально-економічного розвитку України першої половини ХІХ ст. був розклад феодально-кріпосницької системи і формування в її надрах нового суспільного укладу. В сільському господарстві це проявилося перш за все у спрямованості поміщицьких і заможних селянських господарств виробляти продукцію на ринок.
Крім того, свій зв'язок із ринком вони закріплюють організацією переробки сільськогосподарської сировини, тобто засновують промислові підприємства.
Проте капіталістичні зрушення в сільському господарстві до 1861 p. були ще слабкими. Основною сферою, де формувався новий спосіб виробництва, була промисловість.
З кінця XVIII ст. на базі розвитку дрібнотоварного виробництва виникає капіталістична мануфактура, а згодом і фабрика.
Провідну роль у промисловому будівництві відігравали купецькі капітали.
Розвиток капіталістичної промисловості супроводжувався створенням ринку найманої сили. Цьому сприяло і розшарування селянства
В умовах становлення товарного виробництва відбувалося зародження нових класів — буржуазії та найманих робітників.
Кадри робітників формувалися на цей час переважно із селянського середовища.
Буржуазні прошарки рекрутувалися з різних соціальних станів:
дворян, селян, міщан, купців, що йшли шляхом підприємництва.
Товарно-грошові відносини, які проникали в усі сфери виробництва, до певного часу лише стримували розвиток кріпосного господарства.
Згодом товарне виробництво починає підривати підвалини кріпосницької системи.
На цій основі загострюються соціальні суперечності, які з особливою силою проявилися
в кінці 50-х — на початку 60-х років.
Перед країною постала нагальна потреба відміни кріпосницької системи, що дедалі більше гальмувала економічний прогрес.