За часів князя Ярослава Київська держава досягла найвищого розквіту.
У внутрішній політиці основним його завданням було відновлення централізованої держави.
Він жорстоко розправлявся з тими, хто не хотів йому коритися. Ярослав удосконалив державний апарат, зменшив данину.
Це спричинило пожвавлення землеробства, скотарства, розвиток різних промислів і ремісничого виробництва.
Велику увагу Ярослав приділяв церкві, розуміючи її значення і роль у державі.
За його правління були розширені церковні привілеї, збудовано багато храмів, відкривалися монастирі.
Він боровся за незалежність церковної ієрархії від Візантії і домігся у 1051 р. обрання київським митрополитом русина Іларіона, всупереч волі Константинопольського патріарха.
Іларіон був представником давньоруської інтелектуальної еліти, знаменитим книжником та філософом, автором першого давньоруського філософського твору «Слово про закон і благодать».
Та й князь Ярослав був, на відміну від багатьох інших середньовічних володарів, освіченою людиною.
Київський літописець зазначав, що князь «до книг виявляв охоту, читаючи їх і вдень, і вночі».
За це його прозвали Мудрим.
Ярослав доклав багато зусиль для створення нових і розвитку існуючих міст, передусім це стосується Києва.
Київська земля була дуже розорена чотирирічною братовбивчою війною.
Особливо потерпів Київ від великої пожежі та пограбування польським військом.
Ярославу довелося всі свої зусилля спрямувати на відбудову країни й «стольного града».
Заложив він церкву святої Софії, премудрості Божої, митрополію, а потім
церкву на Золотих воротах, кам’яну, Благовіщення святої Богородиці…
Після цього [він звів] монастир святого Георгія і святої Орини».
Згадані монастирі разом із Києво-Печерським були першими на Русі.
Вони стали великими церковними й культурно-освітніми центрами.
Софійський собор у Києві був прикрашений
чудовою мозаїкою і різнокольоровими фресками.
Вони до сьогодні частково збереглися і
належать до шедеврів світового мистецтва.
Навколо Києва Ярослав Мудрий збудував велетенські земляні вали
завдовжки 3,5 км, заввишки 14 м і завтовшки 30 м.
На них стояли високі дубові стіни.
Перед валами були викопані глибокі рови, заповнені водою.
Ярослав дбав про розвиток освіти, науки, мистецтва.
При Софійському соборі була відкрита школа і бібліотека.
При дворі Ярослава проживали і виховувалися діячі багатьох європейських держав.
За Ярослава Мудрого було складено першу частину писаного давньоруського права – так звану «Правду Ярослава»,
що стала найдавнішою частиною «Руської Правди» – кодексу законів Київської Русі.
«Правда Ярослава» у тому вигляді, в якому вона дійшла до нас,
нараховує всього 18 статей,
де відображені суспільні відносини на Русі періоду раннього Середньовіччя.
З цього документу можемо судити про існування давнього інституту
кровної помсти.
Предметом правового захисту у «Правді Ярослава» є життя,
тілесна недоторканність і честь «мужів» – дружинної знаті.
Тут ще відсутні правові норми, спрямовані на захист феодального землеволодіння.
Згодом «Правда Ярослава» була доповнена його синами та їхніми наступниками на київському престолі.
Сьогодні відомі 106 списків «Руської Правди»,
що свідчить про її широке використання у судовій практиці.
Це був кодекс законів, який закріплював розшарування суспільства,
захист князівського майна і земельної власності,
панування князів і бояр над простим людом.
У ньому чітко виражена особливість феодального права, коли за один і той же злочин накладалась різна кара, залежно від суспільного стану людини.
Так, за вбивство огнищанина (управителя князівського маєтку) накладався штраф у 80 гривень, а за вбивство простого селянина-смерда – 5 гривень.
Усі інші штрафи за злочини також залежали від соціального статусу потерпілого.
Разом із тим цей найдавніший вітчизняний писаний звід законів свідчить про загалом рівноправне становище чоловіків і жінок у руському суспільстві.
Вбивця жінки, зокрема, піддавався такій же карі, як убивця чоловіка.
Жінці, що пережила свого чоловіка у Київській Русі,
на відміну від інших тогочасних європейських держав, не призначали опікуна –
вона сама ставала головою родини.
«Руська Правда» має велике значення як історичне джерело.
З неї ми дізнаємося, зокрема, про господарське та культурне життя того часу, правові відносини різних верств населення і про устрій Київської держави.
У міжнародній політиці Ярослав віддавав перевагу
дипломатичним методам налагодження зв’язків з різними державами.
Як було заведено у Середньовіччі, ці зв’язки він зміцнював шлюбами своїх дітей. Його невістками стали сестра польського князя, онука німецького цісаря і
донька візантійського імператора.
Тривалий час Ярослав боровся
за утвердження західних кордонів Київської держави,
відвойовував у польських феодалів землі,
захоплені ними під час усобиці 1015–1019 рр.
З метою зміцнення західних рубежів заснував він місто Ярослав на р. Сян.
Ярослав успішно воював з печенігами і у 1036 р. завдав їм нищівного удару під стінами Києва.
Київська держава мала жваві дипломатичні відносини
з Германською імперією та Францією.
Вдалося Ярославу підтримувати більш-менш мирні відносини з Візантією.
Тільки у 1043 р. спалахнула остання русько-візантійська війна.
Проте в 1046 р. була укладена русько-візантійська угода,
яку пізніше скріпили шлюбом сина Ярослава Всеволода
з дочкою візантійського імператора Мономаха Марією.
Усі ці заходи принесли великий міжнародний авторитет Київській державі.