Літопис Самійла Величка

Коза́цькі літописи — історико-літературні твори 2-ї половини XVII — середини XVIII століття, присвячені козацьким війнам. Цінні джерела для дослідження вітчизняної історії і важливі пам'ятки літератури.

Мова більшості літописів — книжна, близька до народнорозмовної.

Вони присвячені козацьким війнам.

Звідси їх умовна назва — «козацькі», «козацько-старшинські» літописи, хоч від літописів у традиційному розумінні вони значно відрізняються.

До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи —

Самовидця

(про події 1648 — 1702 років, вірогідний автор — Роман Ракушка-Романовський),

Грабянки (1710, про події від виникнення козацтва до 1709) та

Самійла Величка (1720, про події в Україні 1648 — 1700 років).

В усіх цих літописах не лише докладно розповідається про Визвольну війну українського народу 1648-1654 років, а й подається економічна, політична і культурна характеристика країни, факти з історії Росії, Польщі, Угорщини, Швеції, Молдови, Туреччини та інших держав.

Джерелами козацьких літописів були давні українські літописи, власні спостереження, спогади сучасників, документальні матеріали (урядові офіційні і приватні листи, акти, грамоти, універсали), твори чужоземних істориків, народні легенди, перекази тощо.

У 1846 p. побачив світ "Літопис Самовидця про війни Богдана Хмельницького і про міжусіб'я, що були в Малій Росії, і про його смерть".

Автор літопису був скромною людиною, що було в традиціях літописців,

тому ім'я його невідоме.

Він, як свідчить текст, був безпосереднім учасником війни Б. Хмельницького і, напевно, дожив до кінця XVII ст.

Одразу ж після виходу праці розгорілася дискусія про особу Самовидця — хто він, козак чи особа священного сану.

Ми більшою мірою схильні до версії, що це був козак.

Адже козаки були освіченими людьми.

Лексичний аналіз також дає підставу для такого твердження.

Самовидець розповідає про події, які відбувалися в Україні, і пов'язує їх із процесами в сусідніх державах — Росії, Польщі, Молдавії. Висвітлюється діяльність сподвижників Б. Хмельницького, не залишаються поза увагою історичні діячі сусідів — російського царя Олексія Михайловича. Степана Разіна та ін. Він, напевно, користувався архівом Коша Запорозького, оскільки в літописі наводиться низка документів про дипломатичні місії запорожців, точні цифри чисельності реєстрового козацтва тощо.

Існує версія, що Самовидцем міг бути Роман Ракушка-Романовський —

громадський діяч часів Руїни.

"Літопис Самовидця" має непересічну цінність для науковців.

Він дає змогу ґрунтовніше вивчити добу козаччини та особистостей, які її творили. _

Перший козацький літопис анонімний, а наступні — авторські.

Григорій Граб'янка і Самійло Величко уклали зводи, де розповіли про козацтво з тією повнотою висвітлення матеріалу, яка була їм доступна.

Безперечно, обидва автори знали "Літопис Самовидця",

але кожен тлумачив події по-своєму.

Незважаючи на те, що основна тема твору

Г. Граб'янки —

події визвольної війни 1648—1654 pp.,

він чільне місце відводить питанню походження козацтва.

Він яскраво описує побут і життя козаків, їх моральні засади, стверджує,

що за брехню, блуд і безчестя винний міг бути покараний на смерть.

Г. Граб'янка щиро вболіває за долю України, особливо після Люблінської унії 1569 p.

Його обурюють утиски козаків та людності, які стали майже безправні й віддані на відкуп панам та орендарям, народ був приречений на вимирання.

Літопис Г. Граб'янки й сьогодні є цінним першоджерелом.

До нього додаються два реєстри Війська Запорозького — до Б. Хмельницького та після його смерті.

Г. Граб'янка вводить у літопис словник незрозумілих слів, що полегшує сприйняття твору.

Вперше текст літопису був опублікований 1793 p. у

журналі

Ф. Туманського "Российский магазин".

Найбільш фундаментальною працею є чотиритомний

"Літопис" С. Величка.

Незважаючи на пропуски, що стосуються 1649—1652 pp.,

автор доносить до читача багато джерел.

У літописі використано цитати і посилання на іноземних авторів, подано великий обсяг інформації.

"Літопис" С. Величка за жанровими особливостями належить до

художньо-літературного дослідження.

Цей жанр допускає можливість викладу певної гіпотези бачення проблеми.

Автор стверджує, що український народ виживе, незважаючи на всі намагання сусідів звести його з історичної арени.

"Літопис" С. Величка вперше було видано в Києві 1858 p.

"Bpeменною комиссиею для разбора древних актов".