Після смерті у 1944р. митрополита А.Шептицького влада посилила тиск на нового митрополита Й. Сліпого, прагнучи використати церкву для вирішення питання ліквідації УПА.
В свою чергу Й.Сліпий закликав загони УПА здати зброю. Однак заклик було сприйнято, як зраду національним інтересам українського народу.
У березні 1946 р. греко-католицькі священики підтиском влади проводять Собор, де оголошується «об’єднання» православної і греко-католицької церков.
Влада прагнула переконати суспільство в добровільності прийняття рішення тому в інформація подавалась, як саме об’єднання, а не як ліквідація УГКЦ.
За схожим сценарієм розгорталися події у Закарпатті та Мукачеві. Ліквідація УГКЦ була складовою частиною плану радянізації західноукраїнських земель.
Вона повинна була підірвати опору національно-визвольного руху і духовну опору західних українців.
Проте УГКЦ остаточно не припинила свого існування.
Її легальні структури існували за межами УРСР, а нелегальні діяли на західноукраїнських землях і мали назву «церква в катакомбах».