Хоча правильніше було б назвати цей підпункт
«війни римської республіки»,
яка хоча і воювала з самого початку своєї історії, але окрім дрібних сутичок з сусідніми племенами траплялися і дійсно великі війни, що стрясали тодішній античний світ.
Першою дійсно великою війною Риму було зіткнення з грецькими колоніями.
В ту війну втрутився грецький цар Пірр, якому хоч і вдалося перемогти римлян, тим не менш, його
власна армія зазнала величезних і непоправних втрати.
З тих часів вислів «Піррова перемога» став прозивним, що означає перемогу занадто великою ціною, перемогу практично рівну поразці.
Потім продовжуючи війни з грецькими колоніями, римляни зіткнулися на Сицилії з ще однією великою державою – Карфагеном, колишньою фінікійською колонією.
Протягом довгих років Карфаген став головним суперником Риму, суперництво ж їх вилилося в три пунічні війни,
в яких Рим здобув перемогу.
Перша пунічна війна велася за острів Сицилію,
після перемоги римлян в морській битві біля
Егатських островів,
в ході якої римляни наголову розбили карфагенський флот, вся Сицилія стала частиною римської держави.
Прагнучи взяти у римлян реванш за поразку в першій пунічній війні, талановитий карфагенський полководець
Ганнібал Барка в ході другої пунічної війни спочатку висадився на іспанському узбережжі, потім разом з
союзними іберійськими та галльськими племенами
здійснив легендарний перехід через Альпи,
вторгшись вже на територію безпосередньо римської держави.
Там він завдав ряд нищівних поразок римлянам,
особливо відчутною була битва біля Канн.
Доля Риму повисла на волосині,
але Ганнібалові таки не вдалося довершити почате.
Взяти сильно укріплене місто Ганнібал не зміг, і був змушений покинути Апенінський півострів.
З тих пір військова вдача зрадила карфагенянам, римські війська під командуванням не менш талановитого полководця Сципіона Африканського
завдали нищівної поразки армії Ганнібала.
Друга пунічна війна
знову була виграна Римом,
який після перемоги в ній перетворився
на справжнісіньку
наддержаву стародавнього світу.
Завоювавши великі території, здобувши перемогу над противниками,
Римська республіка поступово накопичувала в своїх руках все більшу владу і багатство,
поки сама не ступила в період смут і кризи, викликаної кількома причинами.
В результаті переможних воєн Риму все більше і більше рабів вливалося в країну,
вільні плебеї і селяни не могли конкурувати з новою масою рабів,
зростало їх загальне невдоволення.
Першим відкритим протистоянням різних груп римського суспільства став
трибун Тіберій Гракх.
Домігшись посади народного трибуна на 133 рік до н.е., Тіберій Гракх висунув
аграрний законопроект,
який передбачав обмеження земельних володінь великих власників і наділення землею селян, які втратили її.
Цей закон викликав шалений спротив нобілітету
і став причиною загибелі Гракха.
Справу Тіберія Гракха продовжив його брат Гай Гракх, який обирався народним трибуном на 123 і 122 рр. до н.е.
Гаю Гракху вдалося провести цілу серію законів -
хлібний, судовий, аграрний, про влаштування доріг, про виведення нових колоній.
Однак домогтися прийняття закону про дарування прав громадянства италикам йому не вдалося, і під час вуличних боїв у січні 121 р до н.е.
Гай Гракх і сотні його прихильників були вбиті.