Саме завдяки НТР у передових країнах світу розпочалося, на думку вчених-футурологів, становлення так званого постіндустріального суспільства.

Постіндустріальне суспільство – це новий етап у розвитку суспільства, що прийшов на зміну індустріальному 60-70х рр. ХХ ст.; головною формою діяльності людини у ньому є інформатика та сфера послуг.

Ознаки постіндустріального суспільства:

·       створення економіки послуг;

·       домінування в управлінні державою груп науково-технічних спеціалістів;

·       створення «інтелектуальної техніки»;

·       визначальна роль теоретичних знань як джерела нововведень;

·       перетворення інформації на найдорожчий товар (постіндустріальне суспільство = інформаційне суспільство).

Видатний американський футуролог О. Тоффлер порівнює перехід від індустріального суспільства до постіндустріального з виникнення м сільського господарства в епоху неоліту, а потім  - з промисловою революцією.

Звичайно, це не могло не вплинути на життя , традиції, свідомість людей, а відповідно і на культуру.

ПЛАН

1.    Фактори впливу на розвиток культури та мистецтва.

2.    Розвиток літератури.

3.    Образотворче мистецтво та архітектура.

4.    Музика, театр, кіно.

5.    Розвиток спорту.

1. Розповідь учителя (Презентація № 1.Урок культура.)

Друга половина XX ст. стала новим етапом розвитку світової культури, який почався після другої світової війни і характеризується новими рисами, що виникли внаслідок змін у суспільстві.

По-перше, трансформація суспільства на Заході була пов'язана з НТР, яка розгорнулась у 50—60-х рр. і триває донині. Починаючи із Заходу, нові тенденції в культурі, житті людей поширилися на весь світ. НТР стала однією-з причин перетворення індустріального суспільства у постіндустріальне.

По-друге, на розвиток культури впливає індустріалізація.

Індустріалізація, що дала людству досконалі технічні засоби й новітні технології, створила нові умови для тиражування й передавання культурної інформації про концерти, фестивалі, конкурси, експозиції. Зникла визначальна різниця між тим, де перебуває глядач, а де — витвір мистецтва. Споживачем "культурної продукції" є все суспільство.

По-третє, відбувається інформатизація культури, тобто надання духовному виробництву інформативного характеру. Розвиваються комп'ютерні мережі, найяскравішим втіленням яких є Інтернет, що сприяє виникненню "інформаційного суспільства".

По-четверте, поряд з інформатизацією культури відбувається її технізація — залежність від рівня й характеру машинних технічних засобів як передавання культурної інформації, так і її виробництва. Тепер комп'ютер може створювати витвори мистецтва.

По-п'яте, в нашому небезпечному світі люди чимраз частіше доходять висновку, що весь світ єдиний. Внаслідок цього в культурі формується нова тенденція — космізація, тобто розуміння загальної (космічної) єдності людини і навколишнього природного середовища. Саме в цій сфері налагоджуються взаємини між країнами Сходу і Заходу. А космізація культури, своєю чергою, привела до екологізації культури, спрямованої на охорону навколишнього середовища. У 70-х рр. виник масовий рух за охорону природи — "зелені", було сформовано міжнародний рух "Грін-піс" ("Зелений світ"). Космізація та екологізація сприяють поширенню гуманістичних аспектів у культурі.

По-шосте,  взаємопроникнення культур різних регіонів. Зараз у науці й суспільній свідомості поширюється усвідомлення глобалізації соціальних і культурних процесів у сучасному світі, що сприяє активному діалогу культур Заходу і Сходу, пошукові точок дотику, взаємодії й трансформації культур. Так, скажімо, кращі характерні риси західної культури — дух демократії та громадянського суспільства, динамізм, орієнтація на новизну, ствердження гідності й поваги до людської особистості, ідеали волі, рівності, толерантності, — запозичають передові країни Азії та Африки.

На західне суспільство навзаєм позитивно впливають духовно-моральні системи східних країн, які орієнтуються на високі духовні основи в людській особистості й критично ставляться до всього плотського, приземленого.

По-сьоме, поряд із тенденціями інтернаціоналізації у світовому культурному процесі відбувається бурхливий розквіт національних культур, особливо в умовах здобуття незалежності державами "третього світу". Це зробило світову культуру кінця XX ст: надзвичайно різноманітною.

По-восьме, у другій половині XX ст. провідну роль починають відігравати масова культура і поп-культура, які, на відміну від елітарної, орієнтуються не на реалістичні образи, а створюють світ міфічних героїв (Супермен, Бетмен, Міккі Маус і т. д.).

По-дев'яте, у багатьох галузях мистецтва в повоєнні роки з'явилися нові течії та стилі, наприклад, в архітектурі —споруди з бетону і скла. У кінематографі широко використовується комп'ютерна графіка, з'являються нові напрями в музиці: рок-музи-ка, поп-музика, рок-опера —поєднання класичного й сучасного стилів, і т.д.

По-десяте, в повоєнний час було створено авторитетні міжнародні організації, які клопочуться проблемами культури у світовому масштабі. Зокрема, ЮНЕСКО чимало зробила для збереження культурної спадщини минулого, сприяє розвиткові національних культур, особливо країн Сходу й Латинської Америки, приділяє велику увагу питанням міжнародного наукового й культурного співробітництва.

2. Презентація №2 «Література».

Доповнення:

Особливим напрямом у реалізмі вважається "соціалістичний реалізм", притаманний літературі Радянського Союзу та країн соціалістичної співдружності. В умовах існування тоталітарного режиму виникла слухняна щодо влади література. Літературний процес утратив багатобарвність. Теоретики "соціалістичного реалізму" вимагали від письменників прикрашати історію, штовхали їх на "лакування" дійсності. Прикладами такої напівправди були твори відомих письменників "Піднята цілина" М. Шолохова, "Хліб" О. Толстого, другий варіант "Молодої гвардії" О. Фадєєва та ін.

Поряд із слухняною літературою в Радянському Союзі, існували автори, які викривали вади тоталітаризму і знаходили свої літературні й художні засоби боротьби проти нього. Найвідомішим борцем із цього гурту є О. Солженіцин, який у своїх творах "Один день Івана Денисовича", "Архіпелаг ГУЛАГ", "Раковий корпус" розкрив світові страшну правду про сталінські репресії.

Крамольними з погляду влади і забороненими в Радянському Союзі були роман Б. Пастернака "Доктор Живаго", удостоєний Нобелівської премії, твори А. Платонова, Й. Бродського, В. Войновича та інших письменників, які мусили покинути батьківщину і переселитися на Захід.

Проте були в Радянському Союзі письменники, які не переслідувались владою, але в рамках дозволеного писали твори (особливо в роки "відлиги" та "перебудови"), що підносили справжні проблеми добра і зла, сенсу життя, людських стосунків' і найсвітлішого почуття — кохання, які ставали близькими і зрозумілими людям усього світу.

До таких письменників належать В. Астаф'єв, Ч. Айтматов, В. Биков, Г. Бакланов, поети  Євтушенко, Р. Рождественський та деякі інші.

У руслі "соціалістичного реалізму" вирізнялися, "селянські" письменники (С. Залигін, В. Шукшнн), що розглядали проблеми життя людей у російській глибинці, "екологічна" проза (В. Распутін "Прощання з Матьорою"; Б. Васильєв "Не стріляйте в білих лебедів"), яка торкалася проблем збереження довкілля в умовах наступу НТР та збереження культурної спадщини (В. Солоухін "Чорні дошки").

Популярними авторами, творами яких зачитувалися мільйони людей у Радянському Союзі, були В. Пікуль та Ю. Семенов. Перший писав в основному історичні романи, другий — політичні детективи.

3. Презентації№3 «Образотворче мистецтво»,№4 «Архітектура».

4. Презентації №5«Кіно, театр». №6 «Музика»

Доповнення (Кіно)

Для розвитку кінематографу в СРСР цього періоду характерні декілька тенденцій: епічність ("Війна і мир", "Червоні дзвони", "Мексика у вогні" С. Бондарчука); екранізація літературної класики ("Дама з собачкою" Й. Хейфеца, "Тихий Дон" С. Герасимова), спрямованість на яскраву особистість ("Початок", "Прошу слова", "Васса" Г. Панфілова), поява фільмів "для полиці", що не потрапили в широкий прокат через заборону комуністичної цензури.

Доповнення (Театр)

У Радянському Союзі театральне мистецтво було на досить високому рівні. В кожному обласному центрі існували театри: музичні, драматичні, дитячі, а в столиці, Ленінграді та ще в декількох великих містах склалися цікаві творчі колективи, очолювані видатними режисерами, в яких працювали талановиті актори, відомі й популярні в усій країні. Зокрема, слід відзначити Великий драматичний театр у Ленінграді на чолі з Г. Товстоноговим, Московський театр на Таганці, головним режисером якого був Ю. Любимов, а в трупі театру працював В. Висоцький, МХАТ, театр "Сучасник" та деякі інші. На весь світ були відомі балетні трупи Великого театру в Москві, ленінградського Марийського театру, Київського театру опери та балету. Відомі балерини Г. Уланова, М. Плісецька, танцювальні колективи — ансамблі "Берізка", під керівництвом І. Мойсеева, ім. П. Вірського, хор ім. Г. Вірьовки під час закордонних гастролей демонстрували найвищий мистецький рівень.

5. Презентація № 7«Спорт».

V. Узагальнення та систематизація знань

Творче завдання.

Закінчіть вислів: «Культура наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. переживає…»

VІ. Домашнє завдання: написати есе на тему «Культура майбутнього»