Розділ 2. КРИМІНАЛЬНЕ ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВИДИ

Види кримінальних покарань

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Воно має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі

види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі.

Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання,

передбачене в санкції статті (санкції частини статті)

Особливої частини Кримінального кодексу України (КК).

До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених КК.

Штраф — це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК.

Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та

з урахуванням майнового стану винного

в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,

якщо статтями Особливої частини КК не передбачено вищого розміру штрафу.

Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК.

З урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф з розстрочкою виплати певними частинами строком до трьох, ' років.

У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку:

десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або

виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк — воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили.

При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні. посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 КК (Застосування додаткових покарань у разі звільнення від відбу­вання основного покарання з випробуванням) — з моменту наб­рання законної сили вироком.

Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у віль­ний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.

Ці роботи не призначаються особам,

визнаними інвалідами пер­шої або другої групи,

вагітним жінкам,

особам, які досягли пенсійного віку, а також

військовослужбовцям строкової служби.

Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від, шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого.

Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

Виправні роботи не застосовуються

до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною,

до непрацездатних,

до осіб, що не досягли шістнадцяти років,

та тих, що досягли пенсійного віку,

а також до військовослужбовців,

осіб рядового і на­чальницького складу Державної служби спеціального зв'язку

та за­хисту інформації України,

працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів,

державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду,

виправні роботи суд може замінити штрафом із розра­хунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

за один місяць виправних робіт.

Покарання у виді службового обмеження застосовується

до за­суджених військовослужбовців,

крім військовослужбовців стро­кової служби,

на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених КК,

а також у випадках, коли суд, враховуючи обс­тавини справи та особу засудженого,

вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі

на строк не більше двох років

призначити службове обмеження на той самий строк.

Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження

провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду,

в межах від десяти до двадцяти відсотків.

Під час відбування цього покарання засуджений не мо­же бути підвищений за посадою,

у військовому званні, а строк по­карання не зараховується йому

в строк вислуги років для прис­воєння чергового військового звання.

Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому без­оплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.

Конфіскація майна вста­новлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особ­ливій частині КК.

Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визна­чається законом України.

Покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців.

Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.

Арешт не застосовується

до осіб віком до шістнадцяти років,

вагітних жінок та

до жінок, які мають дітей віком до семи років.

Покарання у виді обмеження волі полягає у

триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства

в умовах здійснення за нею нагляду

з обов'язковим за­лученням засудженого до праці.

Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років.

Воно не застосовується до

непов­нолітніх,

вагітних жінок і

жінок, що мають дітей віком до чотирнад­цяти років,

до осіб, що досягли пенсійного віку,

військовослуж­бовців строкової служби та до

інвалідів першої і другої групи.

Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні призначається

військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених КК,

а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого,

вва­жатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років

триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.

Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослуж­бовців замість позбавлення волі

не може застосовуватися

до осіб, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.

Покарання у виді позбавлення волі полягає в

ізоляції засудже­ного та

поміщенні його на певний строк до кримінально-виконав­чої установи закритого типу.

Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років,

за винятком випадків, пе­редбачених Загальною частиною КК.

Довічне позбавлення волі

встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і

застосовується лише у випадках, спеціально пе­редбачених КК,

якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

Довічне позбавлення волі не застосовується

до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років, і

до осіб у віці понад 65 років, а також

до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або

на момент постановлений вироку.

Склад злочину

Під складом злочину мають на увазі

сукупність передбачених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, що характеризують певне діяння як суспільно небезпечне та перетворюють його у злочин.

За традиційним підходом виділяють елементи складу злочину:

• об'єкт злочину – визначає спрямованість суспільно небезпечних діянь, які порушують кримінально-охоронювані відносини. Науковці виділять такі категорії, як безпосередній об’єкт (порушені суспільні відносини), предмет злочину (матеріальні цінності, на які посягає правопорушник) та потерпілий від злочину;

• об’єктивна сторона злочину – зовнішній вираз злочину, який має відображення у конкретному діянні (дії або бездіяльності).

Складається із самого діяння (обов’язкова ознака) та

факультативних ознак –

наслідки, причинний зв’язок, обстановка, місце, час, спосіб,

знаряддя і засоби вчинення злочину;

• суб’єкт злочину – фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Виділяють також і категорію «спеціальний суб’єкт» – особа, яка може бути лише суб’єктом злочину лише певного виду;

• суб’єктивна сторона – характеризує злочин із внутрішнього боку через систему психічних процесів суб’єкта злочину. Обов’язково має виражатися через вину – психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Умисел поділяється на

прямий –

якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання, та

непрямий –

якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і, хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Необережність виражається у

злочинній самовпевненості,

якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння

(дії чи бездіяльності),

але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Злочинна недбалість

має місце, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), хоча повинна і могла їх передбачити.

Цікавою є позиція науковця Шапченка С.Д., який наголошує на існуванні

поняття «складна вина», яке має місце при умисному ставленні до діяння,

проте необережному ставленні до наслідків –

наприклад, підпал будинку та, як наслідок, загибель людей, що не охоплювалася умислом правопорушника.

У науці вітчизняного кримінального права існує чимало класифікацій видів складу злочину.

Зупинимось на найбільш поширеній – залежно від особливостей конструкції об’єктивної сторони та суспільно небезпечних наслідків.

Матеріальний склад злочину – це юридичний склад, що передбачає наслідки як обов'язковий елемент його об'єктивної сторони.

Обов’язково повинен містити у собі як діяння, так і наслідок.

Наприклад, умисне вбивство, крадіжка тощо.

Формальний склад злочину – це юридичний склад злочину, який для визнання злочину закінченим вимагає лише вчинення самого діяння.

Наприклад, шпигунство, отримання неправомірної вигоди тощо.

Формально-матеріальний склад – виділяється не всіма науковцями, проте є реальним відображенням нормативного змісту Кримінального кодексу України 2001 року (далі – КК).

Класичний приклад – частина четверта статті 152 КК, в якій, з одного боку, для завершення об’єктивної сторони передбачають тяжкі наслідки, а з іншого – склад є формальним, оскільки присутня альтернативна ознака – зґвалтування неповнолітнього (неповнолітньої).

Усічений склад злочину – злочин вважається закінченим з моменту вчинення замаху або готування до злочину.

Приклад – розбій, який вважається закінченим з моменту погрози застосування фізичного насильства.