14. Трансформаційні процеси в країнах Центрально-Східної Європи

 «Оксамитові» революції та трансформації посткомуністичного суспільства

Криза, яка охопила країни соцтабору наприкінці 80-х рр. проявилася в економічній, політичній, ідеологічній та моральній сферах. Політичне банкрутство керівництва правлячих партій, недосконалість адміністративно-командних принципів управління та небажання більшості населення жити за авторитарного режиму – все це створило виникнення революційної ситуації. Важливим каталізатором цих процесів було послаблення лідера соцтабору – СРСР, який після приходу М. Горбачова до влади започаткував «нове мислення» та розпочав курс на деескалацію конфлікту з Заходом, водночас послабився тиск на колишніх сателітів. Зміни в СРСР з піднесенням були сприйняті в Угорщині, Польщі, Югославії, де розпочалася реформування нової політичної системи. Проте в Румунії, НДР, Болгарії консервативно-бюрократичні сили та лідери цих країни негативно ставились до політики Горбачова, вбачаючи в ній можливість втрати свого монопольного права на владу. Важливим чинником був національний, його прояви були відмінними в різних країнах і залежали від національних традицій.

Події 1989 – 1990 рр. за своїм характером були революційними, оскільки кардинально змінювали характер суспільно-політичних і соціально-економічних відносин у регіоні. Форми та методи демократичних революцій були різними – від «оксамитової» революції, тобто мирної до кривавих зіткнень у Румунії, що призвели до численних жертв.

У кожній країні революційні події мали свою специфіку.

Польща. 

У ПНР поворотним моментом у протистоянні опозиції з владою стало проведення «круглого столу» у лютому – квітні 1983 р. 

Лідером опозиції виступив Лех Валенса, що очолював робітничий союз «Солідарність». 

У ході засідань «круглого столу» була досягнута угода про 

визнання за опозицією права на відкриту діяльність, 

легалізацію «Солідарності», 

про реформу парламенту та виборчого закону.

На виборах 1989 р. «Солідарність» здобула абсолютну перемогу, Польська об’єднана робітнича партія зазнала поразки., у січні 1989 р. вона трансформувалась у Соціал-демократію Республіки Польща та стала на засади демократії. А Лех Валенса став президентом країни, Польща розпочала побудову демократичної держави з ринковою економікою.

Чехословаччина. 

Після «Празької весни» у Чехословаччині посилювалася реакція. Як наслідок, активізувався опозиційний дисидентський рух. 

1 вересня 1977 р. група діячів науки і культури виступила з відозвою, у якій розкрила основний зміст і головні вимоги демократичного суспільства, так звана «Хартія-77». 

Лідером чеського дисидентського руху був Вацлав Гавел, тричі засуджений.

Революційні події розпочалися з придушення міліцією студентської демонстрації 

17 листопада 1989 р. 

Наступного дня було створено Громадянський форму – патріотичний, демократичний фронт, який об’єднав противників комуністичного режиму. 

Революція відбувалась виключно мирним шляхом. 

Наприкінці листопада 1989 р. Федеральні збори скасували монопольну роль КПЧ, 

а 29 грудня 1989 р. президентом було обрано Вацлава Гавела.        

В березні 2008 р. Косово проголосило незалежність та була визнана більшістю країн світу, за винятком Росії, Сербії та ін.

Зовнішньополітичне становище країн Центральної і Східної Європи відзначається домінуванням євроатлантичного напрямку.  

Так в 1999 р. членами НАТО стали Польща, Чехія та Угорщина, 

в 2004 р. – Болгарія, Румунія, Словаччина та Словенія, 

в 2009 р. – Хорватія та Албанія. 

Членами ЄС в 2004 р. стали: 

Польща, Угорщина, Словаччина, Чехія, Словенія, 

2007 р. – Румунія та Болгарія, Хорватія в 2013 р.

Таким чином, країни Центральної та Східної Європи пройшли складний шлях трансформації політичної та економічної моделі та на сьогодні, більшість з них є членами НАТО та ЄС.

Основні терміни, поняття, імена

Основні дати:

РУМУНІЯ:

1943 р. – до влади прийшов Антонеску.

1944–1947 рр. – період народної демократії.

27 березня 1944 р. – кордон країни перетнули радянські війська.

Травень 1944 р. – король Міхей пішов на контакт з комуністами.

Серпень 1944 р. – Антонеску був заарештований.

31 серпня 1944 р. – радянські війська вступили до столиці.

Вересень 1944 р. – підписано перемир'я у Москві.

Серпень 1945–1952 р р. – уряд Грозу.

Літо 1945 р. – королівський страйк.

1946 р. – створено Блок демократичних партій.

Лютий 1946 р. – уряд Грозу визнали Англія і США.

1946-1947 рр. – в країні була засуха.

15 червня 1947 р. – створено Державний економічний контроль.

30 грудня 1947 р. – короля Міхея було усунуто від влади. Ліквідація монархії. Проголошення Румунією Народною Республікою.

Лютий 1948 р. – створено Румунську робітничу партію.

Лютий 1948 р. – між Румунією та СРСР укладено договір про дружбу та співпрацю.

Березень 1948 р. – прийнято Конституцію.

1948 р. – створено Державний плановий комітет.

1948-1949 рр. – закони про націоналізацію.

1950 р. – адміністративна реформа, створення 28 областей.

1951-1955 рр. – перший п’ятирічний план.

1952 р. – прийнято Конституцію.

1955 р. – Румунія увійшла до ООН.

1955 р. – Уряд Георгіу-Дежем проголосив курс на «румунський шлях до соціалізму».

1955 р. – введено соціальні льготи, безплатна медицина.

1958 р. – виведено радянські війська з території держави.

1965 –1989 рр. – диктатура Ніколая Чаушеску.

1967 р. – створено Фронт соціалістичної єдності на чолі з Чашеску.

1972 р. – МВФ відкрив для Румунії кредитну лінію.

1974 р. – Чаушеску проголошує себе президентом.

Грудень 1989 р. – народна Революція.

22 грудня 1989 р. – створено Фронт національного порятунку.

25 грудня 1989 р. – страта Чаушеску та його дружини.

29 грудня 1989 р. – створено Раду Фронту національного порятунку.

22 травня 1990 р. – вільні вибори. Президенто став Іона Ілієску.

1990 р. – лібералізація цін.

Квітень 1992 р. – ФНП розколовся.

1996 р. – президентом став Константинеску.

200 р. – президентом став Ілієску.

2001 р. – прийнято соціальний пакт.

2004 р. – президентом став Траян Бесеску.

2004 р. – вступ у НАТО.

2007 р. – вступ у ЄС.

УГОРЩИНА:

23 вересня 1944 р. – на територію країни вступила радянська армія.

30 листопада 1944 р. – УКП оголосила «Програму демократичного відновлення країни».

13 лютого 1945 р. – звільнено Будапешт.

4 квітня 1945 р. – звільнено усю Угорщину.

10 травня 1945 р. – створено демократичну поліцію.

5 вересня 1945 р. – земельна реформа.

4 листопада 1945 р. – парламентські вибори. Уряд очолив Тілді. Прем’єр Надя.

1 серпня 1946 р. – введено нову грошову одиницю – форінта.

Червень 1948 р. – масова націоналізація. Створення Угорської партії трудящих.

1948–1956 рр. – уряд М. Ракоші.

1949 р. – введені у дію насильницькі методи введення господарства.

1949 р. – прийнято Конституцію УНР.

1950 р. – створено Союз працюючої молоді.

1951 р. – введена карточна система.

Липень 1953 р. – уряд очолив Надь.

1954 р. – був скорочений обов’язковий с/г податок.

1954 р. – Надь скоротив державний апарат.

1955 р. – Надя було викликано до Москви. Де одержав догану.

Березень 1955 р. – Надь подав у відставку.

Квітень 1955 р. – уряд очолив Андраш Хегедюш.

1955 р. – меморандум діячів культури до ЦК УПТ.

Жовтень 1956 р. – Надь відновлений у партії.

23 жовтня 1956 р. – у Будапешті відбулася масова демонстрація студентів. Початок Демократичної Революції.

Жовтень – листопад 1956 р. – Революція.

22 листопада 1956 р. – схоплено Надя.

1956–1989 рр. – правління Яноша Кадара.

16 червня 1958 р. – Надь був страчений.

1967 р. – самостійність радгоспів і кооперативів.

1990-1993 рр. – уряд Анталла.

1992 р. – земельна реформа.

1993 р. – закон про права національних меншин.

1999 р. – вступ Угорщини у НАТО.

2004 р. – вступ у ЄС.

Політичні, економічні та соціальні трансформації посткомуністичного суспільства

● Формування багатопартійної системи громадянського суспільства.

● Проведення радикальних економічних реформ.

● Різні темпи трансформаційних процесів: здійснення більш послідовних і радикальних перетворень у Польщі, Словенії, Угорщині; повільний перехід до ринкової економіки в Румунії, Болгарії, в Союзній Республіці Югославії (СРЮ), Македонії, Боснії та Герцеговині.

● 1992 р. — утворення у Чехословаччині двох незалежних республік — Чеської та Словацької; інтегрування Чехії у світове співтовариство завдяки досягненню політичної стабільності та створенню розвиненої промисловості; входження Чехії до Організації економічного співтовариства і розвитку («клубу багатих») та вступ до НАТО (1997); вступ до НАТО та ЄС Словацької республіки.

● Складний перебіг трансформаційних процесів у Югославії: 26 червня 1991 р. — проголошення незалежності Словенії та Хорватії: оголошення федеральною владою в Белграді цих актів незаконним, введення на території цих країн військ; рішуча відсіч військам у Словенії, яка спромоглася відстояти незалежність; драматичний характер подій у Хорватії, де проживала значна сербська меншина (600 тис.), що виступала за приєднання цих територій до Сербії та проголосила власну республіку — Сербську Країну; введення військ ООН для припинення етнічного конфлікту в регіоні.

● 1995 р. — проведення хорватською армією успішної операції «Буря», унаслідок якої республіка Сербська Країна була ліквідована, а значна частина сербів стала біженцями.

● 1997 р. — Хорватія домоглася суверенітету над Східною Словенією.

● 14 жовтня 1991 р. — проголошення незалежності Боснії та Герцеговини, у якій в березні 1992 р. спалахнув етнічний конфлікт між православними сербами, католиками хорватами та сербами й хорватами, які сповідували іслам.

● 1995 р. — підписання президентом СРЮ С. Мілошевичем, головою президії Боснії та Герцеговини А. Ізетбеговичем і президентом Хорватії Ф. Туджманом мирних документів щодо боснійського врегулювання, за яким Боснія та Герцеговина залишалася єдиною державою, однак складалася з двох суб’єктів — Боснійської мусульмано-хорватської Федерації та Республіки Сербії.

● Вересень 1992 р. — здобуття незалежності Македонії шляхом референдуму, уникнення воєнного конфлікту.

● 1992 р. — втручання в балканський конфлікт Європейського співтовариства, члени якого вирішили визнати всі нові держави, які забажали вийти зі складу Югославії.

● Квітень 1993 р. — утворення Сербією та Чорногорією Союзної Республіки Югославія (СРЮ); обрання президентом — С. Мілошовича; 2007 р. — мирне «розлучення» Сербії та Чорногорії.

● 1999 р. — розгортання нової балканської війни: застосування зброї силами НАТО з метою припинення «гуманітарної катастрофи» в Косово, де президент СРЮ С. Мілошович анулював автономію албанської громади та розпочав етнічні чистки проти албанського населення; березень 2001 р. — арешт С. Мілошовича та передача до Міжнародного суду в Гаазі як воєнного злочинця; під час судового процесу він помер.

● 2008 р. — проголошення незалежності краєм Косово.