Практична.
Еволюція європейської соціал-демократії:
від марксизму до легальної парламентської діяльності.
Ознайомтеся із запропонованим матеріалом,
дайте відповіді на запитання та виконайте
завдання.
Практика робітничого руху та революційної боротьби наприкінці XIX ст. засвідчила,
що частина положень теорії марксизму в реальному житті не спрацьовує,
а теоретична спадщина містить багато суперечностей.
Висновки «Маніфесту Комуністичної партії» не підтверджувалися життям:
становище пролетаріату не погіршувалося, сам по собі капіталізм не зникав тощо.
Із часом ставало зрозумілим, що життя складніше за схеми теоретиків марксизму.
Спроби його прибічників перейти від теорії до практики
й розпочати перебудову суспільства одразу викликали чимало проблем.
Зокрема, марксисти неоднаково розуміли,
як будувати відносини з іншими партіями,
як ставитися до існуючих органів влади,
як вести боротьбу за реалізацію своїх вимог у наявних умовах,
як реалізувати свої програми.
Усе це свідчило про необхідність перегляду й пристосування до сучасних потреб
основних засад марксизму.
Наприкінці XIX ст. серед партій II Інтернаціоналу сформувалося декілька течій,
які, вважаючи себе марксистами,
по-різному бачили завдання соціалістичного руху
в тогочасному західному суспільстві.
Ліві марксисти продовжували відстоювати ідеї
«Маніфесту Комуністичної партії»
та виступали за їх поглиблення в напрямку радикалізації,
ігноруючи нові реалії західного суспільства.
Праві марксисти визнавали лише ідеї,
до яких К. Маркс і Ф. Енгельс прийшли наприкінці свого життя,
і мали намір ревізувати (від латин. revisio — перегляд)
чимало положень марксизму відповідно до нової ситуації в суспільстві.
Центристи, у свою чергу, прагнули дотримуватися засад марксизму
без будь-яких відхилень і змін.
Так, Едуард Бернштейн (1850—1932) доводив, що з розвитком капіталізму
його соціально-економічна система набуває здатності пристосовуватися до нових умов.
Це, на його думку, проявляється в ослабленні періодичних криз,
пом’якшенні соціальних суперечностей та ускладненні соціальної структури суспільства, покращенні економічного й політичного становища пролетаріату тощо.
Із цього він робив висновок, що краху капіталізму не відбудеться.
Із критикою поглядів Е. Бернштейна виступив Карл Каутський (1854—1938),
який, власне, і назвав його ревізіоністом.
Він стверджував, що лише
«соціалістичне суспільство дасть своїм членам добробут і забезпеченість…
а також є основою для вищої свободи».
Водночас К. Каутський, виступаючи за соціалістичну революцію,
говорив про її віддалену перспективу й
надавав перевагу боротьбі за соціальні реформи.
Разом із цим соціал-демократи, на його думку,
не повинні йти для цього на співробітництво з буржуазними урядами.
Соціалістична революція, вважав К. Каутський,
не може відбутися швидко, вона
«готується роками й десятиліттями політичної та економічної боротьби».
При цьому він не відкидав можливості, що повалення капіталістичного ладу
відбудеться без революції,
якщо панівні верстви добровільно підуть на поступки трудящим.
У свою чергу, ліві марксисти продовжували говорити
про світову соціалістичну революцію,
диктатуру пролетаріату, про те, що
капіталістичне суспільство незабаром загине.
Наприкінці XIX — на початку XX ст.
в міжнародній соціал-демократії розгорнулася боротьба
між бернштейніанцями, з одного боку,
та революційним (лівим) крилом марксизму — з іншого.
Ця боротьба гостро проявилася в II Інтернаціоналі:
лівих поглядів, зокрема, дотримувалася й активно їх пропагувала
фракція російських більшовиків
Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП)
на чолі з Володимиром Ульяновим (Леніним) (1870—1924),
який взявся за теоретичне пристосування марксизму
до реалій Росії та практичне втілення ідеї соціалістичної революції
1. «Демократія, — вважав К. Каутський,— створює можливість знищити демократичним шляхом… коріння політичної влади великих експлуататорів. Зі знаряддя придушення експлуатованих вона починає перетворюватися на засіб їх звільнення…». У чому сутність нового розуміння демократії К. Каутським? Що воно могло змінити в тактиці соціал- демократів?
2. «Усі результати досліджень Маркса та Енгельса, — вважав Е. Бернштейн,— можуть зберегти свою достовірність, якщо їх не зуміють спростувати нові наукові дослідження, оскільки ані марксизм, ані будь-яка інша система поглядів не може володіти абсолютною істиною». Яким є ваше ставлення до цього твердження?
Чи погоджуєтеся ви з ним? Поясніть свою точку зору.
Для виконання практичної опрацюйте ст. 123 підручника!!!!
Матеріали (текст) взято з підручника