51. Практичне заняття

Практичне заняття. 

«За живе…»: непоправні наслідки Чорнобильської трагедії

Мета: показати героїзм ліквідаторів катастрофи; розкрити згубні наслідки існування тоталітарної моделі для розвитку України; визначити наслідки Чорнобильської катастрофи.

Хід заняття

1. Підготувати презентацію/повідомлення «Чорнобильська катастрофа: людський вимір».

2. Поміркувати над відповіддю на запитання: чи можна стверджувати, що провина за Чорнобильську катастрофу цілком лежить на тоталітарній системі, яка існувала в УРСР.

3. Зробити висновки, відповідно до мети заняття.

Додатковий матеріал

26 квітня 1986 р. на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався вибух, який повністю зруйнував реактор. 

Упродовж перших 10 днів відбувалися надзвичайно інтенсивні викиди радіоактивних елементів, у тому числі 

ізотопів урану, 

плутонію, 

йоду-131 (період напіврозпаду вісім днів), 

цезію-134 (період напіврозпаду два роки), 

цезію-137 (період напіврозпаду 30 років), 

стронцію-90 (період напіврозпаду 29 років). 

Перші дні гарячий струмінь піднімався над розвалом реактора на висоту понад кілометр, пізніше — на кілька сотень метрів.

Забруднення території після аварії на ЧАЕС залежало від погодних умов. 

За офіційними даними, забрудненню було піддано понад 200 тис. км2. 

Приблизно 70 % — на території Білорусі, Росії та України. 

Після аварії утворилася радіоактивна хмара, яка накрила також 

Східну Фракію, Македонію, Сербію, Хорватію, Болгарію, Грецію, Румунію, 

Литву, Естонію, Латвію, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, 

Австрію, Угорщину, Чехію, Словаччину, Нідерланди, Бельгію, Словенію, 

Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію (разом із Корсикою), Велику Британію та острів Мен.

Після вибуху окреслили коло радіусом 30 кілометрів — передбачувану зону ліквідації наслідків. 

Усередині 30-кілометрової зони була більш забруднена десятикілометрова зона.

Початок евакуації був запланований на 26 квітня, але за рішенням уряду СРСР її було затримано й почато лише 27 квітня. 

28 квітня з Прип’яті відселили понад 45,5 тис. людей. 

Станом на 3 травня було евакуйовано населення 10-кілометрової зони. 

До 6 травня було евакуйовано населення інших населених пунктів 30-кілометрової зони. 

Загальна кількість евакуйованих із забруднених територій, за різними оцінками, становила від 135 до 350 тис. осіб.

За різними даними, у 1986—1987 рр. до дезактивації території АЕС та місцевості, що прилягає до неї, було залучено від 200 до 900 тис. осіб.

Першою жертвою аварії став старший оператор головного циркуляційного насосу 4-го енергоблоку Валерій Ходимчук, який загинув під час вибуху. 

Протягом перших трьох місяців після аварії загинула 31 людина. 

За даними ВОЗ, загальна кількість людей, які загинули внаслідок аварії або можуть загинути в майбутньому, — 4 тис. осіб. 

Із них приблизно 50 аварійних працівників загинули від гострої променевої хвороби; дев’ять дітей померли від раку щитовидної залози, 

ще близько 3940 осіб, згідно з оцінкою, можуть померти від раку і лейкозу в результаті радіаційного опромінення.

До офіційно доведених прямих наслідків аварії на ЧАЕС відносять 

гостру променеву хворобу та

 рак щитовидної залози.

Серед людей, що виконували аварійні роботи на четвертому енергоблоці, було зареєстровано 134 випадки гострої променевої хвороби. 

Протягом 1986 р. від неї померло 28 осіб. 

Ще дві людини загинули під час аварії з причин, не пов’язаних із радіацією, 

і один помер, імовірно, від коронарного тромбозу.

За даними організації Союз «Чорнобиль», із 600 тис. ліквідаторів 10 % померло і 165 тис. стали інвалідами. 

Кількість постраждалих унаслідок Чорнобильської аварії можна визначити лише приблизно. 

З’ясувати, яка частина захворювань є наслідком аварії, — досить складне завдання для медицини й статистики.

Наприкінці 1986 р. реактор накрили спеціальним «саркофагом» задля запобігання розширенню радіоактивних частинок. 

Укриття було збудоване добровольцями та мобілізованими солдатами, яких пізніше назвуть ліквідаторами.

Світова спільнота активно долучилася до мінімізації медичних та екологічних наслідків катастрофи. 

Міжнародне співробітництво розпочалося у вересні 1990 р.

Гуманітарна допомога надходила як від міжнародних програм і організацій, так і від окремих держав. 

Родини з багатьох країн Європи роками запрошували до себе на літо дітей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Країни-донори назбирали на будівництво нового укриття на ЧАЕС та сховища відпрацьованого ядерного палива близько 750 млн євро. 

Усі витрати ретельно контролює ЄБРР. 

Новий саркофаг на ЧАЕС будували близько 3 тис. робітників. 

Спорудження розпочалося у квітні 2012 р. і завершене у 2019 р. 

Проектом передбачено, що нова споруда буде експлуатуватися впродовж 

100 років.

Чорнобильську катастрофу називають одним із чинників, який спричинив розвал Радянського Союзу. 

Ця аварія є наймасштабнішою екологічною катастрофою в історії людства.

Документи розповідають

Зі спогадів ліквідатора аварії

Героїзм простих ліквідаторів постійно натрапляв на ідіотизм штабних офіцерів. 

Мені на той момент було 27 років. 

Коли я потрапив у Чорнобиль, то побачив соціальну радянську систему в розрізі: колосальна здатність мобілізувати гігантські ресурси, кинуті на ліквідацію, і при цьому — не менш колосальна неефективність. 

У мене особисто левова частка зусиль, нервів і здоров’я пішла не на боротьбу з радіацією. 

Моя задача була зранку привести колону БРДМ, отримати завдання у штабі, роздати їх, розіслати екіпажі, самому поїхати на розвідку, ввечері здати дані у штаб і виїхати із зони у табір, який розташований за 5 км. 

Уночі — опрацювати гори паперів, порахувати дози, скласти плани на ранок, розписати машини, скласти звіти. 

Із цього денного розпорядку найбільше нервів, окрім боротьби з начальством, у мене займала процедура виїзду із зони та спілкування з дезактиваторами.

На яких недоліках і перевагах радянської системи наголошує ліквідатор?