Основні тенденції розвитку культури 

у ІІ пол. ХХ – на поч. ХХІ ст.

-   Розвиток «масової культури», її стрімке поширення, комерціалізація культури;

-   Пошук нових форм естетичного вираження;

-   Розвиток національних культур, взаємопроникнення культур різних регіонів світу, синтез культур;

-   Прискорений розвиток техніки і технології;

-   Прогрес у поширенні інформації, інформаційних технологіях.

Велику роль відіграватиме НТР, досягнення якого повинні якісно змінити усю систему виробництва. 

У наслідок цього воно стане більше 

зорієнтованим на задоволення потреб людини, 

максимально активізує творчі здібності людини, в

ід якої вимагатимуться ґрунтовні знання, 

вміння самостійно приймати рішення і 

швидко реагувати на зміни ситуації. 

Зникнуть притаманні індустріальній цивілізації величезні заводи і фабрики, які завдавали чимало шкоди навколишньому середовищу. 

Замість них набудуть поширення 

невеликі підприємства, безвідходні технології, 

використання синтетичної сировини замість природної, 

нових джерел енергії, 

суворе дотримання екологічних норм. 

Завдяки цьому стане можливим подолання чисельних екологічних проблем, які також стали одним з наслідків індустріалізації.

         Існують підстави для того, щоб стверджувати про початок 

бурхливої деурбанізації – зменшення кількості населення міст. 

В індустріальну епоху за містами встановилася 

роль адміністративних, промислових і культурних центрів. 

В останній час у розвинутих країнах спостерігається тенденція зростання кількості людей. 

Що не бажають оселятися у мегаполісах і віддають перевагу проживанню 

у садибах сільського типу за їхніми межами. 

Завдяки комп`ютерам та електронним засобам зв`язку людина почуває тут себе відокремленою від зовнішнього світу і може не лише відпочивати, а й  працювати.

         Ймовірно, що постіндустріальна епоха спричинить 

чимало змін у соціально-політичній сфері. 

Багато дослідників схиляється до думки, що 

держава намагатиметься, зменшуючи безпосереднє втручання в економіку і суспільне життя в цілому, 

займатися перш за все захистом прав людини, врегулюванням соціальних конфліктів. 

Попередженням правопорушень і підтримкою законності. 

Державній владі повинна бути притаманна децентралізація, намагання зробити її більш демократичною, наближеною до потреб людини. 

Збільшаться повноваження регіональних і муніципальних органів.

         Суттєві зміни повинні відбутися у духовній сфері. 

Наприкінці ХХ ст. спостерігалася криза існуючих систем цінностей. 

Внаслідок цього розгорнулося відродження інтересу до релігії, яка впродовж тисячоліть була для людини джерелом духовної сили і охоронцем цивілізаційних традицій. 

Поряд з цим спостерігається розчарування у «масовій культурі» і

 зростання популярності “високої (елітарної) культури». 

На підставі цих явищ висуваються прогнози майбутнього духовного оновлення людства.

Важливою тенденцією, що, ймовірно, буде визначати подальший розвиток людства вважається глобалізація 

(поширення дії певних факторів за межі окремих державних територій у всесвітньому масштабі). 

Чимало дослідників вбачають у глобалізації ознаку 

початку формування єдиної планетарної цивілізації. 

Внаслідок цього суттєво посилюється взаємозалежність локальних цивілізацій, котрі сьогодні вже нездатні вести окреме, ізольоване існування. 

Події, що відбуваються у тій чи іншій країні досить часто впливають також на долю її сусідів, а інколи і світу в цілому. 

Глобалізація має як 

негативні прояви 

(світові війни, великі економічні кризи, загроза використання зброї масового знищення), так і 

позитивні аспекти 

(формування системи “всесвітнього розподілу праці” і світового ринку, посилення авторитету міжнародних організацій. 

Обмін культурними здобутками і науковими знаннями, 

поширення оптимальних форм економічного, соціального і політичного життя, 

вирішальні обмеження сфери військового виробництва).

         Наведені тенденції мають узагальнений характер і на думку тих, 

хто їх визначив, є лише тимчасові, а тому у майбутньому

 можуть сформуватися нові цивілізаційні основи. 

Якою саме буде цивілізація ХХІ ст.? 

Що нас чекає: апокаліпсис чи золотий вік? 

Відповідь на ці питання дасть своєю діяльністю сама людина.

2. Розвиток науки і техніки у другій половині ХХ ст.

         Після Другої світової війни розвиток науки і технології набув таких швидких темпів, що отримав назву науково-технічна революція. 

У період 20-30-х років для подвоєння об`єму наукових знань потрібно було 24 роки, 

у 1945-1964 рр. – 14 років, наприкінці ХХ ст. – 5-7 років.

         Найбільшим відкриттям людства у ХХ ст. було оволодіння ядерною енергією. 

Проте це відкриття у першу чергу було використано у військовій сфері. 

Створення атомної, а згодом, водневої і термоядерної зброї поставило людство перед можливістю повного знищення. 

Лише у 1956 р. у Великобританії було збудовано ядерний реактор, який було визнано придатним для комерційного використання. 

Ядерна енергія на кінець століття забезпечувала лише 

близько 8% світового виробництва енергії. 

Після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 р.) до атомної енергетики стали відноситися дуже обережно, а деякі країни взагалі відмовилися від її використання 

(Скандинавські країни та ін.). 

Атомні програми деяких країн викликають занепокоєння і підозру у всьому світі 

(КНДР, Іран тощо).

         Повоєнні роки позначилися подальшим розвитком транспорту: 

залізничного, автомобільного, авіаційного. 

Основними напрямами розвитку транспорту було збільшення їх 

вантажності, швидкості та дальності перевезень.

         На кінець ХХ ст. у світі нараховувалося понад 500 млн автомобілів (третина у США). Річний їх випуск сягає 30 млн штук. 

Швидкість автомобілів порівняно з серединою ХХ ст. зросла у декілька разів.

Башта BMW (нім. BMW-Vierzylinder) — хмарочос в Мюнхені, Німеччина. Штаб-квартира компанії BMW. Висота 22-поверхового будинку становить 101 метр. 

Найвизначніших успіхів у авіатранспортних перевезеннях досягли США та СРСР (згодом Україна, Росія). 

У конструкторському бюро ім. Антонова (Київ) були створені найбільші транспортні літаки, які успішно літають на всіх континентах: 

АН-125 «Руслан» (може за один рейс перевезти одразу понад 120 т вантажів) і 

АН-225 «Мрія» (понад 250 т).

         Повоєнний розвиток ракетної техніки в першу чергу був продиктований створенням ефективних носіїв ядерної зброї. 

Найбільшого розвитку ракетна техніка отримала в 

СРСР (згодом в Україні та Росії) та США. 

Великих успіхів на цьому шляху також досягли Франція, Китай, Японія та ін. 

Ракетні програми США та СРСР у значній мірі беруть свій початок з ракетної програми нацистської Німеччини по створенню балістичної ракети ФАУ-2. 

Розвиток ракетної техніки дав можливість здійснити давню мрію людства – 

політ у космос. 

Першим своє досягнення у цій сфері продемонстрував СРСР, 

запустивши у 1957 р. перший штучний супутник (США це здійснили у 1958 р.), а 

12 квітня 1961 р. Ю.Гагарін здійснив перший пілотований політ. 

Також в СРСР відбувся і перший політ жінки-космонавта Терешкової. 

Проте США першими здійснили у липні 1969 р. пілотований політ на Місяць 

(загалом на поверхні Місяця побувало 12 астронавтів. 

Першим з яких був Нейл Армстронг), стали використовувати 

«космічні човники» – ракети-літаки (програма «Шатл»). 

Два з «човників» зазнали аварії – «Челенджер»(1986 р.) та «Атлантіс» (2003 р.). 

У свою чергу СРСР став першим створювати космічні орбітальні станції («Мир»), які давали можливість здійснювати тривалі космічні експерименти, експедиції. 

Радянські космонавти також поставили рекорд по тривалості перебування у космосі 

(більше року).