Чинячи опір тоталітарному режиму, місцеве населення вдавалося до різних методів боротьби: від саботажу до збройного опору. Організатором цього була УПА, яка в 1943 р. об’єдналась з підпіллям ОУН в єдину структуру ОУН-УПА.
Політичною надбудовою УПА була Українська Головна Визвольна Рада (УГВР) - організація, покликана здійснювати керівництво національно-визвольним рухом в Україні. УГВР очолювали Р . Шухевич, В. Кук, М. Лебедь, Ю. Липа та інші.
УГВР прийняла низку законодавчих актів «Устрій», «Платформа», «Універсал», але основну увагу зосереджувала на підготовці бойових дій.
На завершальному етапі Другої світової війни керівництво ОУН -УПА вело активну підготовку до боротьби з радянськими військами.
У 1945-1946 рр. УПА (кількість 20-25 тис. вояків) взяла під контроль значні території Західної України.
Після завершення бойових дій в Європі проти УПА були кинуті війська МВС-МДБ. Величезні райони на території Волині та в передгір’ях Карпат блокувалися і прочісувалися. Усіх, хто хоч якоюсь мірою був пов’язаний з опором, знищували або відправляли в Сибір. Зазнавши великих втрат, УПА здійснювало рейди, щоб прорватися у Західну Німеччину та Австрію.
Ті, що не могли прорватися, розділилися на невеликі групи, здійснюючи напади на активістів радянської влади, знищуючи колгоспи, МТС та інші господарчі об’єкти. Пропаганда, жорстокість та підступність радянських каральних органів, а також ефективні соціально-економічні зміни та поширення колективізації зробили неможливим продовження опору.
У березні 1950 р. в сутичці під Львовом загинув командир УПА Р. Шухевич
(генерал Тарас Чупринка).
Його наступник В. Кук вже не міг координувати дії розрізнених загонів, які в основному вели боротьбу за виживання.
Невеликі загони діяли до середини 1950-х рр.
Повідомлення про викриття окремих військових груп траплялися і на початку 1960-х рр. Зрештою рух Опору поступово згасає.
Сильного удару націоналістичному руху було завдано після вбивства агентом КДБ у Мюнхені Л. Ребета (1957) і С . Бандери (1959).
170 тис. членів ОУН-УПА було засуджено й відправлено до таборів.
Проте і в таборах повстанці не припиняли боротьбу.
Вони ставали одними з головних організаторів хвилі повстань і бунтів,
що прокотилися таборами ГУЛАГу в 1946-1955 рр.,
а також припинили в таборах терор карних злочинців проти «політичних».