1. На підставі тексту параграфа та ілюстрацій опишіть середньовічний замок.
Замок
Замок є одним із символів Середньовіччя. Зазвичай він був великим приватним будинком феодала - короля, графа, рицаря. Замки будували з метою захисту власних володінь, кордонів, портів, річкових переправ, контролю за суходільними або водними торговельними шляхами. Феодал обирав для свого помешкання важкодоступні місця: річкові острови, схили гір, високі береги річок. Дозвіл на будівництво замку та будь-яких додаткових укріплень надавав король або сеньйор, який у будь-який час міг змінити своє рішення і відібрати землю.
Перші замки в Європі з’явилися ще до середини X ст. і
були своєрідними опорними пунктами для захисту навколишніх сіл від нападів ворогів. Зазвичай вони будувалися нашвидкуруч. Заздалегідь підготувавши деревину, цвяхи й інші необхідні матеріали, замок зводили упродовж тижня. Зрозуміло, що згодом на будівництво замків з каменю витрачалося значно більше часу, зусиль і коштів. Перші замки мали дерев’яну будівлю для розміщення військ та обносилися ровом і гострокіллям. Коли ворог долав укріплення, оборонцям замку доводилося битися не нажиття, а на смерть. Тому згодом власники вирішили зводити додаткові захисні споруди.
У X ст. основною замковою оборонною спорудою була прямокутна дерев’яна, а потім кам’яна вежа, яку називали донжон. Вежу будували на
природному або спеціально насипаному для цього пагорбі. Донжон поділявся на кілька поверхів, сполучених драбинами, які прибирали під час небезпеки.
Житло феодала зазвичай розташовувалося на третьому поверсі. Слуги мешкали вище. У підземеллях утримували полонених та злочинців. У дворі замку були криниця, храм, житла ремісників. Кожен власник волів мати в обійсті доброго коваля, який був одночасно і майстром, і механіком. Він не лише виготовляв знаряддя праці й підковував коней, а й дбав про виготовлення зброї та обладунків для свого господаря і його рицарів. Так само важливими для життя замку були оперювач і тесляр. Обов’язком оперювача було виготовлення оперення й дерев’яної частини стріл, які до появи вогнепальної зброї активно використовували захисники замку. Тесляр займався ремонтом дерев’яних укріплень. Він також виготовляв меблі, хатнє начиння на вимогу господаря або для задоволення потреб жителів замку.
Будівництво й утримання замків могли дозволити собі надзвичайно заможні феодали і король. Більшу частину часу феодали проводили поза межами замків: на полюванні, у візитах до сусідів, у мандрівках тощо.
Про це свідчить, наприклад, те, що діти англійського короля Едуарда III народилися в різних місцях: троє - у Вудстоку, двоє - у Тауері, у Лондоні, двоє - у Віндзорському замку, один - у Вапентаймі, один - у Гатфілді, один - у Кінгс Ленглі, один - у Антверпені і ще один - у Генті.
Користуючись малюнками, порівняйте ранні дерев’яні й пізніші кам’яні замки. З чим пов’язані ці зміни? Аргументуйте свою думку.
Поступово замість валів почали зводити потрійні кам’яні мури із бійницями, а рів навколо замку заповнювали водою. Через нього перекидали підйомний міст, по обидва боки від якого височіли вежі.
З матеріалу розділу II пригадайте:
Хто такий рицар? Що таке феод?
2. Використовуючи тексти і зображення, відтворіть озброєння та традиції рицарів. У цьому вам допоможе виконання запропонованих завдань.
- Опишіть звичайний день середньовічного рицаря під час війни й у мирний час.
- У чому полягав ритуал посвячення в рицарі?
- Які чесноти повинен був мати справжній рицар?
Опишіть, як відбувався рицарський турнір.
Рицарські традиції
Рицарство - це суспільний стан професійних воїнів. Його формування розпочалося ще за доби Франкського королівства, у VIII ст.
Від рицаря вимагалося мати наділ землі, кольчугу або панцир, які були неодмінним захисним обладунком для того, хто служив у важкій кінноті. У IX ст. такий обладунок коштував стільки ж, скільки й 45 корів. Рицарю потрібно було спорядити ще й слугу, придбати возик і завантажити його продовольчими запасами, тому витрати становили вартість цілої череди.
Рицар мав прикрашений родовим гербом великий щит, який прикривав воїна майже повністю. Наступальною зброєю
рицаря був спис і довгий меч.
Ритуал посвячення в рицарі сягав корінням часів Римської імперії. Германець тієї доби вважався повнолітнім лише після того, як йому на народних зборах вручали зброю. Наприклад, король франків Карл Великий у 791 р. оперезав мечем свого сина Людовіка, якому виповнилося на той час 13 років. Людо-вік, у свою чергу, здійснив цей ритуал над своїм сином Карлом, коли тому виповнилося 15.
Суспільство висувало певні вимоги до тих, хто ставав рицарем. Рицар мав бути вільнонародженим, щедрим, відважним, войовничим, любити батьківщину, говорити правду й тримати слово. Найтяжчою образою було звинувачення в боягузтві. Рицар у бойовому спорядженні не мав права відступати. Ще однією чеснотою вважалася шляхетність.
Якщо під час двобою один із рицарів збивав іншого на землю й, піднімаючи його забрало, бачив, що він похилого віку, то не вбивав супротивника, а говорив йому: «Сеньйоре, вставайте, я потримаю ваше стремено. Мені не потрібна така слава. Небагато честі в тому, щоб перемогти того, чия голова вже вкрилася сивиною».
Крім військової вправності, цінувалося сім рицарських мистецтв: їзда верхи, стрільба з лука, соколине полювання, плавання, кулачний бій, гра в шахи, складання віршів.
Коли хлопчику, нащадку рицаря, виповнювалося сім років, його віддавали до палацу сеньйора. Він чистив зброю, допомагав рицареві сісти на коня, прислужував за столом, а водночас і сам вправлявся у військовому мистецтві. Крім того, його навчали ввічливості та поводження з дамами. У 14 років він ставав зброєносцем. Двадцятиоднорічних юнаків посвячували в рицарі. Кожен рицар міг здійснити ритуал посвячення, але частіше це робили сеньйори, королі, імператори. Церемонія відбувалася так.
Оскільки приймати посвячення в рицарі слід було чистому тілом і душею, майбутнього рицаря спочатку занурювали в купіль під читання молитов. Потім його перевдягали в чистий простий одяг, підперезували червоною мотузкою. Далі кандидат проводив кілька днів у пості й молитвах. І лише після цього поставав перед накритим білим покровом вівтарем, на якому палали чотири свічки, й чекав на сигнал - подзвін.
Коли ж лунав дзвін, двоє рицарів знімали з юнака червоний «пояс», накривали плечі рицарським плащем і вели до місця посвяти.
Один із рицарів, ставши на коліно перед королем, просив про прийняття кандидата до числа рицарів. За наказом короля оголошували походження й заслуги кандидата. Ступивши до кандидата, який схилив коліно, король промовляв: «Знай, що ти завжди маєш бути чистий розумом і тілом, бо немає людини, яка б поважала рицаря, що сам не поважає себе». Під час промови рицарі, які супроводжували кандидата, чіпляли до його чобіт шпори, оперізували його мечем і поясом. Король застібав на його шиї золотий ланцюг зі словами: «Ти ще недавно постував, перед тобою палали чотири свічки. Знай тепер значення тих чотирьох свічок: ти повинен завжди тримати слово й бути вільним від брехні; не повинен допускати, щоб страждали невинні; маєш дотримуватися правил рицарства як власної клятви; ти повинен бути щедрим».
Кандидат виголошував клятву рицаря, а король злегка вдаряв його мечем і підводив з колін. Закінчувався обряд тим, що посвячений, скочивши на коня, демонстрував своє військове мистецтво, вражаючи мішені списом.
Любов до війни і військової справи рицар поєднував з любов’ю до прекрасної дами. Дама часто посідала вище суспільне становище, ніж рицар. Щоб завоювати прихильність дами, рицар проходив випробування й здійснював подвиги, виконував усі її накази.
Розвагою для рицаря і широкого загалу були рищр-ські турніри. Учасники турнірів повинні були користуватися однаковою зброєю. Найчастіше спочатку рицарі мчали один на одного зі списом, намагаючись вибити суперника з сідла Якщо списи ламалися, вони бралися за мечі, потім за булави. Турнірна зброя була затупленою. Рицарі намагалися лише змусити суперника визнати поразку. Після індивідуальних поєдинків, які могли тривати кілька днів, влаштовували головне змагання -битву двох загонів.
Інколи рицарі озброювалися звичайною зброєю. Тоді турнір перетворювався на справжню битву. Наприклад, у 1240 р. на турнірі в Нейссі поблизу Кельна загинуло 60 рицарів. На
Шанувати Бога й битися за віру. Краще вмерти тисячею смертей, ніж зректися християнства. Вірно служити своєму государеві й хоробро битися за нього. Захищати слабких, удів, сиріт, шляхетних дівчат, жертвувати собою заради них. Нікого не кривдити, не захоплювати чужого майна й вступати в бій з тими, хто це робить. Керуватися лише славою і доброчесністю, а не вигодою і нагородою. Завжди бути готовим прийняти виклик на рівний бій. Завжди тримати своє слово чи обіцянку. Завжди говорити тільки правду, навіть якщо вона не вигідна. Завжди бути вірним, чемним, скромним.
1. Які обов'язки брала на себе людина, вступаючи до рицарського стану?
2. Чи вважаєте ви слушними рицарські чесноти, названі в документі? Які з них ви обрали б за гасло для себе? Чому?
Рицарський турнір. З епопеї про Гарена Лотаринзького
Рівнина здається лісом блискучих шоломів, над якими майорять, виблискуючи, знамена... Обидва війська, які стоять одне навпроти одного, починають повільно зближатися, доки не опиняються на відстані польоту стріли. Хто першим почне атакувати, хто першим виступить з лав? Це юний Фромонден. З притиснутим до грудей щитом виїжджає він вразити одного рицаря, вибиває його з сідла, під’їжджає до іншого, котрого також перемагає. Спис його поламано, але він б’є уламком і знову нападає... Схрещуються усі списи, уламками їх укрита земля; васали розсіяні, перелякані коні понесли, поранені страшно кричать; і не в одному місці, а у двадцяти, сорока різних місцях зіштовхуються рицарі один з одним, щоб вразити або прийняти смерть.
1. Яку зброю використовували під час рицарського турніру?
2. З якою метою влаштовували рицарські турніри?
турнірах також брали супротивників у полон і примушували сплачувати викуп зазвільнення.
Рицарські поєдинки стали неодмінною складовою битв у нескінченних феодальних війнах. Такий поєдинок відбувався перед боєм, єдиноборство зазвичай завершувалося смертю одного з рицарів.
3. Розгляньте ілюстрацію. На основі ваших вражень від тексту та ілюстрації опишіть день середньовічної селянської сім’ї у час сівби та збору врожаю.
Сільське господарство. Селянська община Середньовіччя
Основою життя середньовічної Європи було сільське господарство. У цей час земля не була щедрою, бо люди не вміли добре обробляти її. Селяни застосовували дерев’яне рало, яке не могло глибоко зорювати землю. Тому землю орали три-чотири рази, перш ніж засіяти.
У XII—XIII ст. почали застосовувати борону. Врожайність підвищували, використовуючи природні добрива зіпріле листя, траву, солому, послід тварин.
Зернові збирали серпом, зрізаючи колосся у верхній частині стебла, щоб залишити якомога більше соломи для добрива, а також на їжу для худоби. На обраному місці восени або взимку вирубували дерева та кущі, а навесні їх спалювали і після цього, без обробітку ґрунту, сіяли льон або просо. У наступні роки сіяли жито чи інші зернові культури.
Упродовж ІХ-ХІУ ст. поширилася трипільна система - два поля оброблювали, а третє відпочивало.
Його використовували під пасовисько.
Дім, господарські споруди, присадибна ділянка, садок, виноградник - усе це становило селянський двір. Село було обнесене загорожею, яку інколи укріплювали ровами й валами. Селитися за загорожею заборонялося.
Селяни не були однаково заможні. За часів Середньовіччя вони здебільшого залежали від феодалів. Але були й такі, які утримували землю сеньйора, перебували під його судовою владою, виконували різні повинності, проте особисто були вільними.
МАТЕРІАЛ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ
На основі тексту й ілюстрацій порівняйте інтер’єр житла селянина й феодала. Про що свідчить різниця в облаштуванні помешкань?
Житло і хатнє начиння
Найкраще житло за доби Середньовіччя належало правителям країн і великим феодалам. Це були пишно прикрашені
замки й палаци. Меблів і хатнього начиння у середньовічному будинку було зовсім небагато. Важливим елементом інтер’єру був камін. У верхній його частині таз боків робили полиці, наякі ставили посуд та інші предмети.
Урізноманітнилися меблі. Чільне місце в умеблюванні помешкання займала скриня. З7 заможних господарів було багато скринь, які розставляли вздовж стін: вони слугували ще й лавами або диванами. Широке ліжко розміщували на підвищенні; воно мало по кутках чотири колони, які підтримували балдахін. З’явилися шафи, буфети, етажерки.
Інтер’єр прикрашали різноманітними килимами. Стіни драпірували кольоровою тканиною, оксамитом або сукном. З7 середині XIV ст. з’явилися ткані килими, на яких зображували сцени полювання, герби, історичні події. Інколи вони сягали кількох десятків метрів у довжину й ширину.
З7 палацах зазвичай існували дві кухні, з кам’яною підлогою і величезними печами, які протоплювали дровами або торфом. Хліб виймали за допомогою пласких дерев’яних лопат. Обов’язковим атрибутом кухні був широкий стіл. На ньому нарізали овочі, рубали м’ясо.
Воду кип’ятили у величезних казанах, які підвішували над вогнищем. їжу готували на сковородах або у важких металевих каструлях.
У маєтках феодалів зазвичай розташовувалися маслоробні. У кутку поряд із маслобійкою стояв важкий прес для сиру. Серед іншого кухонного начиння можна назвати різноманітні ножі, щипці для цукру, ступки, товкачики.
У ремісників помешкання були значно скромнішими. Зазвичай будинок слугував не лише житлом, а й майстернею, крамницею, складським приміщенням. Житло переважно опалювали відкритим вогнем. У холодну пору року вікна закривали шкурою, пергаментом або промасленою тканиною, тому в помешканнях панувала напівтемрява. Освітлювали приміщення за допомогою свічок або олійних ламп. Меблі були дерев'яними й доволі грубо зробленими.
Помешкання селянина мало одну кімнату. Біля стіни або в центрі знаходилося вогнище. Для приготування їжі використовували глиняні горщики, які ставили прямо в гаряче вугілля або на камінь поряд із вогнем. У будинку зберігали дерев’яні ступи, ручні млини або кам’яні ночви, де зерно перемелювали на борошно.
Приблизно таким самим було помешкання сільських ремісників. Але воно поділялося на дві кімнати: житлову й майстерню. У житловій кімнаті розташовували вогнище. З кожного боку від нього в стіни вбивали металеві гаки, на які встановлювали підставки та вішали казан для приготування їжі.
Розкажіть про основні вдосконалення у транспорті в епоху Середньовіччя.
Транспорт
Від Римської імперії Європа отримала у спадок систему шляхів сполучення. Лише на деяких із них, які називали королівськими, могли розминутися два візки. Бруковані дороги якщо й будувалися, то існували недовго - селяни розбирали камінь для будівництва своїх жител. Мости з каменю через великі річки будували лише в Італії, де зберігалися римські традиції.
Франкські королі династії Меровінгів у VIII ст. використовували для подорожей фургон, запряжений волами. Пересуватися іншим чином вважалося негідним для королівської особи.
Доволі поширеними в Європі були вози з однією віссю. У ІХ-Х ст. впровадження в побут таких, здавалося б, дрібниць, як підкова та хомут, дали можливість запрягати коней у віз. Завдяки цьому далекі відстані долати стало набагато швидше, ніж волами.
Більш надійним і зручним видом транспорту залишався водний. Кораблями перевозили основну частину вантажів купці, незважаючи на загрозу бути пограбованими піратами.
Порівняйте озброєння ополченця і рицаря. На основі тексту й ілюстрацій опишіть зовнішній вигляд облогової машини та арбалета.
Середньовічна армія та зброя