20. Священна Римська імперія

Німецький «наступ на схід». 

На схід від німецьких земель, в межиріччі Ельби та Вісли жили незалежні племена західних слов’ян. 

Ще в Х ст. німецькі феодали спробували потіснити слов’ян, але наштовхнулися на опір, нова хвиля розпочалася в ХІІ ст. 

Полабські та приморські слов’яни були язичниками, тому німецькі феодали прикривалися гаслами християнізації, кампанію очолив Генріх Лев, після жорстокої боротьби слов’янські землі були колонізовані. 

Виникли нові німецькі землі – Померанія, Бранденбург, Мекленбург, з’явилися нові міста – Любек, Берлін, Росток та ін. 

Одночасно проходила колонізація Східної Прибалтики, у 1201 р. постало місто Рига, яке стало опорою німецької експансії в регіоні та центром німецької землі – Лівонії. 

Ще одним засобом колонізації був Тевтонський орден, який пробував поширити свій вплив і на руські землі, але був зупинений галицько-волинським князем Данилом Романовичем у 1238 р.

Закріплення територіальної роздробленості. 

У другій половині ХІІІ – на початку ХIV ст.. імператорська влада на німецьких землях занепала. 

Ще Фрідріх ІІ передав деякі з імператорських прав місцевим князям. 

Після його смерті розпочалась жорстока боротьба за владу, яка не припинилась навіть після обрання імператором Рудольфа Габсбурга, який вже не міг контролювати своїх васалів. 

Це призвело до фактичного розпаду Священної Римської імперії на кілька незалежних країн, володарі яких дбали про власну могутність.

У 1346 р. імператором був обраний Карл IV Люксембурзький, син чеського короля, який не дбав про утвердження сильної влади імператора, свою батьківщиною він вважав Чехію. 

У 1356 р. Карл ІV був змушений затвердити «Золоту буллу» - акт, що регулював порядок виборів імператора Священної Римської імперії. 

Згідно з ним імператора обирало сім електорів:

три архієпископи – Майнцський, Кельнський і Трірський, 

два герцоги – Саксонський  Баварський, 

король Чехії, 

маркграф Бранденбурзький. 

У володіннях електорів імператор не мав жодних прав, а для решти території Німеччини виступав верховним сеньйором. 

Таким чином, імператор фактично втрачав будь-який контроль над князями, які отримували такі самі права в своїх володіннях. 

«Золота булла» закріпила фактичну роздробленість німецьких земель. 

На півночі країни панувало політично-торгівельне об’єднання міст – Ганза, Нідерланди потрапили в залежність від бургундських герцогів. 

На південному заході виникли Швабський і Рейнський союзи міст. 

Ослаблення імператорської влади скористались швейцарці для створення власної держави.  

В 1291 р. жителі кантону Швіц уклали «Вічний союз» з двома сусідніми кантонами – Урі та Унтервельден. 

Цей союз став основою для нової держави – Швейцарії. 

Протягом цілого ХV ст.. німецькі землі продовжували жити окремим життям, країна перебувала у стані безупинної війни всіх проти всіх. 

Усі спроби змінити ситуацію  суперечили інтересам великих князів. 

В об’єднанні Німеччини були зацікавлені рицарі та міста, які потерпали від сваволлі графів та герцогів, але до остаточного об’єднання було ще досить далеко.