Т. Шевченко (1814—1861) — 

видатний український поет та художник.

Народився в сім’ї кріпака.

У 1832 р. його віддано на навчання в Петербург до художника В. Ширяева, а у 1838 р. було викуплений з кріпацтва. 

З 47 років, які прожив Т. Шевченко, 24 роки він був кріпаком. 

У 1845 р. повернувся в Україну і у квітні 1846 р. вступив до Кирило-Мефодіївського братства.

У своїх творах геніальний поет викривав і гнівно засуджував усі вади кріпосницького ладу: безправ’я селян, їх гноблення, убоге й злиденне життя кріпацького села, безсоромну торгівлю кріпосними “душами”, насильства і жорстокість поміщиків.

Поет гнівно викривав колонізаторську політику Петра І і Катерини II, а найбільше — Миколу І та його ставлеників — губернаторів, які, за його висловом, “Україну правили”. Головна книга поета “Кобзар” побачила світ у Петербурзі 1840 р. Значення великого Кобзаря полягає в утвердженні української мови та розширенні її потенційних можливостей, в утвердженні ідей демократизму, палкому захисті соціальних та національних інтересів українського народу, обстоюванні його права на вільний розвиток.

Т. Шевченко багато їздив по Україні і пропагував серед народу революційні ідеї. В його творах “І мертвим, і живим...”, “Сон”, “Кавказ” звучать заклики до всіх народів Російської імперії єднатися в боротьбі проти самодержавства. Ці твори зачитували на засіданнях братства, постійно використовували в агітаційній роботі.

Його погляди — національно-політичні, що найяскравіше простежується в таких творах поета, як “Гайдамаки”, “Сон”, “Гамалія”, “Кавказ”, “Заповіт”.

Найбільшою трагедією українського народу поет вважав те, що він змирився з важкою неволею, схилив голову перед загарбниками, забуваючи своє героїчне минуле. Тому закликав народ до боротьби за свою волю та визволення.

За участь у роботі Кирило-Мефодіївського братства Т. Шевченка було віддано в солдати в Оренбурзький край.

І в засланні, незважаючи на заборону писати й малювати, він боровся проти царизму, писав революційні вірші. Не зломили Т. Шевченка десять років жахливої муштри і знущань. “Караюсь, мучусь..., але не каюсь”, - твердо заявляв він про несхитність своїх поглядів.

Поезія Т. Шевченка мала для українського народу величезне значення.

Вона сприяла:

• формуванню української нації;

• розвиткові національної самосвідомості;

• прагненню до волі і незалежності.

У 1857 р. повернувся із заслання. 1861 р. помер у Петербурзі, але згідно із “Заповітом” його прах перевезено в Україну. Похований на Чернечій горі в Каневі.