Програмні документи братства

Організаційні і програмні цілі братства було сформульовано в таких документах:

І. Книга буття українського народу, 

або 

Закон божий 

(написав М. Костомаров)

1. Викладено програму товариства — 109 положень релігійно-повчального та історико-публіцистичного характеру.

2. Показано основні події світової історії від давніх часів до середини XIX ст. 

(про визвольну боротьбу українського козацтва і розвиток деспотичного самодержавства в Росії, 

французьку революцію кінця ХVІІІ ст. і подвиг декабристів, 

поділи Польщі сусідніми державами тощо).

3. Наголошувалося, що історичне покликання України полягає в тому, 

щоб зорганізувати інших слов’ян на боротьбу 

за національне відродження в усіх сферах економічного, соціального і духовного життя, скасувати кріпацтво, стани, повалити самодержавство.

4. Мріяли, що прийде час, коли вся слов’янщина встане і “не залишиться в ній ні царя, ні царевича ..., ні князя, ні графа, ні герцога..., ні пана, ні боярина, ні холопа...”.

5. Братство ставило своїм завданням перебудову суспільства на засадах християнства, поступове поширення створеного християнського ладу на весь світ.

II. Статут слов’янського братства Св. Кирила і Мефодія

(підготував В. Білозерський)

Головні ідеї товариства:

• необхідність об’єднання слов’янських народів в одну федеративну державу, в якій на принципах добровільності й виборності кожен народ зберігав би свою свободу і самостійність;

• Київ — столиця федерації, де збирався б Загальний сейм 

(один раз на чотири роки);

• досягнення Україною державної незалежності з демократичним ладом за зразком США або Французької революції;

• для захисту федерації від зовнішніх ворогів передбачалося мати невелике регулярне військо;

• кожен штат, окрім того, мав би і свої збройні сили;

• кожна слов’янська держава мала б становити у цій федерації штат або розмежовувалася б на кілька штатів.

Основні правила товариства (їх 11):

• визначено організаційні принципи діяльності товариства, статутні права та обов’язки його членів;

• за взірцем масонських організацій встановлено таємні знаки членства у вигляді обручки чи ікони з зображенням Святих Кирила і Мефодія;

• зазначено, що братство утворюється для поширення ідей через виховання юнацтва, літературу і збільшення її членів;

• братство усуватиме релігійну ворожнечу між слов’янами (православними і католиками);

• братство прагнутиме до викорінення рабства і всякого приниження бідних класів і до повсюдного поширення грамотності;

• кожний вступник до братства проголошував присягу, згідно з якою у разі “зазнання утисків і навіть мук при прийнятті ідей братства” “ ... він не видає нікого з членів, своїх побратимів”.

Висновки

У програмних документах кирило-мефодіївців проголошувалися:

— створення демократичної федерації християнських слов’янських республік;

— знищення царизму;

— рівність громадян перед законом;

— скасування кріпосного права та станів;

— утвердження в суспільстві демократичних прав і свобод;

— рівність усіх слов’янських народів у правах на розвиток національної мови, культури та освіти.

Поступове поширення створеного християнського суспільства на весь світ.

Однак ці документи мали недоліки:

• не було розроблено конкретних планів щодо знищення кріпацтва і введення загальної освіти;

• не було єдності у поглядах на способи досягнення програмних завдань.

Дві течії серед кирило-мефодіївців

Помірковано-ліберальна 

(М. Костомаров, М. Маркович, П. Куліш, В. Білозерський). 

Схилялися до реформ і м’яких, еволюційних методів розвитку.

Радикальна 

(Т. Шевченко, О. Навроцький, М. Гулак, 

І. Посада, Г. Андрузький). 

Висловлювалися за революційний переворот і встановлення республіки, 

знищення царської сім’ї. 

Обстоювали соціальне та національне визволення українського народу.

Громадсько-політична діяльність братчиків

1. Проводили пропагандистську діяльність:

• поширювали свої програмні документи;

• пропагували свої ідеї в університеті, інших навчальних закладах Києва;

• розповсюджували твори Т. Шевченка;

• писали прокламації, звернення до народу:

— звернення до братів-українців;

— звернення до “братів великоросіян і поляків”.

2. Займалися просвітницькою діяльністю:

• створювали в селах школи для народу;

• розробляли проекти запровадження в Україні мережі початкових навчальних закладів, складали шкільні підручники;

• видавали книги та журнали;

• збирали кошти на культурні потреби, на видання популярних книжок.

3. Встановлювали зв’язки з діячами інших опозиційних рухів.

Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 

14 місяців.

За доносом провокатора студента Петрова 

братство було викрито 

і розгромлено жандармами.

Членів товариства засудили до різних строків заслань під нагляд поліції — без права повернення в Україну, із забороною займатися освітянською діяльністю:

• М. Гулака ув’язнено у Шліссельбурзьку в’язницю, в якій просидів три роки, а потім вислано у Перм;

• М. Костомарова вислали до Саратова;

• І. Посяду, Г. Андрузького — до Казані;

• П. Куліша — до Тули;

• М. Савича — у Полтавську губернію;

• О. Марковича — в Орловську губернію;

• В. Білозерського — в Олонець;

• Т. Шевченка віддали в солдати на 10 років із забороною писати й малювати.

Після царської амністії 1855 р. повернулися із заслання керівники Кирило — Мефодіївського братства В. Білозерський, М. Костомаров, П. Куліш, до яких згодом приєднався і Т. Шевченко.

Історичне значення діяльності 

Кирило-Мефодіївського братства

1. Поява та діяльність братства стала початком переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України.

2. Це була перша політична організація української інтелігенції, яка мала свою програму національного відродження з визначеними формами й методами досягнення поставленої мети.

3. Кирило-мефодіївці зробили значний 

внесок у розвиток української національної ідеї.

4. У програмних документах братства вперше було здійснено спробу 

поєднати національну ідею із загальнолюдськими християнськими цінностями та ідеєю слов’янської єдності.

5. Їхня діяльність пробуджувала суспільну думку, спонукала до пошуку шляхів для вільного розвитку України, була взірцем і дороговказом для наступних поколінь українських борців за соціальне і національне визволення.

Риси ментальнісних установок, що відрізняли українців від сусідніх національних спільнот: поляків і росіян 

М. Костомаров у „Книзі буття українського народу” 

висвітлює трагічну історію українського народу і виголошує впевненість, що він обов’язково відродиться як самобутній народ. 

У 1861 р. він опублікував велику статтю, в якій аналізує основні риси української духовності порівняно з російською. 

Коротко про принципові відмінності українського і російського народів за Костомаровим:

1. У росіян панує загальність над особистістю. 

Українець вище цінує окрему людину, ніж загал.

2. Росіяни нетерпимі до чужих вір, народів, мов. 

В Україні ж люди звикли з незапам’ятних часів чути в себе чужу мову й не цуратися людей з іншим обличчям.

3. Росіяни — люди матеріальні, українці ж прагнуть „одухотворити весь світ”.

4. Українці дуже люблять природу, землю, тоді як росіяни становляться до неї байдуже.

5. Українці цінують особисту свободу.

У творах М. Достоєвського, Л. Толстого, О. Пушкіна 

російський народ характеризується вічним пошуком істини, 

прагненням до абсолютного добра, 

до визначення сенсу життя. 

Звідси максималізм росіян у прагненні до волі, 

політична ідейна пристрасність, гарячкуватість, безрозсудність, 

„комплекс старшого брата” тощо.

Для поляків була характерна 

зверхність, 

зневажливе ставлення до українців, 

яких часто називали „бидлом”, „холопами”, вважаючи їх людьми другого гатунку.

Для української ментальності характерні такі риси:

• переважання на першому місці не розуму, а серця (Григорій Сковорода);

• дотримання гармонії з природою (Тарас Шевченко);

• характерна надія на краще життя (Пантелеймон Куліш);

• природна мудрість;

• культ матері, жінки;

• працелюбність;

• гостинність;

• індивідуалізм;

• самостійність та незалежність;

• шанобливе ставлення до старших;

• повага і шана до батьків.

Перебування під постійним гнобленням інших держав породило в частини українців комплекс „меншовартості”.