1
2
3
1. Крах політики самоізоляції
Історія Японії XIX ст. насичена важливими подіями. Вони пов’язані зі вступом Японії на капіталістичний шлях розвитку. В історії Японії цього періоду багато спільного з країнами Європи та США. У той же час Японія мала специфічні риси, які були пов’язані з її географічним положенням і історичним розвитком, аж до середини XIX ст. Японія зберегла феодальні принципи розвитку держави.
Починаючи з XII ст., в Японії встановилася своєрідна форма правління феодальної аристократії, яка отримала назву сьогунат. Уряд сьогунів династії Токугава спирався на військову силу самураїв та армії.
Робота з термінами й поняттями
Самураї – представники стану воїнів у Японії, а також військово-феодальна верства дрібних японських дворян.
Першими європейцями, що відвідали в 1542 р. Японію, були португальці. Місцеві князі стали купувати у них зброю. За португальцями в країну кинулися англійці і голландці, поступово розвивалася торгівля Японії з Європою. Японський уряд побоювався, що європейцям вдасться підпорядкувати собі країну.
На початку XVII ст. владу в Японії захопив сьогун Токугава Іеясу.
Токугава – династія, що перебувала при владі з 1603 р. до 1867 р. на чолі з єдиновладним правителем Японії – сьогуном.
Японський імператор (мікадо) позбувся реальної влади, крім релігійної (сьогун не стратив імператора, оскільки, згідно синтоїзму – японській релігії, він є живим богом), і разом із сім’єю був ізольований в місті Кіото, де навіть не мав права спілкуватися з князями.
Сьогун, захопивши владу, вирішив одну з головних проблем країни – міжусобиці князів:
час від часу князі або їх сім’ї потрапляли в заручники.
Вважалося, що імператор сам доручив сьогуну всю владу, а сам займався справами більш високими. Так склалася система сьогунату.
Робота з термінами й поняттями
Сьогун – великий феодал, полководець-правитель.
Сьогунат (склався в Японії в ХІІ – ХІХ ст.) – форма правління країною великими феодалами, при якій імператор був позбавлений реальної влади в державі.
У середині XVII ст. (1640) сьогун Токугава Іеміцу прийняв рішення про
«закриття країни» для європейців.
Під страхом смертної кари японцям було заборонено виїжджати з країни.
Будь-який іноземний корабель, який з’являвся біля берегів Японії, підлягав знищенню разом з екіпажем.
Виняток було зроблено лише для Голландії, бо саме вона постачала в Японію вогнепальну зброю. Для голландців був відкритий лише один порт – Нагасакі.
Ізоляція Японії від зовнішнього світу була здійснена, в першу чергу, з метою збереження давніх традицій. Поширення християнства під впливом католицьких місіонерів набуло загрозливого характеру. Поряд із закриттям країни було заборонено християнство і знищені всі його прихильники в Японії.
У 20-30-х рр. XIX ст. в Японії починають зароджуватися капіталістичні відносини, але прогрес гальмувався феодальними пережитками.
В країні починає розгортатися антисьогунський рух, до якого приєдналися селяни та міщани. Одночасно з цим країни Заходу та США вимагали відкриття Японії.
У середині XIX ст. Японія потрапила в поле зору США, європейських держав і Росії.
В першу чергу Японія представляла інтерес для США як перевалочна база американських суден, що плавають у північних водах Тихого океану, і зручний плацдарм для зміцнення позицій Америки на Далекому Сході і, перш за все, в Китаї, де домінували англійці.
У 1853 р. в затоку Едо на острів Хонсю прибула американська військова ескадра на чолі з командором Меттью Перрі, який передав японцям
лист від президента США Філмора,
в якому висловлювалося бажання встановити з Японією дипломатичні відносини.
Японці попросили час на роздуми.
Наступного 1854 р. року ескадра Перрі з десятком бойових кораблів знову з’явилася біля берегів Японії.
Погрожуючи інтервенцією, він змусив сьогуна підписати 31 березня 1854 р. японо-американський договір про відкриття для торгівлі з США двох портів Сімода та Хокадате, а також американського консульства в одному з них. Так відбулося насильницьке відкриття Японії для країн Заходу.
У 1854 – 1858 рр. подібні договори з Японією уклали Росія, Англія, Франція, Голландія. Ці договори були нерівноправні. По-перше, громадяни цих країн отримали право недоторканності на території Японії. Японія також була зобов’язана надати пільги в торгівлі цим країнам. По-друге, торгівля з західними країнами зруйнувала японську економіку, оскільки в країну ринули дешеві європейські товари. Таким чином, Японія виявилася перед загрозою колонізації.
2. Революція Мейдзі
Проникнення європейців і американців до Японії підірвало авторитет традиційної влади сьогуна. Проти його влади виникла сильна опозиція.
Це призвело до громадянської війни (І863 – 1868),
яка ускладнилася втручанням іноземних держав.
У 1866 р. помер сьогун Іемоті, що уособлював світську владу, а в 1867 р. – імператор Комей, який представляв релігійну владу.
У країні з новою силою спалахнула боротьба за владу, яка призвела до революції.
Мета революції:
· повна свобода торговельної та підприємницької діяльності;
· скасування режиму закритості Японії;
· аграрна реформа.
Нового 15-річного імператора Муцухіто підтримували самураї півдня Японії, городяни, селяни.
У січні 1868 р. війська імператора, що мали європейську зброю, розгромили війська сьогуна, а в травні вступили до столиці сьогуна Едо (Токіо).
Так імператор об’єднав світську й духовну владу.
Роки його правління отримали назву Мейдзі.
Робота з термінами й поняттями
Доба Мейдзі (у перекладі з японської – «освічене правління»)– офіційна назва періоду правління імператора Муцухіто (1867 – 1912), який прийшов до влади в результаті революції, що ліквідувала владу сьогунів із роду Токугава.
Результати революції:
· повалення сьогунату;
· відновлення реальної влади імператора.
Постать в історії
Муцухіто (1852 – 1912) – японський імператор із 1867 р. (став імператором у п’ятнадцятирічному віці). Став першим імператором Японії після повалення сьогунату.
Під час його правління були проведені ліберально-демократичні реформи та у 1889 р. прийнята Конституція.
Став символом реставрації Мейдзі, «батьком» Японської імперії, провідником модернізації Японії, що перетворив федеративну аграрну країну на передову централізовану індустріальну державу.
Завдяки здобуткам у державотворенні, скромності та високому рівню самодисципліни користувався великим авторитетом сучасників.
Революція (переворот) Мейдзі (1867 – 1868) поклала початок радикальним соціальним, політичним та економічним змінам в японському суспільстві.
Відбулася швидка модернізація країни на основі застосування іноземного досвіду з урахуванням національних традицій, створення могутнього промислового потенціалу з необхідними для цього нововведеннями в політичних інститутах, правових нормах і т. ін.
3. Реформи 70-80-х рр. ХІХ ст.
Імператор Муцухіто рішуче вдався до модернізації країни з використанням досвіду Європи. Розвиток Японії в останній третині XIX ст. прискорився. Реставрація влади імператора супроводжувалася відстороненням від управління державою княжих кланів, які чинили опір проведенню екстрених реформ.
У японському суспільстві почалися радикальні зміни (соціальні, політичні та економічні). Із 1871 р. почалися реформи. Імператорський двір було перенесено з Кіото до столиці сьогуна місто Едо. Нова столиця дістала назву Токіо.
Важливу роль в ослабленні впливу традиційних княжих кланів відіграла аграрна реформа (1872 – 1873), згідно з якою частина землі відійшла до селян. У результаті реформи селяни отримали у власність ті ділянки, які вони обробляли. Замість натурального податку був введений єдиний поземельний податок в розмірі 3% від вартості землі. Однак навіть такий незначний податок виявився не під силу селянам, оскільки вартість землі в Японії була дуже високою. Для сплати податку доводилося продавати до 50% врожаю. Зрештою, 1890 р. 67% селян були змушені продати свої ділянки. Але реформа дозволила розвиватися товарному виробництву на селі. Промисловість отримала дешеву робочу силу.
Ще в 1871 р. була здійснена фінансова реформа, що замінила старі монети на єдину – ієну.
У 1872 р. проведена військова реформа. Армія, озброєна та навчена за європейським зразком, стала комплектуватися на основі загальної військової повинності. Були створені військові академії та інші навчальні заклади. У той же час в армії культивувався войовничий дух самурайства. Японія готувалася до здійснення широкомасштабних планів експансії на материку й акваторії Тихого океану.
У результаті адміністративної реформи 1870 – 1872 рр. були знищені князівства, введені префектури, що дозволило подолати роздробленість країни і консолідувати загальнонаціональний ринок.
У 1872 р. була розпочата реформа освіти. За європейським зразком засновано 5,5 тис. початкових шкіл та вісім університетів. 1877 р. відкрився Токійський університет, у провінціях почали створюватися педагогічні вищі навчальні заклади. Освіта стала доступною для жінок. Початкову освіту було оголошено обов’язковою. Оскільки вчителів не вистачало, до викладання і виховання хлопчиків долучили освічених самураїв. У 1890 р. опублікували імператорський указ про необхідність особистої відданості імператору. Документ вважався святинею і був покладений в основу виховання молоді. Особливий ритуал, обов’язковий у кожній школі, сприяв вихованню патріотизму та відданості імператору.
Також із 1873 р. припинено переслідування християн та на державному рівні запроваджена віротерпимість.
Реформи вивели Японію з міжнародної ізоляції, долучили її до світового господарства, сприяли формуванню індустріального суспільства.
Слабкість підприємницького капіталу обумовила провідну роль держави в створенні великих підприємств і арсеналів. Острівна країна субсидіями заохочувала розвиток своєї промисловості, віддаючи перевагу фірмам, які працювали на потреби армії та флоту. У 80-90-ті рр. XIX ст. чимало державних фабрик і заводів були передані в оренду або продані приватним особам на пільгових умовах. Утворилися великі фірми («Міцуї», «Міцубісі», «Ясуда», «Асано» та ін.). Підприємства часто передавалися в руки дворян, вищих службовців. Так було покладено початок тісному зв’язку імператорського двору, поміщиків, національної буржуазії. За рахунок держави створили систему транспорту і зв’язку. Однак у промисловості переважали дрібні підприємства, і за рівнем технічного розвитку Японія значно поступалася європейським державам.
Реформи, здійснені в 70-80-ті рр. XIX ст., дали потужний поштовх розвитку країни і формуванню особливої японської моделі модернізації.
Висновки
1. Наприкінці XIX ст. прискорився індустріальний розвиток Японії, чому сприяли реформи Мейдзі.
2. Своєрідність індустріального суспільства, яке формувалося в Японії, полягала в зміцненні економічних та політичних зв’язків між імперським двором, поміщиками, буржуазією, збереженні феодальних пережитків, заохоченні державою розвитку промисловості.
3. Промисловість Японії розвивалася нерівномірно: текстильна зростала швидкими темпами, металургія внаслідок недостачі сировини спочатку розвивалася повільними темпами.
4. За загальним обсягом промислового виробництва Японія значно відставала від Великої Британії, Франції, Німеччини, США і Росії.
5. У сільському господарстві існувало безземелля і малоземелля.
Особливості політичного життя
Своєрідним підсумком реформ стало прийняття у 1889 р. Конституції країни, яка була створена за зразком німецької. Згідно з Конституцією Японія стала конституційною монархією з широкими правами і законодавчою ініціативою імператора, особа якого проголошувалася «священною і недоторканою».
Імператор мав право
оголошувати війну, підписувати мир, укладати договори, скликати і розпускати парламент, призначати і звільняти вищих посадових осіб, як цивільних, так і військових.
Згідно з Конституцією парламент складався з двох палат –
палати перів і палати представників.
У верхній палаті була представлена аристократія, члени імператорського двору, які призначалися на сім років.
Нижня палата обиралася на чотири роки.
Виборче право отримали лише чоловіки, які досягли 25 років
і платили податок не менше 15 ієн. Таких виявилося всього 1% населення.
Парламент затверджував бюджет, але його права в цьому питанні обмежувалися.
Уряд звітував не парламенту, а був відповідальним перед імператором.
Конституція також визначала найвищий консультативний орган при імператорові –
Таємну раду.
Конституція Японії 1889 р. офіційно проголосила демократичні свободи і громадянські права, рівність усіх громадян країни.
Робота з історичним джерелом
Учитель пропонує учням прочитати документ і відповісти на питання.
Конституція Японії (11 лютого 1889 р.)
Розділ І. Про імператора
1. Японська імперія управляється єдиною на всі часи імператорською династією...
3. Особа імператора священна і недоторканна.
4. Імператор – глава держави, він володіє верховною владою і здійснює її відповідно до ухвал чинної конституції.
5. Імператор здійснює законодавчу владу у згоді з імперським парламентом...
8. Імператор може у випадку нагальної необхідності підтримати громадську безпеку або усунути громадське бідування, у проміжках між сесіями парламенту видавати імператорські укази, що мають чинність закону.
9. Імператор видає або наказує видати укази, необхідні для виконання законів, підтримки громадської безпеки та порядку і сприяння добробутові підданих. Такі укази в жодному випадку не повинні вносити змін до чинних законів.
10. Імператор установлює організацію різних галузей державного управління, призначає й звільняє всіх цивільних і військових посадових осіб і визначає їх платню, якщо в цій конституції або в інших законах не передбачено особливих винятків.
11. Імператор є верховним командуючим армією і флотом.
13. Імператор оголошує війну, встановлює мир і укладає договори…
16. Імператор має право амністії, помилування, пом’якшення покарання і відновлення в правах.
Розділ II. Про права та обов’язки підданих
19. Будь-який японський підданий має однаковий доступ до цивільних і військових посад і до будь-якої іншої публічної служби…
22. Японським підданим надається в установлених законом межах свобода вибору і зміни місця проживання.
23. Ніхто з японських підданих не підлягає арешту, ув’язненню, виклику на допит або покарання інакше як згідно із законами…
25. Без згоди японського підданого не можна ні ввійти до його житла, ні обшукати це житло, за винятком визначених законом випадків…
27. Власність кожного японського підданого недоторканна. Вилучення, необхідні на користь суспільної користі, визначаються законом...
29. Японські піддані користуються в установлених законом межах свободою слова, друку, зборів і союзів...
Розділ III. Про імперський парламент
33. Імперський парламент складається з двох палат: палати перів і палати депутатів.
34. Палата перів відповідно до указу про палату перів складається з членів імператорської родини, з носіїв дворянських титулів та осіб, призначених до неї імператором…
37. Жоден закон не може бути виданий без схвалення імперського парламенту.
38. Обидві палати голосують запропоновані урядом законопроекти. Кожній з них належить також право законодавчої ініціативи…
Розділ VI. Про фінанси
64. Державні доходи і витрати повинні затверджуватися імперським парламентом у формі річного бюджету.
Завдання
1. Уважно прочитайте поданий текст та представте структуру влади Японії.
2. Визначте, чому імператор мав таку велику владу на уряд і парламент.
3. Назвіть органи законодавчої влади.
4. Хто володів виконавчою владою?
5. Назвіть демократичні права жителів Японії.
Значення Конституції
1. За Конституцією 1889 р. Японія – конституційна монархія,
яка була напівабсолютистською, поміщицько-буржуазною.
2. Парламент мав дуже вузькі повноваження, він не міг вносити жодних поправок чи змін до конституції – це міг робити тільки імператор.
3. Конституція проголосила низку політичних свобод, але в наступні роки вони були різко обмежені різними урядовими указами.
У 80-ті рр. XIX ст. в Японії виникли політичні партії:
у 1881 р. – Конституційна ліберальна партія (Ріккен Дзіюто), а
в 1882 р. – Партія реформ (Кайсинто).
Вони ще не мали широкої підтримки, чіткої організаційної структури і, скоріше, нагадували політичні клуби, що спиралися на різні групи промисловців і поміщиків.
Наприкінці XIX ст. в Японії виникли профспілки.
У 1896 р. відбувся перший робітничий страйк.
Але становлення профспілкового та робітничого руху дуже ускладнювалося особливостями соціальної структури японського суспільства.
Цьому процесу заважали
поліцейський терор і
взаємини між робітниками і підприємцями,
в яких значну роль відігравали традиційні норми поведінки:
повага до старших, відданість господареві
Наслідки реформ 70 – 80-х рр. ХІХ ст.
1. Долалася роздробленість країни і створювалася централізована держава.
2. Відбулася швидка модернізація країни на основі застосування іноземного досвіду з урахуванням національних традицій.
3. Реформи сприяли розвиткові ринкових відносин у країні.
4. Сприяли подоланню міжнародної ізоляції Японії.
5. Залучали Японію до світової економіки.
6. Створювали сприятливі умови для формування індустріального суспільства.
4. Економічне зростання країни
Японія традиційно запозичила іноземний передовий досвід, пристосовуючи його до місцевих умов. Острівне положення країни, особлива роль мореплавання і торгівлі сприяли розвитку приватної власності і підприємництва.
Довгий час влада в країні знаходилася в руках військових, що не сприяло формуванню традицій бюрократизму.
При відновленні влади імператора відбувся відхід від старих державних механізмів,
а нові формувалися за європейським зразком.
Відсутність значних природних ресурсів робило Японію малопривабливою для європейських колонізаторів.
У той же час це стимулювало правлячу верхівку придбати ці ресурси за рахунок колоніальних завоювань.
Агресивна зовнішня політика потребувала прискореної модернізації економіки і суспільства. Держава втручалася в проведення процесу індустріалізації і створення великих фірм
(«Міцуї», «Міцубісі», «Ясуда» та ін.).
Переломним етапом у розвитку Японії стала японо-китайська війна 1894 – 1895 рр. Здобувши в ній перемогу, Японія знайшла першу колонію – острів Тайвань.
Отримана від Китаю контрибуція була спрямована на фінансування
10-річної програми створення важкої промисловості,
яка повинна була дати нову зброю.
Флот планувалося збільшити в чотири рази, армію в два рази.
Здійснені заходи дали свої результати, і
в кінці XIX – на початку XX ст. Японія увійшла в групу великих держав за рівнем розвитку, перетворившись в аграрно-індустріальну країну.
Індустріальний розвиток істотно змінив
соціальну структуру японського суспільства.
Формувався клас підприємців.
У систему найманої праці залучалося все більше населення.
Переплетення інтересів імператорського двору, поміщиків і промисловців, існування деяких феодальних пережитків у сільському господарстві, жорстокі методи експлуатації населення, орієнтація на континентальну територіальну експансію визначили своєрідність індустріального розвитку японського суспільства.
Зовнішньополітична експансія в Японії отримала першочергове значення в якості національної стратегії модернізації суспільства.
Особливості економічного розвитку Японії
1. Ліквідовано цехи та гільдії, які заважали розвиткові вільного підприємництва.
2. Уряд будував великі заводи, що потім передавалися в оренду або продавалися на пільгових умовах тим фірмам, які були пов’язані з поміщицько-буржуазною правлячою коаліцією
(за 20 – 30 % їхньої вартості).
3. Уряд надавав великі субсидії на будівництво підприємств і залізниць, а також пільги і привілеї з їх оподаткування.
4. Поміщики, купці, що вдавалися до промислової діяльності, отримували від держави великі субсидії, дешеві позики, звільнення від податків. (Субсидія – грошова чи натуральна допомога).
5. У 70-80-х рр. XIX ст. в Японії приватним капіталом було створено майже 1300 промислових підприємств, переважно мануфактурного типу з застосуванням ручної праці, які в основному переробляли сільськогосподарську сировину.
6. У країні переважали дрібні підприємства напівкустарного типу, лише 15% підприємств у країні застосовували машини і механізми.
7. Широке використання технічних досягнень країн Західної Європи та США.
8. Наприкінці XIX ст. в Японії виникли монополії. Найбільші з них:
Міцуї
(в її руках були різні галузі промисловості: прядильна, паперова, гірничодобувна, електротехнічна.
Була пов’язана з правлячою верхівкою, від якої одержала багато підприємств, побудованих урядом, а також різні пільги і привілеї в торгівлі та банківській справі);
Міцубісі
(в її руках була банківська справа, морське мореплавство, суднобудування, залізниці, вугільна промисловість.
9. Відбувався процес концентрації капіталу.
У 1897 р. п’ять великих банків володіли 25% вкладів країни.
10. Відсутність традицій бюрократизму.
11. Захоплення зовнішніх ринків і джерел сировини внаслідок загарбницьких воєн.
5. Зовнішня політика Японії
Переглянути відео за посиланням:
У 1874 р. японські війська вперше висадилися на Тайвані, але невдало.
У 1875 р. Японія захопила в Росії Курильські острови й почала проникнення до сусідньої Кореї, яка перебувала у васальній залежності від Китаю.
Уклавши з Кореєю в 1876 р. нерівноправний договір, Японія розширила експансію під приводом надання допомоги національно-визвольному руху.
Коли на початку 90-х рр. XIX ст. в Кореї почалося повстання, і китайські війська виступили для його придушення, Японія направила свої армійські частини на південь півострова.
Конфлікт на Корейському півострові вилився в
японо-китайську війну 1894 – 1895 рр.,
що закінчився поразкою Китаю і підписанням мирного договору.
Китай визнав незалежність Кореї, передав Японії Тайвань і Пескадорські острови, відкрив для Японії торговельні порти, надав право будівництва підприємств і зобов’язався виплатити величезну контрибуцію.
Війна Японії проти Китаю загострила японо-російські протиріччя на Корейському півострові і в Південній Маньчжурії. Росія за договором із Китаєм почала будівництво Китайсько-Східної залізниці й орендувала Порт-Артур.
Назрівав російсько-японський озброєний конфлікт. Готуючись до нього, Японія в 1902 р. уклала англо-японський договір, спрямований не тільки проти Росії, але й проти США.
Отже, на Далекому Сході зав’язувався складний вузол протиріч.
27 січня 1904 р. Японія розпочала війну проти Росії, яка закінчилася 1905 р. поразкою Росії. За мирною угодою, підписаною в Портсмуті (США), Росія визнала Корею сферою впливу Японії, передала Японії право на оренду частини Ляодунського півострова та південну частину Сахаліну.
На межі ХІХ – ХХ ст. Японія перетворилася на одну з могутніх держав світу.
Робота з документом
Один із керівників концерну «Міцуї» про японську експансію
Якими б працьовитими були японці, якою б досконалою була їхня техніка та організація виробництва, у японської торгової експансії не буде майбутнього, якщо вона не зможе спертися на відповідну силу. Найбільша сила сучасності - військова готовність армії і флоту. Ми можемо спокійно здійснювати свою експансію за кордоном і вирішуватися на всілякі починання, якщо ми впевнені, що перебуваємо під їх захистом.
Питання до документа
1. Якими були основні причини японської експансії?
2. Куди вона була спрямована?
Розглянути карту «Національно-визвольна боротьба народів Азії XIX – поч. XX ст.»
і відповісти на питання:
1. Назвіть район дій японської армії під час китайсько-японської війни.
2. Назвіть території, які були захоплені Японією.
Російсько-японська війна 1904-1905 рр.
Протистояла експансіоністській Росії проти нової Японії.
Росія шукала порти з теплою водою і контролювала Маньчжурію, тоді як Японія виступала проти них.
Росія - приблизно 2 000 000
Японія - 400 000
Дивно, але Японська імперія перемогла Російську імперію, в основному завдяки вищій морській силі та тактиці. Це був мир на основі переговорів, а не повна або нищівна перемога, але надзвичайно важливий для зростання статусу Японії у світі.
У бою - російська, бл. 38 000; Японець, 58257.
Від хвороби - росіянин, 18 830; Японська, 21 802.
(Джерело: Патрік В. Келлі, Військова превентивна медицина: мобілізація та розгортання, 2004)
Битва за Порт-Артур, 8 - 9 лютого 1904 р.
У цій відкриваючій битві японський адмірал Того Хейхачіро провів проти російського віце-адмірала Оскара Вікторовича Старка
в результаті несподіваної нічної атаки японців.
Хоча битва була в основному безрезультатною, вона призвела до офіційного оголошення війни між Росією та Японією на наступний день після битви.
Битва біля річки Ялу, 30 квітня - 1 травня 1904 року
Облога Порт-Артура, 30 липня - 2 січня 1905 року
Битва під Жовтим морем, 10 серпня 1904 року
Битва при Сандепу, 25 - 29 січня 1905 р
Битва під Мукденом, 20 лютого - 10 березня 1905 року
Битва під Цусімою, 27-28 травня 1905 р .
адмірал Того знищив флот російських кораблів, влаштувавши їм засідку на шляху через протоку Цусіма на шляху до Владивостока.
Після цієї перемоги престиж Росії був пошкоджений, і вони подали позов про мир.
Портсмутський договір, 5 вересня 1905 р.,
Офіційно припинив російсько-японську війну.
Підписано в Портсмуті, штат Мен, США.
Теодор Рузвельт отримав Нобелівську премію миру за переговори про договір.
Російсько-японська війна мала велике міжнародне значення, оскільки це була перша всебічна війна сучасної епохи, коли неєвропейська держава перемогла одну з великих держав Європи.
В результаті Російська імперія та цар Микола II втратили значний престиж разом із
двома з трьох їх флотів.
Народне обурення Росії внаслідок цього призвело до російської революції 1905 року - хвилі заворушень, яка тривала більше двох років, але не зуміла зруйнувати царський уряд.
Для Японської імперії, звичайно, перемога в російсько-японській війні закріпила своє місце як велика держава, тим більше, що вона настала на шляху перемоги Японії в Першій китайсько-японській війні 1894-95.
Проте громадська думка в Японії була не надто сприятливою.
Портсмутський договір не надав Японії ні території, ні грошових репарацій, яких японський народ очікував після значних вкладень енергії та крові у війну.