Після смерті Сагайдачного козаки відмовилися від політики компромісів із Польщею.
Посилення тиску з боку польського уряду
(заборона нереєстрового козацтва, будівництво фортеці Кодак на Дніпрі для контролю над козаками та ін.)
викликало нову хвилю козацько-селянських повстань.
Найбільш відомі з них -
повстання 1625 р. під проводом гетьмана Марка Жмайла,
повстання 1630 р. під проводом гетьмана
Тараса Федоровича (Трясила),
повстання 1635 р. під проводом гетьмана Івана Сулими і
повстання 1637-1638 рр. під проводом гетьманів
Павла Бута (Павлюка), Якова Острянина і Дмитра Гуні.
Придушивши повстання, Польща вжила жорстоких заходів проти козаків.
У 1638 р. польський сейм ухвалив
"Ординацію Війська Запорозького реєстрового",
спрямовану на ліквідацію привілеїв козацтва:
- нереєстрові козаки оголошувалися підданими;
- втеча до козаків каралася смертю;
- скасовувалося самоуправління у реєстрових козаків
(їх кількість становила 6 тис):
замість виборного гетьмана король призначав комісара;
- проти українців здійснювалася політика жорстокого терору.
Та спокій тривав в Україні лише десять років - у 1648 р. спалахнула грандіозна Національно-визвольна війна під проводом Б.Хмельницького.
Значення повстань
Повстання, хоч і зазнали поразки, сприяли зростанню національної самосвідомості українців та накопиченню ними досвіду для майбутніх визвольних змагань.
Значення козацтва
Козацтво стало провідною суспільною силою в боротьбі за національне визволення України.
Діяльність козаків торкалася всіх сфер життя українського народу:
вони боронили українські землі,
освоювали південні степи,
підтримували українську культуру і православну церкву,
брали участь в антифеодальних виступах,
зробили головний внесок у визволення України з-під влади Речі Посполитої.
Козаки створили Запорозьку Січ,
яка стала важливим етапом у формуванні української державності і витоком Української держави.