Для допитливих

Бібліотека на дивані: довідкові видання і джерела з історії України

І. Довідкові видання

1. Енциклопедія історії України (проект Інституту історії України НАНУ): http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?C21COM=F&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU

ІІ. Джерела з історії України

1. Радзивіллівський літопис: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=elib_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=ID=&S21COLORTERMS=0&S21STR=0014255

2. Галицько-Волинський літопис. Т. 1 / Переклав і пояснив Теофіль Коструба. ‒ Стейт-Коледж, 1967. ‒ 129 с. ‒ (Шкільна бібліотека): http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=elib_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=ID=&S21COLORTERMS=0&S21STR=0013803

3. Галицько-Волинський літопис. Т. 2 / Переклав і пояснив Теофіль Коструба. ‒ Стейт-Коледж, 1967. ‒ 129 с. ‒ (Шкільна бібліотека): http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=elib_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=ID=&S21COLORTERMS=0&S21STR=0013804

4. Галицько-Волинський літопис: Дослідження. Текст. Коментар / За ред. М. Ф. Котляра. НАН України. Інститут історії України. – К.: Наук. думка, 2002. – 400 с.: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=elib_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=ID=&S21COLORTERMS=0&S21STR=0009291

5. Історія України в документах і матеріалах. Т. 1: Київська Русь і феодальні князівства XII–XIII століть. Вид. 2-ге / Уклад. М. Н. Петровський. АН УРСР. Інститут історії України. – К.: Радянська школа, 1946. – 308 с.: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=elib_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=ID=&S21COLORTERMS=0&S21STR=11157

6. Золоте слово: хрестоматія літератури України-Русі епохи середньовіччя ІХ–XV століть. – Кн. 1: Література раннього середньовіччя (до 988 року); Література високого середньовіччя (988–1240) / За ред. В. Яременка; Упорядн.: В. Яременко, О. Сліпушко. – К.: Вид-во "Аконіт", 2002. – 800 с.: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=elib_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=ID=&S21COLORTERMS=0&S21STR=0008042

7. Золоте слово: хрестоматія літератури України-Русі епохи середньовіччя ІХ–XV століть. – Кн. 2: Література високого середньовіччя (988–1240); Література пізнього середньовіччя (1240 – середина XV ст.) / За ред. В. Яременка; Упорядн.: В. Яременко, О. Сліпушко. – К.: Вид-во "Аконіт", 2002. – 802 с.: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=elib_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=ID=&S21COLORTERMS=0&S21STR=0008043

8. Правда Руська. [Переклад зроблено за виданням: Правда руська. Тексти на основі 7 списків та 5 редакцій. Склав та підготував до друку проф. С. Юшков. — К.: ВУАН, 1935. — Редакція IV. — С. 137-144. (На основі тексту Архівної комісії АН СРСР, №240, Новгородський 1-й літопис XV ст.).]: http://litopys.org.ua/oldukr2/oldukr51.htm

9. Іларіон. Слово про закон і благодать: http://litopys.org.ua/oldukr/ilarion.htm

10. Слово о полку Ігоревім / Перекл. Максима Рильського: https://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Lit/S/SlovoPolkIgor/MRylskij.html

11. Літопис Руський. За Іпатіївським списком: http://litopys.org.ua/litop/lit.htm

Словник історичних термінів

до підручника "Історія України. 7 клас " (Віталій Власов, Олександр Панарін, Юлія Топольницька) видавництва "Літера ЛТД"

Б

Баскаки – монгольські урядовці на підвладних територіях. Баскак мав у розпорядженні військові загони, що постійно перебували в укріпленому поселенні – баскацькому містечку.

Берестяні грамоти – пам’ятки давньої східнослов’янської писемності (XI–XV ст.), написані на доступному дешевому матеріалі – бересті (корі берези).

Билини (старини) – жанр героїчного епосу. Билини прославляють подвиги народних героїв та богатирів.

Бояри – збірна назва представників правлячого стану у Київській державі. Бояри займали другий, після князів, щабель у соціальній піраміді давньоруського суспільства.

В

Вотчина – феодальна земельна власність, яку можна було вільно передавати в спадок, продавати, дарувати тощо.

Г

Гарем – частина будинку мусульманина, в яку не допускалися сторонні. У ній перебували жінки (мати, дружина, дочки, родички господаря, невільниці й жіноча прислуга) й малолітні діти.

Генуезці – мешканці італійського міста-держави Генуї. Основним заняттям генуезців була торгівля. Упродовж XIII–XV ст. генуезькі купці колонізували території Північного Причорномор’я і Криму, перетворивши засновані ними міста на центри міжнародної торгівлі.

Городище –поселення-фортеця, що має штучне укріплення (земляне, дерев’яне, кам’яне тощо).

Готи – германські племена, вихідці зі Скандинавії. У I–II ст. н. е. переселилися на Балтику, а згодом просунулися до узбережжя Чорного та Азовського морів. Створили Готську державу, яку в 375 р. розгромили гуни.

Графіті – загальний термін на означення всіх видів написів і малюнків на стінах будинків та предметах побуту.

Гридниця (гридня) – будівля при князівському дворі для зборів гридів або для прийому гостей. Входила в комплекс будов, відомих як «хороми».

Гридь – у Русі-Україні рядовий воїн княжої дружини.

Гуни – кочовий тюркомовний народ, який прийшов у степи України з території Монголії та Китаю у IV ст., витіснивши готів та відкривши епоху Великого переселення народів.

Гуральня – господарство, де виготовляли горілчані вироби.

Д

Данина – назва натурального або грошового податку, що його підкорені племена сплачували на користь переможця.

Дитинець – центральна укріплена частина міста, де розташовувалися князівська резиденція, житла знаті й духівництва, храми.

Дружина – збройні загони, що становили постійне військо князя.

З

Закріпачення – система суспільних відносин, яка встановлювала залежність селянина від землевласника й передбачала прикріплення селянина до землі, право землевласника (пана) на працю та майно селянина, відробіток селянином на його користь панщини. Розглядається як певна форма рабства.

Звичаєве право – система санкціонованих державою правових звичаїв, за якою здійснюється правосуддя у певній державі, місцевості або для певної етнічної чи соціальної групи.

І

Ігумен – керівник-настоятель або помічник настоятеля монастиря.

Ікона – живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма.

Імперія – велика держава, що включає силоміць приєднані (підкорені) інші народи й території. Верховна влада в ній, як правило, належить одній особі – імператорові.

К

Каган – титул володаря в тюркських народів.

Каганат – тип середньовічної монархії, поширений у степах Євразії, правителем якої був каган.

Книжковий ініціал, або буквиця – більша, ніж решта літер у тексті, початкова буква розділу в рукописних і друкованих текстах.

Книжкові мініатюри – ілюстрації, які оздоблювали рукописну книгу.

Князь (вождь) – титул голови феодальної монархії або будь-якої іншої політичної системи (удільного князівства), великого посадовця чи вельможі у VIII–ХХ ст. Спадковий титул у середовищі аристократії. В слов’янських мовах – назва герцога, принца, царя.

Кримські татари – східноєвропейський тюркський народ, що історично сформувався в Криму.

Куна – грошова одиниця Русі-України. Назва, можливо, походить від назви замінника грошей – шкурки куниці.

Л

Лихварство – надання грошей у борг з умовою сплати відсотків при погашенні боргу.

Літопис – твір, у якому найголовніші події записували у хронологічній послідовності, за роками (літами) – «з літа в літо», як казали за тих часів.

М

Магдебурзьке право – одна з найпоширеніших правових систем міського самоврядування в Центральній Європі у часи середньовіччя

Магнат – можновладець, вельможа, князь. Людина високого соціального стану, шляхетського походження чи багата (великий землевласник, представник родової й багатої знаті).

Медресе – школа, релігійно-навчальний заклад у мусульман.

Мечеть – місце для молитви й богослужіння у мусульман.

Митрополит – сан та звання єпископа, який очолює церковно-адміністративну одиницю – митрополію.

Митрополія – область, якою керує митрополит.

Мінарет – вежа при мечеті, з якої скликають мусульман на молитву.

Мозаїка – жанр монументального мистецтва; зображення, викладене з різнобарвних шматочків смальти – сплаву свинцю та скла.

Молитва – усталений текст, який промовляють віряни, звертаючись до Бога, Ісуса Христа, Святого Духа, Пресвятої Богородиці, святих; спілкування людини з Богом.

Монархія – держава, у якій найвища влада зосереджується в руках одноосібного володаря й у більшості випадків передається спадково представникам правлячої династії. Монархію, у якій усі частини держави підпорядковувалися одному правителю, називають централізованою.

Монастир – осередок церковного та культурно-освітнього життя, місце (комплекс споруд) для проживання ченців (черниць), відправлення ними релігійних обрядів, навчання тощо.

Монотеїзм – твіровчення про існування єдиного Бога, Творця всього видимого і невидимого.

Монументальне мистецтво – архітектурні та скульптурні монументи й пам’ятники на площах і вулицях, настінні розписи в громадських спорудах тощо.

О

Орда – у X–XVIII ст. тип суспільно-військової організації кочових народів Євразійського степу. Те саме, що плем’я або рід. Деякі успішні орди утворювали ханства.

П

Печеніги – кочовий тюркомовний народ Прикаспію. У X ст. під тиском кочівників гузів відкочував у причорноморські степи.

Політична унія – об’єднання держав, часто під короною єдиного монарха; назва міжнародних політичних союзів.

Половці – середньовічний народ, тюркомовні кочовики. Із початку ХІ ст. і до монгольської навали панували в євразійських степах (від Алтаю до Нижнього Дунаю).

Полюддя – збирання данини натуральними продуктами з підлеглого населення в Київській державі, що його провадив кожної осені київський князь або його намісник.

Пóрок – давньоруська загальна назва метальних (стінобитних) машин, таранів.

Поруб – застаріла назва в’язниці; погріб, що служить в’язницею.

С

Сейм – найвищий законодавчий орган (парламент) Королівства Польського і Великого князівства Литовського, до якого входили представники різних верств суспільства. До повноважень сейму належало затвердження важливих державно-політичних актів (законів).

Синагога – юдейський молитовний будинок чи приміщення для вивчення Святого Письма й молитви Богові.

Султан – титул верховного правителя в мусульманських країнах.

Т

Тамга – родовий знак династії Гіреїв, символ влади кримських ханів. Нині тамга є гербом кримськотатарського народу.

Тріумвірат – союз між трьома практично однаково могутніми політичними чи військовими лідерами.

У

Уділ – у Русі-Україні так називали адміністративно-територіальну одиницю, якою управляв князь, залежний від великого київського князя.

Удільна (феодальна) роздробленість – територіально-політичний устрій Русі (Київської держави та її наступників ХІІІ–XIV ст.), який усталився протягом ХІІ ст., характеризувався співіснуванням політично незалежних земель-князівств, що утворилися на основі князівських уділів.

Уніфікація – зведення чого-небудь до єдиної форми, системи, єдиних нормативів.

Усобиця, або міжусобиця – незлагода, внутрішній розбрат, війна між якими-небудь суспільними групами або особами в державі.

Ф

Федерація – держава, що складається з кількох самоврядних утворень, за якими зберігається певна самостійність.

Фільварок – велике багатогалузеве господарство, де сировину не тільки виробляли, а й переробляли (на гуральнях, у чинбарнях, млинах тощо).

Фреска – малюнок мінеральними фарбами на сирій штукатурці.

Ц

Церква – спеціальна споруда, призначена для християнських богослужінь та молитов.

Цех – самоврядна громада вільних ремісників однієї чи кількох спеціальностей, очолена виборним старшиною, цехмайстром, найавторитетнішою особою серед майстрів, об’єднаних у цех.

Ч

Ченці (монахи)– віряни, які зреклися звичайного світського (мирського) життя на користь служіння Богові.

Ш

Шлюбна дипломатія – укладання шлюбів між представниками правлячих династій країн задля зміцнення міждержавних відносин.

Шляхта – привілейований стан у суспільствах доби середньовіччя та нового часу, у ширшому розумінні — військово-служила знать або ж родова аристократія.

Я

Язичництво – релігійні вірування, що передбачали поклоніння силам природи, тваринам та рослинам, а також віру в існування людиноподібних істот: русалок, берегинь та ін.

Яничари – регулярна піхота в Османській імперії, що діяла у XIV–XIX ст. В українській мові назва «яничари» вживалася на означення зрадників.

Ярлик – грамота-дозвіл на володіння землями. Ярлики іноді давали князям право збирати на підвладних землях данину – ясир на користь хана.

Ясир – термін, який від середини XV до середини XVIII ст. у Речі Посполитій (зокрема в Україні) та Московській державі використовували на означення бранців, полонених, набраних кримськими татарами та османами на території цих держав під час війн або спеціальних набігів.