Король Англії Іоан Безземельний (1199-1216 рр.) за короткий час свого правління втратив більшість родових земель.

Крім того своєю внутрішньою політикою налаштував проти себе більшість своїх васалів.

Поразка короля на континенті та зловживання владою в Англії збіглися в часі з конфліктом пов’язаним з виборами нового єпископа Кентерберійського, кандидатура короля не була одобрена папою Інокентієм ІІІ.

Протистояння з папою призвело до того, що глава католицької церкви піддав англійського короля анафемі та закликав Філіпа ІІ очолити Хрестовий похід проти Англії.

Опинившись в такому скрутному становищі Іоан підкорився папі, визнавши, що Англія належить Святому Престолу.

Це завдало серйозного удару по авторитету королівської влади.

Васали відкрито виступили проти короля, який 15 червня 1215 р. погодився з усіма вимогами повсталих, які було викладено в хартії, документі запропонованому йому підписати.

Так з’явилась Велика хартія вольностей, яка значно обмежувала королівську владу, в ній визначалися права баронів, рицарів, духовних особі, городян.

Підписання хартії мало величезне значення для розвитку права як такого.

В ній гарантувався принцип недоторканості особи та її майна.

Незважаючи на це, король майже відразу відмовився виконувати хартію,

що призвело до військових протистоянь.

Новим королем Англії став Генріх ІІІ (1216-1272 рр.), який вирішив для свого сина добитись сицилійської корони, війна вимагала численних коштів, тому було збільшено податки, це викликало масове обурення, яке очолили барони.

У 1258 р. вони зібралися на велику раду в Оксфорді.

Але серед опонентів короля не було єдності, частина радикально налаштованих дрібних лицарів та городян, під керівництвом Симона де Монфора в 1263 р. розбили королівські війська та полонили самого Генріха ІІІ, сам Симон де Монфор почав правити Англією.

Намагаючись зміцнити свій авторитет новий лідер Англії у 1265 р. скликав збори,

на які, крім баронів і вищого духовенства запросив

по два представники рицарства з кожного графства і по два жителі з кожного великого міста.

Ці збори отримали назву парламент( від фран. «парле» - говорити).

Але Монфор не задовільнив англійську знать, яка об’єднавшись навколо принца Едварда розгромили Монфора.

Проте Едвард вже у 1295 р. скликав парламент, на зразок зборів Монфора, сам парламент затверджував розмір податку, який пропонувався королем.

Водночас практика скликання парламенту зміцнила соціальну базу королівської влади.

Згодом в ХІV ст. парламент було поділено на палату лордів і палату громад.

У верхній палаті засідали барони та духовенство, а в нижній – рицарі та городяни.

Парламентарі виступали з критикою королівських указів та дій міністрів, що мало позитивні наслідки, складалась своєрідна противага королівській владі, яка мусила рахуватись з парламентом.