Embedded Files
Увага! У разі перебоїв з електропостачанням, або Інтернетом конференція може не відбутись, тоді матеріал опрацюйте самостійно. Під час повітряної тривоги конференція відбудеться у визначений час. Приєднуйтесь, якщо у Вас є безпечна можливість.
16.10.2025
Виробниче навчання.
Тема уроку: Органайзер для телефона.
Матеріал: джинс, підклад,гудзик ,нитки.
Домашнє завдання. Оформити сумочку .
Сьогодні відбудеться онлайн-урок о 12.30-15.05
https://us05web.zoom.us/j/85986913071?pwd=Cptwrd3gG8zrUjHyTxE9YHqKasAiZW.1
Идентификатор конференции: 859 8691 3071
Код доступа: 0s4UU1
Зворотний зв'язок: lyunarivskay@gmail.com
21.10.2025
Тема уроку: Машинні роботи.
Самостійне опрацювання.
Опрацювати і законспектувати матеріал за посиланням
https://studfile.net/preview/7314922/page:2/
Домашнє завдання: Опрацювати конспект.
Зворотний зв'язок vita1117@ukr.net
14.10.2025
Тема: Ручні роботи. Вогнегасильні речовини та матеріали. Пожежна техніка для захисту обєктів.
Самостійне опрацювання.
Опрацювати даний матеріал посиланням, розділ ІІІ пункт 3.8 - 3.11, ст. 68 - 75
Виготовити опорний конспект.
1.Організація робочого місця. Безпека праці під час виконання ручних робіт.
2. Поняття про стібок, строчку шов. Види ручних стібків.
Стібок – це переплетення ниток між двома проколами голок. Ряд стібків, що повторюються на тканині утворює строчку.
Місце з’єднання окремих деталей або частин виробу за допомогою строчок називається швом. Стібки поділяються на ручні і машинні.
Ручні стібки: за будовою – косі, прямі, хрестоподібні, петлеподібні, петельні;
за призначенням – зметувальні перед приміркою, перед прокладанням строчки), стьобальні - для надання пружності і стійкості окремим частинам виробу; стачувальні – використовуються там, де складно використовувати машинні строчки; підшивочні – косі, хрестоподібні і потайні); обметувальні – обробляються края тканини від осипання); вспушувальні – використовуюься для ущільнення країв бортів і лацканів); петельні – для обметування петель.
Класифікація і характеристика ручних швів
Прокладочний шов застосовується для позначення середини виробу, а також для позначення виправлень, відзначених шпильками під час примірки. Відстань між точкою проколу і виходу голки, з тканини приймається 2–3 мм, а довжина стібка –2 – 3 см. При накладенні стібків на тканину нитку не натягують. Проколи голкою роблять праворуч і ліворуч.
Сільця застосовуються для переносу ліній (знаків) на однойменні деталі, наприклад, із правої полочки на ліву, а також для позначення величини припуску (запасу) по бокових і плечових краях виробу. З цією метою по позначеній крейдою лінії прокладають зметувальні стібки, причому нитку не натягають. Стібки утворюють петельки величиною 1,5–2 см. Після накладень сілець деталі розсовують, нитки стібків між ними натягують і розрізають.
Виступаючі з тканини кінці ниток визначають напрям наміченої лінії.
Зметувальний шов застосовується в усіх випадках тимчасового скріплення деталей між собою. Довжина змету вального шва стьобання залежить від його призначення і товщини тканини.
товщини тканини.
Обметувальний шов застосовується для захисту зрізів тканини від випадання ниток і на відкритих швах при пошитті виробів без підкладки.
Петельний шов застосовується головним чином для обшивання петель і обметування зрізу сипучих тканин. Прокол голкою робиться на відстані 1–3 мм від краю зрізу. Нитка при виході на лицьову сторону тканини, утворивши петельку, обгинає край тканини і входить біля центра петельки. Стібок затягують і петелька щільно охоплює пропущену в неї нитку.
Потайний шов застосовується для підшивки низу плаття, рукавів і горловини. При виконанні цього шва підігнутий і злегка відвернений край тканини проколюють голкою усередині тканини, проштовхують голку на 0,5 – 1 см, біля виходу голки проколюють нижню тканину, захвачуючи 1 – 2 нитки, потім на відстані 1 мм від виходу голки проколюють нижню тканину, захоплюючи лише одну нитку, і т.д.
Косий шов застосовують тоді, коли потрібно по увігнутому зрізі вставити надставку і при цьому необхідно щоб був сполучений малюнок.
У таких випадках підігнутий край деталі приметують дрібними косими стіжками по лицьовій стороні, потім тканину відгинають і зшивають з вивороту.
Шов «через край» застосовується в тих випадках, коли потрібно з’єднати два краї тканини, а також: при вставці клинів у нижні і нічні сорочки.
Підшивний відкритий шов застосовується для підшивки підігнутих країв тканин. Краї тканини підгинають і підшивають, тримаючи виріб підігнутим краєм до верху (наприклад, манжети і коміри).
Шов „брижі” застосовується для збирання тканини в брижі , а також як оздоблювальний .
Ручний шов–строчка по зовнішньому виду нагадує машинний. При його виконанні голка уколюється в місце виходу її в попередньому стьобанню. Довжина кожного стібка цього шва на вивороті дорівнює двом стежкам з лицьової сторони. На лицьовій стороні стіжки повинні сходитися щільно один до іншого. Ручний шов виконується в тих випадках, коли потрібен щільний і міцний рядок, а застосувати машинний шов неможливо .
Шов «за голкою» застосовується при наметуванні тканин у смужку і клітку. Виконується він так само, як ручний шов, однак стібки його не прилягають щільно один до одного і між ними допускається деякий інтервал.
Штуковка застосовується при порізах шерстяних і сукняних виробів. Мета штуковки – зашити проріз міцно і непомітно. У шерстяних виробах штуковку виконують у наступному порядку. Уводять голку трохи відступаючи від краю порізу виробу і роблять стібки через край взад–вперед голкою, як при штопанні, злегка притягаючи один край порізу до іншого . При цьому найкраще користуватися ниткою, висмикнутої з цієї ж тканини.
Штуковка прямого порізу в грубих тканинах (сукно, драп) вимагає особливого прийому. Голку уводять в край порізу, не проходячи всієї товщини тканини , а лише доходячи до верхнього кута порізу.
Стібки долають не через край, а усередину з краю порізу взад–вперед голкою. Потім з вивороту прокладають шов через край, не проколюючи голкою всієї тканини, а лише захоплюючи виворітний щар. Другий шовиконують для міцності зашитого порізу.
Нитки підбирають відповідно кольору і товщини тканини.
Оздоблювальні шви
Шов «козлик» застосовується для підшивки низу платтів, рукавів і горловини в щільних тканинах, а також при опоряджувальних роботах. Форма стібка – хрестоподібна. Виконується він у два прийоми. Перший прокол голкою роблять у не підігнутий край тканини знизу нагору, щоб сховати вузол нитки. При наступному проколі (перший прийом) голкою захвачують частину товщини нижнього шару тканини, а потім проколюють зверху не підігнутий край, захоплюючи повну його товщину (другий прийом).
Прокол голкою роблять праворуч ліворуч, а накладення стібків – у зворотному напрямку.
Шов «ялинка» застосовується для підшивки підкладки і у якості оздоблювального. Виконується він у такий спосіб: зробивши перший прокол, виводять голку, нитку направляють похило на 0,5 см вправо, роблять петлю, затискуючи нитку великим пальцем лівої руки, потім цей прийом чергують то вправо, то вліво.
Вафлі також застосовуються в якості прикраси. При виконанні цього виду шва на тканині по вертикалі загладжують складки глибиною 0,5 см, які скріпляють стібками на відстані 1,5–2 см. Наступні ряди скріпляють у шаховому порядку.
Зубчики , що застосовуються для прикрашання, роблять так: смужку тканини шириною в 2 – 3 см ріжуть на квадратики. Кожен квадратик двічі перегинають по діагоналі. Отримані трикутники вкладають один в інший, прострочують на машині, смужку з кутників застосовують як оздоблення.
Трикутники служать для прикрашання, закріпки складок і строчок.
Виконується трикутник наступним чином: на тканину шовковими нитками наноситься його контур, потім перший прокол голкою роблять з вивороту на лице від вершини трикутника. Виведену на лицьову сторону нитку прокладають на стороні трикутника, заповнюючи його. Нитки потрібно укладати щільно одну біля іншої з однаковим натягом.
Домашнє завдання: опрацювати конспект "Ручні шви".
Зворотний зв'язок vita1117@ukr.net
09.10.2025
Виробниче навчання.
Тема уроку: Декоративна сумочка.
Обробка ручки до сумочки.
Обробка застібки на блискавкі.
Домашнє завдання. Обробка сумочки декором.
Сьогодні відбудеться онлайн-урок о 12.30-15.05 за посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/85986913071?pwd=Cptwrd3gG8zrUjHyTxE9YHqKasAiZW.1
Идентификатор конференции: 859 8691 3071
Код доступа: 0s4UU1
Зворотний зв'язок: lyunarivskay@gmail.com
07.10.2025
Тема уроку: Матеріали для з’єднування деталей одягу.
Сьогодні відбудеться онлайн-урок о 13.25 - 15.15 за наступним посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/84076118979?pwd=M3nNWf4jvwazNsDRE8Tz093p4PKzgn.1
Идентификатор конференции: 840 7611 8979
Код доступа: 9enPZC
Опрацюйте матеріал за посиланням
Тема. Фурнітура для одягу, прикладкові, оздоблювальні матеріали.
Виготовити опорний конспект.
Фурнітура - це допоміжні матеріали, які застосовують під час виготовлення швейних виробів: ґудзики, гачки, кнопки, пряжки, нитки, корсажна стрічка тощо.
За призначенням ґудзики поділяють на кілька груп: пальтові, костюмні, платтяні, білизняні, дитячі та формені. Виготовляють ґудзики з наскрізними дірочками і глухі, тобто зверху без дірочок. Такі ґудзики мають знизу вушко з отвором для нитки. Кольорові, різноманітні за формою ґудзики пришивають не тільки для застібання одягу, а й для його оздоблення.
Ґудзики бувають із пластмаси, перламутрові, металеві, скляні, рогові, кістяні, дерев'яні, прес-порошкові, акрилатові, фенопластові, ґудзики з полістиролу, а також обтягнуті тканиною, тобто обшиті зверху тканиною.
Крім ґудзиків, для застібання застосовують кнопки платтяні, гачки, петельки, застібки «блискавка», пряжки.
Кнопки найчастіше пришивають до суконь та блузок із закритою застібкою.
Гачки та петельки виробляють із сталевого або мідно-цинкового дроту; щоб захистити від корозії. їх лакують, оксидують, нікелюють або просріблюють. За призначенням гачки бувають: шубні, пальтові, для плащів, кителів, гімнастерок, для жіночих блузок і суконь. Є також спеціальні гачки для застібання штанів.
Пряжки для штанів виробляють зі сталевої стрічки штампуванням; щоб захистити від корозії, їх лакують або оксидують. Пряжки використовують для пальт, суконь, верхнього одягу. Форма і розміри пряжок різні: прямокутна, кругла, овальна з перекладиною посередині.
Кнопки складаються з основи з виступом (штифтом) і головки, що має заглиблення, яким фіксується основа зі штифтом. Виготовляють кнопки з латуні (нікельовані, посріблені), зі сталевої стрічки (лаковані) або пластмасові. Використовують їх для застібання жіночих блуз, суконь, дитячих сорочок, головних уборів.
Застібки «блискавка» складаються з двох бавовняних або шовкових стрічок з рядами металевих або пластмасових зубчиків і замка. Металеві деталі застібок мають бути нікельованими або хромованими, а пластмасові - з декоративним чи лаковим покриттям. Використовують застібки-блискавки з нерознімним ходом замка для суконь, спідниць, штанів, а з рознімними - для спеціального та спортивного одягу.
Швейні нитки. Для шиття використовують бавовняні швейні нитки, найчастіше № 60-30. Для оздоблення - шовкові, штучні і синтетичні.
Основною ознакою високої якості швейних ниток є їх міцність і еластичність. Якість шва у виробі залежить, в основному, від якості ниток.
Оздоблювальні матеріали - це стрічки, тасьма, шнури, мереживо, тюль, шитво. Вони широко використовуються у швейному виробництві для оздоблення одягу, а також як прикладні матеріали. В якості оздоблювальних матеріалів застосовують також тканини, шкіру, замшу, хутро, фурнітуру одягу, бісер тощо.
Стрічки - це вузькі смужки різної ширини, виготовлені переплетенням ниток основи та пітканням. За способом виробництва стрічки поділяють на ткані, нарізні та в'язані.
За призначенням стрічки поділяються на оздоблювальні, докладні й одягові-допоміжні.
Оздоблювальні стрічки: капелюшна, стрічка-оксамитка, стрічка «Українка», білизняна стрічка, декоративно-капронова, картата, стрічка-лаке, стрічка-бейка.
Докладні стрічки: кіперна, бортова, корсажна, корсетна, стрічка для штанів.
Одягово-допоміжні: еластичні, підв'язувальні, бандажні та інші стрічки.
Тасьма - це вузька смужка, отримана на спеціальних петельних верстатах із системи ниток, що переплітаються під кутом 45°. Серед видів тасьми найбільш поширені білизняна, корсетна, одягова, еластична.
Шнури за способом виробництва бувають плетені, сукані й в'язані. Найпоширенішими в швейному виробництві є сутаж, синелька, бортові, петельні, корсетні та оздоблювальні шнури.
Мереживо — це сітчасті, прозорі, плетені, в'язані або вишиті вироби, отримані машинним чи ручним способом. Мереживо буває: машинне, плетене, вишите, ручної роботи, філейне, в'язане.
Гіпюр - це мереживо, яке складається з випуклих фігурок, з'єднаних між собою ажурною сіткою, повітряна вишивка, яку виконують бавовняною пряжею або текстурованою ниткою на бавовняній чи натуральній шовковій тканині просоченої солями алюмінію. Гіпюр застосовують для святкових блуз, суконь, оздоблення.
Тюль — це рідке сітчасте полотно. Буває гладким і візерунчастим. Використовують для виготовлення покривал, накидок, фіранок, занавісок.
Шитво отримують на основі тонкої бавовняної тканини (батисту, маркізету тощо), на яку машинним способом наносять вишивку, яку поєднують з вирізаними отворами, які входять до загальної композиції малюнка. Використовують для оздоблення жіночої білизни, суконь, блуз.
Домашнє завдання: Опрацювати конспект.
Зворотний зв'язок vita1117@ukr.net
30.09.2025
Тема уроку :Човниковий стібок, процес його утворення.Заправка та регулювання натягу ниток. Класифікація машинних голок.
Сьогодні відбудеться онлайн-урок о 13.25 - 15.15 за наступним посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/84076118979?pwd=M3nNWf4jvwazNsDRE8Tz093p4PKzgn.1
Идентификатор конференции: 840 7611 8979
Код доступа: 9enPZC
Опрацювати матеріал та виготовити опорний конспект
Перегляньте презентацію за посиланням:
https://naurok.com.ua/prezentaciya-chovnikoviy-stibok-ta-proces-yogo-utvorennya-125201.html
Основні робочі органи швейної машини, їхнє призначення
Для виконання човникового або ланцюжкового стібка в кожній машині існують основні робочі органи. Основними робочими органами швейної машини (ОРО) називаються деталі (органи), які безпосередньо утворюють стібок та строчку, тобто виконують основну роботу машини. Наприклад, у машині човникового стібка її основними робочими органами є: голка; човник; ниткопритягувач стрижневий або кулачковий; лапка шарнірна ; зубчаста рейка . (плакат)
Залежно від будови та призначення машини основними робочими органами також можуть бути: витискувач, гудзикотримач, розширювач тощо.
ОРО повинні бути чистими, правильно закріпленими та взаємовідрегульованими.
Якість швейних виробів залежить від стану основних робочих органів швейної машини, вимоги до них нескладні. ОРО обов'язково повинні бути непошкодженими, а ті органи, що труться, мають вчасно змащуватися.
Для того, щоб правильно експлуатувати швейні машини, необхідно знати взаємодію ОРО під час роботи швейної машини та безпосередньо траєкторію руху ОРО.
Характеристика човникового стібка та його утворення
Ви вже довідалися, що є машини човникового та ланцюжкового стібка. Щоб опанувати будову швейної машини та прийоми роботи на ній, необхідно вивчити характеристику і процес утворення стібка, який вона виконує.
Човниковий стібок так називається, тому що для його утворення потрібен човник.
Двониткова човникова строчка утворюється з двох ниток — верхньої (А) та нижньої (В)— між шарами тканини, що зшивається.
Верхня нитка зветься голковою, нижня — човниковою, оскільки надходить зі шпульки, що є частиною човникового комплекту.
Зовнішній вигляд човникового стібка: L – довжина стіба;
Властивості човникової строчки:
1. човникова строчка важко розпускається;
2. достатньо цупка на розрив як вздовж, так і впоперек шва;
3. погано розтягується (10-15%);
4. найбільш економічна в зрівнянні з іншими машинними строчками.
При визначенні витрати ниток на утворення човникової строчки ураховують коефіцієнт уработки, який в середньому дорівнює 1,2-1,7. Наприклад: k = 1, 5 ; довжина шва L = 10 см., то витрата складає 15 см в/н та 15 см н/н.
Коефіцієнт залежить від довжини стібка, товщини і властивостей зшиваємих матеріалів, ступеню натягу ниток.
Недоліки човникової строчки:
1. невелике видовження строчки вздовж шву ( неможливо зшивати трикотажні полотна);
2. на утворення такої строчки використовується човниковий комплект на обслуговування якого втрачається багато часу;
3. наявність шпульки ( пере заправка нижньої нитки забирає багато часу)
Процес утворення човникового стібка.
Переплетення ниток при утворенні човникового стібка може виконуватися за допомогою качаючогося, коливаючогося чи обертаючогося човника. Найбільшого поширення отримали машини з обертаючим ся у вертикальній площині човником.
В процесі утворення човникового стібка приймають участь основні робочі органи : голка, човник, ниткопритягувач, лапка, зубчаста рейка.
Верхню нитку з бобіни обводять між шайбами регулятора натягу, вводять в вушко ниткопритягувача і заправляють в вушко голки.
Голка проколює матеріал, проводить верхню нитку крізь нього і опускається в нижнє крайнє положення. При підйомі на 2-3 мм голки утворюється з нитки петля, яку захватує носик човника. Голка починає підніматися до гори, носик човника, захватив петлю верхньої нитки розширяє її. Ниткопритягувач при переміщенні до низу, подає нитку човнику. Петля верхньої нитки обводиться човником навколо шпульки. Коли петля верхньої нитки буде відведена на кут, більший 180, ниткопритягувач, піднявшись до гори затягує стібок. Зубчаста рейка перемістить матеріал на довжину стібка. Човник виконує холостий хід, а в цей час інші робочі органи машини (голка, рейка, ниткопритягувач) закінчують свою роботу.
За таким же принципом працюють машини з колеблющимися човниками, які менше розповсюджені в швейній промисловості із-за нерівномірного руху човника.
Класифікація машинних голок
Голкою проколюють тканину, проводять верхню нитку до човника; утворюють з цієї нитки петлю необхідних розмірів.
Залежно від будови та призначення машинні голки можуть бути різної довжини, товщини, різної форми, з двома довгими канавками та інше.
За формою голки бувають прямолінійні та вигнуті. Перші використовуються на зшивальних машинах човникового та ланцюжкового стібків, обмотувальних, напівавтоматах тощо. Другі — у машинах потайного стібка та деяких обмотувальних машинах.
Голка має три основні частини: вістря (а), стрижень (6) і колбу (в). Розглянемо будову голки докладніше та коротко охарактеризуємо призначення кожної її складової.
За допомогою вістря (а) проколюють тканину. За вістрям знаходиться коротка канавка (г) для утворення петлі (напуску) з верхньої нитки під час підйому голки з крайнього нижнього положення. Вушко (д) потрібне для протягування нитки. За вушком розташована довга канавка (ж), яка призначена для того, щоб нитка не перетиралася.
Проколювання тканини голкою — досить складний процес. Проколюючи тканину, голка може проходити між нитками основи й утоку, з яких складається тканина.
За такого проколювання голка розсовує нитки тканини своїм вістрям і не пошкоджує їх. Стібок виходить якісний, строчка — чіткою й міцною. Але під час проколювання голка може потрапити в нитки, прорубуючи тканину. Цей
дефект може спричинити невідповідний кут загострення вістря й голки.
Як підібрати голку та нитки
Номер голки — це довжина діаметра поперечного перерізу стрижня голки, яка вимірюється у сотих частках міліметра. Наприклад, якщо довжина діаметра дорівнює 1 мм то:
1 мм х 100 = № 100
У швейній галузі застосовуються голки від 60 до 230 номерів. Наприклад, голки швейної машини 1022—М кл. позначаються згідно ГОСТу 22249—82Е за номером 0203. Голки діаметром стрижня 0,95 мм позначають 0203 № 90.
На колбі ставлять індекс підприємства-виробника голки та номер голки. Індекс позначають великою літерою. Позначення А—90 свідчить про те, що голка виготовлена Артинським механічним заводом і має номер 90.
Голки для побутових швейних машин мають на колбі поздовжню лиску, що допомагає правильно закіріпити голку в голководі машини.
Перед зшиванням деталей з тих чи інших тканин необхідно підібрати нитки відповідно до вимог паспорта швейної машини і залежно від ниток підібрати номер голки.
При підборі ниток слід звертати увагу на напрямок кручення, яке буває ліве — S та праве — Z . Така необхідність викликана тим, що в одних швейних машинах у процесі утворення стібка (під час переплетення ниток) нитки будуть розкручуватися і втрачати свою міцність. В інших швейних машинах нитки такого кручення будуть допустимі. З цих причин підбирати нитки необхідно відповідно до вимог паспорту швейної машини.
Для визначення напрямку кручення нитку затискують між великим і вказівним пальцем правої і лівої руки . При цьому великим пальцем правої руки нитку перекручують від себе, тобто обертають проти годинникової стрілки. Якщо нитка закручується, то вона належить до правого кручення. Якщо розкручується — то лівого.
Голка підбирається за номером з урахуванням номера нитки та товщини тканини . Крім спеціальних цифрових позначень, всі машинні голки мають відповідні номери.
Домашнє завдання: Опрацювати конспект.
Зворотний зв'язок vita1117@ukr.net
25.09.2025
Виробниче навчання.
Тема уроку: Аплікація на подушечки.
Домашнє завдання. Виготовити самостійно аплікацію.
Сьогодні відбудеться онлайн-урок о 12.30-15.05 за посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/85986913071?pwd=Cptwrd3gG8zrUjHyTxE9YHqKasAiZW.1
Идентификатор конференции: 859 8691 3071
Код доступа: 0s4UU1
Зворотний зв'язок: lyunarivskaya@gmail.com
23.09.2025
Тема уроку : Склад, будова та властивості тканин.
Сьогодні відбудеться онлайн-урок о 13.25 - 15.15 за наступним посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/84076118979?pwd=M3nNWf4jvwazNsDRE8Tz093p4PKzgn.1
Идентификатор конференции: 840 7611 8979
Код доступа: 9enPZC
Перегляньте презентацію за посиланням:
http://www.myshared.ru/slide/771088/
Волокнистий склад тканини слід враховувати під час моделювання, конструювання, крою та пошиття всіх швейних виробів. Волокнистий склад тканин визначають органолептичним і лабораторним способом. На практиці в швейному виробництві найчастіше застосовують органолептичний метод, при якому волокнистий склад тканини визначають за допомогою органів чуття (зір, дотик). При визначенні волокнистого складу тканини цим методом звертають увагу на її колір, блиск, м'якість, жорсткість, товщину, щільність, пружність (зминання) від ниток основи й піткання, обривність цих ниток, гігроскопічність.
Будова тканин визначається взаємним розташуванням основних ниток і ниток піткання. Основні параметри будови тканини:
• структура ниток (лінійна густина і напрям крутки); . переплетення;
• густина ниток основи і піткання;
• будова лицьової і виворітної сторони.
У швейній справі розглядають, як правило, геометричні, механічні, фізичні, оптичні й технологічні властивості тканин.
Геометричні властивості - це товщина, ширина, довжина, щільність тканини.
Товщина тканини впливає на призначення та фасон майбутнього одягу, добір швацьких ниток і голок, розкрій і обробку швейних виробів. Залежить вона від лінійної щільності пряжі і крутки, виду переплетення ниток, щільності і способу ткання.
Ширина - показник, від якого залежить кількість погонних метрів тканини, необхідна для розкроювання виробів. Відстань від пруга до пруга становить ширину тканини.
Довжина. Текстильна промисловість випускає тканини різної довжини (від 10 м до 150 м) залежно від їх вигляду і поверхневої щільності. Довжину тканини визначає довжина нитки основи, яка використовується при виготовленні тканини.
Щільність тканини визначають за кількістю ниток основи і піткання, розміщених на певній одиниці довжини, найчастіше на 100 мм. Залежить вона від товщини ниток основи і піткання, виду переплетення та обробки тканини.
Механічні властивості характеризуються стійкістю до механічних впливів, до подовження і деформації, зминання, драпірування, стійкості до зношування.
Міцність - одна з найважливіших властивостей, що впливає на якість тканини. Вона характеризується границею міцності при розтягуванні, розриванні і продавлюванні тканини.
Зминальність — це здатність тканини утворювати складки і зморшки в результаті згинання і стискання тканини, які можна виправити шляхом волого-теплової обробки. Зминальність тканини залежить від властивостей волокон, структури тканини, характеру обробки.
Драпірувальність - здатність тканини утворювати симетрично спадаючі округлі складки, що залежить від структури тканини і її поверхневої щільності.
М'якість - здатність тканини легко змінювати свою форму, що залежить від виду і якості волокон, від крутки пряжі, від щільності переплетення і способу обробки.
Зношуваність і зносостійкість - дві взаємно протилежні властивості тканини. Причиною зношення тканини бувають механічні, фізико-хімічні та біологічні фактори, дії яких піддається виріб під час використання, чистки, прання, а також під впливом світла, вологи, температури повітря.
Фізичні властивості тканин - це гігроскопічність, повітропроникність та паропроникність, водопроникність, водопоглинальність, теплозахисні властивості, пилоємність.
Гігроскопічність - здатність тканини змінювати свою вологість залежно від вологості і температури навколишнього середовища.
Водопоглинальність - здатність тканини вбирати вологу, що дуже важливо для рушників, спальної і натільної білизни.
Водопроникність - здатність тканини пропускати через себе воду. Протилежна властивість -водоопірність - має велике значення для спеціальних тканин (брезент, плащові тканини тощо).
Повітропроникність - здатність тканини пропускати повітря і забезпечувати вентиляцію тіла.
Паропроникність — здатність тканини пропускати водяні пари і забезпечувати нормальні умови для організму людини.
Теплозахисні властивості - здатність тканини зберігати тепло, яке виділяється тілом людини. Вони залежать від товщини і щільності тканини.
Пилоємність і пилопроникність - здатність тканини затримувати пил та інші забруднення, що залежить від структури тканини, виду волокон та обробки.
Оптичні властивості - блиск, колорит, пофарбування - впливають на визначення характеру фасону моделі ,оздоблення виробу.
Блиск - здатність тканини відбивати світло, що значною мірою залежить від структури волокна і ниток тканини, щільності, характеру оздоблення та гладкості поверхні тканини.
Колорит — співвідношення всіх кольорів, що беруть участь в оформленні тканини.
Колір тканини може бути природним, а може створюватись пофарбуванням.
Деякі механічні і фізичні властивості, які мають значення для технології виготовлення швейних виробів, можна об'єднати в групу технологічних властивостей. Це здатність тканин протистояти різанню, ковзанню, обсипанню, прорубуванню, розсуванню ниток у швах, зсіданню, а також здатність до формування в процесі волого-теплової обробки.
Технологічні властивості тканин залежать від властивостей волокон, виду ткання і характеру обробки тканин.
Протистояння різанню залежить від волокнистого складу, щільності і обробки тканини.
Ковзання тканин залежить від характеру волокон та виду переплетення ниток. Прорубування - пошкодження тканини голкою при шитті. Прорубування залежить від будови тканини і умов шиття на машині.
Розсування ниток виникає в результаті тривалої дії сил деформації на тканину (розтягу, згину, тертя), нитки основи ніби зміщуються в один бік.
Здатність тканини до розтягування сприяє кращому формуванню деталей одягу при їх волого-тепловій обробці, одночасно підвищує термін носіння виробу. Сипкість - це випадання ниток з тканини по обрізних краях. Вона значною мірою залежить від роду волокна, ступеня сукання пряжі та структури тканини.
Зсідання - властивість тканини зменшуватися в розмірах - відбувається під дією тепла і вологи, тобто. під час прання та волого-теплової обробки деталей і виробів.
Тема: Ручні роботи.
Організація робочого місця. Безпека праці під час виконання ручних робіт.
Поняття про стібок, строчку шов. Види ручних стібків.
Стібок – це переплетення ниток між двома проколами голок. Ряд стібків, що повторюються на тканині утворює строчку.
Місце з’єднання окремих деталей або частин виробу за допомогою строчок називається швом. Стібки поділяються на ручні і машинні.
Ручні стібки: за будовою – косі, прямі, хрестоподібні, петлеподібні, петельні;
за призначенням – зметувальні перед приміркою, перед прокладанням строчки), стьобальні - для надання пружності і стійкості окремим частинам виробу; стачувальні – використовуються там, де складно використовувати машинні строчки; підшивочні – косі, хрестоподібні і потайні); обметувальні – обробляються края тканини від осипання); вспушувальні – використовуюься для ущільнення країв бортів і лацканів); петельні – для обметування петель.
Класифікація і характеристика ручних швів
Прокладочний шов застосовується для позначення середини виробу, а також для позначення виправлень, відзначених шпильками під час примірки. Відстань між точкою проколу і виходу голки, з тканини приймається 2–3 мм, а довжина стібка –2 – 3 см. При накладенні стібків на тканину нитку не натягують. Проколи голкою роблять праворуч і ліворуч.
Сільця застосовуються для переносу ліній (знаків) на однойменні деталі, наприклад, із правої полочки на ліву, а також для позначення величини припуску (запасу) по бокових і плечових краях виробу. З цією метою по позначеній крейдою лінії прокладають зметувальні стібки, причому нитку не натягають. Стібки утворюють петельки величиною 1,5–2 см. Після накладень сілець деталі розсовують, нитки стібків між ними натягують і розрізають.
Виступаючі з тканини кінці ниток визначають напрям наміченої лінії.
Зметувальний шов застосовується в усіх випадках тимчасового скріплення деталей між собою. Довжина змету вального шва стьобання залежить від його призначення і товщини тканини.
товщини тканини.
Обметувальний шов застосовується для захисту зрізів тканини від випадання ниток і на відкритих швах при пошитті виробів без підкладки.
Петельний шов застосовується головним чином для обшивання петель і обметування зрізу сипучих тканин. Прокол голкою робиться на відстані 1–3 мм від краю зрізу. Нитка при виході на лицьову сторону тканини, утворивши петельку, обгинає край тканини і входить біля центра петельки. Стібок затягують і петелька щільно охоплює пропущену в неї нитку.
Потайний шов застосовується для підшивки низу плаття, рукавів і горловини. При виконанні цього шва підігнутий і злегка відвернений край тканини проколюють голкою усередині тканини, проштовхують голку на 0,5 – 1 см, біля виходу голки проколюють нижню тканину, захвачуючи 1 – 2 нитки, потім на відстані 1 мм від виходу голки проколюють нижню тканину, захоплюючи лише одну нитку, і т.д.
Косий шов застосовують тоді, коли потрібно по увігнутому зрізі вставити надставку і при цьому необхідно щоб був сполучений малюнок.
У таких випадках підігнутий край деталі приметують дрібними косими стіжками по лицьовій стороні, потім тканину відгинають і зшивають з вивороту.
Шов «через край» застосовується в тих випадках, коли потрібно з’єднати два краї тканини, а також: при вставці клинів у нижні і нічні сорочки.
Підшивний відкритий шов застосовується для підшивки підігнутих країв тканин. Краї тканини підгинають і підшивають, тримаючи виріб підігнутим краєм до верху (наприклад, манжети і коміри).
Шов „брижі” застосовується для збирання тканини в брижі , а також як оздоблювальний.
Ручний шов–строчка по зовнішньому виду нагадує машинний. При його виконанні голка уколюється в місце виходу її в попередньому стьобанню. Довжина кожного стібка цього шва на вивороті дорівнює двом стежкам з лицьової сторони. На лицьовій стороні стіжки повинні сходитися щільно один до іншого. Ручний шов виконується в тих випадках, коли потрібен щільний і міцний рядок, а застосувати машинний шов неможливо .
Шов «за голкою» застосовується при наметуванні тканин у смужку і клітку. Виконується він так само, як ручний шов, однак стібки його не прилягають щільно один до одного і між ними допускається деякий інтервал.
Штуковка застосовується при порізах шерстяних і сукняних виробів. Мета штуковки – зашити проріз міцно і непомітно. У шерстяних виробах штуковку виконують у наступному порядку. Уводять голку трохи відступаючи від краю порізу виробу і роблять стібки через край взад–вперед голкою, як при штопанні, злегка притягаючи один край порізу до іншого . При цьому найкраще користуватися ниткою, висмикнутої з цієї ж тканини.
Штуковка прямого порізу в грубих тканинах (сукно, драп) вимагає особливого прийому. Голку уводять в край порізу, не проходячи всієї товщини тканини, а лише доходячи до верхнього кута порізу.
Стібки долають не через край, а усередину з краю порізу взад–вперед голкою. Потім з вивороту прокладають шов через край, не проколюючи голкою всієї тканини, а лише захоплюючи виворітний щар. Другий шов виконують для міцності зашитого порізу.
Нитки підбирають відповідно кольору і товщини тканини.
Оздоблювальні шви
Шов «козлик» застосовується для підшивки низу платтів, рукавів і горловини в щільних тканинах, а також при опоряджувальних роботах. Форма стібка – хрестоподібна. Виконується він у два прийоми. Перший прокол голкою роблять у не підігнутий край тканини знизу нагору, щоб сховати вузол нитки. При наступному проколі (перший прийом) голкою захвачують частину товщини нижнього шару тканини, а потім проколюють зверху не підігнутий край, захоплюючи повну його товщину (другий прийом).
Прокол голкою роблять праворуч ліворуч, а накладення стібків – у зворотному напрямку.
Шов «ялинка» застосовується для підшивки підкладки і у якості оздоблювального. Виконується він у такий спосіб: зробивши перший прокол, виводять голку, нитку направляють похило на 0,5 см вправо, роблять петлю, затискуючи нитку великим пальцем лівої руки, потім цей прийом чергують то вправо, то вліво.
Вафлі також застосовуються в якості прикраси. При виконанні цього виду шва на тканині по вертикалі загладжують складки глибиною 0,5 см, які скріпляють стібками на відстані 1,5–2 см. Наступні ряди скріпляють у шаховому порядку.
Зубчики , що застосовуються для прикрашання, роблять так: смужку тканини шириною в 2 – 3 см ріжуть на квадратики. Кожен квадратик двічі перегинають по діагоналі. Отримані трикутники вкладають один в інший, прострочують на машині, смужку з кутників застосовують як оздоблення.
Трикутники служать для прикрашання, закріпки складок і строчок.
Виконується трикутник наступним чином: на тканину шовковими нитками наноситься його контур, потім перший прокол голкою роблять з вивороту на лице від вершини трикутника. Виведену на лицьову сторону нитку прокладають на стороні трикутника, заповнюючи його. Нитки потрібно укладати щільно одну біля іншої з однаковим натягом.
Домашнє завдання: опрацювати матеріал, виготовити опорний конспект. Підготуватися до тестів.
Зворотний зв'язок vita1117@ukr.net
18.09.2025
Виробниче навчання.
Тема уроку: Крій та пошиття декоративної подушечки.
Крій тканини
Зметування деталей
Використання декору на виробі.
Домашнє завдання. Повторити машинні строчки.
Сьогодні відбудеться онлайн-урок о 12.30-15.05 за посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/84076118979?pwd=M3nNWf4jvwazNsDRE8Tz093p4PKzgn.1
Идентификатор конференции: 840 7611 8979
Код доступа: 9enPZC
Зворотний зв'язок: lyunarivskaya@gmail.com
16.09.2025
Тема уроку : Типи передач і основні робочі деталі та механізми швейних машин.
Сьогодні відбудеться онлайн-урок о 13.25 - 15.15 за наступним посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/84076118979?pwd=M3nNWf4jvwazNsDRE8Tz093p4PKzgn.1
Идентификатор конференции: 840 7611 8979
Код доступа: 9enPZC
Опрацювати матеріал
Типи передач і основні робочі деталі та механізми швейних машин.
Кожна швейна машина, незалежно від її призначення, має приводне устаткування. Побутові машини мають ручний або ніжний привід. Конструктивно ці приводи прості за будовою і не потребують особливих навиків для управління машиною. Деякі побутові машини оснащені електродвигунами. Кожна промислова швейна машина має індивідуальний фрикційний електропривід, який призначений для вмикання і вимикання машини та регулювання швидкості обертання головного вала. Індивідуальний привід складається з електродвигуна і фрикційної муфти, змонтованих у корпусі.
Вітчизняна промисловість випускає фрикційні електроприводи з електродвигунами потужністю 0,25; 0,27; 0,37; 0,4 кВт і частотою обертання вала електродвигуна 1400, 2800, 2900. Електродвигун за допомогою спецпідвіски прикріплений внизу промислового столу і приєднаний до мережі трифазного змінного струму через контакти коробки виводів.
Управління роботою машини здійснюється натисканням на педаль, приводячи в роботу фрикційну муфту. Фрикційна муфта за допомогою клинового паса з'єднується з маховим колесом швейної машини, частота обертання головного вала регулюється змінами зусиль натисканням на педаль, яка визначає ступінь ковзання фрикційних прокладок у муфті.
З метою техніки безпеки електродвигун через клему заземлюється.
Основні робочі органи швейних машин. Для виконання машинного стібка в кожній швейній машині є основні робочі органи:
голка - використовується для проколу тканини, проведення через них верхніх ниток і утворення петлі із цієї нитки. Механізм голки розміщений в рукаві машини, здійснює поступальні рухи (вверх, вниз);
човник - захоплює петлю голки, розширює її, обводить навколо шпульки, здійснює переплетення верхньої і нижньої ниток. Механізм човника розміщений під платформою і здійснює обертальні рухи;
ниткопритягувач - подає нитку голці, човник забирає нитку з човникового механізму, затягує стібок і змотує нитку з котушки для отримання наступного стібка. Механізм ниткопритягувача здійснює обертаючі коливаючі рухи, знаходиться в рукаві машини;
зубчаста рейка - використовується для переміщення тканини на довжину стібка і визначає, яка відстань між двома суміжними проколами голки. Механізм зубчастої рейки розміщений під платформою;
лапка - притискає тканину до голкової пластини і рейки, допомагає переміщенню тканини на довжину стібка. Механізм лапки розміщений в рукаві машини і не здійснює ніяких рухів.
Тема уроку : Склад, будова та властивості тканин.
Перегляньте презентацію за посиланням:
http://www.myshared.ru/slide/771088/
Волокнистий склад тканини слід враховувати під час моделювання, конструювання, крою та пошиття всіх швейних виробів. Волокнистий склад тканин визначають органолептичним і лабораторним способом. На практиці в швейному виробництві найчастіше застосовують органолептичний метод, при якому волокнистий склад тканини визначають за допомогою органів чуття (зір, дотик). При визначенні волокнистого складу тканини цим методом звертають увагу на її колір, блиск, м'якість, жорсткість, товщину, щільність, пружність (зминання) від ниток основи й піткання, обривність цих ниток, гігроскопічність.
Будова тканин визначається взаємним розташуванням основних ниток і ниток піткання. Основні параметри будови тканини:
• структура ниток (лінійна густина і напрям крутки); . переплетення;
• густина ниток основи і піткання;
• будова лицьової і виворітної сторони.
У швейній справі розглядають, як правило, геометричні, механічні, фізичні, оптичні й технологічні властивості тканин.
Геометричні властивості - це товщина, ширина, довжина, щільність тканини.
Товщина тканини впливає на призначення та фасон майбутнього одягу, добір швацьких ниток і голок, розкрій і обробку швейних виробів. Залежить вона від лінійної щільності пряжі і крутки, виду переплетення ниток, щільності і способу ткання.
Ширина - показник, від якого залежить кількість погонних метрів тканини, необхідна для розкроювання виробів. Відстань від пруга до пруга становить ширину тканини.
Довжина. Текстильна промисловість випускає тканини різної довжини (від 10 м до 150 м) залежно від їх вигляду і поверхневої щільності. Довжину тканини визначає довжина нитки основи, яка використовується при виготовленні тканини.
Щільність тканини визначають за кількістю ниток основи і піткання, розміщених на певній одиниці довжини, найчастіше на 100 мм. Залежить вона від товщини ниток основи і піткання, виду переплетення та обробки тканини.
Механічні властивості характеризуються стійкістю до механічних впливів, до подовження і деформації, зминання, драпірування, стійкості до зношування.
Міцність - одна з найважливіших властивостей, що впливає на якість тканини. Вона характеризується границею міцності при розтягуванні, розриванні і продавлюванні тканини.
Зминальність — це здатність тканини утворювати складки і зморшки в результаті згинання і стискання тканини, які можна виправити шляхом волого-теплової обробки. Зминальність тканини залежить від властивостей волокон, структури тканини, характеру обробки.
Драпірувальність - здатність тканини утворювати симетрично спадаючі округлі складки, що залежить від структури тканини і її поверхневої щільності.
М'якість - здатність тканини легко змінювати свою форму, що залежить від виду і якості волокон, від крутки пряжі, від щільності переплетення і способу обробки.
Зношуваність і зносостійкість - дві взаємно протилежні властивості тканини. Причиною зношення тканини бувають механічні, фізико-хімічні та біологічні фактори, дії яких піддається виріб під час використання, чистки, прання, а також під впливом світла, вологи, температури повітря.
Фізичні властивості тканин - це гігроскопічність, повітропроникність та паропроникність, водопроникність, водопоглинальність, теплозахисні властивості, пилоємність.
Гігроскопічність - здатність тканини змінювати свою вологість залежно від вологості і температури навколишнього середовища.
Водопоглинальність - здатність тканини вбирати вологу, що дуже важливо для рушників, спальної і натільної білизни.
Водопроникність - здатність тканини пропускати через себе воду. Протилежна властивість -водоопірність - має велике значення для спеціальних тканин (брезент, плащові тканини тощо).
Повітропроникність - здатність тканини пропускати повітря і забезпечувати вентиляцію тіла.
Паропроникність — здатність тканини пропускати водяні пари і забезпечувати нормальні умови для організму людини.
Теплозахисні властивості - здатність тканини зберігати тепло, яке виділяється тілом людини. Вони залежать від товщини і щільності тканини.
Пилоємність і пилопроникність - здатність тканини затримувати пил та інші забруднення, що залежить від структури тканини, виду волокон та обробки.
Оптичні властивості - блиск, колорит, пофарбування - впливають на визначення характеру фасону моделі ,оздоблення виробу.
Блиск - здатність тканини відбивати світло, що значною мірою залежить від структури волокна і ниток тканини, щільності, характеру оздоблення та гладкості поверхні тканини.
Колорит — співвідношення всіх кольорів, що беруть участь в оформленні тканини.
Колір тканини може бути природним, а може створюватись пофарбуванням.
Деякі механічні і фізичні властивості, які мають значення для технології виготовлення швейних виробів, можна об'єднати в групу технологічних властивостей. Це здатність тканин протистояти різанню, ковзанню, обсипанню, прорубуванню, розсуванню ниток у швах, зсіданню, а також здатність до формування в процесі волого-теплової обробки.
Технологічні властивості тканин залежать від властивостей волокон, виду ткання і характеру обробки тканин.
Протистояння різанню залежить від волокнистого складу, щільності і обробки тканини.
Ковзання тканин залежить від характеру волокон та виду переплетення ниток. Прорубування - пошкодження тканини голкою при шитті. Прорубування залежить від будови тканини і умов шиття на машині.
Розсування ниток виникає в результаті тривалої дії сил деформації на тканину (розтягу, згину, тертя), нитки основи ніби зміщуються в один бік.
Здатність тканини до розтягування сприяє кращому формуванню деталей одягу при їх волого-тепловій обробці, одночасно підвищує термін носіння виробу. Сипкість - це випадання ниток з тканини по обрізних краях. Вона значною мірою залежить від роду волокна, ступеня сукання пряжі та структури тканини.
Зсідання - властивість тканини зменшуватися в розмірах - відбувається під дією тепла і вологи, тобто. під час прання та волого-теплової обробки деталей і виробів.
Домашнє завдання: опрацювати матеріал, виготовити опорний конспект. Підготуватися до тестів.
Зворотний зв'язок vita1117@ukr.net
11.09.2025
Виробниче навчання.
Тема: Машинні шви.
Пошиття подушечки на блискавці.
Домашнє завдання. Повторити шви.
Сьогодні відбудеться онлайн-урок о 12.30-15.05
https://us05web.zoom.us/j/84076118979?pwd=M3nNWf4jvwazNsDRE8Tz093p4PKzgn.1
Идентификатор конференции: 840 7611 8979
Код доступа: 9enPZC
Зворотний зв'язок: vita1117@ukr.net
09.09.2025
Тема уроку : Класифікація текстильних волокон.
Сьогодні відбудеться онлайн-урок о 13.25 - 15.15 за наступним посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/84076118979?pwd=M3nNWf4jvwazNsDRE8Tz093p4PKzgn.1
Идентификатор конференции: 840 7611 8979
Код доступа: 9enPZC
Опрацювати і законспектувати матеріал.
Для зручності вивчення асортименту та властивостей волокон їх класифікують або упорядковують за певними ознаками. Існує кілька класифікацій волокон.Однією з перших була класифікація, запропонована 1860 р. фундатором наукового товарознавства М.Я.Кіттари. На той час описували і застосовували волокна рослинного, тваринного і мінерального походження. Пізніше, починаючи з першої чверті XX ст, до класифікацій вихідних текстильних матеріалів включають хімічні волокна.На рисі наведено загальну схему класифікації текстильних волокон. Волокна, що являють собою вихідні матеріали текстильного виробництва, розподілено на класи, підкласи, групи, підгрупи, види і різновиди.
Волокна віднесено до текстильних за ознаками, зазначеними в терміні "текстильні волокна" (ДСТУ 2136-93).За походженням волокна розподілено на два класи - природні (натуральні) і хімічні.Природні волокна отримуються у готовому вигляді, і фактично людина майже не може впливати на їх формування, склад і властивості.Хімічні волокна отримують у заводських умовах. їх поява стала можливою завдяки розвитку хімічної технології. Із замінника природних вихідних текстильних матеріалів хімічні волокна в середині поточного століття перетворилися на самостійну і дуже важливу сировину не тільки для текстильного, а й для інших виробництв. Джерел походження природних і хімічних волокон може бути кілька. Вони частково свідчать про особливості складу і будови волокон./; За цією ознакою природні волокна розподіляють на три підкласи: волокна рослинного, тваринного і мінерального походження, а хімічні на два підкласи - штучні і синтетичні. Розподіл природних волокон на три підкласи базується на загальній класифікації натуральних матеріалів, запропонованій у XVII ст. французьким хіміком Н.Лемері.До хімічних штучних відносять волокна, що формують у заводських умовах з природних високомолекулярних сполук (целюлози, білків та їх похідних речовин) або з природних простих речовин (металів, їх сплавів, скломаси). Склад штучних волокон аналогічний складові вихідних сполук або дещо змінений під впливом певних технологічних обробок, про що мова йтиме нижче.Хімічні синтетичні волокна отримують з різних простих сполук (частіше продуктів переробки нафти, природного газу, кам'яного вугілля) шляхом їх попереднього синтезу - перетворення на високомолекулярні речовини і подальшого формування в той чи інший спосіб. Склад синтетичних волокон відповідає складові синтезованих проміжних речовин (полімерів) або має деякі відмінності внаслідок спеціальних обробок (модифікації волокон).Як і усе в природі, текстильні волокна розподіляються на дві групи - органічні і неорганічні.
Практична робота.
Намалювати схему "Класифікація текстильних волокон"
Міні-тест (усний):
Назвіть натуральні волокна тваринного походження.
Які волокна називають синтетичними?
Для чого змішують натуральні та синтетичні волокна?
Домашнє завдання: Опрацювати матеріал. Підготуватися до графічного диктанту.
Зворотний зв'язок vita1117@ukr.net
04.09.2025
Виробниче навчання.
Тема: Повторення машинних швів та їх призначення. Запошивний шов, шов у підгибку.
Техніка безпеки за робочим столом.
Домашнє завдання. Пошити наволочку з запошивним швом.
Сьогодні відбудеться онлайн-урок о 12.30-15.05 за наступним посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/84076118979?pwd=M3nNWf4jvwazNsDRE8Tz093p4PKzgn.1
Идентификатор конференции: 840 7611 8979
Код доступа: 9enPZC
Зворотний зв'язок: lyunarivskaya@gmail.com
02.09.2025
Тема уроку : Загальні відомості про швейне обладнання. Класифікація швейних машин. Заводи виробники швейного обладнання.
Сьогодні відбудеться онлайн-урок о 13.25 - 15.15 за наступним посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/9525588899?pwd=Y3dSZUcyQzRZVWp6bHBPNkxoWjk0QT09&omn=87934853395
Ідентифікатор конференциії: 952 558 8899
Код доступу: 17
Опрацювати і законспектувати матеріал.
1. Історія виникнення і розвитку швейних машин. Класифікація швейних машин. Підприємства та фірми-виробники швейного обладнання
Історія виникнення і розвитку швейних машин. Перший невдалий проект швейної машини запропонував в кінці ХV ст. Леонардо да Вінчі. Наступні спроби винайти швейну машину відносяться до другої половини XVIII ст. У 1755 р. німець К. Вейзенталь отримав патент на швейну машину, що копіює утворення стібка вручну (машина однониткового ланцюгового стібка). У 1790 р. англієць Т. Сент винайшов швейну машину для пошиття взуття. Машина з ручним приводом, також вручну під голкою переміщувались і заготовки взуття. Більш досконалу машину однониткового ланцюгового стібка у 1828 р. створив француз Б. Тімоньє. Всі ці машини не отримали широкого практичного застосування. І тільки в 1834 р. американець У. Хант винайшов голку з вушком на гострому кінці і човниковий пристрій. У 1844-1845 р.р. американець Е. Хоу винайшов першу швейну машину човникового стібка, вона була дуже недосконалою. В 1850-1851 р.р. зусиллями американців А. Вільсона, І. Зінгера швейна машина практично була доведена до досконалості, голка рухалась вертикально, а тканина притискалась лапкою, розміщувалась на горизонтальній платформі. Переривчастий рух тканини спочатку здійснювався зубчастим колесом, потім - зубчастою рейкою. В цей період американці Гробер і Бекер винайшли швейну машину двониткового ланцюгового стібка. В 1858 р. їх співвітчизник Д. Джиббс вперше винайшов обертаючий петлювач. В росії свого виробництва швейних машин не було, їх привозили з Америки і Німеччини. У м. Подольську в 1900 р. американська фірма „Зінгер” організувала майстерню, в якій машини складали з деталей, що привозились із-за кордону і випускали 600 тис. машин в рік. Тільки після 1917 р. в росії почали створювати заводи швейного обладнання. Шляхи вдосконалення швейного машинобудування беруть початок з 30-х р. і до тепер. На початковому етапі вітчизняні машинобудівні заводи випускали для швейної промисловості універсальні швейні машини, для пошиття різних видів виробів не залежно від товщини і властивостей тканини. Сучасний етап швейної промисловості характерний створенням автоматизованих машин, машин-напівавтоматів і агрегатів.
2. Класифікація швейних машин.
Все основне й технологічне обладнання швейного виробництва поділяють на чотири групи:
- обладнання підготовчо-розкрійного виробництва;
- швейне технологічне обладнання;
- обладнання волого-теплової обробки напівфабрикатів і виробів;
- конвеєрні пристрої і механізми.
Розрізняють три типи класифікацій швейних машин: технологічну, конструкторську і заводську. За характером переплетення ниток у строчці швейне обладнання поділяють на машини човникового й ланцюгового стібка.
3. Технологічна класифікація швейних машин поділяється на такі групи:
- прямострочні машини човникового стібка;
- прямострочні машини однониткового ланцюгового стібка;
- прямострочні машини багатониткового ланцюгового стібка;
- машини для зигзагоподібної строчки човникового стібка;
- машини з обметувальними стібками;
- машини для потайного підшивного стібка;
- напівавтомати для пришивання фурнітури, операційних талонів;
- напівавтомати для збирання і обробки окремих деталей одягу;
- напівавтомати для виготовлення петель, виконання закріпок і коротких швів.
В основу конструкторської класифікації закладені особливості конструкції, які характеризують даний тип машини (призначення і продуктивність машини, частота обертання головного вала, типи і номери голок, завод-виготовлювач і т. ін.).
Відповідно заводській класифікації, всі машини діляться на класи та варіанти. Заводи-виготовлювачі встановлюють свій відповідний клас. Так, Подольський механічний завод (ПМЗ) присвоює кожному класу певний порядковий номер: 26, 27, 95. При виготовленні варіантів уже існуючих машин до номера добавляють цифру або літеру алфавіту: 51-А клас, 302-1 клас.Іноземні фірми застосовують цифрові і рідше буквені позначки класифікації, так МО-816 кл. фірми „Джукі” (Японія) або 8332/3055 кл. об'єднання „Текстима” Німеччина. Позначення промислових іноземних швейних машин несе певну технічну інформацію, кожна фірма має свою індексацію і кодування.Підприємства та фірми-виробники швейного обладнання. Найбільші заводи виробники швейних машин країн СНД: Подольський механічний завод (ПМЗ) випускає машини і напівавтомати човникового і ланцюгового стібка, Оршанський завод машинобудування (ОЗЛМ) – машини човникового стібка, Полтавський завод швейних машин (ПЗШМ) - машини для зшивання хутра та вишивання, Ростовський механічний завод (РЛМЗ) – машини для виготовлення петель і ін.
В світі нараховується більш ніж 100 фірм які випускають промислові та побутові швейні машини і різні супутні їм вироби та пристрої (голки, електроприводи, пристосування). Самих найбільших фірм швейного машинобудування нараховується 20-25: американські „Зінгер”, „Юніон Спеціал”, „Рис”; німецькі „Штробель”, „Пфафф”, „Адлер”, „Дюркопп”, „Протос”, „Поркерт”, „Торрінгтон”, „Текстима”; італійські „Роквелл-Римольді”, „Неккі”; англійські „АМФ Кларбро”; японські „Ямато”, „Джукі”, „Канасаі Спеціаль”, „Сейко”, „Пегасу”, „Тойота”, „Бразер”; венгерські „Паннонія”; швейцарські „Берліна”.
Тема: Правові та організаційні основи охорони праці.
Повторити матеріал за посиланням: 1.1, 1.2, 1.3,1.5, 1.7, 1.8, 1.9, 1.10
Виконати тест за посланням join.naurok.ua код доступу 6565421
Домашнє завдання: Опрацювати матеріал, виготовити опорний конспект. Підготуватися до графічного диктанту.
Зворотний зв'язок vita1117@ukr.net
07.10.2025
Тема уроку: Матеріали для з’єднування деталей одягу.
Сьогодні відбудеться онлайн-урок о 13.25 - 15.15 за наступним посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/84076118979?pwd=M3nNWf4jvwazNsDRE8Tz093p4PKzgn.1
Идентификатор конференции: 840 7611 8979
Код доступа: 9enPZC
Опрацюйте матеріал за посиланням
Тема уроку :Фурнітура для одягу, прикладкові, оздоблювальні матеріали.
Виготовити опорний конспект.
Фурнітура - це допоміжні матеріали, які застосовують під час виготовлення швейних виробів: ґудзики, гачки, кнопки, пряжки, нитки, корсажна стрічка тощо.
За призначенням ґудзики поділяють на кілька груп: пальтові, костюмні, платтяні, білизняні, дитячі та формені. Виготовляють ґудзики з наскрізними дірочками і глухі, тобто зверху без дірочок. Такі ґудзики мають знизу вушко з отвором для нитки. Кольорові, різноманітні за формою ґудзики пришивають не тільки для застібання одягу, а й для його оздоблення.
Ґудзики бувають із пластмаси, перламутрові, металеві, скляні, рогові, кістяні, дерев'яні, прес-порошкові, акрилатові, фенопластові, ґудзики з полістиролу, а також обтягнуті тканиною, тобто обшиті зверху тканиною.
Крім ґудзиків, для застібання застосовують кнопки платтяні, гачки, петельки, застібки «блискавка», пряжки.
Кнопки найчастіше пришивають до суконь та блузок із закритою застібкою.
Гачки та петельки виробляють із сталевого або мідно-цинкового дроту; щоб захистити від корозії. їх лакують, оксидують, нікелюють або просріблюють. За призначенням гачки бувають: шубні, пальтові, для плащів, кителів, гімнастерок, для жіночих блузок і суконь. Є також спеціальні гачки для застібання штанів.
Пряжки для штанів виробляють зі сталевої стрічки штампуванням; щоб захистити від корозії, їх лакують або оксидують. Пряжки використовують для пальт, суконь, верхнього одягу. Форма і розміри пряжок різні: прямокутна, кругла, овальна з перекладиною посередині.
Кнопки складаються з основи з виступом (штифтом) і головки, що має заглиблення, яким фіксується основа зі штифтом. Виготовляють кнопки з латуні (нікельовані, посріблені), зі сталевої стрічки (лаковані) або пластмасові. Використовують їх для застібання жіночих блуз, суконь, дитячих сорочок, головних уборів.
Застібки «блискавка» складаються з двох бавовняних або шовкових стрічок з рядами металевих або пластмасових зубчиків і замка. Металеві деталі застібок мають бути нікельованими або хромованими, а пластмасові - з декоративним чи лаковим покриттям. Використовують застібки-блискавки з нерознімним ходом замка для суконь, спідниць, штанів, а з рознімними - для спеціального та спортивного одягу.
Швейні нитки. Для шиття використовують бавовняні швейні нитки, найчастіше № 60-30. Для оздоблення - шовкові, штучні і синтетичні.
Основною ознакою високої якості швейних ниток є їх міцність і еластичність. Якість шва у виробі залежить, в основному, від якості ниток.
Оздоблювальні матеріали - це стрічки, тасьма, шнури, мереживо, тюль, шитво. Вони широко використовуються у швейному виробництві для оздоблення одягу, а також як прикладні матеріали. В якості оздоблювальних матеріалів застосовують також тканини, шкіру, замшу, хутро, фурнітуру одягу, бісер тощо.
Стрічки - це вузькі смужки різної ширини, виготовлені переплетенням ниток основи та пітканням. За способом виробництва стрічки поділяють на ткані, нарізні та в'язані.
За призначенням стрічки поділяються на оздоблювальні, докладні й одягові-допоміжні.
Оздоблювальні стрічки: капелюшна, стрічка-оксамитка, стрічка «Українка», білизняна стрічка, декоративно-капронова, картата, стрічка-лаке, стрічка-бейка.
Докладні стрічки: кіперна, бортова, корсажна, корсетна, стрічка для штанів.
Одягово-допоміжні: еластичні, підв'язувальні, бандажні та інші стрічки.
Тасьма - це вузька смужка, отримана на спеціальних петельних верстатах із системи ниток, що переплітаються під кутом 45°. Серед видів тасьми найбільш поширені білизняна, корсетна, одягова, еластична.
Шнури за способом виробництва бувають плетені, сукані й в'язані. Найпоширенішими в швейному виробництві є сутаж, синелька, бортові, петельні, корсетні та оздоблювальні шнури.
Мереживо — це сітчасті, прозорі, плетені, в'язані або вишиті вироби, отримані машинним чи ручним способом. Мереживо буває: машинне, плетене, вишите, ручної роботи, філейне, в'язане.
Гіпюр - це мереживо, яке складається з випуклих фігурок, з'єднаних між собою ажурною сіткою, повітряна вишивка, яку виконують бавовняною пряжею або текстурованою ниткою на бавовняній чи натуральній шовковій тканині просоченої солями алюмінію. Гіпюр застосовують для святкових блуз, суконь, оздоблення.
Тюль — це рідке сітчасте полотно. Буває гладким і візерунчастим. Використовують для виготовлення покривал, накидок, фіранок, занавісок.
Шитво отримують на основі тонкої бавовняної тканини (батисту, маркізету тощо), на яку машинним способом наносять вишивку, яку поєднують з вирізаними отворами, які входять до загальної композиції малюнка. Використовують для оздоблення жіночої білизни, суконь, блуз.
Домашнє завдання: Опрацювати конспект.
Зворотний зв'язок vita1117@ukr.net
30.09.2025
Тема уроку :Човниковий стібок, процес його утворення.Заправка та регулювання натягу ниток. Класифікація машинних голок.
Сьогодні відбудеться онлайн-урок о 13.25 - 15.15 за наступним посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/84076118979?pwd=M3nNWf4jvwazNsDRE8Tz093p4PKzgn.1
Идентификатор конференции: 840 7611 8979
Код доступа: 9enPZC
Опрацювати матеріал та виготовити опорний конспект
Перегляньте презентацію за посиланням:
https://naurok.com.ua/prezentaciya-chovnikoviy-stibok-ta-proces-yogo-utvorennya-125201.html
Основні робочі органи швейної машини, їхнє призначення
Для виконання човникового або ланцюжкового стібка в кожній машині існують основні робочі органи. Основними робочими органами швейної машини (ОРО) називаються деталі (органи), які безпосередньо утворюють стібок та строчку, тобто виконують основну роботу машини. Наприклад, у машині човникового стібка її основними робочими органами є: голка; човник; ниткопритягувач стрижневий або кулачковий; лапка шарнірна ; зубчаста рейка . (плакат)
Залежно від будови та призначення машини основними робочими органами також можуть бути: витискувач, гудзикотримач, розширювач тощо.
ОРО повинні бути чистими, правильно закріпленими та взаємовідрегульованими.
Якість швейних виробів залежить від стану основних робочих органів швейної машини, вимоги до них нескладні. ОРО обов'язково повинні бути непошкодженими, а ті органи, що труться, мають вчасно змащуватися.
Для того, щоб правильно експлуатувати швейні машини, необхідно знати взаємодію ОРО під час роботи швейної машини та безпосередньо траєкторію руху ОРО.
Характеристика човникового стібка та його утворення
Ви вже довідалися, що є машини човникового та ланцюжкового стібка. Щоб опанувати будову швейної машини та прийоми роботи на ній, необхідно вивчити характеристику і процес утворення стібка, який вона виконує.
Човниковий стібок так називається, тому що для його утворення потрібен човник.
Двониткова човникова строчка утворюється з двох ниток — верхньої (А) та нижньої (В)— між шарами тканини, що зшивається.
Верхня нитка зветься голковою, нижня — човниковою, оскільки надходить зі шпульки, що є частиною човникового комплекту.
Зовнішній вигляд човникового стібка: L – довжина стіба;
Властивості човникової строчки:
1. човникова строчка важко розпускається;
2. достатньо цупка на розрив як вздовж, так і впоперек шва;
3. погано розтягується (10-15%);
4. найбільш економічна в зрівнянні з іншими машинними строчками.
При визначенні витрати ниток на утворення човникової строчки ураховують коефіцієнт уработки, який в середньому дорівнює 1,2-1,7. Наприклад: k = 1, 5 ; довжина шва L = 10 см., то витрата складає 15 см в/н та 15 см н/н.
Коефіцієнт залежить від довжини стібка, товщини і властивостей зшиваємих матеріалів, ступеню натягу ниток.
Недоліки човникової строчки:
1. невелике видовження строчки вздовж шву ( неможливо зшивати трикотажні полотна);
2. на утворення такої строчки використовується човниковий комплект на обслуговування якого втрачається багато часу;
3. наявність шпульки ( пере заправка нижньої нитки забирає багато часу)
Процес утворення човникового стібка.
Переплетення ниток при утворенні човникового стібка може виконуватися за допомогою качаючогося, коливаючогося чи обертаючогося човника. Найбільшого поширення отримали машини з обертаючим ся у вертикальній площині човником.
В процесі утворення човникового стібка приймають участь основні робочі органи : голка, човник, ниткопритягувач, лапка, зубчаста рейка.
Верхню нитку з бобіни обводять між шайбами регулятора натягу, вводять в вушко ниткопритягувача і заправляють в вушко голки.
Голка проколює матеріал, проводить верхню нитку крізь нього і опускається в нижнє крайнє положення. При підйомі на 2-3 мм голки утворюється з нитки петля, яку захватує носик човника. Голка починає підніматися до гори, носик човника, захватив петлю верхньої нитки розширяє її. Ниткопритягувач при переміщенні до низу, подає нитку човнику. Петля верхньої нитки обводиться човником навколо шпульки. Коли петля верхньої нитки буде відведена на кут, більший 180, ниткопритягувач, піднявшись до гори затягує стібок. Зубчаста рейка перемістить матеріал на довжину стібка. Човник виконує холостий хід, а в цей час інші робочі органи машини (голка, рейка, ниткопритягувач) закінчують свою роботу.
За таким же принципом працюють машини з колеблющимися човниками, які менше розповсюджені в швейній промисловості із-за нерівномірного руху човника.
Класифікація машинних голок
Голкою проколюють тканину, проводять верхню нитку до човника; утворюють з цієї нитки петлю необхідних розмірів.
Залежно від будови та призначення машинні голки можуть бути різної довжини, товщини, різної форми, з двома довгими канавками та інше.
За формою голки бувають прямолінійні та вигнуті. Перші використовуються на зшивальних машинах човникового та ланцюжкового стібків, обмотувальних, напівавтоматах тощо. Другі — у машинах потайного стібка та деяких обмотувальних машинах.
Голка має три основні частини: вістря (а), стрижень (6) і колбу (в). Розглянемо будову голки докладніше та коротко охарактеризуємо призначення кожної її складової.
За допомогою вістря (а) проколюють тканину. За вістрям знаходиться коротка канавка (г) для утворення петлі (напуску) з верхньої нитки під час підйому голки з крайнього нижнього положення. Вушко (д) потрібне для протягування нитки. За вушком розташована довга канавка (ж), яка призначена для того, щоб нитка не перетиралася.
Проколювання тканини голкою — досить складний процес. Проколюючи тканину, голка може проходити між нитками основи й утоку, з яких складається тканина.
За такого проколювання голка розсовує нитки тканини своїм вістрям і не пошкоджує їх. Стібок виходить якісний, строчка — чіткою й міцною. Але під час проколювання голка може потрапити в нитки, прорубуючи тканину. Цей
дефект може спричинити невідповідний кут загострення вістря й голки.
Як підібрати голку та нитки
Номер голки — це довжина діаметра поперечного перерізу стрижня голки, яка вимірюється у сотих частках міліметра. Наприклад, якщо довжина діаметра дорівнює 1 мм то:
1 мм х 100 = № 100
У швейній галузі застосовуються голки від 60 до 230 номерів. Наприклад, голки швейної машини 1022—М кл. позначаються згідно ГОСТу 22249—82Е за номером 0203. Голки діаметром стрижня 0,95 мм позначають 0203 № 90.
На колбі ставлять індекс підприємства-виробника голки та номер голки. Індекс позначають великою літерою. Позначення А—90 свідчить про те, що голка виготовлена Артинським механічним заводом і має номер 90.
Голки для побутових швейних машин мають на колбі поздовжню лиску, що допомагає правильно закіріпити голку в голководі машини.
Перед зшиванням деталей з тих чи інших тканин необхідно підібрати нитки відповідно до вимог паспорта швейної машини і залежно від ниток підібрати номер голки.
При підборі ниток слід звертати увагу на напрямок кручення, яке буває ліве — S та праве — Z . Така необхідність викликана тим, що в одних швейних машинах у процесі утворення стібка (під час переплетення ниток) нитки будуть розкручуватися і втрачати свою міцність. В інших швейних машинах нитки такого кручення будуть допустимі. З цих причин підбирати нитки необхідно відповідно до вимог паспорту швейної машини.
Для визначення напрямку кручення нитку затискують між великим і вказівним пальцем правої і лівої руки . При цьому великим пальцем правої руки нитку перекручують від себе, тобто обертають проти годинникової стрілки. Якщо нитка закручується, то вона належить до правого кручення. Якщо розкручується — то лівого.
Голка підбирається за номером з урахуванням номера нитки та товщини тканини . Крім спеціальних цифрових позначень, всі машинні голки мають відповідні номери.
Домашнє завдання: Опрацювати конспект.
Зворотний зв'язок vita1117@ukr.net
25.09.2025
Виробниче навчання.
Тема уроку: Аплікація на подушечки.
Домашнє завдання. Виготовити самостійно аплікацію.
Сьогодні відбудеться онлайн-урок о 12.30-15.05 за посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/85986913071?pwd=Cptwrd3gG8zrUjHyTxE9YHqKasAiZW.1
Идентификатор конференции: 859 8691 3071
Код доступа: 0s4UU1
Зворотний зв'язок: lyunarivskaya@gmail.com
23.09.2025
Тема уроку : Склад, будова та властивості тканин.
Сьогодні відбудеться онлайн-урок о 13.25 - 15.15 за наступним посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/84076118979?pwd=M3nNWf4jvwazNsDRE8Tz093p4PKzgn.1
Идентификатор конференции: 840 7611 8979
Код доступа: 9enPZC
Перегляньте презентацію за посиланням:
http://www.myshared.ru/slide/771088/
Волокнистий склад тканини слід враховувати під час моделювання, конструювання, крою та пошиття всіх швейних виробів. Волокнистий склад тканин визначають органолептичним і лабораторним способом. На практиці в швейному виробництві найчастіше застосовують органолептичний метод, при якому волокнистий склад тканини визначають за допомогою органів чуття (зір, дотик). При визначенні волокнистого складу тканини цим методом звертають увагу на її колір, блиск, м'якість, жорсткість, товщину, щільність, пружність (зминання) від ниток основи й піткання, обривність цих ниток, гігроскопічність.
Будова тканин визначається взаємним розташуванням основних ниток і ниток піткання. Основні параметри будови тканини:
• структура ниток (лінійна густина і напрям крутки); . переплетення;
• густина ниток основи і піткання;
• будова лицьової і виворітної сторони.
У швейній справі розглядають, як правило, геометричні, механічні, фізичні, оптичні й технологічні властивості тканин.
Геометричні властивості - це товщина, ширина, довжина, щільність тканини.
Товщина тканини впливає на призначення та фасон майбутнього одягу, добір швацьких ниток і голок, розкрій і обробку швейних виробів. Залежить вона від лінійної щільності пряжі і крутки, виду переплетення ниток, щільності і способу ткання.
Ширина - показник, від якого залежить кількість погонних метрів тканини, необхідна для розкроювання виробів. Відстань від пруга до пруга становить ширину тканини.
Довжина. Текстильна промисловість випускає тканини різної довжини (від 10 м до 150 м) залежно від їх вигляду і поверхневої щільності. Довжину тканини визначає довжина нитки основи, яка використовується при виготовленні тканини.
Щільність тканини визначають за кількістю ниток основи і піткання, розміщених на певній одиниці довжини, найчастіше на 100 мм. Залежить вона від товщини ниток основи і піткання, виду переплетення та обробки тканини.
Механічні властивості характеризуються стійкістю до механічних впливів, до подовження і деформації, зминання, драпірування, стійкості до зношування.
Міцність - одна з найважливіших властивостей, що впливає на якість тканини. Вона характеризується границею міцності при розтягуванні, розриванні і продавлюванні тканини.
Зминальність — це здатність тканини утворювати складки і зморшки в результаті згинання і стискання тканини, які можна виправити шляхом волого-теплової обробки. Зминальність тканини залежить від властивостей волокон, структури тканини, характеру обробки.
Драпірувальність - здатність тканини утворювати симетрично спадаючі округлі складки, що залежить від структури тканини і її поверхневої щільності.
М'якість - здатність тканини легко змінювати свою форму, що залежить від виду і якості волокон, від крутки пряжі, від щільності переплетення і способу обробки.
Зношуваність і зносостійкість - дві взаємно протилежні властивості тканини. Причиною зношення тканини бувають механічні, фізико-хімічні та біологічні фактори, дії яких піддається виріб під час використання, чистки, прання, а також під впливом світла, вологи, температури повітря.
Фізичні властивості тканин - це гігроскопічність, повітропроникність та паропроникність, водопроникність, водопоглинальність, теплозахисні властивості, пилоємність.
Гігроскопічність - здатність тканини змінювати свою вологість залежно від вологості і температури навколишнього середовища.
Водопоглинальність - здатність тканини вбирати вологу, що дуже важливо для рушників, спальної і натільної білизни.
Водопроникність - здатність тканини пропускати через себе воду. Протилежна властивість -водоопірність - має велике значення для спеціальних тканин (брезент, плащові тканини тощо).
Повітропроникність - здатність тканини пропускати повітря і забезпечувати вентиляцію тіла.
Паропроникність — здатність тканини пропускати водяні пари і забезпечувати нормальні умови для організму людини.
Теплозахисні властивості - здатність тканини зберігати тепло, яке виділяється тілом людини. Вони залежать від товщини і щільності тканини.
Пилоємність і пилопроникність - здатність тканини затримувати пил та інші забруднення, що залежить від структури тканини, виду волокон та обробки.
Оптичні властивості - блиск, колорит, пофарбування - впливають на визначення характеру фасону моделі ,оздоблення виробу.
Блиск - здатність тканини відбивати світло, що значною мірою залежить від структури волокна і ниток тканини, щільності, характеру оздоблення та гладкості поверхні тканини.
Колорит — співвідношення всіх кольорів, що беруть участь в оформленні тканини.
Колір тканини може бути природним, а може створюватись пофарбуванням.
Деякі механічні і фізичні властивості, які мають значення для технології виготовлення швейних виробів, можна об'єднати в групу технологічних властивостей. Це здатність тканин протистояти різанню, ковзанню, обсипанню, прорубуванню, розсуванню ниток у швах, зсіданню, а також здатність до формування в процесі волого-теплової обробки.
Технологічні властивості тканин залежать від властивостей волокон, виду ткання і характеру обробки тканин.
Протистояння різанню залежить від волокнистого складу, щільності і обробки тканини.
Ковзання тканин залежить від характеру волокон та виду переплетення ниток. Прорубування - пошкодження тканини голкою при шитті. Прорубування залежить від будови тканини і умов шиття на машині.
Розсування ниток виникає в результаті тривалої дії сил деформації на тканину (розтягу, згину, тертя), нитки основи ніби зміщуються в один бік.
Здатність тканини до розтягування сприяє кращому формуванню деталей одягу при їх волого-тепловій обробці, одночасно підвищує термін носіння виробу. Сипкість - це випадання ниток з тканини по обрізних краях. Вона значною мірою залежить від роду волокна, ступеня сукання пряжі та структури тканини.
Зсідання - властивість тканини зменшуватися в розмірах - відбувається під дією тепла і вологи, тобто. під час прання та волого-теплової обробки деталей і виробів.
Тема: Ручні роботи.
Організація робочого місця. Безпека праці під час виконання ручних робіт.
Поняття про стібок, строчку шов. Види ручних стібків.
Стібок – це переплетення ниток між двома проколами голок. Ряд стібків, що повторюються на тканині утворює строчку.
Місце з’єднання окремих деталей або частин виробу за допомогою строчок називається швом. Стібки поділяються на ручні і машинні.
Ручні стібки: за будовою – косі, прямі, хрестоподібні, петлеподібні, петельні;
за призначенням – зметувальні перед приміркою, перед прокладанням строчки), стьобальні - для надання пружності і стійкості окремим частинам виробу; стачувальні – використовуються там, де складно використовувати машинні строчки; підшивочні – косі, хрестоподібні і потайні); обметувальні – обробляються края тканини від осипання); вспушувальні – використовуюься для ущільнення країв бортів і лацканів); петельні – для обметування петель.
Класифікація і характеристика ручних швів
Прокладочний шов застосовується для позначення середини виробу, а також для позначення виправлень, відзначених шпильками під час примірки. Відстань між точкою проколу і виходу голки, з тканини приймається 2–3 мм, а довжина стібка –2 – 3 см. При накладенні стібків на тканину нитку не натягують. Проколи голкою роблять праворуч і ліворуч.
Сільця застосовуються для переносу ліній (знаків) на однойменні деталі, наприклад, із правої полочки на ліву, а також для позначення величини припуску (запасу) по бокових і плечових краях виробу. З цією метою по позначеній крейдою лінії прокладають зметувальні стібки, причому нитку не натягають. Стібки утворюють петельки величиною 1,5–2 см. Після накладень сілець деталі розсовують, нитки стібків між ними натягують і розрізають.
Виступаючі з тканини кінці ниток визначають напрям наміченої лінії.
Зметувальний шов застосовується в усіх випадках тимчасового скріплення деталей між собою. Довжина змету вального шва стьобання залежить від його призначення і товщини тканини.
товщини тканини.
Обметувальний шов застосовується для захисту зрізів тканини від випадання ниток і на відкритих швах при пошитті виробів без підкладки.
Петельний шов застосовується головним чином для обшивання петель і обметування зрізу сипучих тканин. Прокол голкою робиться на відстані 1–3 мм від краю зрізу. Нитка при виході на лицьову сторону тканини, утворивши петельку, обгинає край тканини і входить біля центра петельки. Стібок затягують і петелька щільно охоплює пропущену в неї нитку.
Потайний шов застосовується для підшивки низу плаття, рукавів і горловини. При виконанні цього шва підігнутий і злегка відвернений край тканини проколюють голкою усередині тканини, проштовхують голку на 0,5 – 1 см, біля виходу голки проколюють нижню тканину, захвачуючи 1 – 2 нитки, потім на відстані 1 мм від виходу голки проколюють нижню тканину, захоплюючи лише одну нитку, і т.д.
Косий шов застосовують тоді, коли потрібно по увігнутому зрізі вставити надставку і при цьому необхідно щоб був сполучений малюнок.
У таких випадках підігнутий край деталі приметують дрібними косими стіжками по лицьовій стороні, потім тканину відгинають і зшивають з вивороту.
Шов «через край» застосовується в тих випадках, коли потрібно з’єднати два краї тканини, а також: при вставці клинів у нижні і нічні сорочки.
Підшивний відкритий шов застосовується для підшивки підігнутих країв тканин. Краї тканини підгинають і підшивають, тримаючи виріб підігнутим краєм до верху (наприклад, манжети і коміри).
Шов „брижі” застосовується для збирання тканини в брижі , а також як оздоблювальний.
Ручний шов–строчка по зовнішньому виду нагадує машинний. При його виконанні голка уколюється в місце виходу її в попередньому стьобанню. Довжина кожного стібка цього шва на вивороті дорівнює двом стежкам з лицьової сторони. На лицьовій стороні стіжки повинні сходитися щільно один до іншого. Ручний шов виконується в тих випадках, коли потрібен щільний і міцний рядок, а застосувати машинний шов неможливо .
Шов «за голкою» застосовується при наметуванні тканин у смужку і клітку. Виконується він так само, як ручний шов, однак стібки його не прилягають щільно один до одного і між ними допускається деякий інтервал.
Штуковка застосовується при порізах шерстяних і сукняних виробів. Мета штуковки – зашити проріз міцно і непомітно. У шерстяних виробах штуковку виконують у наступному порядку. Уводять голку трохи відступаючи від краю порізу виробу і роблять стібки через край взад–вперед голкою, як при штопанні, злегка притягаючи один край порізу до іншого . При цьому найкраще користуватися ниткою, висмикнутої з цієї ж тканини.
Штуковка прямого порізу в грубих тканинах (сукно, драп) вимагає особливого прийому. Голку уводять в край порізу, не проходячи всієї товщини тканини, а лише доходячи до верхнього кута порізу.
Стібки долають не через край, а усередину з краю порізу взад–вперед голкою. Потім з вивороту прокладають шов через край, не проколюючи голкою всієї тканини, а лише захоплюючи виворітний щар. Другий шов виконують для міцності зашитого порізу.
Нитки підбирають відповідно кольору і товщини тканини.
Оздоблювальні шви
Шов «козлик» застосовується для підшивки низу платтів, рукавів і горловини в щільних тканинах, а також при опоряджувальних роботах. Форма стібка – хрестоподібна. Виконується він у два прийоми. Перший прокол голкою роблять у не підігнутий край тканини знизу нагору, щоб сховати вузол нитки. При наступному проколі (перший прийом) голкою захвачують частину товщини нижнього шару тканини, а потім проколюють зверху не підігнутий край, захоплюючи повну його товщину (другий прийом).
Прокол голкою роблять праворуч ліворуч, а накладення стібків – у зворотному напрямку.
Шов «ялинка» застосовується для підшивки підкладки і у якості оздоблювального. Виконується він у такий спосіб: зробивши перший прокол, виводять голку, нитку направляють похило на 0,5 см вправо, роблять петлю, затискуючи нитку великим пальцем лівої руки, потім цей прийом чергують то вправо, то вліво.
Вафлі також застосовуються в якості прикраси. При виконанні цього виду шва на тканині по вертикалі загладжують складки глибиною 0,5 см, які скріпляють стібками на відстані 1,5–2 см. Наступні ряди скріпляють у шаховому порядку.
Зубчики , що застосовуються для прикрашання, роблять так: смужку тканини шириною в 2 – 3 см ріжуть на квадратики. Кожен квадратик двічі перегинають по діагоналі. Отримані трикутники вкладають один в інший, прострочують на машині, смужку з кутників застосовують як оздоблення.
Трикутники служать для прикрашання, закріпки складок і строчок.
Виконується трикутник наступним чином: на тканину шовковими нитками наноситься його контур, потім перший прокол голкою роблять з вивороту на лице від вершини трикутника. Виведену на лицьову сторону нитку прокладають на стороні трикутника, заповнюючи його. Нитки потрібно укладати щільно одну біля іншої з однаковим натягом.
Домашнє завдання: опрацювати матеріал, виготовити опорний конспект. Підготуватися до тестів.
Зворотний зв'язок vita1117@ukr.net
18.09.2025
Виробниче навчання.
Тема уроку: Крій та пошиття декоративної подушечки.
Крій тканини
Зметування деталей
Використання декору на виробі.
Домашнє завдання. Повторити машинні строчки.
Сьогодні відбудеться онлайн-урок о 12.30-15.05 за посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/84076118979?pwd=M3nNWf4jvwazNsDRE8Tz093p4PKzgn.1
Идентификатор конференции: 840 7611 8979
Код доступа: 9enPZC
Зворотний зв'язок: lyunarivskaya@gmail.com
16.09.2025
Тема уроку : Типи передач і основні робочі деталі та механізми швейних машин.
Сьогодні відбудеться онлайн-урок о 13.25 - 15.15 за наступним посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/84076118979?pwd=M3nNWf4jvwazNsDRE8Tz093p4PKzgn.1
Идентификатор конференции: 840 7611 8979
Код доступа: 9enPZC
Опрацювати матеріал
Типи передач і основні робочі деталі та механізми швейних машин.
Кожна швейна машина, незалежно від її призначення, має приводне устаткування. Побутові машини мають ручний або ніжний привід. Конструктивно ці приводи прості за будовою і не потребують особливих навиків для управління машиною. Деякі побутові машини оснащені електродвигунами. Кожна промислова швейна машина має індивідуальний фрикційний електропривід, який призначений для вмикання і вимикання машини та регулювання швидкості обертання головного вала. Індивідуальний привід складається з електродвигуна і фрикційної муфти, змонтованих у корпусі.
Вітчизняна промисловість випускає фрикційні електроприводи з електродвигунами потужністю 0,25; 0,27; 0,37; 0,4 кВт і частотою обертання вала електродвигуна 1400, 2800, 2900. Електродвигун за допомогою спецпідвіски прикріплений внизу промислового столу і приєднаний до мережі трифазного змінного струму через контакти коробки виводів.
Управління роботою машини здійснюється натисканням на педаль, приводячи в роботу фрикційну муфту. Фрикційна муфта за допомогою клинового паса з'єднується з маховим колесом швейної машини, частота обертання головного вала регулюється змінами зусиль натисканням на педаль, яка визначає ступінь ковзання фрикційних прокладок у муфті.
З метою техніки безпеки електродвигун через клему заземлюється.
Основні робочі органи швейних машин. Для виконання машинного стібка в кожній швейній машині є основні робочі органи:
голка - використовується для проколу тканини, проведення через них верхніх ниток і утворення петлі із цієї нитки. Механізм голки розміщений в рукаві машини, здійснює поступальні рухи (вверх, вниз);
човник - захоплює петлю голки, розширює її, обводить навколо шпульки, здійснює переплетення верхньої і нижньої ниток. Механізм човника розміщений під платформою і здійснює обертальні рухи;
ниткопритягувач - подає нитку голці, човник забирає нитку з човникового механізму, затягує стібок і змотує нитку з котушки для отримання наступного стібка. Механізм ниткопритягувача здійснює обертаючі коливаючі рухи, знаходиться в рукаві машини;
зубчаста рейка - використовується для переміщення тканини на довжину стібка і визначає, яка відстань між двома суміжними проколами голки. Механізм зубчастої рейки розміщений під платформою;
лапка - притискає тканину до голкової пластини і рейки, допомагає переміщенню тканини на довжину стібка. Механізм лапки розміщений в рукаві машини і не здійснює ніяких рухів.
Тема уроку : Склад, будова та властивості тканин.
Перегляньте презентацію за посиланням:
http://www.myshared.ru/slide/771088/
Волокнистий склад тканини слід враховувати під час моделювання, конструювання, крою та пошиття всіх швейних виробів. Волокнистий склад тканин визначають органолептичним і лабораторним способом. На практиці в швейному виробництві найчастіше застосовують органолептичний метод, при якому волокнистий склад тканини визначають за допомогою органів чуття (зір, дотик). При визначенні волокнистого складу тканини цим методом звертають увагу на її колір, блиск, м'якість, жорсткість, товщину, щільність, пружність (зминання) від ниток основи й піткання, обривність цих ниток, гігроскопічність.
Будова тканин визначається взаємним розташуванням основних ниток і ниток піткання. Основні параметри будови тканини:
• структура ниток (лінійна густина і напрям крутки); . переплетення;
• густина ниток основи і піткання;
• будова лицьової і виворітної сторони.
У швейній справі розглядають, як правило, геометричні, механічні, фізичні, оптичні й технологічні властивості тканин.
Геометричні властивості - це товщина, ширина, довжина, щільність тканини.
Товщина тканини впливає на призначення та фасон майбутнього одягу, добір швацьких ниток і голок, розкрій і обробку швейних виробів. Залежить вона від лінійної щільності пряжі і крутки, виду переплетення ниток, щільності і способу ткання.
Ширина - показник, від якого залежить кількість погонних метрів тканини, необхідна для розкроювання виробів. Відстань від пруга до пруга становить ширину тканини.
Довжина. Текстильна промисловість випускає тканини різної довжини (від 10 м до 150 м) залежно від їх вигляду і поверхневої щільності. Довжину тканини визначає довжина нитки основи, яка використовується при виготовленні тканини.
Щільність тканини визначають за кількістю ниток основи і піткання, розміщених на певній одиниці довжини, найчастіше на 100 мм. Залежить вона від товщини ниток основи і піткання, виду переплетення та обробки тканини.
Механічні властивості характеризуються стійкістю до механічних впливів, до подовження і деформації, зминання, драпірування, стійкості до зношування.
Міцність - одна з найважливіших властивостей, що впливає на якість тканини. Вона характеризується границею міцності при розтягуванні, розриванні і продавлюванні тканини.
Зминальність — це здатність тканини утворювати складки і зморшки в результаті згинання і стискання тканини, які можна виправити шляхом волого-теплової обробки. Зминальність тканини залежить від властивостей волокон, структури тканини, характеру обробки.
Драпірувальність - здатність тканини утворювати симетрично спадаючі округлі складки, що залежить від структури тканини і її поверхневої щільності.
М'якість - здатність тканини легко змінювати свою форму, що залежить від виду і якості волокон, від крутки пряжі, від щільності переплетення і способу обробки.
Зношуваність і зносостійкість - дві взаємно протилежні властивості тканини. Причиною зношення тканини бувають механічні, фізико-хімічні та біологічні фактори, дії яких піддається виріб під час використання, чистки, прання, а також під впливом світла, вологи, температури повітря.
Фізичні властивості тканин - це гігроскопічність, повітропроникність та паропроникність, водопроникність, водопоглинальність, теплозахисні властивості, пилоємність.
Гігроскопічність - здатність тканини змінювати свою вологість залежно від вологості і температури навколишнього середовища.
Водопоглинальність - здатність тканини вбирати вологу, що дуже важливо для рушників, спальної і натільної білизни.
Водопроникність - здатність тканини пропускати через себе воду. Протилежна властивість -водоопірність - має велике значення для спеціальних тканин (брезент, плащові тканини тощо).
Повітропроникність - здатність тканини пропускати повітря і забезпечувати вентиляцію тіла.
Паропроникність — здатність тканини пропускати водяні пари і забезпечувати нормальні умови для організму людини.
Теплозахисні властивості - здатність тканини зберігати тепло, яке виділяється тілом людини. Вони залежать від товщини і щільності тканини.
Пилоємність і пилопроникність - здатність тканини затримувати пил та інші забруднення, що залежить від структури тканини, виду волокон та обробки.
Оптичні властивості - блиск, колорит, пофарбування - впливають на визначення характеру фасону моделі ,оздоблення виробу.
Блиск - здатність тканини відбивати світло, що значною мірою залежить від структури волокна і ниток тканини, щільності, характеру оздоблення та гладкості поверхні тканини.
Колорит — співвідношення всіх кольорів, що беруть участь в оформленні тканини.
Колір тканини може бути природним, а може створюватись пофарбуванням.
Деякі механічні і фізичні властивості, які мають значення для технології виготовлення швейних виробів, можна об'єднати в групу технологічних властивостей. Це здатність тканин протистояти різанню, ковзанню, обсипанню, прорубуванню, розсуванню ниток у швах, зсіданню, а також здатність до формування в процесі волого-теплової обробки.
Технологічні властивості тканин залежать від властивостей волокон, виду ткання і характеру обробки тканин.
Протистояння різанню залежить від волокнистого складу, щільності і обробки тканини.
Ковзання тканин залежить від характеру волокон та виду переплетення ниток. Прорубування - пошкодження тканини голкою при шитті. Прорубування залежить від будови тканини і умов шиття на машині.
Розсування ниток виникає в результаті тривалої дії сил деформації на тканину (розтягу, згину, тертя), нитки основи ніби зміщуються в один бік.
Здатність тканини до розтягування сприяє кращому формуванню деталей одягу при їх волого-тепловій обробці, одночасно підвищує термін носіння виробу. Сипкість - це випадання ниток з тканини по обрізних краях. Вона значною мірою залежить від роду волокна, ступеня сукання пряжі та структури тканини.
Зсідання - властивість тканини зменшуватися в розмірах - відбувається під дією тепла і вологи, тобто. під час прання та волого-теплової обробки деталей і виробів.
Домашнє завдання: опрацювати матеріал, виготовити опорний конспект. Підготуватися до тестів.
Зворотний зв'язок vita1117@ukr.net
11.09.2025
Виробниче навчання.
Тема: Машинні шви.
Пошиття подушечки на блискавці.
Домашнє завдання. Повторити шви.
Сьогодні відбудеться онлайн-урок о 12.30-15.05
https://us05web.zoom.us/j/84076118979?pwd=M3nNWf4jvwazNsDRE8Tz093p4PKzgn.1
Идентификатор конференции: 840 7611 8979
Код доступа: 9enPZC
Зворотний зв'язок: vita1117@ukr.net
09.09.2025
Тема уроку : Класифікація текстильних волокон.
Сьогодні відбудеться онлайн-урок о 13.25 - 15.15 за наступним посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/84076118979?pwd=M3nNWf4jvwazNsDRE8Tz093p4PKzgn.1
Идентификатор конференции: 840 7611 8979
Код доступа: 9enPZC
Опрацювати і законспектувати матеріал.
Для зручності вивчення асортименту та властивостей волокон їх класифікують або упорядковують за певними ознаками. Існує кілька класифікацій волокон.Однією з перших була класифікація, запропонована 1860 р. фундатором наукового товарознавства М.Я.Кіттари. На той час описували і застосовували волокна рослинного, тваринного і мінерального походження. Пізніше, починаючи з першої чверті XX ст, до класифікацій вихідних текстильних матеріалів включають хімічні волокна.На рисі наведено загальну схему класифікації текстильних волокон. Волокна, що являють собою вихідні матеріали текстильного виробництва, розподілено на класи, підкласи, групи, підгрупи, види і різновиди.
Волокна віднесено до текстильних за ознаками, зазначеними в терміні "текстильні волокна" (ДСТУ 2136-93).За походженням волокна розподілено на два класи - природні (натуральні) і хімічні.Природні волокна отримуються у готовому вигляді, і фактично людина майже не може впливати на їх формування, склад і властивості.Хімічні волокна отримують у заводських умовах. їх поява стала можливою завдяки розвитку хімічної технології. Із замінника природних вихідних текстильних матеріалів хімічні волокна в середині поточного століття перетворилися на самостійну і дуже важливу сировину не тільки для текстильного, а й для інших виробництв. Джерел походження природних і хімічних волокон може бути кілька. Вони частково свідчать про особливості складу і будови волокон./; За цією ознакою природні волокна розподіляють на три підкласи: волокна рослинного, тваринного і мінерального походження, а хімічні на два підкласи - штучні і синтетичні. Розподіл природних волокон на три підкласи базується на загальній класифікації натуральних матеріалів, запропонованій у XVII ст. французьким хіміком Н.Лемері.До хімічних штучних відносять волокна, що формують у заводських умовах з природних високомолекулярних сполук (целюлози, білків та їх похідних речовин) або з природних простих речовин (металів, їх сплавів, скломаси). Склад штучних волокон аналогічний складові вихідних сполук або дещо змінений під впливом певних технологічних обробок, про що мова йтиме нижче.Хімічні синтетичні волокна отримують з різних простих сполук (частіше продуктів переробки нафти, природного газу, кам'яного вугілля) шляхом їх попереднього синтезу - перетворення на високомолекулярні речовини і подальшого формування в той чи інший спосіб. Склад синтетичних волокон відповідає складові синтезованих проміжних речовин (полімерів) або має деякі відмінності внаслідок спеціальних обробок (модифікації волокон).Як і усе в природі, текстильні волокна розподіляються на дві групи - органічні і неорганічні.
Практична робота.
Намалювати схему "Класифікація текстильних волокон"
Міні-тест (усний):
Назвіть натуральні волокна тваринного походження.
Які волокна називають синтетичними?
Для чого змішують натуральні та синтетичні волокна?
Домашнє завдання: Опрацювати матеріал. Підготуватися до графічного диктанту.
Зворотний зв'язок vita1117@ukr.net
04.09.2025
Виробниче навчання.
Тема: Повторення машинних швів та їх призначення. Запошивний шов, шов у підгибку.
Техніка безпеки за робочим столом.
Домашнє завдання. Пошити наволочку з запошивним швом.
Сьогодні відбудеться онлайн-урок о 12.30-15.05 за наступним посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/84076118979?pwd=M3nNWf4jvwazNsDRE8Tz093p4PKzgn.1
Идентификатор конференции: 840 7611 8979
Код доступа: 9enPZC
Зворотний зв'язок: lyunarivskaya@gmail.com
02.09.2025
Тема уроку : Загальні відомості про швейне обладнання. Класифікація швейних машин. Заводи виробники швейного обладнання.
Сьогодні відбудеться онлайн-урок о 13.25 - 15.15 за наступним посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/9525588899?pwd=Y3dSZUcyQzRZVWp6bHBPNkxoWjk0QT09&omn=87934853395
Ідентифікатор конференциії: 952 558 8899
Код доступу: 17
Опрацювати і законспектувати матеріал.
1. Історія виникнення і розвитку швейних машин. Класифікація швейних машин. Підприємства та фірми-виробники швейного обладнання
Історія виникнення і розвитку швейних машин. Перший невдалий проект швейної машини запропонував в кінці ХV ст. Леонардо да Вінчі. Наступні спроби винайти швейну машину відносяться до другої половини XVIII ст. У 1755 р. німець К. Вейзенталь отримав патент на швейну машину, що копіює утворення стібка вручну (машина однониткового ланцюгового стібка). У 1790 р. англієць Т. Сент винайшов швейну машину для пошиття взуття. Машина з ручним приводом, також вручну під голкою переміщувались і заготовки взуття. Більш досконалу машину однониткового ланцюгового стібка у 1828 р. створив француз Б. Тімоньє. Всі ці машини не отримали широкого практичного застосування. І тільки в 1834 р. американець У. Хант винайшов голку з вушком на гострому кінці і човниковий пристрій. У 1844-1845 р.р. американець Е. Хоу винайшов першу швейну машину човникового стібка, вона була дуже недосконалою. В 1850-1851 р.р. зусиллями американців А. Вільсона, І. Зінгера швейна машина практично була доведена до досконалості, голка рухалась вертикально, а тканина притискалась лапкою, розміщувалась на горизонтальній платформі. Переривчастий рух тканини спочатку здійснювався зубчастим колесом, потім - зубчастою рейкою. В цей період американці Гробер і Бекер винайшли швейну машину двониткового ланцюгового стібка. В 1858 р. їх співвітчизник Д. Джиббс вперше винайшов обертаючий петлювач. В росії свого виробництва швейних машин не було, їх привозили з Америки і Німеччини. У м. Подольську в 1900 р. американська фірма „Зінгер” організувала майстерню, в якій машини складали з деталей, що привозились із-за кордону і випускали 600 тис. машин в рік. Тільки після 1917 р. в росії почали створювати заводи швейного обладнання. Шляхи вдосконалення швейного машинобудування беруть початок з 30-х р. і до тепер. На початковому етапі вітчизняні машинобудівні заводи випускали для швейної промисловості універсальні швейні машини, для пошиття різних видів виробів не залежно від товщини і властивостей тканини. Сучасний етап швейної промисловості характерний створенням автоматизованих машин, машин-напівавтоматів і агрегатів.
2. Класифікація швейних машин.
Все основне й технологічне обладнання швейного виробництва поділяють на чотири групи:
- обладнання підготовчо-розкрійного виробництва;
- швейне технологічне обладнання;
- обладнання волого-теплової обробки напівфабрикатів і виробів;
- конвеєрні пристрої і механізми.
Розрізняють три типи класифікацій швейних машин: технологічну, конструкторську і заводську. За характером переплетення ниток у строчці швейне обладнання поділяють на машини човникового й ланцюгового стібка.
3. Технологічна класифікація швейних машин поділяється на такі групи:
- прямострочні машини човникового стібка;
- прямострочні машини однониткового ланцюгового стібка;
- прямострочні машини багатониткового ланцюгового стібка;
- машини для зигзагоподібної строчки човникового стібка;
- машини з обметувальними стібками;
- машини для потайного підшивного стібка;
- напівавтомати для пришивання фурнітури, операційних талонів;
- напівавтомати для збирання і обробки окремих деталей одягу;
- напівавтомати для виготовлення петель, виконання закріпок і коротких швів.
В основу конструкторської класифікації закладені особливості конструкції, які характеризують даний тип машини (призначення і продуктивність машини, частота обертання головного вала, типи і номери голок, завод-виготовлювач і т. ін.).
Відповідно заводській класифікації, всі машини діляться на класи та варіанти. Заводи-виготовлювачі встановлюють свій відповідний клас. Так, Подольський механічний завод (ПМЗ) присвоює кожному класу певний порядковий номер: 26, 27, 95. При виготовленні варіантів уже існуючих машин до номера добавляють цифру або літеру алфавіту: 51-А клас, 302-1 клас.Іноземні фірми застосовують цифрові і рідше буквені позначки класифікації, так МО-816 кл. фірми „Джукі” (Японія) або 8332/3055 кл. об'єднання „Текстима” Німеччина. Позначення промислових іноземних швейних машин несе певну технічну інформацію, кожна фірма має свою індексацію і кодування.Підприємства та фірми-виробники швейного обладнання. Найбільші заводи виробники швейних машин країн СНД: Подольський механічний завод (ПМЗ) випускає машини і напівавтомати човникового і ланцюгового стібка, Оршанський завод машинобудування (ОЗЛМ) – машини човникового стібка, Полтавський завод швейних машин (ПЗШМ) - машини для зшивання хутра та вишивання, Ростовський механічний завод (РЛМЗ) – машини для виготовлення петель і ін.
В світі нараховується більш ніж 100 фірм які випускають промислові та побутові швейні машини і різні супутні їм вироби та пристрої (голки, електроприводи, пристосування). Самих найбільших фірм швейного машинобудування нараховується 20-25: американські „Зінгер”, „Юніон Спеціал”, „Рис”; німецькі „Штробель”, „Пфафф”, „Адлер”, „Дюркопп”, „Протос”, „Поркерт”, „Торрінгтон”, „Текстима”; італійські „Роквелл-Римольді”, „Неккі”; англійські „АМФ Кларбро”; японські „Ямато”, „Джукі”, „Канасаі Спеціаль”, „Сейко”, „Пегасу”, „Тойота”, „Бразер”; венгерські „Паннонія”; швейцарські „Берліна”.
Тема: Правові та організаційні основи охорони праці.
Повторити матеріал за посиланням: 1.1, 1.2, 1.3,1.5, 1.7, 1.8, 1.9, 1.10
Виконати тест за посланням join.naurok.ua код доступу 6565421
Домашнє завдання: Опрацювати матеріал, виготовити опорний конспект. Підготуватися до графічного диктанту.
Зворотний зв'язок vita1117@ukr.net
Page updated
Google Sites
Report abuse